Умови і джерела філософських знань
Філософія – одна з найдавніших наук, котра бере свій початок ще з VI століття до нашої ери, тобто існує понад 2500 років. Філософію ще з давніх – давен визначали як любов до мудрості (слово «філософія» грецького походження – від phileo – люблю іsophia – мудрість). Філософія – особлива форма пізнання світу, яка виробляє систему знань про фундаментальні принципи і основи буття, про найбільш загальні характеристики людських відносин до природи, суспільства,духовного життя у всіх його проявах.
Філософія вивчає найбільш загальні, фундаментальні проблеми існування світу, а саме: його єдність , природу, тенденцій розвитку тощо. Завдання ж загального, фундаментального знання є важливим для пізнання істини, оскільки в загальному більше суттєвого, ніж в одиничному. Патріарх світової філософії Арістотель якого Гегель назвав «вчителем людства» , стверджував, що «той, хто знає загальне, знає більше від того, хто знає окреме».
Філософія має органічний зв’язок зі світоглядом.
У сучасних філософських працях про світогляд мовиться таке: «світогляд – це форма суспільної свідомості»; «світогляд – це форма самоусвідомлення особистості»; «світогляд - це система поглядів на світ і на місце людини у цьому світі»; «світогляд – це система принципів діяльності людини»; «світогляд – це погляд людини на світ як ціле»; «світогляд – це спосіб духовно-практичного освоєння світу».
Почуття – емоційно – чуттєве переживання людиною явищ природи, дій, вчинків інших людей і своїх власних дій. Переконання – інтелектуально – емоційна позитивна оцінка певних ідеалів, норм , дій , вчинків, на які людина орієнтується в своєму житті. Оцінка минулого і віра в майбутнє теж входить в структуру світогляду. Людина оцінює своє минуле і проектує майбутнє. Воля – психологічна здатність підпорядковувати свою діяльність, вчинки свідомо поставленим цілям.
Світогляд має історичний характер. Світогляд окремої людини змінюється на протязі життя, а суспільний світогляд зазнає змін разом із самим суспільством. Історія людської цивілізації виділяє три типи світогляду: міфологія, релігія, філософія.
Міфологія ( від грецького «міф» - переказ,оповідь, «логос» - вчення – це такий спосіб розуміння природних і суспільних явищ, що полягає в одухотворенні і персоніфікації суспільних явищ, що полягає в одухотворенні і персоніфікації цих явищ, наділені їх людськими за характером, але фантастично розвиненими і спотвореними властивостями. Міфологія є універсальним типом світогляду первісних суспільств; всі етноси своїм першим світоглядом мають міфологію. Для філософського осмислення міфологічного світогляду важливо звернути увагу на:
1) тематику міфів, яка охоплює світоглядні проблеми;
2) на ідентичність цієї тематики у різних народів.
Релігія ( від лат. religio –набожність, святиня) – така форма світогляду, в якій сприйняття людиною світу здійснюється через подвоєння на земний і небесний, потойбічний і поцейбічний, грішний і сакральний. Найважливішою ознакою релігії є існування надприродної істоти – Бога. Тому суттю релігійного світогляду є віра в Бога.
Філософія є таким типом осмислення світу, який вирішує всі світоглядні питання виключно раціональним, логічним шляхом, відкидаючи міфи, емоції, віру і т.п. феномени людини. Основна відмінність філософського світогляду від міфологічного і релігійного полягає в тому, що він складає лише ядро світогляду, тоді як міфологія і релігія повністю співпадають з відповідним світоглядом.
1. філософські знання.
Філософське знання має свою специфіку, яка докорінно відрізняє його від конкретно-наукового знання. Річ у тім, що коли наукове знання на певному етапі історичного розвитку є точним, однозначним і тому загальноприйнятим для всіх людей, то філософське знання є поліфонічним,, плюралістичним. Це означає, що на одні і ті ж самі питання в різних філософських школах даються різні (неоднакові) відповіді, які, що суттєво важливо, мають рівноцінне значення. Інакше кажучи,, в філософії не існує однозначних і загальноприйнятих положень. Саме тому філософія є особливим видом знання; це «софійне» знання, зрозуміле як мудрість. Про це свідчить і значення терміну філософія — від грецьких слів філео — любов і Софія — мудрість (любов до мудрості).
До найважливіших проблем філософії відносяться такі:
—хто така людина і яке місце займає вона в світі?
— яка природа світу, Космосу? В чому полягають причина і основа його існування? Чи є взагалі якісь зовнішні підстави існування Всесвіту, чи він, є самодостатнім і не потребує для свого буття ніяких зовнішніх сил?
