Контроль і регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку

Самостійна робота № 30

«Контроль і регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку»

План

1. Контроль і регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку

 

Література

1. А.І.Щетинін Гроші та кредит: Підручник, 2006 – 432 с.

2. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник. К.: кнеу, 2002. - 598 с.

 

Контроль і регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку

 

Нарешті, при інвестуванні банк повинен враховувати і відсот­ковий ризик. Цей ризик знаходить свій вираз у можливому коли­ванні доходу на цінні папери. Останнє визначається дуже багать­ма факторами (зміни в економіці, фаза промислового циклу, політичні й інші потрясіння тощо), але чим довший термін, на який випущено боргові зобов'язання, тим вищий ступінь можли­вих втрат від зміни дохідності цінних паперів, у які банк вклав свої гроші. Надзвичайно важлива роль банків у системі організації суспільного виробництва і в забезпеченні державного регулю­вання економіки вимагає постійного розвитку всієї банківської системи і забезпечення стабільності її функціонування. Досяг­нення цієї мети потребує регулярного контролю за їх діяльністю з боку центрального банку. Цей контроль, як і регулювання дія­льності комерційних банків, в умовах розвиненої ринкової еко­номіки забезпечується, головним чином, за допомогою економіч­них важелів, хоча це й не виключає використання суто адмініст­ративних методів.

Регулювання діяльності комерційних банків з боку централь­ного банку здійснюється в кожній країні з ринковою системою економіки. Проте організація контролю за банківськими устано­вами має суттєві відмінності залежно від країни, особливостей її банківської системи, рівня розвитку ринкових відносин тощо. Наприклад, у США центральний банк здійснює такий контроль разом з Федеральною корпорацією страхування депозитів та Службою контролю грошового обігу.

Головна мета цього нагляду полягає в забезпеченні стабільно­сті всієї банківської системи і в захисті інтересів вкладників. Усі заходи, які здійснює в цьому напрямку НБУ можна звести до зменшення ризиків, які, як правило, поділяють на внутрішні і зо­внішні.

До внутрішніх слід зарахувати ризики, пов'язані з людським фактором (рівень кваліфікації працівників банку, дисципліна то­що), з технічними умовами організації банківської справи (наяв­ність, надійність і ступінь ефективності матеріально-технічних засобів), з рівнем організації роботи банківських відділів (бухга­лтерського, безпеки, зв'язку та ін.)

Зменшення ризиків пов'язано з такими заходами з боку НБУ, як процедура реєстрації банків, видача їм ліцензій на здійснення окремих операцій, проведення аудиторських перевірок тощо. Ор­ганізаційно цю роботу здійснює Управління з банківського на­гляду НБУ і його регіональні відділення.

До зовнішніх ризиків слід зарахувати такі:

ü кредитний ризик, що полягає в можливості неповернення кредиту;

ü процентний ризик, пов'язаний з недоотриманням або з не­отриманням плати за наданий кредит;

ü валютний ризик, який означає втрати банку від несприят­ливої для нього зміни валютного курсу;

ü ризик ліквідності, що означає неможливість банку в повно­му обсязі забезпечити вимоги своїх клієнтів;

ü ризик за операціями з цінними паперами, що знаходить свій вираз у можливості втрат банку у зв'язку з несприятли­вою зміною курсу цінних паперів, які є у власності комерцій­ного банку.

Контроль за зовнішніми ризиками НБУ здійснює шляхом реа­лізації цілої низки заходів. До найбільш поширених і системати­чних слід зарахувати:

ü щомісячну звітність комерційних банків перед НБУ щодо портфеля цінних паперів, ризику процентної ставки, валюти і ва­лютної позиції;

ü надання відомостей про наслідки зовнішнього аудиту;

ü вимога НБУ надати іншу інформацію, навіть ту, що стано­вить банківську або комерційну таємницю.

Найбільш суттєві моменти контролю за функціонуванням ба­нківської системи сконцентровано в економічних нормативах, установлюваних центральним банком стосовно комерційних ба­нків, які є, як правило, обов'язковими для останніх. Розглянемо ці нормативи стосовно до банківської системи України.

