Мова ,суспільство,людина . Походження и розвиток української мови,її місце серед інших мов світу.
Мо́ва — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання. мова — система знаків, що забезпечує процес комунікації і, як правило, складається зі словника та правил.
Суспільство-це організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному етапі історичного розвитку. Суспільство — також соціальна самодостатня система, заснована на співпраці людей і зі своєю власною динамічною системою взаємозв'язків його членів, об'єднаних родинними зв'язками, груповими, становими, класовими та національними відносинами. Відносини людей у межах суспільства називають соціальними.
І роль мови в житті людини та спільноти, а отже, і в цьому глобальному співробітництві людей і націй визначається дуже конкретними функціями.
По-перше, крім комунікативної, мова виконує ще: гносеологічну (пізнавальну); експресивну (енергетично-почуттєво-емоційну); творчу, зокрема мислетворчу; номінативну (називну); ідентифікаційну (націєтвірну), культурогенеративну, естетичну функції.
А по-друге, в названих функціях мови, власне, і втілені найважливіші психоемоційні, когнітивні (пов’язані зі свідомістю) механізми розвитку людини та нації.
Походження и розвиток української мови
Українська мова є спадкоємицею мов тих слов’янських племен, що належали території сучасної України, — полян, древлян, тиверців, угличів та ін. Минули довгі історичні етапи формування регіональних мовних утворень, періоди інтеграцій діалектів у живу давньоруську мову, на основі якої й формувалася українська мова. Сама назва української мови походить від топоніма «Україна», який уперше зустрічається в Київському літописі 1187 р. для позначення земель на межі Переяславського князівства й Степу, в якому кочували половці. Пізніше, у XVI — XVII ст., Україною стали називати Середнє та Нижнє Подніпров’я. Мешканці цієї території називалися українцями, а їхня мова — українською або козацькою. Зберігаючи багато в чому спільність із білоруською та російською мовами, українська систематично збагачувалася розмовними елементами. Внаслідок цього утворилася староукраїнська книжна мова, яка вживалася в ділових документах, частково — у полемічних творах і наукових працях, наприклад «Лексикон славенороський» (1627 р.) П. Беринди. той же час розвивалася жива мова українського народу, струмені якої широко вливалися в літописи Самовидця, С. Величка, в драми М. Довгалевського та Г. Кониського, в полемічні твори І. Вишенського, в ліричні й сатиричні вірші Г. Сковороди, в поезії І. Некрашевича. Усе це підготувало грунт для виникнення нової української літературної мови на народній основі. Сталося це наприкінці XVIII ст., коли вийшла Вергілієва «Енеїда». І. П. Котляревський започаткував нову українську літературну мову, широко використовуючи в своїх творах багатство полтавських говорів і фольклору. У 20-х — на початку 30-х років XX століття в колишній УРСР було здійснено чимало заходів, спрямованих на те, щоб подолати відставання в розвитку певних стилів української мови. Проте в роки сталінських репресій, а ще більше в добу застою, українська мова знову була вилучена з багатьох сфер функціонування.
26 жовтня 1989 року було прийнято закон «Про надання українській мові статусу державної». Державність української мови підтверджена й 10-ю статтею Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 року.
її місце серед інших мов світу.Наша мова належить до східно0слов'янської підгрупи слов'янської гілки індоєвропейської сім'ї мов і найближчою до неї є білоруська. В українській мові багато слів і граматичних форм спільних з російською і польською мовами. Жодна мова не захищена від впливу і проникнення до неї інших (зазвичай сусідніх) мов. Українська мова, в основі лексичної системи якої лежить давня східнослов'янська лексика ніколи не була відгороджена від інших мов. Найдавніші запозичення можна знайти ще й у праслов'янській мові. Ці запозичення походять з готської або діалектів прагерманської мови. Багато запозичень із латинської мови (напр. алібі, бурса, вакації, гумор) грецької мови (напр. абітурієнт, автомат, баня, бібліотека) з західноєвропейських мов пізнішого періоду запозичень найбільше з англійської мови (напр. автобус, бокс, ескалатор, лідер, менеджер) - з голландської (напр. боцман, гавань, дрейф, картуз) - з італійської (напр. бомба, гондола, віолончель,) з німецької (напр. бутерброд, варта, гвинт, ланцюг) - з польської (напр. вельможа, гріш, достаток, перепрошую,) французької (напр. аванс, багаж, інженер, квартира.)