Учасники бюджетного процесу та їх функції.

Бюджетний процес — регламентована нормами права діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за цим процесом, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Перед учасниками бюджетного процесу стоїть ряд завдань, зокрема: максимальне виявлення всіх матеріальних і фінансових резервів з метою створення збалансованого ринку; визначення доходів бюджету за окремими податками та обов'язковими платежами, а також загального обсягу відповідно до прогнозів і цільових програм соціально-економічного розвитку; узгодження бюджету із загальною програмою фінансової стабілізації, спрямованої на подолання інфляційних тенденцій в економіці та забезпечення стабільності національної грошової одиниці; здійснення бюджетного регулювання з метою збалансування бюджетів різного рівня шляхом перерозподілу джерел доходів держави між ними та сферою господарства, економічними регіонами; скорочення та ліквідація бюджетного дефіциту за рахунок економічно виправданих джерел; посилення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб.

Учасниками бюджетного процесу є органи та посадові особи, які наділені бюджетними повноваженнями. Бюджетними повноваженнями визнаються права і обов'язки учасників бюджетних правовідносин.

У систему органів, що наділені бюджетними повноваженнями, входять:

- законодавчі (представницькі) і виконавчі органи державної влади;

- органи грошово-кредитного регулювання;

- органи державного (муніципального) контролю.

Законодавчі (представницькі) органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування:

- розглядають і затверджують бюджети і звіти про їх виконання;

- здійснюють контроль за обґрунтованістю формування і виконання бюджетів;

- формують і визначають правовий статус органів, що здійснюють контроль за виконанням бюджету відповідного рівня бюджетної системи.

Виконавчі органи державної влади, органи місцевого самоврядування:

- здійснюють складання бюджету;

- вносять проект бюджету з необхідними документами і матеріалами на затвердження законодавчого (представницького) органу влади (органа місцевого самоврядування);

- організовують виконання бюджету, подають звіт про його виконання на затвердження законодавчих органів;

- здійснюють контроль за обґрунтованістю формування і виконання бюджету.

Органом грошово-кредитного регулювання є Національний банк України.

Органами фінансового контролю є:

- Рахункова палата - в частині контролю за використанням коштів Державного бюджету України;

- Головне контрольно-ревізійне управління України - відповідно до його повноважень, визначених законом.

На кожній стадії бюджетного процесу задіяні певні учасники бюджетного процесу, які наділені відповідними бюджетними повноваженнями. Це: Президент України, Верховна Рада, Комітети Верховної Ради України, Верховна Рада АРК; Рада органів місцевого самоврядування; Національний банк України, Кабінет Міністрів України; Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Рада Міністрів АРК, Міністерство фінансів АРК, місцеві державні органи, органи Державного фінансового контролю, головні розпорядники бюджетних коштів. Кожен учасник бюджетного процесу діє тільки в межах своїх повноважень і несе відповідальність згідно з чинним законодавством.
16. Основні засади бюджетної політики та бюджетний процес 2008 року.

Основні завдання бюджетної політики на 2008 рік:

Ціль: Забезпечення макроекономічної стабільності, збалансованості та стійкості бюджетної системи.

Шляхи досягнення:

1. Застосування ефективної регулівної ролі бюджету:

2. Підвищення результативності, ефективності та прозорості використання бюджетних коштів:

3. Збільшення розміру мінімальної заробітної плати на кінець року до 90 відсотків розміру прожиткового мінімуму.

4. Запровадження головними розпорядниками бюджетних коштів середньострокового планування на основі визначених пріоритетних завдань своєї діяльності та результативних показників, які вони прагнуть досягти:

5. Підвищення відповідальності розпорядників бюджетних коштів за їх цільове використання:

6. Удосконалення системи бухгалтерського обліку в державному секторі шляхом здійснення заходів щодо розроблення національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та фінансової звітності у державному секторі.

7. Внесення змін до Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) в частині щодо застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі, удосконалення процедур розгляду, прийняття та виконання закону про Державний бюджет України, посилення контролю за дотриманням бюджетного законодавства та складення на його основі проекту Державного бюджету України на 2008 рік.

Бюджетний процес в Україні 2008 року переживав кризу: невідповідність дійсних строків складання, розгляду та затвердження державного бюджету на наступний рік вимогам Бюджетного кодексу України; недовиконання значної частини бюджету практично за кожен рік вказаного періоду.

