Досвід і особливості фінансування, оподаткування та фіскально бюджетного стимулювання туристичного бізнесу в країнах з розвиненим туризмом.

Особливості формування і використання доходів державного та місцевих бюджетів від туристично-рекреаційної сфери.

Довгостроковий вплив туризму створює ширший мультиплікативний ефект, що виявляється в розвитку сполучених галузей: будівництва, промисловості, сільського господарства, народних промислів і т. д. Унаслідок цього збільшується зайнятість населення, зростають його доходи. Так, досвід розвинутих країн, зокрема Франції, Іспанії, свідчить про те, що будівництво 100 місць розміщення туристів веде за собою створення 20 - 25 нових робочих місць по їх обслуговуванню.

Важливість розвитку туризму для національної і регіональної економіки визначає його державне регулювання. Законодавча основа державного регулювання туристичної діяльності в Україні складається з Закону України "Про туризм", прийнятих відповідно до нього державних законів і нормативно-правових актів України.

Держава, визнаючи туристичну діяльність як одну з пріоритетних галузей національної економіки, здійснює її регулювання відповідно до таких принципів:
- сприяти туристичній діяльності і створювати сприятливі умови для її розвитку;
- визначати і підтримувати пріоритетні напрями туристичної діяльності;
- формувати уявлення про Україну як про країну, сприятливу для туризму;
- здійснювати підтримку і захист українських туристів, туроператорів, турагентів і їх об'єднань.

Одна з основних цілей державного регулювання туристичної діяльності - забезпечити права громадян на відпочинок, свободу пересування та інші права при здійсненні подорожей.

Держава ставить за мету, розвиток туристичної індустрії, щоб забезпечити потреби громадян при здійсненні подорожей. Одночасне формування туристичної індустрії повинне бути орієнтоване на створення нових робочих місць, збільшення доходів держави і українських громадян, збереження об'єктів туристичного показу, раціональне використання природної, історичної, культурної спадщини, зміцнення міжнародних контактів.

Взаємини держави і ринку туристичних послуг можна умовно розділити на відносини з приводу:
- стимулювання підприємництва в сфері туризму;
- охорони навколишнього середовища, в тому числі природних рекреаційних туристичних ресурсів;
- охорони життя, здоров'я, захисту прав та інтересів споживачів туристичних послуг.

Для ринку рекреаційних і туристичних послуг характерна наявність великої кількості невеликих і дрібних фірм, які спеціалізуються на безпосередньому постачанні різноманітних послуг туристам і відпочиваючим, суб'єктам, що займаються діяльністю з організації турів.

Надання послуг туризму і рекреації в умовах ринку повинне супроводжуватися захистом прав та інтересів споживачів, забезпеченням їхньої безпеки. Правову основу для цього створює Закон України "Про захист прав споживачів", що визначає права споживача на безпеку послуг, на одержання необхідної інформації, гарантії і відповідальності постачальника (виконавця) послуг і т. д

Досвід і особливості фінансування, оподаткування та фіскально бюджетного стимулювання туристичного бізнесу в країнах з розвиненим туризмом.

Кінцевим результатом діяльності підприємств як суб'єктів господарювання є отриманий ними валовий дохід, що відображує заново створену вартість. Чистий дохід нарівні підприємства має кілька форм, у тім числі форму прибутку. На прибуток впливає такий елемент валового доходу, як заробітна плата.

Оскільки прибуток визначається як різниця між обсягом реалізації і собівартістю продукції (робіт, послуг), на формування прибутку справляє вплив і державна політика щодо визначення собівартості, її формування.

Вибір об'єкта оподаткування (валового доходу чи прибутку) є достатньо принциповим і залежить від багатьох обставин Використання для обчислення податку валового доходу чи прибутку в обох випадках має як позитивні сторони, так і недоліки. При цьому необхідно враховувати особливості визначення валового доходу і прибутку, виходячи з чинних законодавчих і нормативних документів.

Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що об'єктом оподаткування здебільшого є прибуток підприємств. Податок на прибуток належить до тих податків, з допомогою яких активно реалізується регулююча функція щодо виробництва, Інших сфер господарської діяльності. Фіскальній функції податку на прибуток належить другорядна роль.

Досвід України у створенні системи оподаткування прибутку (доходу) свідчить про брак чіткої державної концепції податкової політики. Протягом 1991-1997 pp. неодноразово змінювався об'єкт оподаткування. У цей період об'єктами оподаткування послідовно були:

1991 р. - прибуток;

1992 р. - валовий дохід;

1993 р. (перший квартал) - прибуток;

1993 (з другого кварталу) - 1994 pp. - валовий дохід;

1995-1997 pp. (до 1 липня) - прибуток що визначався коригуванням балансового прибутку;

з 1 липня 1997 р. - прибуток, що визначається через коригування валового доходу.

Така непослідовність у визначенні об'єкта оподаткування, часті суттєві зміни методики його розрахунку створювали значні труднощі для платників податків і справили негативний вплив на розвиток підприємницької діяльності в цілому. Період оподаткування прибутку підприємств 1995, 1996, 1997 (перше півріччя) pp. був найтривалішим і свідчив про певну стабілізацію податкової системи. Механізм оподаткування прибутку тоді сформувався згідно із Законом "Про оподаткування прибутку підприємств", що був ухвалений 28 грудня 1994 р. Протягом указаного періоду в оподаткування прибутку були внесені несуттєві зміни, що не порушували його механізму в цілому.

