Гуманістична система В.О.Сухомлинського

Лекція про гуманістичні системи для 465 гр.

Тема: Гуманістичні освітньо-виховні системи

План

1. Історія гуманістичного виховання.

2. Сутність традиційної та гуманістичної освітньо-виховних систем.

3. Сутність основних положень гуманістичної освітньо-виховної системи.

4. Завдання сучасної освітньо-виховної гуманістичної системи.

5. Шляхи гуманізації освітньо-виховної системи.

6. Характеристика гуманістичних освітньо-виховних систем.

Література:

1. Антонець М.Я. Василь Сухомлинський і гуманістична педагогіка української народної школи // Педагогіка і психологія. -1977. - №4.2. Антонець М.Я. В. О. Сухомлинський і оновлення змісту шкільної освіти. //Педагогіка і психологія, -1996. - №2. – с.12-19.3.

2. Антонець М.Я. Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського в сучасній освітньо-виховній теорії та практиці // Педагогіка і психологія, -1994. - №1.4.

3. Бойко А.М. Виховання людини: нове і вічне. – Полтава, 2006. – 566 с.

4. Євдокієва Т. До гуманістичної педагогіки В. Сухомлинського і Р. Штайнера // Рідна школа. –1998. -№3. –с.36.6.

5. Ткачук Л. Невмируще джерело педагогічної мудрості // Рідна школа. –1999. -№12. – с.60-66.7.

6. Красовицький М.М., Бучківська Г. В. О.В. Сухомлинський про виховання особистості в колективі: цілісна концепція. //Рідна школа. –1999. - №2.8.

7. Кузь В. Г. Педагогіка В. О. Сухомлинського – педагогіка ХХІ століття. // Педагогіка і психологія.– 2000.– №1.– с. 113-120.9.

8. Мистецтво життєтворчої особистості: Наук.-метод. посібник: У 2 ч.– К.: ІЗМН, 1997. – Ч.2 – Життєтворчій потенціал нової школи. – 936 с.

9. Назаренко Г.І. Росте Людина: гуманно особистісний підхід: Навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл. – Х.: Скорпіон, 2006. – 140 с.

10. Розенберг А. Я. Філософія дитячого щастя за В. О. Сухомлинським // Початкова школа. — 1993. — №1. — с. 37-38.

11. Савченко О. Я. Грані дидактичної системи В. О. Сухомлинського // Педагогіка і психологія, -1993. - №15.

12. Савченко О.Я. Цілі й цінності реформування сучасної школи // Шлях освіти № 2. - 1996. - С. 20-23.

13. Сметанський М. І., Галузяк В. В. Діалог з опонентами // Педагогіка і психологія,– 2000.– №1.– с. 120-126.

14. Сухомлинский В. А. Избранные педагогические сочинения.Т.1. - М.: Педагогика, 1979.

15. Сухомлинский В. А. О воспитании. - М., 1979.

16. Сухомлинский В. А. Сердце отдаю детям. - Киев, 1974.

Третє тисячоліття висунуло перед людством серйозні виклики в усіх сферах життєдіяльності. Особливо гостро постають завдання оновлення цілей, змісту, форм і методів виховної діяльності різних соціально-освітніх інституцій, оскільки саме в дитячих і молодіжних середовищах спостерігаються негативні поведінкові прояви насилля як фізичного, так і психо-емоційного, моббінгу, безкультур'я (мовленнєвого і поведінкового) тощо.

В історичному аспекті гуманізм реалізувався як прогресивна течія західноєвропейської культури епохи Відродження, спрямована на утвердження поваги до гідності й розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей.

Видатними представниками гуманізму були Леонардо да Вінчі, Т.Кампанелла, Дж.Бруно, Ф.Петрарка, Т.Мор, Ф.Рабле, Я.-А.Коменський, М.Копернік та ін. Саме в цей період гуманізм знайшов відображення як у поглядах на виховання, так і в організації практичної роботи шкіл, знаменував собою переворот у всій культурі та світогляді. Превалюючими ознаками освіти стали повага до дитини, увага до її потреб та психологічних особливостей, прагнення до фізичного розвитку, заборона фізичних покарань.