У 2007 році бюджетний процес мав деякі позитивні зміни. Так 5 вересня Кабінет міністрів попередньо схвалив проект держбюджету-2008, а 11 вересня остаточно затвердив документ і передав його у Верховну Раду.

Український парламент, порушуючи всі процедури, прийняв бюджет-2008 в рекордно короткі строки – за два місяці. Майже в кінці року, 28 рудня Верховна Рада України затвердила бюджет-2008. За документ проголосували 235 народних депутатів.

Тому, підписання Президентом Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» відбулося аж 28 грудня 2007 року.

Аналізуючи елементи бюджету на 2008 рік можна визначити, що планувався ВВП у розмірі 959,2 млрд. грн., а от фактично становив 949,9 млрд. грн.[2]. Видатки державного бюджету у 2008 році дорівнювали сумі 241490,1 млн. грн., виконавши його на 91,7 %. Визначено доходи державного бюджету у сумі 215359,4 млн. грн [2].

Станом на 31 грудня 2008 року державний та гарантований державою борг України становив 189410,4 млн. грн., або 24598,8 млн. дол. США, в тому числі: державний та гарантований державою зовнішній борг – 142742,9 млн. грн., або 18538,0 млн. дол. США; державний та гарантований державою внутрішній борг – 46667,5 млн. грн., або 6060,7 млн. дол. США.

У 2008 році бюджетний процес ускладнювався, крім політичного протистояння Президента, Прем’єр-міністра та лідера опозиції, ще й світовою фінансово-економічною кризою.

Законопроект «Про державний бюджет на 2009 рік» був зареєстрований в українському парламенті 23 грудня 2008 року.

Отже, можна виділити такі проблеми бюджетного процесу 2008 року в нашій державі:

- високу концентрацією фінансових ресурсів на державному рівні, що знижує значення місцевих бюджетів у вирішенні життєво важливих для населення задач;

- низьку частку закріплених за територіями податкових платежів та домінуючою роллю регулюючих доходів у структурі податків та зборів до місцевих бюджетів;

- діючу практику формування місцевих бюджетів, при якій збережений механізм централізованого встановлення нормативів відрахувань від бюджетоутворюючих доходів, хоча вони й знаходяться у протиріччі з принципами бюджетної децентралізації;

- тенденцію встановлення видатків по вертикалі бюджетної системи без відповідного підкріплення дохідної бази, що призводить до дотаційності, раніше самодостатніх місцевих бюджетів.
17. Органи управління в сфері державних фінансів, їх повноваження та функції.

До органів управління фінансовою діяльністю в Україні належать: Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Рахункова палата, Аудиторська палата, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Українська державна інноваційна компанія та інші.

Основним завданням органів управління фінансовою системою в державі є забезпечення злагодженості функціонування окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається шляхом чіткого розподілу функцій і повноважень між фінансовими органами й інституціями.

Верховна Рада України, як вищий орган законодавчої влади, ухвалює закони, у тому числі з фінансових питань, основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період, затверджує Державний бюджет України та вносить зміни до нього; здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України; приймає рішення щодо звіту про його виконання; визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики.

Президент України, як глава держави, створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби; підписує закони, ухвалені Верховною Радою України; має право вето щодо цих законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організовує розроблення проекту закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, надає Верховній Раді України звіт про його виконання; приймає рішення про використання коштів Резервного фонду Кабінету Міністрів України.

Центральне місце в управлінні фінансами в системі органів виконавчої влади займає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою.

Органи Державної контрольно-ревізійної служби виконують такі функції:

- організовують роботу контрольно-ревізійних підрозділів;

- проводять ревізії та перевірки правильності витрачання державних коштів;

- здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями та перевірками;

- розробляють інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій та перевірок.

Державне казначейство створене з метою ефективного управління коштами Державного бюджету України, підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів у Державному бюджеті. Основними завданням Казначейства є:

- організація виконання Держ. бюджету України і здійснення контролю за ним;

- управління наявними коштами Державного бюджету України;

- фінансування видатків Державного бюджету України;

- ведення обліку касового виконання Державного бюджету України, складання звітності про стан виконання Державного бюджету України;

- управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом.