Відповідно до Закону України «Про банки та банківську дія­льність» Національний банк України встановив низку нормати­вів, обов'язкових для всіх комерційних банків. Найбільш важливі з них містять:

ü мінімальний розмір статутного фонду комерційного банку;

ü мінімальний розмір обов'язкових резервів, що депонуються в НБУ;

ü достатність капіталу банку;

ü ліквідність балансу банку;

ü максимальний рівень ризику на одного позичальника;

ü мінімальний розмір резервів комерційного банку.

Мета встановлення нормативів і контролю за ними полягає в тому, щоб забезпечити фінансову стабільність банків, а відтак, і захистити інтереси вкладників.

Подальший розвиток банківської системи нашої держави знайшов своє відображення у прийнятті нової редакції Закону України «Про банки та банківську діяльність», а разом з нею і нових нормативів. З початку 2002 р. введено такі нормативи:

I. Нормативи капіталу:

ü мінімальний розмір регулятивного капіталу, що являє собою базу для розрахунків економічних нормативів банку і включає як основний (1-го рівня), так і додатковий (2-го рівня) капітал;

ü адекватність регулятивного капіталу;

ü адекватність основного капіталу.

II. Нормативи ліквідності:

ü миттєвої ліквідності;

ü поточної ліквідності;

ü короткострокової ліквідності.

III. Нормативи кредитного ризику та інвестування:

ü максимальний розмір ризику на одного контрагента;

ü норматив великих кредитних ризиків;

ü максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих одному інсайдеру;

ü максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій і поручи­тельств, наданих інсайдерам;

ü інвестування в цінні папери окремо за кожною установою;

ü норматив загальної суми інвестування;

ü норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валю­тної позиції банку.

Встановлені нормативи регулярно контролюються НБУ і в ра­зі їх відхилення до банків застосовуються методи економічного та адміністративного впливу.

У сукупності обов'язкових нормативів висхідними виступає норматив регулятивного капіталу. З метою забезпечення стійкос­ті комерційних банків і можливості покриття збитків у випадку непередбачених обставин Національний банк України встанов­лює для всіх комерційних банків мінімальний розмір статутного капіталу. Його розмір виражено у євровалюті, введеній з 1999 р. більшістю країн членів Європейського союзу. Розмір мінімаль­ного регулятивного капіталу диференційований за банками зале­жно від виду банку та терміну його дії з моменту заснування.

Так, НБУ встановив мінімальні розміри регулятивного капіта­лу на 2003-2007 рр. з розбиттям за кожним роком і залежно від виду банку. Ці нормативи наведено в табл.

Що ж до новостворених банків, то для них встановлено такі самі нормативи регулятивного капіталу, але мінімальний розмір, який існує для діючих банків на 17.01.2003 р., для них є мініма­льним розміром першого року існування. Нормативів, установле­них для діючих банків на 01.01.2007 р., вони повинні досягти на п'ятий рік свого існування.

До складу регулятивного капіталу банку входить як основний капітал, що включає статутний фонд банку й інші фонди, ство­рювані банком за рахунок свого прибутку, так і додатковий капі­тал, що перебуває у вигляді резервів для покриття кредитних і валютних ризиків, а також резервів, утворених за рахунок пере­оцінки фіксованих активів банку. Встановлення високого мініма­льного рівня регулятивного капіталу і досить жорсткого графіка його зростання в середньому в 1,5 рази за п'ять років відбиває намагання НБУ посилити рівень капіталізації банківської систе­ми. На початок 2005 р. він залишався ще дуже низьким і стано­вив у цілому близько 5 % від ВВП.

Активи банку - це сукупність розміщених банком коштів. Вони подані різними за призначенням елементами. У числі стру­ктурних ланок: каса і прирівняні до неї кошти, будинки і спору­ди, різні кредити і т. ін. Усі ці активи розрізнюються між собою ступенем ліквідності, тобто ступенем здатності перетворюватись на грошову форму, а значить і ступенем ризику. Тому у світовій практиці при визначенні коефіцієнта платоспроможності банку активи банку визначають з урахуванням ступеня ризику за кож­ним видом активів.

