Поняття державного резерву, його склад, призначення і завдання.
Планування заходів з питань цивільного захисту.
Цивільний захист – це система державних органів управління сил і засобів, які створюються для забезпечення захисту населення від негативного впливу уражаючих факторів надзвичайних ситуацій.
Планування заходів має превентивний принцип і оперативний (аварійний) принцип. Згідно закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» захист населення здійснюється на принципах:
1) пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров’я людей і довкілля;
2) безумовного надання переваги раціональній та превентивній безпеці;
3) вільного доступу населенню до інформації щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій;
4) особистої відповідальності громадян про власну безпеку, дотримання ними правил поведінки та дій у надзвичайних ситуаціях;
5) відповідальність у межах своїх повноважень посадових осіб за дотримання вимог цього закону;
6) урахування економічних, природних і інших особливостей територій і ступеня реальної небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій;
7) обов’язковості завчасної реалізації заходів, спрямованих на запобігання виникненню НС та мінімізацію їх негативних психо-соціальних наслідків.
План дій або реагування складається з таких частин:
1) схема управління зв’язку, оповіщення і взаємодії, до цієї схеми додається пояснювальна записка;
2) план-календар органів управління, структурних підрозділів об’єкта при раптовому нападі противника за сигналом «повітряна небезпека» і за сигналом «повітряна небезпека минула»;
3) карта або схема регіону з позначеними на ній місцями розташування об’єкта цивільного захисту, графічними елементами рішення начальника цивільного захисту об’єкта на організацію дій і графічними елементами плану евакуації, при чому обов’язково надаються розрахунки до плану евакуації.
4) план евакуації об’єкта в заміську зону або план розосередження в райони міста, якщо евакуація не передбачається.
5) особисті плани дій (папки з робочими документами у першому примірнику керівного складу об’єкта та командирів формувань цивільного захисту, другий примірник повинен бути на робочому місці посадової особи);
6) необхідні довідкові документи з питань управління, зв’язку, оповіщення, організацій захисту матеріально-технічного забезпечення цивільного захисту.
Для забезпечення достатнього рівня готовності цивільного захисту об’єкта до дій у надзвичайних ситуаціях розробляються довгострокові документи і документи підготовки в поточному році.
До довгострокових документів відносять: наказ про організацію і ведення цивільного захисту, перспективний план розвитку удосконалення цивільного захисту на об’єкті, план підготовки та підвищення кваліфікації керівного складу цивільного захисту об’єкта.
План розвитку передбачає оновлення, вдосконалення засобів індивідуального, протирадіаційного, протихімічного, медичного захисту і спеціальних приладів контролю. Забезпечення особового складу об’єкта засобами колективного захисту, а також заміської зони, куди буде проведена евакуація.
Планом розвитку передбачається розвиток і вдосконалення системи управління, зв’язку, оповіщення, взаємодії. Передбачається розвиток і вдосконалення матеріально-технічного забезпечення як на самому об’єкті так і в заміській зоні.
До плану дій обов’язково включається план локалізації і ліквідації аварійних ситуацій і аварій. Оперативні частини (частини дій) цього плану розробляються для аварій на рівнях «А», «Б» і «В». На рівні «А» аварія характеризується розвитком ситуації в межах одного виробництва. На рівні «Б» аварія характеризується переходом за межі структурного підрозділу і розвитком її в межах підприємства. Рівень «В» – аварія розвивається і переходить за межі підприємства, виникає можливість впливу вражаючих чинників на населення, на інші підприємства, на довкілля.
План локалізації і ліквідації повинен охоплювати всі рівні аварій.
План розробляється з урахуванням всіх станів підприємства (пуск, робота, зупинка, ремонт).
План локалізації і ліквідації ґрунтується:
1) на прогнозуванні сценаріїв виникнення аварій;
2) на по стадійному аналізі сценаріїв розвитку аварії;
3) на оцінці заходів, які були застосовані чи будуть застосовані;
4) на аналізі дій виробничого персоналу або спеціалізованих підрозділів, які локалізували цю ситуацію.