Основне завдання Державної податкової адміністрації України полягає у реалізації податкової політики держави. На податкову адміністрацію покладені такі основні функції:

- розроблення проектів податкового законодавства;

- контроль за правильністю обчислення податків та інших обов'язкових платежів і своєчасністю їх сплати;

- облік платників податків та надходжень платежів до бюджету;

- накладення штрафних санкцій і адміністративних стягнень на порушників податкового законодавства;

- проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платників податків;

- міжнародне співробітництво у сфері оподаткування.

Рахункова палата Верховної Ради України є постійно діючим вищим органом державного фінансового контролю, основними завданнями якого є організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням дохідної та видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів державних цільових фондів за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням; контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргів України; визначення ефективності та доцільності використання державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів.

Національний банк України є основною фінансовою інституцією у сфері грошового ринку. Основне завдання Національного банку - регулювання грошового обігу й організація ефективного функціонування кредитної системи.

Національний банк проводить також значну роботу щодо обслуговування уряду. Він виконує агентські послуги з розміщення державних цінних паперів і обслуговування державного боргу, організовує касове виконання бюджету, проводить міжнародні розрахунки держави, здійснює валютне регулювання.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку організовує функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх кругообіг; забезпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цінними паперами. Комісія здійснює контроль за діяльністю суб'єктів ринку цінних паперів - емітентів, інвесторів, фінансових посередників, фондових бірж - відповідно до чинного у цій сфері законодавства.

Пенсійний фонд створений з метою акумуляції та раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і проведення їх виплат. Пенсійний фонд, як орган управління, має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплати внесків підприємств до фонду.

Інші фонди соціального страхування виконують аналогічні функції відносно відповідного цільового фонду.

Отже, як видно з наведеного розподілу повноважень фінансових органів і інституцій, основна увага в системі управління державними фінансами зосереджена на бюджеті держави. Це цілком природно, оскільки саме в ньому концентруються фінансові потоки і зв’язки.
18. Показники результативності виконання бюджетної програми.

Показники виконання - кількісні та якісні показники, які характеризують результати виконання бюджетної програми і підтверджуються статистичною, бухгалтерською та іншою звітністю і які дають можливість здійснити оцінку використання коштів на виконання бюджетної програми.

Основні показники виконання програм:

• показник затрат/вхідних ресурсів;

• показник продукту;

• показник продуктивності (ефективності);

• показник результативності (якості).

Додаткові показники виконання програм:

• показник робочого навантаження;

• показник корисності.
Результативні показники бюджетної програми - особлива складова бюджетної програми, яка характеризує хід її реалізації, ступінь досягнення поставленої мети та виконання завдань бюджетної програми.Результативні показники використовуються для проведення оцінки ефективності бюджетної програми.
В Україні існують наступні типи показників виконання програм (показників результативності):

- Показники затрат визначають обсяги та структуру ресурсів, які забезпечують виконання бюджетної програми та характеризують структуру витрат бюджетної програми.

- Показники продукту використовуються для оцінки досягнення поставленої мети. Показниками продукту є, зокрема, обсяг виробленої продукції, наданих послуг чи виконаних робіт на виконання бюджетної програми, кількість користувачів товарами (роботами, послугами).

- Показники ефективності визначаються як витрати ресурсів на одиницю показника продукту; відношення максимальної кількості вироблених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) до визначеного обсягу фінансових ресурсів; досягнення визначеного результату.

- Показники якості - це сукупність властивостей, які характеризують досягнуті результати якості створеного продукту, що задовольняють споживача відповідно до їх призначення та відображають послаблення негативних чи посилення позитивних тенденцій у наданні послуг (товарів, робіт) споживачам за рахунок коштів бюджетної програми.

Примірний перелік результативних показників затверджується Міністерством фінансів України.

Кількість результативних показників обумовлюється специфікою бюджетної програми та має задовольнити потреби аналізу виконання бюджетної програми, тобто головні розпорядники застосовують ті результативні показники, які найкраще характеризують ступінь досягнення поставленої мети та виконання завдань бюджетної програми.

