Міжопераційні перерв'и утворюють

Модуль М4. Організаційні основи виробництва. Виробничі процеси.

Тема 3.

Організація виробничого процесу у просторі і часі.

3.1. Організація виробничого процесу в просторі. (СРС 32)

3.2. Організація виробничого процесу в часі. Виробничий цикл та його структура. (СРС 33)

Мета:

ü набути теоретичних знань з даної теми та вміти застосувати їх при розгляді практичних робіт;

ü вміти застосовувати нормативну та періодичну літературу при вивченні теми;

ü формувати аналітичне мислення, уміння розвивати самостійність при розгляді деяких питань.

Контрольні питання:

1. Організація виробничого процесу в просторі.

2. Основи проектування виробничого циклу складного процесу.

3. Структура виробничого циклу.

4. Характеристика складових виробничого циклу.

Література:

1 . В.О. Онищенко,О.В. Редкін, "Організація виробництва", навч.посібн.,-К.: «Лібра», 2005 р.

2. І.Б. Гевко, А.О. Оксентюк, Організація виробництва: теорія і практика, підручник, -К.:Кондор, 2008р.

3. В.Г. Васильков, Організація виробництва, навч.посібн., - вид. 2-ге, без змін. – К.:КНЕУ, 2008р.

Організація виробничого процесу в просторі

Ефективність виробничого процесу залежить від раціонального його розміщення в просторі та узгодженого виконання окремих процесів і операцій у часі.

Організація виробничого процесу на підприємстві регламентується співвід­ношенням трьох основних факторів:

1. Обсягом і змістом виробничої програми.

2. Часом, який є у підприємства, його підрозділів (цехів, дільниць, потокових ліній тощо) для виконання виробничої програми та зумовлений наявним режимом роботи й установленими термінами виконання даної програми.

3. Розміщенням і поєднанням у просторі виробничих площ, робочих місць та обладнання.

Як уже зазначалось, розміщення виробничого процесу у просторі суттєво впливає на його ефективність. Тому слід ураховувати принципи спеціалізації, прямо точності, паралельності, пропорційності, неперервності та ритмічності, що забезпе­чують скорочення технологічного циклу виробничого процесу, а також тривалість між операційних та інших перерв.

Усе це слід передбачати при формуванні виробничої структури підприємства, яка визначається складом його цехів, дільниць і служб, а також характером їх взаємозв'язків.

Залежно від ступеня охоплення стадій життєвого циклу виробу розрізняють комплек­сну та спеціалізовану структуру підприємства. Комплексна структура орієнтована на відносно більшу частину циклу "задум — виробництво — споживання" і характерна для науково-виробничих об'єднань (НВО). Така структура включає в себе науково-дослідницькі підрозділи, цехи або виробничі підрозділи основного, допоміжного й обслуговуючого виробництва. Організації такого типу зазвичай несуть повну відпові­дальність за розроблення, виробництво та експлуатаційне обслуговування (надання сервісних послуг) своєї продукції. При спеціалізованій структурі підприємство зо­середжується на окремій стадії життєвого циклу виробу, як правило, на виготовленні продукції, і тому включає лише необхідні для цього підрозділи.

Виробнича структура кожного окремого підприємства також визначається харак­тером продукції, її складністю, типом виробництва, номенклатурою та обсягом випуску, формами взаємозв'язків з іншими підприємствами (рівнем кооперації).

Залежно від характеру виробничих процесів виробничі підрозділи ділять на основні, допоміжні й обслуговуючі. Тому виробнича структура підприємс­тва — це комплекс основних, допоміжних цехів і обслуговуючих господарств, а також характер їх взаємозв'язків.

Виробнича структура підприємства деталізується у виробничій структурі окремих цехів: заготівельних, механічних, складальних тощо (рис. 3.2).

Виробничу структуру цеху створюють склад його виробничих дільниць і зв'язки між ними. Вона залежить від характеру й обсягу випуску продукції і може бути побудована за технологічною, предметною чи змішаною спеціалізацією.

Структура виробничої дільниці формується складом її робочих місць.

При технологічній формі спеціалізації виробничої структури цеху у виробничих підрозділах виконують частину технологічного процесу, яка складається з однієї або декількох операцій при дуже широкій номенклатурі деталей (виробів). До пе­реваг такої форми належать полегшеність технічного керівництва та можливість регулювати завантаженням обладнання, до недоліків — збільшення довжини мар­шруту руху предметів праці з багаторазовим їх поверненням в одні й ті самі діль­ниці. Це порушує принцип прямоточності, утруднює узгодження роботи дільниць і призводить до збільшення тривалості виробничого циклу.

Предметна спеціалізація передбачає утворення окремих виробничих підрозді­лів, орієнтованих на випуск відповідних видів продукції. Тобто в цих підрозділах реалізується весь (або майже весь) технологічний цикл її виробництва. У такому підрозділі зосереджується різноманітне обладнання, яке необхідне для виготов­лення відповідного продукту. До переваг зазначеної побудови виробничої струк­тури відносять наступні фактори:

v утворюються замкнені технологічні цикли; / спрощуються планування й облік;

v скорочується тривалість виробничого циклу за рахунок зменшення часу транс­портних операцій.

Проте є й недоліки:

v знижується рівень завантаження виробничих потужностей;

v менш гнучкою стає виробнича структура.

На малих підприємствах і в різних майстернях формують так звані предметно-замкнуті дільниці, які мають такі самі переваги, що й цехи з предметною спеці­алізацією.

Однак під час формування предметно-замкнутих дільниць виникають два типи екс­тремальних завдань: вибір раціонального варіанта розміщення обладнання на діль­ниці (при їх проектуванні); оптимізація програмних завдань для наявних дільниць та обладнання.