Багатою гуманістичними концепціями була педагогічна творчість представників епохи буржуазних революцій і Просвітництва. Найвидатніша постать цього періоду - філософ-просвітитель, письменник, педагог Жан-Жак Руссо. Його демократична педагогічна система є палким протестом проти схоластичної мертвої школи, тілесних покарань. Основою педагогічної системи Руссо є принципи гуманізму, природовідповідності та індивідуального підходу до дітей. Завданням морального виховання філософ вважав виховання людини гуманної і людяної, яка прагне до свободи, вміє працювати.

Досягнення попередніх епох - джерела європейської школи та педагогіки ХІХ століття, поставили перед педагогікою як наукою та практикою шкільництва низку нових освітніх проблем. Демократичні ідеї організації нової школи знайшли теоретичне обґрунтування у педагогічних творах і втілення у практичній діяльності європейських педагогів-класиків, яскравими представниками яких є Йоган-Генріх Песталоцці - швейцарський педагог-класик, котрий ввів услід за Я.-А. Коменським у теорію морального виховання принцип народності, і Йоганн-Фрідріх Гербарт - німецький філософ, психолог, педагог, що розробив систему морального виховання, яка ґрунтується на п'яти моральних ідеях: ідея внутрішньої волі; ідея вдосконалювання; ідея приязні; ідея права; ідея справедливості.

Європейську освіту Нового часу представляють теорія "вільного виховання", нові педагогічні течії - експериментальна педагогіка і педагогіка особистості, "Нове виховання" - міжнародний педагогічний рух за оновлення школи й виховання, за побудову навчально-виховної роботи відповідно до інтересів дитини, що виник на межі ХІХ-ХХ століття, вальдорфська педагогіка.

Гуманістичне вихованняЗаходу представлене авторськими системами Р.Штайнера (1861-1925 pp., Німеччина), М.Монтессорі (1870-1952 p., Італія, Нідерланди), С.Френе (1896-1966 pp., Франція) та іншими. У центрі цих систем перебуває особистість, її цінності, особиста свобода, уміння прогнозувати і контролювати власне життя. Унікальна цілісна особистість прагне до максимальної реалізації своїх можливостей (самоактуалізації). Вона відкрита для сприймання нового досвіду, здатна на усвідомлений і відповідальний вибір у різноманітних життєвих ситуаціях.

Відображення педагогіки гуманізму, гуманістичної психології ми можемо знайти в педагогічних системах Ш.Амонашвілі, І.Беха, С.Кона, О.Кононко, А.Петровського, В.Сухомлинського та ін.., у гуманістичній психології (Р.Бернс, А.Маслоу, Р.Мей, Дж.Олпорт,К.Роджерс, Є.Фром та ін.).

У нашій країні ідеал гуманістичного виховання блискуче реалізував у 50-60 роках XX століття В.О.Сухомлинський.

Найсуттєвішими ознаками гуманістичної освітньо-виховної системи є:

- ціннісне ставлення до вихованця, визнання розвитку особистості (фізичного, соціально-морального, емоційно-ціннісного, пізнавального, мовленнєвого, художньо-естетичного, трудового, креативного) як основне завдання освітнього навчального закладу та становлення індивідуальності особистості як його основний результат;

- гуманістичні моделі, що передбачають створення культурно-виховного середовища, у якому відбувається вільний вибір особистістю способів творчої самореалізації, її саморозвиток у гармонії із собою і суспільством;

- така виховна система, що веде власний творчий пошук змісту, форм, методів і засобів виховання, а її гуманістична спрямованість передбачає свободу і творчість як вихованців, так і вихователів;

- педагог - наставник, партнер і друг дитини, котрий постійно враховує її потреби; допомагає набути природності (доброї, вільної, кмітливої), реалізувати потенційні можливості, підтримує кожного вихованця.

Сутність основних положень гуманістичної системи полягає у наступному:

У центрі навчально-виховного процесу – дитина, яка є не тільки об’єктом, але й суб’єктом виховання. Життєвий досвід дитини – вирішальний фактор формування особистості; дитина сама створює свою особистість, а вся система навчання і виховання повинна допомогти їй виявити у собі і розвинути те, що їй органічно притаманне.