Наприклад, для бюджетної програми "Керівництво та управління у сфері державної політики щодо зовнішніх відносин", яка пов'язана з функціонуванням апарату Міністерства закордонних справ України, можна визначити такі результативні показники:

- показники затрат - кількість штатних одиниць (од.), кількість підвідомчих підприємств та організацій (од.), загальна площа приміщень (кв. м);

- показники продукту - кількість розроблених/прийнятих нормативно-правових актів (шт.), кількість опрацьованих звернень, заяв, скарг громадян України (од.), кількість опрацьованих нот (од.), кількість укладених міжнародних угод (од.);

- показники ефективності - кількість розроблених/прийнятих нормативно-правових актів на одного виконавця (шт.), кількість опрацьованих звернень, заяв, скарг громадян України на одного виконавця (од.), кількість опрацьованих нот на одного виконавця (од.);

- показники якості - відсоток прийнятих нормативно-правових актів у загальній кількості розроблених (%), зміна кредиторської/дебіторської заборгованості у порівнянні з початком бюджетного періоду, в тому числі простроченої на звітну дату (%), питома вага простроченої кредиторської/дебіторської заборгованості у загальному обсязі заборгованості (%), кількість розглянутих справ із ухваленням рішень щодо спорів про відшкодування шкоди, завданої органами влади незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, у порівнянні з попереднім роком (%), чисельність осіб, яким відшкодовано шкоду, завдану органом влади незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю (осіб), кількість опрацьованих звернень, скарг громадян України у порівняні з попереднім роком (%), відсоток задоволених звернень, заяв, скарг громадян України у загальному обсязі (%), кількість укладених міжнародних угод у порівнянні з попереднім роком (%).
19. Характеристика сучасних тенденцій боргової політики уряду України.

Боргова політика - це напрямок діяльності уряду, що реалізується через визначений комплекс заходів і спрямований на раціональну та ефективну мобілізацію, розподіл, використання та повернення державою запозичених фінансових ресурсів.

У роки світової фінансово-економічної кризи і кризового розвитку подій в Україні в умовах високого зовнішньоборгового навантаження засвідчили необхідність вдосконалення управління національним боргом і розробки якісно нових боргових стратегій, у центрі яких знаходяться:

1) сильна система ризик-менеджменту;

2) активне використання структури боргу для протидії впливу шокових ситуацій;

3) наявність резервних фондів і буферів ліквідності;

4) врахування нестабільності і мінливості бази інвесторів.

Стратегічними орієнтирами політики управління державним і корпоративним боргом України мають стати:

- досягнення достатнього ступеню міцності фінансової системи України для нівелювання негативного впливу глобальних чинників;

- забезпечення повноцінної інтеграції України до міжнародного ринку капіталів;

- доповнення внутрішніх заощаджень та забезпечення продуктивного використання ресурсів, які залучаються позичальниками на внутрішньому та зовнішньому ринку капіталів;

- утримання сумарного обсягу боргових зобов’язань України на економічно безпечному рівні;

- забезпечення потреб держави у позичкових коштах та своєчасне і у повному обсязі виконання зобов'язань за державним боргом;

- мінімізація ризиків державних і корпоративних запозичень шляхом збалансування структури державного і корпоративного боргів за видами валют, відсоткових ставок і термінів погашення боргу;

- забезпечення ефективного функціонування внутрішнього ринку цінних паперів та підтримання постійного доступу до міжнародного ринку капіталу;

- подальше формування іміджу України як надійного позичальника, що вчасно та в повному обсязі виконує свої боргові зобов'язання.

В сфері управління борговою політикою України постає необхідність вирішення наступних завдань:

1. Сприяння розвитку внутрішнього ринку державних цінних.

2. Розробка нових інструментів внутрішніх державних запозичень.

3. Згладжування піків боргових виплат і врахування діючих.

4. графіків погашення боргу при залученні нових позик.

5. Дотримання граничних обсягів надання державних гарантій.

6. Забезпечення утримання економічно безпечного розміру державного боргу України.

7. Введення ліміту заборгованості українських банків перед нерезидентами.

8. Завершення програми рекапіталізації проблемних банків.

9. Стабілізація фінансового стану НАК «Нафтогаз України» та зменшення обсягів його бюджетної підтримки.

10. Введення більш жорстких нормативів до рівня капіталізації банків.