На практиці досить часто використовується змішана форма спеціалізації, за якої заготівельні цехи орієнтуються на технологічну спеціалізацію (наприклад, мо­дельний, формувальний, ливарний, ковальський, штампувальний цехи), а оброблювальні та складальні — на предметну. В такому випадку загальна кількість нега­тивних наслідків спеціалізації суттєво зменшується.

Основи проектування виробничого циклу складного процесу

В умовах машинобудування найхарактернішим прикладом складного виробничо­го процесу може бути процес створення машини. Він включає виробничі цикли виготовлення всіх деталей; складання всіх складальних одиниць (вузлів, агрега­тів, механізмів); складання, налагодження (регулювання) та контроль готового виробу. В складному процесі можливе використання всіх попередньо розгляну тих видів руху предметів праці по операціях (послідовного, паралельно-послі­довного й паралельного).

Структура виробничого циклу складного процесу визначається складом операцій і зв'язками між ними. Склад (зміст) операцій залежить від номенклатури деталей, складальних одиниць та технологічних процесів виготовлення й складання. Схему складання виробу можна податти у вигляді діаграми (рис 6). Виробничий цикл складного процесу найчастіше зображається у вигляді лінійного циклового або сітьового графіків. На рис.7 подано приклад циклового графіка виготов­лення виробу. При цьому необхідно прагнути до максимального суміщення у прос­торі й часі (паралельності виконання) окремих робіт, операцій, процесів, тобто мінімізації загальної тривалості технологічного й виробничого циклів.

Рис.7. Цикловий графік виготовлення виробу

За критерій оптимізації виробничого циклу Тск = ƒі, Кпар , Тпер ) можна взяти його мінімальне значення. Тут: Тівиробничий цикл г-го простого процесу; Кпар — коефіцієнт паралельності складного процесу; Тпер — час перерви між простими процесами. Коефіцієнт паралельності можна прийняти на основі попереднього досвіду проектування комплексу робіт із урахуванням типу виробництва, конструк­торських і технологічних особливостей виробу. Для попередніх розрахунків

де uкількість простих виробничих процесів, що входять у складний процес.

Скорочення тривалості циклу складного виробничого процесу можна досягти за рахунок зменшення кількості циклів простих процесів і збільшення ступеня пара­лельності їх виконання або зменшення (виключення) перерв між ними.

 

Організація виробничого процесу в часі. Виробничий цикл та його структура.

Тривалість виробничого процесу значною мірою залежить від ефективності його організації у часі, тобто від того, наскільки раціонально взаємопов'язані при виконанні виробничі операції, а також наскільки синхронізований виробничий про­цес. Ефективність організації виробничого процесу в часі визначається тривалістю виробничого циклу.

Виробничим цикломТв називається інтервал календарного часу від початку до закінчення виробничого процесу виготовлення продукції незалежно від кількості деталей або виробів, що одночасно виготовляються. Тобто Тд може обчислювати­ся для одного або для певної кількості виробів, що одночасно виготовляються. На рис. 1 зображена структура виробничого циклу, тобто показані основні скла­дові частини тривалості виробничого процесу.

 

Крім виробничого циклу, розрізняють

· технологічний циклТтчас виконання технологічних операцій у виробни­чому процесі;

· операційний циклТоі — час виконання однієї і-ї операції, протягом якого виготовляється одна деталь, партія однакових або декілька різних деталей.

ІІ. Виробничий цикл включає:

1. Час виконання технологічних операцій(tі) основна складова виробничого циклу, яка необхідна для здійснення конкретних робочих операцій перетворен­ня предмета праці в продукцію.

2. Підготовчо-завершальний час— виділяється робітнику для ознайомлення із завданням і для здавання готової продукції (tпз).

3. Тривалість операційного циклу(Тоц ) складається з часу виконання техноло­гічної операції та підготовчо-завершального часу, тобто тривалість операційно­го циклу — це час обробки однієї партії деталей на конкретній операції техноло­гічного циклу.

4. Тривалість проходження природних процесів(Т пр ) визначається особли­востями технології (це час твердіння бетону або охолодження металу і под.), тобто природні процеси характеризуються тільки затратами часу Тпр .

5.Тривалість обслуговуючих процесівобсл) складається з часу виконання кон­трольних операцій (Ткі), складських (Тсі) та транспортних (включаючи наванта­ження й розвантаження) тр) операцій.

Сукупність усіх складових виробничого процесу утворює його робочий період (Трп )

Трп = f( ti; t nз; Т пр; tкі; tсі; tmр) . (1)

 

Питома вага робочого періоду у виробничому циклі для одиничного виробництва становить 10%, для серійного — майже 15%, для масового — близько 25—35%. Тобто більша частина виробничого циклу — це перерви (Тпер ), які складаються з міжопераційних і міжзмінних перерв.

Міжопераційні перерв'и утворюють

· перерви між партіями— виникають при обробці партії деталей, адже не всі деталі обробляють одночасно. Скорочувати ці перерви можна за рахунок скорочення обсягу транспортних партій деталей, однак це потребує певного збільшення затрат на транспортування деталей між робочими місцями;

· перерви очікування— спричиняються порушеннями ходу виконання техно­логічного процесу, коли попередня технологічна операція вже закінчилась, а робоче місце на наступній операції не звільнилось від виконання визначеної роботи;

· перерви комплектування— виникають на складальних операціях, коли на місце збирання надходять не всі найменування деталей.

7. Міжзмінні перерви(на обід, вихідні та святкові дні, між змінами) є невід'єм­ною складовою частиною виробничого процесу.

Загальний вигляд структурної формули виробничого циклу

 

Тв = Т оц + Т пр + Т обсл + Т пер. (2)

 

Важливим завданням організації виробництва є проектування виробничого циклу.