У вихованні:

- орієнтація на духовно збагачену особистість, як альтернатива функціонуючим односторонньо інтелектуалістичним моделям шкіл. Звідси основне завдання педагога – допомогти дитині створити гармонію між тілесно-фізичним та духовним;

- виховання повинно бути вільним. Кожна дитина має пізнати світ і знайти у ньому своє місце, не перестаючи його любити. Школа має забезпечити простір вільним та природнім проявам особистості дитини. Свобода дитини повинна бути обмежена лише інтересами колективу;

- основна увага педагогів повинна надаватись моральному вихованню особистості учня з пріоритетом загально – людських цінностей, де провідна роль належить сім’ї. Недопустиме лише формальне засвоєння моральних правил. Істинно моральній поведінці може навчити лише саме життя, тобто конкретний життєвий досвід дитини.

У змісті, формах та методах навчання:

- збільшення у навчальних планах питомої ваги предметів гуманітарного циклу;

- гуманістична спрямованість змісту навчальних дисциплін;

- образне, художнє викладення матеріалу;

- врахування вікових життєвих ритмів дітей, сензитивних періодів у навчанні;

- диференційований підхід, робота в індивідуальному режимі учнів;

- гуманізація форм контролю знань, оцінювання не тільки результату, але й затрачених зусиль;

- забезпечення почуття успіху у навчанні;

- уникнення транслювання знань у готовому вигляді.

В управлінні освітньо-виховною установою:

- колегіальність прийняття рішень, систематична робота учительських колегій;

- учнівське самоврядування;

- постійна турбота про здоров’я дітей;

- створення цілісної системи вивчення учнів, проведення тематичних психологічних семінарів та науково-педагогічних рад і консиліумів;

- організація навчання вчителів, підвищення їхньої кваліфікації, ознайомлення з передовим педагогічним досвідом, світовими альтернативними педагогічними системами;

- організація спільної діяльності школи та сім’ї, робота батьківських університетів, теоретичних семінарів;

- організація “життєвого простору” дітей, продумане оточення, яке якомога більше наближається до умов сім’ї.

У характері взаємовідносин усіх учасників педагогічного процесу:

- створення особливої атмосфери взаємодовіри та взаємоповаги;

- використання стилів педагогічного спілкування на основі дружньої прихильності та захоплення спільною творчою діяльністю;

- високий ступінь інтеграції школи та сім’ї;

- формування учнівських класів за моделлю сім’ї – різновікові групи у молодшій школі;

- дотримання і вдосконалення спільно вироблених шкільних традицій, свят, усього, з чого формується “обличчя” школи та її індивідуальність.

Завдання сучасної освітньо-виховної системи у гуманістичному вихованні:

– так побудувати діяльність, щоб сама її організація виховувала дітей у дусі високої моральності;

- забезпечення індивідуального підходу у вихованні, що грунтується на власному виборі дитини, а звідси – побудова виховання на висновках з наукового аналізу результатів спостереження та вивчення дитини.

Шляхи гуманізації освітньо-виховної системи:

1) формування відносин співпраці між усіма учасниками педагогічного процесу;

2) виховання в учасників педагогічного процесу морально-емоційної культури взаємовідносин;

3) формування в учнів емоційно-ціннісного досвіду розуміння людини;

4) створення матеріально-технічних умов для нормального функціонування педагогічного процесу, що виховує гуманну особистість - щиру, людяну, доброзичливу, милосердну, із розвинутим почуттям власної гідності й поваги до гідності іншої людини.

Гуманістична система В.О.Сухомлинського

Його освітня система зорієнтована на творення щастя кожного вихованця, доброзичливого ставлення до дітей, створення умов для індивідуально-творчого розвитку кожної особистості.

Розробляючи систему гуманістичного виховання, Василь Сухомлинський обґрунтовано довів ефективність методу створення спеціальних педагогічних ситуацій, виховна суть яких зумовлена конкретною практичною діяльністю вихованця у реальних життєвих умовах, коли необхідно зробити моральний вибір, виявити власні людські якості.

Розвиваючи дитячу індивідуальність, педагог надавав великого значення людяності. У "Школі радості" вихованці осягали ази людяності. Вони вчилися бачити горе, сум, тривогу, відчай, радість людей, які оточують їх у повсякденному житті, робили шляхетні вчинки - допомагали цим людям із внутрішніх спонукань, переживаючи при цьому глибоке почуття задоволення. Так дитина вчилася співпереживати, розуміти іншу людину і оцінювати саму себе, виходячи з принципів гуманізму.

На думку вітчизняних науковців, проголосивши творення добра дитиною найважливішою ідеєю своєї педагогічної концепції, Сухомлинський багато в чому випередив своїх американських колег, які сьогодні основним завданням школи вважають залучення учнів до таких цінностей, як турбота, повага, довіра і відповідальність, у яких вони бачать і цілі, й умови, й методи виховання.