— в чому полягає сенс людського життя і людства в цілому? Ї чи існуї цей сенс взагалі?
— в чому суть людського щастя? І як, якими шляхами і засобами людина може стати щасливою?
— як слід розуміти добро і зло? Яка їх роль в житті індивіда і людських спільнот?
— людина і доля. Чи вільна істота людина, чи над нею панує фатум, доля? Чи визначено її життєвий шлях заздалегідь, чи ні?
На ці та цілий ряд інших питань неможливо дати однозначні і вичерпні відповіді, і тому кожне нове покоління людей пробує відшукати своє власне тлумачення цих життєвосмислових проблем людського існування.
2. Світогляд, його суть і структура.
Світогляд — це сукупність узагальнених уявлень про світ, переконань та ідеалів, знань і почуттів, оцінок, через призму яких людина відноситься до дійсності, до інших людей і самої себе. Cвітогляд людини має інтегративний, цілісний характер, а не є простою сумою його складових частин. Разом з тим світогляд не є чимось аморфним, безструктурним: в ньому виділяються відносно самостійні компоненти. До найважливіших з них відносяться: знання, цінності, почуття, переконання, оцінка минулого і віра в майбутнє, воля.
Знання — це ідеальне відображення дійсності в свідомості людини. Слід зауважити, що у світогляд входять не, всі і не будь-які знання, а лише ті, які є життєвоважливими для людини. , Цінності — позитивне або негативне відношення до явищ оточуючого світу, яке грунтується на потребах та інтересах людей, культурі певного соціуму.
Почуття —- емоційно-чуттєве переживання людиною явищ природи, дій і вчинків інших людей і своїх власних дій.
Переконання — інтелектуально-емоційна позитивна оцінка певних ідеалів, норм, дій і вчинків, на які людина орієнтується у своєму житті.
Оцінка минулого і віра в майбутнє теж входять в структуру світогляду. Людина живе не лише в «тепер», яке є миттєвістю, а й проектує своє майбутнє, а також оцінює минуле.
Воля — психологічна здатність людини підпорядковувати свою діяльність, вчинки свідомо поставленим цілям. Воля — це серцевина особистості, те, що робить людину особистістю.
В структуру світогляду варто включити і самосвідомість. Це — один із найістотніших компонентів свідомості, який полягає в усвідомленні себе в якості суб'єкта практичної і пізнавальної діяльності, в оцінці своїх дій, потреб і інтересів, своїх почуттів, думок, мотивів поведінки та ідеалів, свого становища в природному і соціальному середовищі.
Ще раз хочемо наголосити на тому, що світогляд, як і свідомість загалом, має цілісний характер і тому всі структурні елементи світогляду взаємопов'язані між собою і взаємовпливають один на одного.
3. Джерела філософських знань : міфологія, релігія, філософія.
Світогляд має історичний характер. Це означає, що індивідуальний світогляд змінюється на протязі життя окремої людини, а суспільний світогляд еволюціонує з поступом людства.
Найпершими історичними формами світогляду є міф та релігія. Саме вони являються джерелами виникнення філософії.
Першим дійшов висновку про те, що міф є стадією розвитку свідомості, яка відповідає певній історичній добі, французький культуролог Л.Леві-Брюль.
На протязі історії людської цивілізації сформувалися три типи світогляду: міфологія, релігія і філософія.
Міфологія (від грецького «міф» — переказ, оповідь і «логос» — вчення) — це такий спосіб розуміння природних і суспільних явищ, що полягає в одухотворенні і персоніфікації цих явищ, наділенні їх людськими за характером, але фантастично розвиненими і спотвореними властивостями. Міфологія є універсальним типом світогляду первісних суспільств; всі етноси своїм першим світоглядом мають міфологію. Для філософського осмислення міфологічного світогляду важливо звернути увагу на: 1) тематику міфів, яка охоплює світоглядні проблеми; 2) на ідентичність цієї тематики у різних народів.
Релігія (від. лат.. це— набожність, святиня) — така форма світогляду, в якій присвоєння людиною світу здійснюється через його подвоєння на земний і небесний, потойбічний і поцейбічний, грішний і сакральний. Принципово важливо уяснити, що найважливішою ознакою релігії є існування надприродної істоти — Бога. Тому суттю релігійного світогляду є віра в Бога. При вивченні особливостей зазначеного типу світогляду варто мати на увазі, що сучасні світові релігії виникають внаслідок тривалого розвитку попередніх релігійних уявлень (тотемізму, анімізму, язичництва).
