ВИВЧЕННЯ ДИФРАКЦІЇ СВІТЛА НА ЩІЛИНАХ

Лабораторна робота №17

 

Дифракцією світла називають оптичне явище, яке пов’язане зі зміною напрямку поширення та просторовим перерозподілом інтенсивності світлових хвиль під впливом перешкод на їхньому шляху. Під дифракцією розуміють будь-яке відхилення від прямолінійного поширення світла, якщо воно не зумовлене відбиванням, заломленням або викривленням променів в середовищах, в яких показник заломлення безперервно змінюється (рефракція). У залежності від умов спостереження розрізняють дифракцію Френеля (дифракція в непаралельних променях) і дифракцію Фраунгофера (дифракція в паралельних променях). Математично дифракційні задачі розв’язуються на основі принципу Гюйгенса-Френеля: кожна точка фронту хвилі є джерелом елементарних вторинних хвиль, що поширюються в усіх напрямках, а хвильова поверхня, яка охоплює їх через час , є новим положенням фронту; вторинні хвилі є когерентнимиі світлове поле в точці спостереження – це результат інтерференції вторинних хвиль від окремих ділянок хвильового фронту.

Розглянемо дифракцію світла на щілині. Щілиною називають прямокутний отвір, довжина якого набагато більша за його ширину. Для більшості щілин це відношення дорівнює 1:1000.

Якщо на щілину Щ шириною b падає нормально до площини щілини плоска світлова хвиля, відбувається дифракція в обидві сторони (ліворуч і праворуч) від щілини – дифракція Фраунгофера (мал. 1,а). Як наслідок – зображення щілини на екрані Е розтягуються в дифракційну картину з
максимумами та мінімумами інтенсивності світла в перпендикулярному до щілини напрямі (мал. 1,б). Усі промені, що проходять крізь щілину в нормальному напрямі, лінза Л збирає в точці екрана Р0, в якій відбувається підсилення світла, тобто спостерігається центральний інтерференційний максимум або максимум нульового порядку. Внаслідок дифракції світлові промені від щілини поширюються також під різними кутами . Лінза Л збирає паралельні пучки дифрагованих променів у певних точках екрана Е .

б)
а)
Мал. 1. Дифракція світла від щілини
Згідно з принципом Гюй­генса-Френеля площину щілини розбивають на зони Френеля (вторинні джерела світла), які можна уявити як однакові за шириною смуги, що паралельні краям щілини. Результуюча амплітуда в точці визначатиметься числом зон Френеля, на які розбито щілину для даного кута дифракції . Якщо число зон Френеля для даної точки спостереження парне, то в ній спостерігається дифракційний мінімум, якщо непарне – дифракційний максимум. Умова дифракційного мінімуму має вигляд:

, (1)

умова дифракційного максимуму:

, (2)

де – ширина щілини, – кут дифракції, – порядок
дифракційного мінімуму (максимуму), – довжина світлової хвилі.

Пристрій, що складається з багатьох однакових паралельних щілин, розміщених на рівних відстанях одна від одної, називається дифракційною решіткою. Взагалі дифракційна решітка – це будь-яка структура, що має просторову періодичність. Коли періодичність структури проявляється в одному напрямі, то решітка називається одновимірною, якщо у двох або трьох напрямках – відповідно двовимірною і об’ємною.

Виготовляють дифракційні решітки шляхом нанесення паралельних штрихів на прозору поверхню. Штрихи повністю розсіюють падаюче на них світло і являють собою непрозорі для світла ділянки. Проміжки між штрихами пропускають світло і відіграють роль щілин. Число штрихів на одиницю довжини визначає область електромагнітних хвиль, в якій
застосовуються дифракційна решітка. Так, для рентгенівської області на 1 мм, для ультрафіолетової – на 1 мм, для видимої – на 1 мм, для інфрачервоної – штрихів на 10 см. Проміжок , через який повторяються щілини, називається сталою або періодом дифракційної решітки (мал. 2).

Нехай плоска хвиля (пучок паралельних променів) падає на дифракційну решітку з періодом (мал. 2). Якщо спостерігати дифракцію під кутом , то промені і мають різницю ходу , яку можна знайти як:

(3)

Умовою дифракційних максимумів є співвідношення:

(4)

де – порядок максимуму; – довжина світлової хвилі. З співвідношень (3) та (4) одержимо рівняння дифракційної решітки:

, (5)

де – стала або період дифракційної решітки ( – ширина щілини, – непрозора частина решітки між щілинами), – кут дифракції, –
порядок дифракційного максимуму, – довжина світлової хвилі.

 

 

Мета роботи: вивчити явище дифракції світла;

одержати дифракцію монохроматичної світлової хвилі від щілини, від дифракційної решітки;

визначити довжину світлової хвилі та ширину щілини.

Прилади: оптична лава, гелій-неоновий лазер, дифракційна решітка, щілина зі змінним отвором, екран, масштабна лінійка.