Фіскальна політика й державний бюджет.

Головною ланкою фінансової системи країни є державний бюджет. Це план утворення і використання фінансових ресурсів на базі фінансового законодавства.

Бюджет виконує такі функції: розподільну – через держбюджет перерозподіляється значна частина національного доходу; контрольну – рух бюджетних ресурсів інформує про фінансовий стан економіки; регулююча – зміна прибутків і витрат держбюджету дозволяє пом'якшити спад виробництва, знизити рівень безробіття, темпи інфляції, стабілізувати економіку.

Існують різноманітні підходи до проблеми регулювання держбюджету. Спочатку загальновизнаним вважався щорічно балансований бюджет. Такий підхід до ліквідації бюджетного дефіциту має істотні недоліки, особливо якщо економіка знаходиться в стадії спаду. Так, в умовах тривалого періоду безробіття і падіння прибутків податкові надходження скорочуються. Уряд, намагаючись збалансувати бюджет, може збільшити податкові ставки, або скоротити державні витрати, або об'єднати ці заходи. У результаті сукупний попит ще більше зменшується. В умовах надлишкового попиту щорічно балансований бюджет також не носить стабілізаційного, антиінфляційного характеру. Більш того, він ще більше посилює коливання економічного циклу.

Бюджет балансується на циклічній основі. У цьому випадку він виступає інструментом антициклічної політики. Суть підходу полягає в тому, що уряд здійснює антициклічне регулювання і балансує бюджет у ході економічного циклу. Це досягається за допомогою проведення жорсткої фіскальної політики. У період спаду в результаті зниження податків і збільшення державних витрат бюджетний дефіцит посилюється. У період піднесення держава збільшує податки і зменшує державні витрати, і це створює позитивне сальдо бюджету, і це призводить до ліквідації бюджетного дефіциту. Недоліки цієї концепції полягають у тому, що якщо піднесення і спади в економіці не збігаються за тривалістю, то створене позитивне сальдо в період піднесення не компенсує високі державні витрати періоду спаду.

Концепція функціональних фінансів. У цьому випадку фінансова політика спрямована на збільшення прибутків держбюджету шляхом реалізації заходів, орієнтованих на оздоровлення економіки. Проблема збалансованості бюджету не розглядається як першочергова. На перший план висувається проблема розвитку виробництва і досягнення повної зайнятості. У короткостроковому періоді бюджетний дефіцит і інфляція можуть навіть вирости, проте по мірі стабілізації економіки податкові надходження забезпечать ліквідацію бюджетного дефіциту.

Стан державного бюджету може оцінюватися за допомогою абсолютних показників, тобто різниця між дохідною і видатковою частиною. Можуть бути такі співвідношення: баланс, дефіцит і профіцит.

Розрізняють структурний і циклічний дефіцит державного бюджету. Структурний дефіцит являє собою перевищення державних витрат над податками в умовах повної зайнятості.

Циклічний дефіцит – це різниця між фактичним бюджетним дефіцитом і структурним дефіцитом. Він виникає в результаті циклічного падіння виробництва.

При утворенні дефіциту державного бюджету виникає проблема його покриття з мінімальними втратами для економіки. Існують такі заходи його усунення.

1. Скорочення витрат держбюджету. Це не завжди можливо здійснити, тому що зменшення дотацій може посилити спад в економіці, а скорочення соціальних програм провокує соціальну напруженість і веде до зменшення сукупного попиту, що, у свою чергу, знижує стимули виробництва.

2. Збільшення податкового тягаря. Даний шлях призводить до зменшення інвестицій і споживання. Це також зменшує можливості росту ВВП, оскільки звужує ємність ринку.

3. Перетворення дефіциту бюджету в державний борг. Це відбувається за рахунок:

- звернення держави за кредитом до національних банків. Це змінює стан грошового ринку, веде до збільшення попиту на гроші і, як наслідок, до зростання процентних ставок, тобто до подорожчання кредиту. Підприємці компенсують дорогий кредит збільшенням відпускних цін. У той же час дорогий кредит зменшує інвестиції, тому що для багатьох стає недоступним. У результаті в довгостроковому періоді бюджетний дефіцит веде до інфляції і падіння темпів росту ВВП;

- перетворення кредиту в зовнішній борг при одержанні його від іноземних держав. Після закінчення терміна кредиту відбувається відплив національного доходу за кордон, у формі його повернення і виплати по ньому відсотків;

- випуск державних цінних паперів – облігацій, тобто позики у населення. Кейнсіанці рекомендують цей засіб при спаді виробництва для стимулювання приватного інвестиційного попиту. Проте той приватний сектор, що залишився без державних вкладень, стикається з погіршенням умов виробництва. Відбувається відхід вільних грошей із банків. Це зменшує їхні кредитні ресурси і веде до подорожчання кредиту, а отже, до скорочення можливостей інвестування.

Постійне використання позик для покриття дефіциту державного бюджету веде до падіння ефективності цього інструмента. Це відбувається у зв'язку зі збільшенням коштів по обслуговуванню державного боргу, вичерпанням вільних заощаджень населення.

4. Виплата державного боргу за рахунок збільшення пропозиції грошей на основі їхньої емісії. Це найбільш небезпечний шлях погашення бюджетного дефіциту, тому що веде до лавиноподібного росту інфляції. До такого засобу покриття бюджетного дефіциту держави звертаються в разі неможливості або невміння використовувати інші методи. Фактично це засіб відмови від частини боргу, оскільки його виплата відбувається знеціненими грошима.

5. Проблема дефіциту бюджету частково може бути вирішена за рахунок рівного збільшення державних витрат і податків. Це призводить до збільшення прибутку на розмір, рівний приросту державних витрат і податків, і має назву мультиплікатора збалансованого бюджету.

Δ Y = Δ G = Δ T