Поставивши в центр своїх пошуків дитину, її духовний світ, Сухомлинський вибудував систему впливів і взаємовпливів на всю її сутність - фізичну, психічну, інтелектуальну, моральну - через створення гуманного середовища, залучаючи до нього сім'ю, природу, школу, колектив, учителя, різні типи і види діяльності. Педагог повинен був глибоко, до тонкощів знати індивідуальність кожного учня; стверджувати гуманне начало у вихованні, що вважалося найважливішою рисою його педагогічної культури.

Важливою проблемою у вихованні, на думку В.О.Сухомлинського, є гармонія педагогічних впливів. Складні відносини, які оточують дитину, ніким не усвідомлюються як спеціальний засіб виховання. Але саме вони для дитини є середовищем, яке дає наочні уроки, адже в них вона бачить матеріалізовані погляди старших, їхні судження, звички, наміри. Якщо ж інформація, відбита в свідомості й підсвідомості дитини, суперечить іншим засобам впливу на особистість, важко виховати "голос совісті". Гармонія першого і другого джерел виховання вимагає, щоб активна діяльність вихованців спрямовувалася на творення обставин, середовища, яке б посилювало дію всіх засобів виховання.

Співпраця дітей і дорослих, довіра дітям, виховання без покарань, творча праця і моральна свобода, можливість вибору вчинку, лінії поведінки, способу життя, прийняття відповідальності за свій вибір та інше - важливі гуманістичні принципи, на яких побудована педагогічна система В.О.Сухомлинського.

З позицій сьогодення очевидно, що Сухомлинський зміг піднятися до рівня світової філософської і педагогічної думки. Він сформулював педагогічну концепцію, яка має загальнолюдський характер, спирається на об'єктивні закони і закономірності.

Основою його концепції є повага і довіра до дитини, визнання її унікальності та права на власний вибір. Він розумів, що лише одним вивченням моральних істин не можна розвивати відповідні якості дитини. Тому в системі виховання Сухомлинський забезпечив:

- органічну єдність моральних знань та моральної практики;

- розробив педагогічну технологію ідеї школи самореалізації особистості та впровадив її у практику діяльності Павлиської школи;

- відстоював необхідність естетичного виховання природою, яку вважав невичерпним джерелом дитячої думки, а спостереження в природі - школою дитячого мислення;

- вірив у можливість досягнення гармонії колективного й особистісного, суспільного й індивідуального.

Розвиваючи гуманістичну сутність педагогіки А.С.Макаренка, найголовніше в колективістському вихованні В.О.Сухомлинський вбачав у взаємному духовному збагаченні дітей, турботі про кожного члена колективу. При цьому наголошував: "Доброзичливість, розумна доброта - ось що має бути атмосферою життя дитячого колективу".

Гуманістичне виховання особистості дитини, вважав В.О.Сухомлинський, полягає у спонуканні її до постійної віддачі душевних сил конкретній живій істоті - людині чи тварині, в перетворенні турботи про людину з обтяжливої повинності на найважливішу душевну потребу, у виявленні гуманного ставлення до людей через конкретні вчинки.

"Школа, - писав В.О.Сухомлинський - це насамперед учитель. Особистість учителя - наріжний камінь виховання". До особи вчителя він ставив підвищені вимоги, вважаючи цю професію людинознавством.

У 80-х роках ХХ століття гуманно-особистісний підхід у вихованні обгрунтував і практично реалізував у "Школі життя" відомий грузинський психолог і педагог Ш.О.Амонашвілі.

У гуманній школі Амонашвілі виділяє шість особливостей виховного процесу, які безпосередньо чи опосередковано впливають на організацію практики гуманних вчинків дитини, а саме:

- внутрішня наступність творчої діяльності природи і людини-вихователя, тому що природа закладає в дитині можливості безмежного розвитку, а школа бере на себе відповідальність продовжити справу природи і зробити з неї благородну людину;

- цілісність виховного процесу, що означає цілісність життя дитини, яке спрямоване в майбутнє;

- шкільний урок розглядається як акумулятор, провідна форма життя дітей, а не тільки їх уміння, оскільки благополуччя життя дитини на уроці забезпечується співпрацею і співтворчістю з учителем та іншими учнями;

- співробітницькі взаємини учителя з дітьми стають його природною якістю; - розвиток у дітей здібності до оцінної діяльності при одночасному скасуванні шкільних оцінок, що є запорукою успіхів дітей у навчанні;

- винятково важлива гуманна місія вчителя в "Школі життя".