Національний банк України з огляду на ступінь ризикованості активів комерційних банків виокремлює чотири групи активів. У першу групу входять, наприклад, такі види активів, як каса і прирівняні до неї кошти; кошти комерційних банків, що знаходяться на кореспондентських рахунках у Національному банку та в ін­ших комерційних банках, і деякі інші активи. У другу групу вхо­дять кошти на рахунках в іноземних банках, кредити, гарантовані іншими банками, і подібні до них за ступенем ризикованості ак­тиви. У третю групу ввійшли такі активи, як будинки і споруди, а також кредити під заставу майна, страхування, гарантію або по­ручительство інших підприємств, організацій і установ.

Четверта група включає значний перелік активів, найбільш характерними з яких виступають кредити без забезпечення, дебі­тори банку й інші подібні до них за ризикованістю активи.

Для кожної групи активів установлено коефіцієнт ризику. За першою групою він буде найменший (нульовий), а за останньою — найвищий. Під час визначення суми всіх активів банку складові елементи цих активів зважуються на відповідний коефіцієнт ри­зику.

У кожній країні встановлюється свій показник платоспромо­жності банку, але зазвичай він знаходиться в межах від 4 до 8 %. В Україні мінімально припустиме значення даного коефіцієнта становить 8 %. Це означає, що перевищення активів банку, зва­жених з урахуванням ризику, не повинно перевищувати власний капітал банку більше ніж у 12,5 разів. Розглянемо це на конкрет­ному прикладі.

Припустимо, що комерційний банк має власний капітал (ос­новний і додатковий) у сумі 24 млн грн, а розмір його активів, з урахуванням встановленого коефіцієнта ризику за його окремими видами, становить 300 млн грн. Тоді коефіцієнт платоспромож­ності банку дорівнює:

а це означає, що розмір активів більший від власного капіталу банку в (300 : 24) = 12,5 рази.

Оскільки банк не може мати показника платоспроможності, нижче 8 %, то збільшення активних операцій банку в нашому ви­падку може бути досягнуто тільки за умови збільшення власного капіталу банку. Якщо ж розмір активів не зміниться, то підви­щення власного капіталу банку, наприклад у 1,5 рази (до 36 млн. грн.) змінить показник платоспроможності банку до 12 % :

Способи збільшення власного капіталу різні. Найчастіше ко­мерційні банки використовують випуск акцій або капіталізацію отриманого прибутку.

До числа обов'язкових нормативів належать і показники лік­відності. Вони розраховуються з метою забезпечення оптималь­ного співвідношення між досягненням високої прибутковості операцій і одночасної підтримки безпечного для банку рівня лік­відності його активів.

Розрізнюють кілька показників ліквідності, що відображають різні особливості співвідношення між зобов'язаннями банку і йо­го активами. Так, показник миттєвої ліквідності є особливим ко­ефіцієнтом, що визначається за формулою:

де К1 - коефіцієнт миттєвої ліквідності; О - зобов'язання банку до запитання, зобов'язання терміном до 1 місяця, кредиторська заборгованість перед клієнтами, а також гарантії та поручительс­тва банку на термін до 1 місяця; А — активи банку, представлені: грошима в касі банку, у тому числі в іноземній валюті; залишка­ми на рахунках банку в НБУ; кредитами з терміном погашення до 1 місяця і коштами, вкладеними в цінні папери.

Показник миттєвої ліквідності не повинен перевищувати 1,0. Він означає, що сума зобов'язань банку, які взяті комерційним ба­нком до запитання або на дуже короткий термін (до 1 місяця), не повинні перевищувати активи банку, що можуть миттєво, у той же момент або в термін до 1 місяця, бути перетворені на готівку.

Поряд із цим нормативом для комерційних банків установ­люються й показники поточної ліквідності та короткострокової ліквідності.