Основна відмінність філософського світогляду від міфологічного і релігійного полягає в тому, що він складає лише ядро світогляду, тоді як релігія і міфологія повністю співпадають з відповідним світоглядом.
Варто також зазначити, що світогляд у певній своїй формі притаманний будь-якому суспільству і будь-якій людині. Причому формування вищого типу світогляду не приводить до повного зникнення попередніх його форм: вони співіснують, хоча історично попередній тип світогляду й відсувається на задній план і виконує підпорядковуючу роль в порівнянні з домінуючою формою. Так, міфологія не зникає з утворенням релігії і філософії і почасти виконує в першій з них чи не найголовнішу роль. Відомо, наприклад, наскільки міфологічним був світогляд радянських людей стосовно проблем «світлого майбутнього», ролі вождів в його створенні і у відношенні до власного народу. Це ж стосується, хоча і в меншій мірі, й інших сучасних суспільств.
Гіпотези виникнення життя
Життя - одне з найскладніших явищ природи. З глибокої давнини воно сприймалося як щось таємниче і непізнане - ось чому над питанням його походження завжди йшла гостра боротьба між матеріалістами та ідеалістами. Деякі прихильники ідеалістичних поглядів вважають життя духовним, нематеріальних началом, що виникло в результаті божественного творіння. Матеріалісти ж, навпаки, вважають, що життя на Землі виникло з неживої матерії шляхом самозародження (абіогенезу) або було занесене з інших світів, тобто є породженням інших живих організмів (біогенез).
За сучасними науковими уявленнями, життя - це процес існування складних систем, що складаються з великих органічних молекул і неорганічних речовин і здатних самовідтворюватися, саморозвиватися і підтримувати своє існування в результаті обміну енергією і речовиною з навколишнім середовищем. Таким чином, біологічна наука стоїть на матеріалістичних позиціях. Проте питання про походження життя ще остаточно не вирішене.
Теорія походження життя на землі чи теорія виникнення життя на землі – поняття як такі не зовсім коректні. Існує кілька теорій походження чи виникнення життя і всі вони рівноцінні та розглядаються завжди разом. У різний час і в різних культурах розглядалися наступні ідеї:
перша і головна теорія виникнення життя на землі – креаціонізм (життя було створена Творцем);
друга гіпотеза виникнення життя на землі – мимовільне зародження (самозародження; життя виникало неодноразово з неживої речовини);
третя – гіпотеза стаціонарного стану (життя існувало завжди);
четверта гіпотеза – панспермії (життя занесене на Землю з інших планет);
ще поширені біохімічні гіпотези виникнення життя на землі (життя виникло в земних умовах в ході процесів, що підкоряються фізичним та хімічним законам, тобто в результаті біохімічної еволюції).
На сьогодні біологи визнають як науковий тільки останній варіант. Панспермія також не суперечить, в принципі, науці, проте не є самостійною гіпотезою, оскільки просто переносить процес біохімічного виникнення життя в інші, позаземні умови.
Гіпотези виникнення життя
Живі істоти мають здатності до живлення, самовідтворення, реагування на навколишнє середовище і пристосування до нього. Відомо також, що предмети неживої природи складаються переважно з металів, а для виникнення життя необхідні вуглець, азот, кисень і водень.
Поява на нашій планеті живих організмів, а згодом і людини (що варте окремого розгляду), видається ще більшою мірою недосяжним для наукової констатації, ніж виникнення космосу. О. Горелов виділяє такі гіпотези, або концепції походження життя: 1) креаціонізм - божественне створення живого; 2) концепція багатократного довільного зародження життя з неживої речовини (її дотримувався ще Аристотель, який вважав, що живе може виникати і в результаті розкладу ґрунту); 3) концепція стаціонарного стану, згідно з якою життя існувало завжди; 4) концепція панспермії — позаземного походження життя; 5) концепція походження житія на Землі в історичному минулому в результаті процесів, що підпорядковані фізичним та хімічним законам. Хоча цей науковець вважає, що перша концепція є релігійною і прямо не стосується відношення до науки, її ідеї, по суті, або корелюються з аналогічними відповідями на питання про походження Всесвіту, або можуть мати евристичне значення. Крім того, практично всі науковці говорять про унікальність нашої планетиз погляду можливостей виникнення й існування життя. Питання про це стосовно інших планет Сонячної системи та в інших галактиках залишається відкритим і є, поряд з вивченням походження та будови небесних тіл, однією з провідних підстав розвитку космонавтики.