"Олюднення середовища навколо кожної дитини, гуманізація соціуму і власне педагогічного процесу - писав Амонашвілі - є найвищою турботою вчителя". Гуманного педагога не залишає "любов і відданість кожній дитині, почуття глибокої відповідальності за долю кожної дитини; намагання зрозуміти кожну дитину".

Сучасна українська освіта характеризується не тільки інтенсивним пошуком шляхів оновлення її змісту, розробкою оригінальних засобів і методів виховання та навчання, використанням новітніх форм організації педагогічного процесу, а й інтересом українських науковців та педагогів-практиків до прогресивних ідей їхніх колег за кордоном.

Альтернативні підходи до організації освітньо-виховного процесу викликали великий інтерес не тільки у педагогів, а й у батьків. В українській педагогічній науці створився новий напрям - інноваційна педагогіка, з'явилося чимало педагогів-новаторів, які впроваджують у соціально-педагогічну практику зарубіжний досвід організації навчання й виховання.

В Україні найбільш популярними є вальдорфські школи та Монтессорі-школи, тому доречно розглянути професійні вимоги до особистості педагогів, котрі працюють саме у таких школах.

Роль Монтессорі-вчителя, який допомагає дитині у процесі саморозвитку, суттєво відрізняється від традиційної. Він повинен мати енциклопедичні знання, високий рівень професійної освіти, досконало володіти методом виховання Марії Монтессорі. Саме педагог готує середовище, яке допомагає дитині бути самостійною і незалежною в своїх діях.

Основна теза традиційної школи - вчитель формує особистість. У Монтессорі-школі дитина розглядається як сформована на цьому етапі особистість. Мета вчителя, який хоче організувати працю за системою М.Монтессорі, не є прищепити дитині знання про форму, колір, матеріал, привчити слухняно виконувати правила. У цій системі йдеться про радикальне переміщення центру діяльності вчителя. У Монтессорі-групі є підготовлене середовище, що навчає і виховує дитину. Учитель у цій мікросистемі - це ланка, що поєднує навчальний матеріал, який виконує розвивальну функцію, і дитину. Його завдання - надати в розпорядження дитини "знаряддя для розумової гімнастики".

Вивчення та аналіз літератури, що розглядає досвід Марії Монтессорі, дає підстави стверджувати, що вчитель у Монтессорі-школі повинен:

1. Розуміти філософію педагогічної системи Марії Монтессорі.

2. Оволодіти теоричним аспектом цієї системи.

3. Опанувати спеціальні педагогічні техніки.

4. Добре знати можливості дидактичного розвивального матеріалу, що використовується.

5. Створювати розвивально-творче середовище і забезпечувати порядок у ньому, вчити дітей правил використання матеріалу та правилам взаємин: дитина-матеріал, дитина-дитина, дитина-підготовлене середовище, дитина-педагог. Педагог повинен дотримуватися всіх правил, які він пропонує дітям.

6. Проводити індивідуальні заняття на рівні ознайомлення вихованців з можливим використанням матеріалу (презентація) та на рівні триетапного уроку (дати словесне визначення уявлення, якого дитина набула, самостійно працюючи з матеріалом).

Крім того, треба вміти здійснювати індивідуальний підхід до дитини, поважно і позитивно до неї ставитись, вміти спостерігати за нею. Вчитель, який йде шляхом спостереження (а спостерігає він багато і поводиться як дослідник) - Монтессорі-вчитель. У навчально-виховній роботі з дітьми, він здійснює один з основних принципів Монтессорі-педагогіки: "Допоможи мені це зробити самому".

Метод Монтессорі потребує постійної граничної напруги сил кожного педагога, розуміння ним психіки дитини, її потенційних можливостей, вміння знайти індивідуальний підхід. Монтессорі-педагог нічого не робить за дитину, а допомагає їй досягти успіху самостійно, вірить, що дитина відкриває себе у роботі, особливо у тій, яка її цікавить. Сам учитель має звільнити себе від упередженості щодо "рівнів" і "типів", якими послуговуються сьогодні педагоги, диференціюючи вихованців.