План локалізації і ліквідації повинен бути пронумерований, зброшурований, затверджений і узгоджений відповідними організаціями, скріплений печатками підприємств і організацій, які узгодили його. План затверджується власником підприємства. Оперативна частина плану для аварій рівня «В» затверджується органами місцевого самоврядування. Знаходиться план у керівника і у диспетчера підприємства, у територіальних органах МНС (Департамент державної служби цивільного захисту). Кожні 5 років план переглядається планово, в той же час, якщо відбулися зміни у технологіях, технологічних процесах, в організаціях виробництва або наявності аварії на аналогічних підприємствах, за розпорядженням органів Служби безпеки праці і цивільного захисту робиться позачерговий перегляд плану і його розробка.
При ліквідації надзвичайної ситуації передбачена розвідка осередку аварійно-рятувальні і лікувально-евакуаційні заходи, локалізацію і гасіння пожеж, відбудова споруд і шляхів сполучення, проведення спеціальної обробки населення, проведення карантину і обсервацію (часткове обмеження), дезактивація, дегазація техніки, доріг, місцевості тощо.
17.10.2016.
Тема: Забезпечення заходів і дій в межах єдиної системи цивільного захисту
1. Фінансування заходів з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
2. Відшкодування збитків постраждалим.
3. Страховий механізм відшкодування збитків від надзвичайних ситуацій (НС). Забезпечення цільових видів страхування.
4. Поняття державного резерву, його склад, призначення. Утримання і розвиток системи державного резерву.
Фінансування заходів цивільного захисту відбувається за рахунок:
а) державного бюджету;
б) місцевих бюджетів;
в) за рахунок коштів держ-пром-розрахунків підприємств і організацій.
Центральні та місцеві органи виконавчої влади і підприємства відраховують кошти на проведення заходів щодо навчання і захист населення включаючи витрати на проведення заходів на утримання і підготовку територіальних органів управління і формувань, призначених для ліквідації наслідків НС.
Міністерство економіки та держ-ком-резерв України забезпечують потреби цивільного захисту у техніці, приладах і спеціальному майні з оплатою замовникам вартості виділених матеріальних засобів. Органи управління цивільного захисту України всіх ланок утримуються відповідно до встановленого порядку за рахунок державного і місцевих бюджетів, а також коштів на утримання міністерств.
Відшкодування збитків постраждалим визначаються виходячи з наслідків надзвичайної ситуації, а не зі змісту надзвичайної ситуації. Відшкодування відбувається за методом оцінки збитків від наслідків НС техногенного і природного характеру, ця методика була розроблена і затверджена КабМіном у 2002 році, у 2003 році були внесені зміни відповідно додаткової постанови КабМіну. Одна і та ж сама надзвичайна ситуація може викликати різні наслідки. Якщо потерпілій стороні заподіяно збитки декількох видів НС, то збиток кожного виду розраховується окремо, а отримані результати додаються.
Економічні збитки від НС проявляються в багатьох формах і їх можна класифікувати за галузями народного господарства, компонентами середовища, за елементами процесу праці.
За класичною формою економічні збитки поділяють на прямі і непрямі.
За об’єктивним критерієм економічні збитки завдані надзвичайними ситуаціями класифікують:
1) збитки від скорочення власної сировинної бази;
2) збитки, пов’язані зі створенням додаткових запасів продукції;
3) збитки, спричинені створенням додаткових резервів виробничих потужностей;
4) збитки від передчасного вибування основних виробничих фондів;
5) збитки від втрати обсягів виробництва продукції;
6) збитки, пов’язані з порушенням нормального режиму функціонування підприємства чи господарства.
Структура збитків, завданих НС
| Ознака класифікації | Тип збитків |
| 1. Фактор, який спричинив збитки або джерело збитків | 1.1. Збитки від забруднення атмосфери 1.2. Збитки від забруднення поверхні землі і ґрунту 1.3. Збитки від забруднення поверхневих і підземних вод |
| 2. Об’єкти, яким причинено збитки | 2.1. Соціальні збитки. 2.2. Екологічні збитки 2.3. Економічні збитки |
| 3. Рівень динаміки і наслідки дії вражаючих факторів або інтегральні (узагальнюючі) показники | 3.1. Оцінка прямих збитків 3.2. Непрямі збитки 3.3. Сукупні збитки |
| 4. Часовий фактор | 4.1. Попереджувальні збитки 4.2. Компенсаційні збитки 4.3. Відновлювальні збитки |
| 5. Джерело відшкодування (фінансування) | 5.1. За рахунок держ. бюджету (резерву) 5.2. За рахунок добровільних внесків 5.3. Кошти міжнародних інституцій |
Економічні збитки можна розраховувати за п’ятьма видами:
1) оцінюються фактичні збитки – втрати або негативні зміни, що виникають від забруднення навколишнього середовища і можуть бути оцінені у вартісній формі у звітному періоді;
2) оцінюються можливі збитки, які спостерігатимуться в перспективі через можливе забруднення навколишнього середовища, тобто – це збитки, які мають умовно-теоретичний характер (потенційні);
3) відвернені збитки – це різниця між фактичними і можливими збитками;
4) ліквідовані збитки – це частина збитків, на яку їх було зменшено завдяки здійснення природоохоронних заходів;
5) потенційні збитки – такі, які можуть бути завдані суспільству в майбутньому через нинішнє забруднення навколишнього середовища.
