Понятие, формы договора займа
Тема 9 Заем. Наем (аренда) жилья
Понятие, формы договора займа
Позичка - це договір, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (ст. 827 ЦК).
До набрання чинності новим ЦК термін «позичка» використовувався у законодавстві також на побутовому рівні як синонім терміна «позика» (частіше за все, коли мова йшла про відносини між громадянами та кредитними установами). Новий ЦК повернув терміну «позичка» зміст стародавнього римського поняття commodatum - контракт, за яким індивідуально визначена річ передавалась у безоплатне користування. Отже, поняття «позики» і «позички» не є тотожними і відрізняються за наступними ознаками: 1) предметомпозики є гроші та речі, визначені родовими ознаками; предметом позички - індивідуально визначені неспоживні речі; 2) предмет позики за договором передається у власність позичальника, а предмет позички передається лише у користування; 3) за договором позики позичальник повинен повернути ту саму суму грошей або ту саму кількість речей, визначених родовими ознаками тієї ж якості; за договором позички поверненню підлягає річ, надана у користування; 4) договір позики може бути як оплатним (процентним), так і безоплатним (безпроцентним); а договір позички є виключно безоплатним.
Найближчим договірним типом щодо позички є найм (оренда). Право, яке встановлюється договором позички, є таким самим, що й право за договором найму - користуватися річчю у відповідності з її призначенням. Тому до відносин позички застосовуються положення глави 58 ЦК про найм (ч. З ст. 827 ЦК). Однак, на відміну від найму, фундаментом позички як договірного типу є безоплатний характер відносин сторін. Договірпозички може бути як реальним(«позичкодавець передає»), так і консенсуальним(«позичкодавець зобов'язується передати»). Виходячи з легального визначення договору безоплатного користування, сторони самі мають визначити, яку конструкцію використати. Реальний договір позички є одностороннім, бо зустрічних обов'язків він не породжує. Консенсуальний договір позички набуває двостороннього характеру: позичкодавець стає зобов'язаним передати річ у користування, а користувач - повернути річ у визначений термін
Форма. Крім загальних норм про форму правочину, до позички застосовуються спеціальні норми ст. 828 ЦК. Зокрема, договір позички речей побутового призначення між фізичними особами може укладатися усно (отже, його вчинення може доводитися показаннями свідків). Договори позички стосовно інших речей між фізичними особами мають укладатися у письмовій формі. Письмова форма необхідна також для оформлення відносин позички між юридичними особами, юридичними та фізичними особами. Нотаріальному посвідченню підлягають договори позички транспортного засобу, в яких хоча б однією стороною є фізична особа, а також договори позички будівлі або іншої капітальної споруди, їх окремої частини (крім договорів найму житла), укладені на один рік і більше.
Питання про те, чи підлягає договір позички нерухомого майна державній реєстрації, у ЦК не вирішене, оскільки норма, аналогічна ст. 794 ЦК, у главі 60 ЦК відсутня. Однак у п. 106 Інструкції про прядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту України від 3 березня 2004 р. № 20/ 52, роз'яснюється, що при посвідченні договорів найму або позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) нотаріус роз'яснює сторонам також необхідність їх державної реєстрації у відповідних органах, про що робиться відмітка у тексті посвідчувального напису. Може йтися, що Інструкція «виправила» недолік, наявний у ЦК. Право користування річчю за договором позички, безсумнівно, обмежує право власності на нерухомість, а, отже, має піддягати реєстрації. Залишається лише сподіватися, що у майбутньому це питання буде вирішено на рівні ЦК.
Зміст договору позички. Обсяг обов'язків позичкодавця залежить від того: визначений договір позички як реальний чи як консенсуальний. Консенсуальний договір позички (на відміну від реального) передбачає обов'язок позичкодавця передати користувачеві річ у відповідності з умовами договору. В разі невиконання цього обов'язку користувач має право вимагати розірвання договору та відшкодування завданих збитків (ст. 830 ЦК). Загальна норма ст. 620 ЦК про правові наслідки невиконання обов'язку передати річ, визначену індивідуальними ознаками, у даному випадку застосуванню не підлягає, бо її дія перекривається наявністю спеціальної норми ст. 830 ЦК