Монтессорі-вчитель прискіпливо ставиться до свого зовнішнього вигляду. Він повинен бути гарним, мати приємний голос. Любов, повага, бадьорість, втіха, що виходять з самої глибини душі вчителя, дозволяють розвиватися дитині, яка живе і перебуває поруч з ним. Основні функції Монтессорі-педагога: посередницька, керівна, навчальна, організаційна, діагностична. Всі педагоги, які працюють у освітніх навчальних закладах "Монтессорі-садок", "Монтесорі-школа" постійно підвищують рівень своєї професійної майстерності, навчаються в Українському освітньому Монтессорі-центрі (Київ).

У вальдорфській педагогіці, яку започаткував Рудольф Штайнер, вимоги до особистості педагога випливають із позиції вихованця: саме дитина є в центрі педагогічної системи. Вона має право вибору всього: від форми заняття до його плану; дитина має право на помилку; дитина має право на вільний творчий пошук.

Учитель вальдорфської школи повинен вміти глибинно вивчати природу дитини, розвиток її прихованих здібностей шляхом поєднання з навколишнім світом, бути добрим психологом. Вальдорфський педагог - це і справжній еколог. Адже кожна дитина - це цілий космос. До того ж учитель повинен мати добру естетичну підготовку - вміти танцювати, грати на музичних інструментах, ритмічно рухатись, шити ляльки і бути ляльководом у театрі тощо. У Штайнера немає методик у традиційному розумінні. Педагог вальдорфської школи - це ерудит, актор і тонкий психолог [7].

На допомогу педагогам українські і російські науковці розробили спеціальні навчальні посібники. Зокрема, праця "Воспитание для жизни: образовательная система М.Монтессори" (1996) - перший досвід систематизації поглядів Марії Монтессорі з ключових питань її педагогічної системи. Вітчизняні дослідниці у галузі дошкільної освіти Ілона Дичківська та Тамара Поніманська зауважують, що педагоги, які включаються в роботу за цими технологіями, повинні пройти спеціальну підготовку. Формальне перенесення, чисте "копіювання" будь-якої технології в існуючу освітню ситуацію не зможе привести до позитивних результатів [4].

Найважливішими педагогічними умовами, які уможливлять забезпечити ефективне здійснення педагогічного процесу з використанням ідей зарубіжного досвіду щодо організації практики моральних учинків дитини є:

- створення творчих груп педагогів з розвитку певної ідеї;

- наявність науково-методичного забезпечення відповідно до ідеї;

- розробка, апробація та впровадження цільових програм підготовки педагогів;

- всебічна теоретична (філософська, загальнокультурна, професійна) і спеціальна практична підготовка педагогів; самоосвітня робота вчителя з розвитку ідеї.

Висновки

1.Як вітчизняні, так і зарубіжні школи гуманістичного виховання відіграють важливу роль в організації практики моральних учинків дитини. До відомих і визнаних у світовому освітньому просторі гуманістично орієнтованих педагогічних систем належать: система Ш.Амонашвілі, М.Монтессорі, П.Пітерсона, К.Роджерса, В.Сухомлинського, С.Френе, Р.Штайнера.

2. Найсуттєвішими ознаками гуманістичної освітньо-виховної системи є:

3. До основних умов виховання гуманістичної спрямованості поведінки вихованця належать:

- створення гуманістичної педагогічної системи в освітньому навчальному закладі;

- спрямованість педагогічного процесу освітнього навчального закладу на духовно-моральний розвиток особистості дитини;

- опанування та впровадження в навчально-виховний процес педагогами новітніх досягнень вітчизняних та зарубіжних гуманістичних шкіл;

- єдність зусиль соціально-виховних інституцій у вихованні гуманістичної поведінки дітей;

- підвищення педагогічної культури педагогів та батьків;

- організація практики виховання гуманістичної поведінки та моральних учинків дітей на мікро-, мезо- та макрорівнях систем виховання;

- моделювання особистісно стверджувальних, позитивно спрямованих ситуацій як ефективного джерела виховання гуманістичної поведінки дитини.

4. Ідеї, концепції вітчизняних і зарубіжних гуманістичних шкіл різних історичних епох залишаються і сьогодні актуальними. Вони містяться в стратегічних документах про національну освіту. Їхній виховний потенціал творчо реалізується у теорії і практиці морального виховання дітей в кращих навчально-освітніх закладах України.