Можна виокремити декілька аспектів впливу сучасної боргової політики України на економіку:

1) Залучені державою кошти направлені на фінансування невиробничої сфери (розвиток інфраструктури, підтримка банківського сектору, тощо), а отже і джерелом їх повернення стане підвищений рівень оподаткування;

2) Підвищене податкове навантаження призводить до зниження стимулів економічної активності та розширення тіньової економіки;

3) Державний кредит, витісняючи приватні інвестиції, веде до зниження основних виробничих фондів країни;

4) Спостерігається відтік капіталу з країни через додаткові витрати на обслуговування та виплату відсотків;

5) Існує ризик потрапити в кредитну залежність та наростити «боргову піраміду».
Важливою ціллю боргової стратегії України на 2011-2013 роки є здійснення державних запозичень на основі відповідних планів і обґрунтованих прогнозів потреби держави у фінансових ресурсах, оскільки найобтяжливішим для економіки країни вважається залучення зовнішніх ресурсів для фінансування «фіктивних» програм розвитку. Також, задля зменшення зовнішньоборгового навантаження планується забезпечити ефективне функціонування внутрішнього ринку державних цінних паперів та розширення доступу до міжнародного ринку капіталу. Основними плановими заходами, для реалізації даної стратегії є:- узгодження напрямів політики управління державним боргом з напрямами бюджетної та грошово-кредитної політики;- складення річного графіка проведення аукціонів облігацій внутрішньої державної позики із зазначенням видів та строків обігу боргових цінних паперів;- здійснення регулярного розміщення державних цінних паперів з різними строками обігу для підтримання кривої дохідності;- запровадження розміщення облігацій внутрішньої державної позики та казначейських зобов'язань на фондових біржах;- створення належних умов для ефективного функціонування первинних дилерів та підтримання ними двостороннього котирування державних боргових цінних паперів;- підвищення ефективності та результативності співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями і фінансово-кредитними установами, пов'язаного із залученням та використанням їх фінансових ресурсів;- розширення переліку державних боргових цінних паперів, у тому числі індексованих на рівень інфляції, амортизаційних та з можливістю дострокового погашення;- активізація роботи з випуску державних боргових цінних паперів для населення;- підтримка на належному рівні та розвиток інформаційно-технічного забезпечення процесу управління державним боргом, зокрема шляхом удосконалення інформаційно-аналітичної системи "Управління державним боргом".
Отже, боргова політика є важливим інструментом регулювання економіки. Вона може ввести державу в боргову кабалу або ж сприяти її розвитку. Однак, з метою отримання позитивного результату необхідно використовувати отримані позикові ресурси на підвищення ефективності виробництва і збільшення ВВП, що дасть можливість досягнути оптимального співвідношення борг/ВВП та повернути запозичені кошти вчасно та необтяжливо як для населення, так і для економіки вцілому.20. Види, форми та методи державного фінансового контролю.

Державний фінансовий контроль - різновид фінансового контролю, що здійснюється відповідними органами державного фінансового контролю. Він полягає у встановленні фактичного стану справ щодо дотримання вимог чинного законодавства на підконтрольному об'єкті, спрямований на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в ході формування, розподілу, володіння, використання та відчуження активів, що належать державі, а також використання коштів, що залишаються у суб'єкта фінансових правовідносин у зв'язку з наданими пільгами за платежами до бюджетів, державних позабюджетних фондів та кредитів, отриманих під гарантії Кабінету Міністрів України.

Розрізняють такі види державного фінансового контролю, що класифікуються за такими ознаками: залежно від часу проведення, за інформаційним забезпеченням, залежно від характеру взаємовідносин суб'єкта та об'єкта, за формами здійснення:

1)залежно від часу проведення державний фінансовий контроль поділяється на:

- попередній - контроль, який здійснюється суб'єктами державного фінансового контролю на етапі розгляду і прийняття управлінських рішень та здійснення операцій з фінансовими і матеріальними ресурсами іншими активами об'єктами державного фінансового контролю з метою упередження порушення фінансового, у тому числі бюджетного, законодавства об'єктами державного фінансового контролю;

- поточний - контроль, який здійснюється суб'єктами державного фінансового контролю під час реалізації управлінських рішень та здійснення операцій з фінансовими активами за оперативною інформацією з метою дотримання вимог законодавства та інших нормативно-правових актів України, на підставі яких виконуються управлінські рішення об'єктами державного фінансового контролю;

- наступний (ретроспективний) - контроль, який здійснюється суб'єктами державного фінансового контролю по закінченню реалізації управлінських рішень і здійснення операцій з фінансовими активами за результатами фінансово-господарської діяльності та/ або по закінченню деякого періоду часу (але не частіше, ніж це встановлено законодавством України) об'єктами державного фінансового контролю з метою виявлення фінансових недоліків і порушень, прийняття управлінських рішень щодо виправлення ситуації та притягнення до відповідальності винних осіб відповідно до законодавства.

2) за інформаційним забезпеченням фінансовий контроль поділяють на документальний і фактичний.