Узагальнююча класифікація екологічних збитків завданих НС за об’єктовим критерієм дозволяє виділити наступні види збитків:
1) збитки від руйнування ґрунтового покрову;
2) збитки від пошкодження рослинного покрову;
3) збитки від пошкодження тваринного світу;
4) збитки від забруднення атмосфери;
5) збитки від забруднення джерел та водойм;
6) збитки від погіршення кліматичного балансу;
7) збитки від погіршення якісних характеристик природних ресурсів.
Соціальні збитки визначати дуже важко, вони бувають:
1) збитки від витрати трудових ресурсів;
2) збитки, пов’язані з затратами на перерозподіл трудових ресурсів;
3) збитки від зміни умов і характеру праці;
4) збитки, пов’язані з наданням соціальних пільг і гарантій для забезпечення можливості збереження життєвого рівня;
5) збитки від зміни структури споживання;
6) збитки, спрямовані на забезпечення комунальними послугами;
7) витрати, спрямовані на забезпечення послугами охорони здоров’я.
Основною категорією соціальних збитків по суті є вартість людського життя, яку можна визначити тільки умовно, оскільки життя безцінне.
Під поняттям вартість життя, зазвичай, розуміється економічний еквівалент збитку, що може бути завданий людині за ризикованих умов. Встановлено, що економічна суть його полягає в грошових або інших виплатах, що компенсують людині підвищений ризик втрати життя чи здоров’я через виконання певних функцій за небезпечних умов.
Збитки від наслідків НС відшкодовуються за рахунок цільових страхових фондів, які в системі знаходяться в системі соціального страхування, фонду пенсійного страхування, фонду страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, фонду страхування на випадок безробіття тощо.
Основне їх завдання – надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної або часткової, або тимчасової непрацездатності, безробіття, а також у старості.
Поняття державного резерву, його склад, призначення і завдання.
Ще в 1997 році був прийнятий Закон України «Про державний матеріальний резерв». Закон визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та поновлення запасів державного матеріального резерву і регулює відносини в цій сфері.
Таким чином, державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку передбачених законом.
У складі державного резерву створюється незнижуючий запас матеріальних цінностей.
До складу державного резерву входять:
- мобілізаційний резерв – це запаси матеріально-технічних та сировинних ресурсів, призначених для забезпечення розгортання виробництва, військової та іншої промислової продукції, ремонту військової техніки та майна в особливий період, розгортання у воєнний час робіт по відновленню залізничних, автомобільних шляхів, морських, річкових портів і аеропортів, систем енерго- і водопостачання для промисловості, подання медичної допомоги;
- запаси сировинних, матеріально-технічних і продовольчих ресурсів для забезпечення стратегічних потреб держави;
- запаси матеріально-технічних ресурсів для виконання першочергових робіт під час ліквідації наслідків НС та для виконання інших заходів передбачених законодавством.
Призначення державного резерву.
Державний резерв призначається для:
1) забезпечення потреб держави в особливий період;
2) надання державної підтримки окремим галузям народного господарства, підприємствам, організаціям з метою стабілізації економіки у разі тимчасових порушень постачання важливих матеріальних цінностей;
3) для подання гуманітарної допомоги;
4) для забезпечення першочергових робіт під час ліквідації наслідків НС.
Єдина система державного резерву створюється резерв КабМіном, який визначає структуру систем, порядок управління державним резервом.