Нормативи ліквідності виступають важливим елементом кон­тролю за діяльністю банку і стимулюють комерційні банки до досягнення, з одного боку, максимальної прибутковості своїх операцій, а з іншого - до підтримки на безпечному для банку рі­вні ліквідності своїх активів.

Діяльність комерційних банків постійно пов'язана з ризиком. Тож необхідно враховувати ці ризики і розробляти нормативи за їх видами. Сам комерційний банк має певну систему показників ризику. До них належать, наприклад, максимальний розмір отри­маних міжбанківських позик, максимальний розмір кредитів, га­рантій і поручительств, наданих інсайдерам, та ін..

Розглянуті економічні нормативи достатньо жорстко фіксова­ні, і їхня зміна чітко прогнозована в силу їхнього обмежувально­го характеру. Останнє знаходить свій вираз у тому, що ці показ­ники, як правило, встановлюють певний поріг, наприклад мінімальний розмір регулятивного капіталу, перевищення якого тільки зміцнює комерційний банк. Те ж саме можна сказати і про нормативи, що встановлюють верхню межу, з тією тільки різни­цею, що тут банк зацікавлений у його зменшенні (наприклад по­казник поточної ліквідності). Передбачуваність змін цих показ­ників обумовлена прагненням поліпшити показники роботи банку.

Усі перелічені вище нормативи сфокусовані на діяльності самого банку і забезпеченні його надійності та стійкості. Зміна даних нор­мативів, яку може здійснити Національний банк, буде спрямована на зміцнення банків, а значить і банківської системи, а відтак, може ви­кликати позитивні макроекономічні наслідки в економіці. Отже, можна зробити висновок про те, що й контрольні функції Націона­льного банку України стосовно до комерційних банків певною мі­рою виступають і як непрямі важелі регулювання економіки.

До числа нормативних показників, передбачених Законом «Про банки та банківську діяльність», належить і показник норми обов'язкових резервів. Однак він відрізняється від усіх попере­дніх тим, що його регулювальна природа більш складна. Вона пов'язана не стільки зі впливом на стан справ у конкретному ба­нку, скільки зі впливом банківської системи в цілому на економі­чне життя суспільства.

За попередні роки норма обов'язкових резервів, як, до речі, і визначення бази її нарахування, постійно змінювалися. Але ви­значальним напрямом змін стало помітне зменшення цієї норми, що однозначно свідчить про спрямованість політики НБУ на ак­тивізацію інвестиційного процесу в економіці, тому що він ви­значається банківським кредитуванням.

Розглядаючи регулювальний характер дій Національного бан­ку України, слід відзначити й те, що ця діяльність не може бути обмежена тільки її впливом на сучасний стан банківської систе­ми і на вирішення поточних проблем в економіці. Центральному банку нашої держави необхідно зосередити свої зусилля і на ви­рішенні стратегічних питань, які постають перед Україною з огляду на процеси глобалізації і на зміну місця нашої Батьківщи­ни у світовому господарстві.

Як відомо, одним з важливих стратегічних пріоритетів для України є її намагання вступити до Світової організації торгівлі. Таке завдання вимагає рішучих і добре продуманих дій, спрямованих на пристосування вітчизняної банківської системи до но­вих умов, у які вона потрапить. Серед найбільш актуальних про­блем у цьому аспекті слід назвати такі.

По-перше, реорганізація банківської системи в напрямі, який би забезпечив її існування в умовах неминучої (після вступу до СОТ) лібералізації фінансових ринків.

По-друге, підвищення рівня конкурентоспроможності наших банків, бо в новому середовищі вони можуть виявитися слабкою ланкою. Це означає, що вже сьогодні слід вирішувати такі нага­льні проблеми, як підвищення рівня капіталізації банків, змен­шення середньозваженої ставки за кредитами для безпосередньо­го позичальника, суттєве зменшення рівня ризиків при здійсненні окремих банківських операцій. Вирішення цих завдань допоможе підготувати нашу банківську систему до нового, досить жорстко­го конкурентного середовища, яке стане реальністю для наших банків зі вступом України до Світової організації торгівлі.