- Документальний контроль дозволяє встановити суть і достовірність господарської операції за даними первинної документації, облікових регістрів і звітності, в яких вона знайшла відображення в бухгалтерському, оперативному і статистичному обліку.

- Фактичний контроль полягає в установленні дійсного реального стану об'єкта лічбою, зважуванням, вимірюванням, лабораторним аналізом та ін. До об'єктів фактичного контролю відносять: гроші готівкою в касі, основні засоби, матеріальні цінності, готову продукцію, незавершене виробництво.

3) залежно від характеру взаємовідносин суб'єкта та об'єкта державного фінансового контролю державний фінансовий контроль поділяється на види: зовнішній контроль та внутрішній контроль.

- Зовнішній контроль здійснюється визначеними Конституцією України та незалежними конституційними органами у межах наданих їм конституційних повноважень.

- Внутрішній контроль здійснюється в межах виконавчої гілки державної влади.

4) за відношенням до власника фінансовий контроль поділяють на внутрішньовідомчий і внутрішньогосподарський.

- Внутрішньовідомчий контроль проводиться міністерствами, відомствами, органами державного управління стосовно діяльності підвідомчих їм підприємств і організацій у формі тематичних перевірок та ревізій.

- Внутрішньогосподарський фінансовий контроль здійснюється власниками, апаратом управління підприємницьких структур відповідно до діючого законодавства стосовно діяльності цехів, бригад, дільниць, інших підрозділів підприємств. Основна відповідальність за внутрішньогосподарський контроль лежить на службі головного бухгалтера.

За формами здійснення фінансового контролю розрізняють:

- Ревізія - це форма документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності; спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

- Аудит - форма контролю, що є незалежною експертизою стану бухгалтерського обліку, фінансових звітів і балансів.

Мета аудиту - підтвердити достовірність показників балансу і фінансової звітності, а також перевірити, чи ведеться бухгалтерський облік згідно з чинними в державі нормативно-правовими положеннями.

- Тематична перевірка - це форма контролю окремих сторін чи тематичних питань фінансово-господарської діяльності підприємств та організацій. Наприклад, контроль стану збереження матеріальних цінностей, розрахунків з бюджетом, державними цільовими позабюджетними фондами і т. ін. Такі перевірки здійснюють вищестоящі і державні органи контролю відповідно до специфіки виконуваних ними функцій.

- Камеральні перевірки - форма фінансового контролю, яку застосовують в органах виконавчої влади при одержанні і перевірці показників звітності. Наприклад, перевірка податкових декларацій в податкових інспекціях.

- Фінансова експертиза - форма державного фінансового контролю, яка передбачає дослідження і оцінку законодавчих та інших нормативно-правових актів, фінансових й економічних результатів діяльності, підготовку обґрунтованих висновків та пропозиції для прийняття рішень щодо об'єкта експертного дослідження.

- Службове розслідування - це форма контролю дотримання працівниками підприємств, організацій службових обов'язків, а також нормативно-правових актів, які регулюють виробничі відносини. Проводиться спеціальною комісією за наказом керівника підприємства в разі виявлення крадіжок, нестач, втрат.

- Слідство як форма контролю являє собою процесуальні дії, у ході яких установлюється провина відповідальних посадових, службових осіб у здійсненні тих чи інших порушень, пов'язаних з присвоєнням матеріальних цінностей, безгосподарністю, службовими зловживаннями. Слідство проводиться судово-слідчими правоохоронними органами і регулюється особливим процесуальним законодавством.

Метод фінансового контролю - це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких вивчається фінансово-господарська діяльність підприємств і організацій

Методичні прийоми і способи фінансового контролю поділяються на дві групи: загальнонаукові і специфічні.

Загальнонаукові методичні прийоми і способи фінансового контролю включають аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, аналогію і моделювання, абстрагування і конкретизацію, системний аналіз, функціонально-вартісний аналіз.

Специфічні методичні прийоми фінансового контролю включають прийоми, вироблені практикою контрольно-ревізійної роботи на основі досягнень економічної науки. Специфічні методичні прийоми і способи фінансового контролю використовують для одержання необхідних доказів у процесі контрольних дій під час проведення ревізій чи тематичних перевірок. Їх класифікують за двома групами:

а) методичні прийоми фактичного контролю;

б) методичні прийоми документального контролю.
⇐ Назад
1
2
3
4
56