Цей період в оподаткуванні прибутку, окрім стабілізації податкової політики, мав кілька інших позитивних особливостей, які заслуговують на окрему увагу. По-перше, об'єкт оподаткування визначався в основному через коригування суми балансового прибутку. Схему визначення оподаткованого прибутку зображено на рис. 5.3.

Таке коригування давало змогу:

виключити подвійне оподаткування (з балансового прибутку вираховувались податки на землю і з власників транспортних засобів);
звільнити від оподаткування прибуток, отриманий, від володіння корпоративними правами, а також від придбання державних цінних паперів (це сприяло розвитку ринку цінних паперів);
звільнити від оподаткування прибуток, спрямований на фінансування утримання соціальної інфраструктури підприємства, на благодійну діяльність, поповнення оборотних коштів.

Оскільки оподаткований прибуток визначався головним чином на підставі балансового прибутку, податковими адміністраціями здійснювався контроль за правильним формуванням прибутку підприємств. У підприємств не було необхідності вести окремий податковий облік.

По-друге, у процесі визначення об'єкта оподаткування, крім оподаткованої суми балансового прибутку, ураховувалися інші показники. Так, об'єкт оподаткування збільшувався на суму:

збитків платника податку від товарообмінних (бартерних) операцій унаслідок реалізації продукції (робіт, послуг) за цінами, нижчими за звичайні;
коштів фондів, створених платником податку за рахунок собівартості продукції (робіт, послуг), що були використані не за цільовим призначенням (інноваційний фонд підприємства);
коштів, отриманих платником податку на власні потреби від інших суб'єктів підприємницької діяльності (матеріальних цінностей і нематеріальних активів, безповоротної фінансової допомоги).

Це забезпечувало контроль і регулювання відповідних напрямків діяльності суб'єктів господарювання.

По-третє, нарахований податок на прибуток зменшувався на суму витрат, здійснених за рахунок чистого прибутку підприємства, спрямованого на фінансування реконструкції і модернізації активної частини основних фондів (до 20% нарахованого податку на прибуток). Це сприяло прискоренню технічного прогресу.

По-четверте, ставки податку були диференційовані за видами діяльності. За базової ставки оподаткування 30% посередницькі операції оподатковували в розмірі 45%, ігровий бізнес - у розмірі 60%.

54. Можливості варіанти шляхів прискорення формування ринку цінних паперів і підвищення його ролі в регулюванні ринкових відносин. Для забезпечення платежів та кредитів, прискорення й полегшеннярозрахунків, а також для застав на укладені угоди використовуються цінніпапери. Цінні папери - це грошові документи, що засвідчують правоволодіння або відносини позики, визначають відносини між особою, яка їхвипустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходуу вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошовихта інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Цінніпапери об'єктивно необхідні, тому що вони: а) оперативно задовольняютьпотреби здійснення платежів; б) прискорюють і полегшують розрахунки міжсуб'єктами виробничо-комерційної діяльності; в) дають змогу вирішуватипроблеми надійності гарантій у вигляді застав на укладені угоди тощо. Яккредитні знаряддя обігу цінні папери виступають знаками вартості, щовиникають на основі кредиту й виконують дві функції: а) засобу обігу; б)засобу платежу. Вони не мають самостійної, внутрішньої вартості, тому щов них не втілено абстрактної суспільно необхідної праці, і виступають якзнаки повноцінних грошей, їх представниками й замінниками в процесіобігу. Тобто цінні папери в такому розумінні наближаються до паперовихгрошей. Однак вони суттєво відрізняються від останніх, тому що слугуютьодночасно і знаками золота, й кредитними документами, що виражаютьвідносини між кредиторами й позичальниками. На внутрішньому ринку цінні папери виконують такі функції: а) слугують насамперед інструментом інвестування й кредитування різнихсфер і галузей економіки, допомагають акумулювати й залучати догосподарського обороту розрізнений тимчасово вільний фінансовий капіталі кошти населення; б) забезпечують перелив інвестиційних і кредитних ресурсів унайприбутковіші сфери виробництва. При цьому цінні папери виконують рольоб'єктивного індикатора розподілу й перерозподілу капіталу по сферах,галузях, видах діяльності, а також підвищення ефективності йогофункціонування у даних сферах; в) слугують інструментом фінансування й рефінансування дефіцитубюджетної системи, перешкоджають надлишковій емісії грошей і стримуютьрозвиток інфляції; г) надають підприємцям багатоваріантний вибір джерел фінансування йкредитування; д) відіграють роль гнучкого механізму зміни суб'єктів власності,створення змішаного капіталу; е) регулюють сумарний купівельний попит, стримують спекулятивнуактивність тієї частини населення, що має вільні фінансові ресурси,забезпечують власникам цінних паперів додаткове джерело доходів, щоперевищують розмір депозитного банківського процента.