Самосвідомість особистості. Розвиток самосвідомості в онтогенезі

Усвідомлення людиною світу не зводиться до відображення лише зовнішніх об´єктів. Фокус свідомості може бути спрямовано і на самого суб´єкта, на його власну діяльність, його внутрішній світ. Таке усвідомлення людиною самої себе отримало в психології статус особливого феномена – самосвідомості.
САМОСВІДОМІСТЬ – це здатність людини усвідомити саму себе, своє «Я», свої потреби, інтереси, цінності, своє буття і його сенс, власну поведінку й переживання тощо.
На відміну від свідомості, самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції в суспільстві. Якщо свідомість є знанням про іншого, то самосвідомість – знанням людини про саму себе. Якщо свідомість орієнтована на весь об´єктивний світ, то об´єктом самосвідомості є сама особистість. У самосвідомості вона постає і як суб´єкт, і як об´єкт пізнання.
Структура самосвідомості людини складна. Вона відзначається різноманітністю форм вияву, які пов´язані з усіма аспектами її психічної діяльності:
- ПІЗНАВАЛЬНОЇ – самокритичність, самоаналіз, самооцінка, самопереконання, самоіронія тощо;
- ЕМОЦІЙНОЇ – самозадоволення, самоповага, самолюбство, самосхвалення тощо;
- ВОЛЬОВОЇ – самодисципліна, самонаказ, самоконтроль, саморегуляція, самовимогливість тощо.
Центральними і найбільш дослідженими структурними компонентами самосвідомості є феномени саморегуляції, самооцінки, самоаналізу. Кожна дитина народжується як індивід людського роду. Проте в процесі життя не кожний стає особистістю. Особистість розглядається як саморегулююча система (І.П. Павлов). Це такий рівень розвитку людини, коли вона сама здійснює управління своїми діями, вчинками, поведінкою, емоційним станом, ставленням до навколишнього середовища.
Самооцінка особистості – це усвідомлення власної ідентичності незалежно від зовнішніх впливів. Вона складається в процесі пізнання людиною себе. За змістом самооцінка розрізняється як завищена, занижена та адекватна, саме остання сприяє розвитку людини. Завищена або занижена ускладнюють цей процес. Те, як людина оцінює себе – відчуття гідності, самозадоволення, самоповага, або приниження, почуття неповноцінності – частково залежить від її соціального статусу, але ще більш від оцінок, які вона отримує від значущих для неї осіб (Шибутані).
Самопізнання пов´язано із самоаналізом і самокритичністю, що дають змогу кожному глибше пізнати себе самого, усвідомити духовне зростання, а також стимулювати свій розвиток. Вищий рівень саморозвитку людини включає вибір цінностей, моральних норм, образу життя, професії.
Самопізнання виявляє потребу людини в самодостатності й самоутвердженні. В особистому і соціальному аспектах самоствердження має різні форми.
Особливо важливо самоутвердження в молоді роки – в навчанні, роботі, стосунках між людьми. Воно асоціюється насамперед із самостійністю, самовідповідальністю, самоініціативою, самодостатністю.
Самосвідомість розвивається, змінюється, збагачується впродовж життя людини. У кожного є природна схильність до самовдосконалення, яка на певному етапі розвитку особистості та впливу суспільства постає як усвідомлення прагнення до творчого саморозвитку, самореалізації. Самовдосконалення і самовияв людини є процес постійного розвитку, сходження (С.Л. Рубінштейн).
Високий рівень самосвідомості зумовлює саморозвиток і самовиховання.

Формування самосвідомості в онтогенезі проходить шерег послідовно ускладнюваних стадій, пов'язаних з віковими етапами психічного розвитку людини. Умовно в розвитку самосвідомості можна виділити такі основні онтогенетичні стадії (основою цього поділу можуть слугувати так звані кризові точки в розвитку особистості): від народження до одного року; від одного до трьох років; від трьох до семи років; від 7 до 12 років; від 12 до 14 років; від 14 до 18 років. Залежно від індивідуальних особливостей психічного розвитку ці вікові етапи можуть зсуватися. Останнім із названих періодів процес розвитку самосвідомості не завершується, він триває далі, набуваючи нової вікової специфіки. Мабуть, ще можуть бути виявлені вузлові кризові моменти в розвитку самосвідомості. Однак до сьогодні якісні особливості динаміки самосвідомості дорослої людини досліджені ще недостатньо.

Стадіальність розвитку самосвідомості, перехід від одного онтогенетичного етапу до іншого не означають механічної зміни стадій. Кожна стадія самосвідомості детермінована не лише відповідним рівнем розвитку психіки й особистості в цілому, а й результатами розвитку попередніх, менш складних стадій самосвідомості Інакше кажучи, між усіма стадіями самосвідомості завжди зберігається глибока внутрішня наступність.

Безперервний характер розвитку, стадіальність, наступність окремих онтогенетичних етапів дають змогу розглядати онтогенез самосвідомості як психічний процес, що поступово розгортається в часі та характеризується дедалі складнішими формами самопізнання, емоційно-ціннісного ставлення до себе і саморегуляції. Водночас із тенденцією до інтегративності всіх сфер самосвідомості в процесі онтогенезу простежується й інша, не менш важлива тенденція їх диференціації. Якщо на первинних стадіях розвитку дитини всі три сфери самосвідомості виступають більш або менш суцільною, непорушною формою, то пізніше кожна із сфер набуває чіткіших власних особливостей функціонування й розвитку, що зумовлюють можливості їх відносної самостійності. Наприклад, у підлітка самопізнання може стати особливою сферою його психічної діяльності, а прагнення підкоряти свої вчинки тим або іншим ідеальним цілям зумовлюватиме самовиховання, пов'язане з регулятивною діяльністю самосвідомості.