Сукупність та структура пізнавального процесу .
Пізнання являється процесом цілеспрямованого,
активного відображення дійсності в свідомості людини,
цей процес зумовлений сусп..- історичною практикою людства.
Процес пізнання є предметом дослідження () розділу філософії,
як теорія пізнання (гносеології). Теорія пізнання – це розділ
філософії, який вивчає природу пізнання, закономірність
пізнавального процесу, можливості пізнавальної здатності людей
та їх здібностей. Вчення яке заперечує можливість достовірного
пізнання дійсності у філософії має назву – агностицизм. Сучасна
наука гносеологія ґрунтується на певних основоположеннях:
1- принцип об’єктивності.
2- Принцип пізнавальності
3- Принцип активного творчого відображення
4- Принцип діалектики
5- Принцип практики
6- Принцип історичного руху який вимагає розглядати усі
предмети та явища в їхньому історичному виникненні та
становищі.
7- Принцип конкретних істин який наголошує що абстрактної
істини бути не може, істина може бути лише конкретна.
Суб’єкт пізнання конкретна реальна людина наділена свідомістю
на сам перед у таких її проявах як мислення чуттєвість розум воля.
Об’єкт пізнання – це те на що спрямована діяльність суб’єкта. Об’єктом
пізнання є вся об’єктивна дійсність але лише в тій мірі в якій вона увійшла
у сферу діяльності суб’єкта. Процес пізнання можливий лише при
наставності взаємодій суб’єкта та об’єкта в якій суб’єкт є носієм діяльності
а об’єкт предметом на який вона спрямована. Результатом пізнавання
діяльності є образ дійсності, який є діалектичною єдність суб’єктивно-
об’єктивного. Основною проблемою теорії пізнання є проблема істини.
Класичне визначення істині дав Аристотель, визначивши істину як
відповідність наших знань дійсності. Специфіка сучасного розум. істини
полягає :
в тому що дійсність відображена в істині, трактується як об’єктивна
реальність , існує незалежно від свідомості і сутність якої виявляється
через явища.
Пізнання та його результат істина нерозривно пов’язанні з предметно-
чуттєвою діяльністю людини тобто з практикою.
В теорії пізнання крім об’єктивної істини (хз че там..). відносна істина
це таке знання яке в принципі правильне але не відображає дійсність.
Абсолютна істина – це такий зміст знань , який тотожній своєму предмету
і не буде спростованим у подальшому розвитку пізнання. Слід зазначити що
окремо не може бути відносної та абсолютної істини. В деяких випадках
знання з істини переходять в оману. Омана – це такий зміст людських знань
в якому дійсність викоується неадекватно. Пізнання здійснюються через
єдність та боротьбу істини та оману.
10. Філософський зміст категорії буття. (только буття)
Буття це все те що є , існує. Нім філософ М. Хайдегер
визначає буття як присутність у часі. Філософське осмислення
буття дається онтологією. Майже всі філософські системи в
минулому присвячені розробці проблем антології. Екзистенціалізм
20 ст.розвинув суб’єктивну антологію. У центрі філософії Хайдегера
стоїть проблема сенсу буття . цілісний світ остає як всезагальна єдність
яка вимагає в себе різноманітність конкретність і цілісність речей у процесі
систем та людських привідів. Цілісний світ можна назвати єдиним, кожне
сущ унікальне в його внутрініх та зовнішніх умовах існування. Серед основ
форми буття розрізняють буття речей буття людини буття руховного буття
соціального – яке поділяється на буття індивідов та соціумів. Виділяються
основні сфери буття природа суспільство свідомість. Різноманіття явищ
об’єднуються за певною загальною основою. Особливе місце в онтології
посідає буття духовного та різноманітні форми його прояву. Поняття дух,
душа., духовність які вжив у різному значенні у міфології з дією сил природи,
вітру , грому , блискавки. Релігія термін «дух» визначається як душі людей які
мають розум, філос. зміст поняття дух тлумачиться як притаманна людська
здатність мислити відчувати та виявляти вольові зусилля. Також часто термін
дух вжив для характер сусп. Явищ наприклад дух народу, нації, тощо.