Запаси державного резерву не залежно від його місцезнаходження, а також підприємства, організації, що входять до системи державного резерву, земельні ділянки, на яких вони розміщені є державною власністю і не підлягають приватизації.
Підприємства, організації системи державного резерву є режимними об’єктами, охорона і пожежна безпека яких проводиться воєнізованою охороною.
Фінансування державного резерву.
Утримання і розвиток системи державного резерву здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та коштів, одержаних від допоміжної фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій самої системи державного резерву.
Фінансування операцій, пов’язаних з накопиченням, з поновленням або заміною матеріальних цінностей здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Фінансування витрат підприємств і організацій, які обслуговують, зберігають, уцінюють матеріальні цінності здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів одержаних від реалізації, розброньованих матеріальних цінностей.
Фінансування витрат на капітальне будівництво, реконструкцію і технічне переоснащення і інших робіт здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Запаси матеріальних цінностей розміщуються на підприємствах і організаціях спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей. Частина може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських і інших підприємствах і організаціях, не залежно від форм власності на договірних умовах.
Видача матеріальних цінностей може бути у вигляді тимчасового позичення, але тільки за рішенням КабМіну України. За позичання організація буде виплачувати гроші, розмір яких не може бути перевищений розміру облікової ставки НБУ.
31.10.2016.
Евакуація – це організоване вивезення або виведення робітників, службовців підприємств організацій або установ, які припиняють або переносять свою діяльність у заміську зону, а також непрацездатного і незайнятого у виробництві населення із зон можливих руйнувань у заміську зону.
Заміська зона – територія за межами зон можливих руйнувань, встановлених для об’єктів, розташованих поза цими містами. Межі зон можливих руйнувань встановлюються у залежності від значення міста і чисельності його населення.
Головною задачею евакуації є у максимально короткий термін провести масове виведення населення або пішки, або поєднуючи з вивозом певних категорій населення з усіма видами транспорту.
Евакуація може бути повною, загальною, частковою, тимчасовою або безповоротного характеру.
Загальна евакуація проводиться для всіх категорій населення і планується на випадок можливого небезпечного радіоактивного забруднення територій навколо АЕС і на випадок виникнення загрози катастрофічного затоплення місцевості, у разі чотиригодинним добіганням проривної хвилі.
Часткова евакуація проводиться у разі загрози або виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.
І загальна і часткова евакуації проводяться комбінованим способом, тобто пішки і транспортом.
Для проведення евакозаходів у стислі терміни розробляються спеціальні графіки, які забезпечуються максимальне використання можливостей усіх видів транспорту, і які передбачають початок вивезення населення у будь-яку годину доби.
Але ж значна частина населення виводиться пішки, тому відстань переходу в заміську зону планується на термін світової доби відстанню 30 – 40 км. Формуються колони, чисельність їх від 500 до 1000 осіб, швидкість руху колони 4 – 5 км/год, дистанція між колонами – 500 м, через кожну 1 – 1,5 години руху роблять невеликі привали відпочинку тривалістю 10 – 15 хвилин. На початку другої половини добового переходу влаштовують великий відпочинок на 1 – 2 години, як правило, це робиться за межами небезпечної зони.
Організацією проведення евакуаційних заходів займаються спеціально створені евакуаційні органи: обласні, міські, районні та об’єктові евакокомісії, евакуаційні комісії міністерств, відомств, організацій та установ, збірні евакуаційні пункти (ЗЕП), приймальні евако-комісії (ПЕК) і приймальні евакуаційні пункти (ПЕП), пункти посадки і висадки і проміжні пункти евакуації.
До функцій евакуаційних органів належать: планування евакуації, підготовку населення до евакуаційних заходів, контроль за підготовкою та розподілом транспортних засобів, визначення станцій, портів, маршрутів, практичного проведення евакуації, приймання евакуаційного населення, ведення обліку за об’єктами, контроль за розміщенням і життєзабезпеченням.
Час на розгортання і підготовку евакуаційних органів усіх рівнів до роботи не повинен перевищувати чотирьох годин з моменту отримання рішення про проведення евакуації.
Одним із найважливіших завдань штабів цивільного захисту населення є планування евакуації, тому розробляється план, де визначається обсяг, зміст, терміни проведення заходів щодо евакуації і розосередження населення і порядок з виконання.