Театри, концерти, виставки
Дайте характеристику епохи
«Май мужність користуватися власним розумом»
Кожній епосі людської історії притаманні свої характерні особливості як соціально-економічні, так і світоглядні. Так, якщо епоха середньовіччя характеризувалася тотальним зверненням до релігії як «основи основ», то для наступній за нею епосі Просвітництва характерний відхід від релігійних догм. Саме в цей час з’являється гасло «Май мужність користуватися власним розумом», адже людському розуму притаманна здатність до самостійного пізнання і пояснення світу, тобто раціоналістичне мислення. Завдяки такому підходу зросла популярність наукових знань, і хоча самі науки ще не виділялися в окремі галузі, а працювали одночасно в багатьох напрямках, однак знання вже отримувалися шляхом експериментальних досліджень.
Дана тенденція призвела до того, що розум почали розвивати за допомогою зовнішніх чинників: розумовими вправами, вивченням науки, мистецтва. Віра в силу розуму породжувала оптимістичні погляди, впевненість в свій здатності до перетворення світу. Людина, вважали представники даної епохи, є господарем власної долі, а отже, несправедливість породили самі люди. Звідси витікають і нові погляди на релігію і церкву та їхню роль в житті людини: панував деїзм, тобто створення Богом світу і подальше невтручання
3. Просвітництво і церква
До релігії та церкви просвітителі здебільшого ставилися байдуже, а то й вороже. Богословські проблеми їх більше не цікавили. Вони гадали, що світотворення було чи деїстичним (Бог створив світ і потому вже не втручався в історію людства), чи атеїстичним (повне заперечення існування Бога).
Відповіддю церкви на ці нові умонастрої стало переконання, що повинна домінувати переконаність у вірі, а не формальне виконання церковних правил. Проте церква вже не могла гідно відповісти на критику просвітителів, бо релігійне піднесення XVII ст. вичерпалося.
З падінням авторитету церкви її багатства і привілеї стали об'єктом домагань з боку держави. Відкривалися світські школи. Папі Римському навіть довелося розпустити орден єзуїтів (згодом його відновили). У більшості країн припинилися суди інквізиції.
4. Освіта
Епоха Просвітництва дала могутній поштовх освіті. Так, король Пруссії Фрідріх ІІ та австрійський імператор Йосип ІІ ввели у своїх країнах загальну початкову освіту. У Франції протягом XVIII ст. кількість неписьменних скоротилася з 79 до 63% населення. Але, попри відчутний прогрес в освіті, епоха Просвітництва додала до соціального розколу в суспільстві культурно-освітній. Незначна частина освічених людей часом не могла порозумітися з рештою населення. Отже, ідеї Просвітництва охопили лише незначну частину населення, переважно освіченого. Просвітителі самовпевнено вважали вірними лише ті знання, що добуті наукою, власним розумом, а не ті, що базуються на традиціях і народній мудрості. Народні вірування вважалися забобонами, а народне життя — проявом відсталості й зашкарублості.
Енциклопедисти
Філософ Дені Дідро (1713-1784) вважав своїм завданням зробити сучасні знання як можна більш доступними для всіх. Задум полягав у тому, щоб укласти загальну картину знань, які накопичили європейці на середину ХVІІІ ст., об’єднати їх у спеціальний словник. Такі спроби мали місце і раніше, але вони не мали тако розмаху. Видання отримало назву „Енциклопедії”. Організаторам задуманого Д.Дідро і Жану Д`Аламберу (1717-1783) вдалося залучити до роботи всіх великих філософів і письменників того часу: Вольдер, Монтеск’є, Гольбах, Руссо та ін. Проте більша частина „Енциклопедій” була написана менш відомими людьми але не менш освіченими. Так де Жокур написав 17 тисяч статей.
У вступі, який написав Д`Аламбер говорилося, що читач самостійно повинен думати і шукати істину.
Видання підтримала королівська фаворитка маркіза Помпадур, що полегшило вихід видання в обхід цензури у 1751 р. Проте вже у 1759 р. видавати „Енциклопедію” було заборонено. Існуючі томи вилучалися і нищилися. Проте видання продовжувало виходити підпільно. Незважаючи на всі зусилля поліції, спосіб як це робилося, так і не було розрито. До 1782 р. вийшло 22 статей і 13 томів ілюстрацій та таблиць.
Ця масштабна праця справила величезний вплив на тодішнє суспільство.
Громадська думка. Масони
В епоху Просвітництва з'явилася нова вагома сила в суспільстві — громадська думка. Вона стала суттєво впливати на державну політику, що обмежувало свавілля монарха, і виявилася могутньою зброєю в руках тих, хто вмів нею керувати. Інструментом, за допомогою якого формувалася громадська думка, були чутки, газети.
Середовищем вияву громадської думки були світські салони. XVIII ст. стало століттям салонів, що гуртували симпатиків мистецтва, вчених, літераторів, художників. У салонах велися розмови про науку, філософію, політику. Тут дізнавалися про новини, плели інтриги. Організаторами салонів були знатні чи багаті особи. У деяких салонах існували чіткі правила поведінки. Просвітителі постійно відвідували салони, значну частку їхніх творів написано у формі розмов.
Окрім салонів, виникали літературні, філософські, наукові товариства і гуртки. Вони ставили перед собою завдання впливати на громадську думку і сприяти прогресові просвітництва. Ці гуртки й товариства відігравали роль, подібну до ролі нинішніх політичних партій. Особливістю гуртків і товариств було те, що в суспільстві, розділеному становими привілеями, вони об'єднували людей незалежно від походження.
Масонство (франкмасонство) своїми завданнями й характером діяльності скидалося на філософське товариство. Але, на відміну від товариств, воно було таємним братством, закритим для необізнаних. Масон у перекладі з французької — “каменяр”, франкмасон — “вільний каменяр”. Перші масонські ложі (так називалися масонські організації) в XVIII ст. заснували англійські просвітники, які запозичили назви та обряди середньовічного цеху каменярів.
Масонство стало модною, навіть впливовою, течією. До лож вступали особи, які прагнули змінити існуючий несправедливий світ. Вони проповідували свободу і братерство всіх людей, поширювали ідеї Просвітництва, не цуралися благодійництва. Членами масонських лож було багато знаменитих людей того часу (Вольтер, Гете, Моцарт та ін.).
Театри, концерти, виставки
Раніше театри здебільшого були придворними; театри, відкриті для широкої публіки, діяли тільки в Лондоні та Парижі. У XVIII ст. вони відкривалися навіть у невеличких містах Європи. Комедії Жана-Батіста Поклена (Мольєра) були найбільш відомими і ставилися скрізь.
Змінилась і роль музики. Раніше вона призначалася для супроводу богослужіння, придворних свят, спектаклів, а у XVIII ст. зазвучала самостійно. Клавесин, фортепіано, скрипка, флейта стали концертними інструментами. Композитори й виконавці опинились у центрі уваги світської публіки, їх запрошували королі та вельможі. Й.-С. Бах, Й. Гайдн, В. Моцарт, Л. ван Бетховен зажили світової слави як композитори і виконавці.
Доступнішим для широкої публіки став живопис. Проводилися виставки картин, що потім обговорювалися в салонах і пресі. Картини Нікола Пуссена, Жака-Луї Давіда користувалися найбільшою популярністю.