Соціально- економічний розвиток України в добу незалежності.
На час проголошення незалежності, Україна в економічному відношенні була відсталою, де відбувався швидкими темпами спад виробництва і наступала економічна криза. Не покращилася ситуація і в середині 1992 року. Чергове підвищення цін на сільськогосподарську продукцію викликало обурення серед населення, шахтарі піднялися на страйк. Збільшувався зовнішній борг, скорочувався випуск товарів народного споживання. Виробництво промислової продукції в 1993 р. знизилось на 21 %. Місячна інфляція восени перевищила 75 %, в грудні - 90 %. Заданими Світового банку, у другій половині 1993 р. рівень інфляції в Україні був найвищим у світі і перевищував показники часів світових воєн.
Національний банк України неодноразово вдавався до кредитно-грошової емісії. Лише в 1993 р. вона в 25 разів перевищила рівень 1992 р. У1995 р. стали застосовувати мільйонні купюри. Стрімке падіння курсу купоно-карбованця посилювало зневіру населення до вітчизняної грошової одиниці, яке більше довіряло іноземній валюті. Неприпустимо низький курс української грошової одиниці створив необмежені можливості для пограбування національних ресурсів. За 1990-1994 рр. вироблений в Україні національний продукт скоротився майже на 58 %. В умовах гіперінфляції відбувалася масова бартеризація внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Причому, як правило, імпортні поставки здійснювались за завищеними цінами. У цій складній ситуації Кабінет Міністрів одночасно намагався зупинити спад виробництва і загальмувати інфляційні процеси. В результаті не вирішувалася жодна з цих проблем.
Для обмеження знецінення купоно-карбованця уряд Кравчука-Звягільського запровадив фіксований курс купонів по відношенню до долара, підняв ставку прибуткового податку з громадян, яка сягнула 90 %. Наслідком стало розширення "тіньової" економіки, згортання виробничої й комерційної діяльності, посилення корупції в державному апараті, відплив капіталів за кордон. Податкова політика, замість заохочення виробника, змушувала його згортати виробництво або ухилятися від сплати податків, що зменшувало надходження до державного бюджету.
Економічну кризу в Україні спричинив цілий ряд факторів. Перш за все Україна від СРСР успадкувала такі риси, як монополізм, екстенсивний шлях розвитку, диспропорційність, для подолання яких потрібен тривалий час. Економіка республіки була тісно пов'язана з загальносоюзним господарським комплексом. Основна частина її товарної продукції орієнтувалася на продовження виробничого процесу в інших республіках. Тому розрив усталених економічних зв'язків боляче вдарив по виробництву. Науково-технічна й технологічна відсталість та низька конкурентоспроможність не дозволили швидко інтегруватися у міжнародний поділ праці. Хибною також виявилась орієнтація на Європу. З часом виявилося, що вітчизняні товари неконкурентоспроможні, і в Європі нас ніхто не чекає. Тому недоцільно було відмовлятися від ринку СНД, який швидко захоплювали інші держави. Для промисловості України характерна її висока енергоємність, а отже, не маючи достатніх власних родовищ нафти й газу, вона залежить від держав - постачальників енергоресурсів. Ситуація ускладнилась особливо після того, як Україна стала платити за нафту й газ реальну ціну.
За результатами соціологічних обстежень Центру "Демократичні ініціативи" постійно від'їжджає з України за кордон на заробітки до 5 % і періодично поповнює свій бюджет у заробітчанських поїздках до 20 % працездатного населення.
Однією з найскладніших залишається екологічна проблема. Щороку в атмосферу республіки викидається 17 млн. т шкідливих речовин. У 21 місті України, де проживають 22 % населення країни, забрудненість повітря в 15 разів перевищує гранично допустиму концентрацію. Найбільшу загрозу для України становлять такі проблеми, як доля Чорнобиля; погіршення якості питної води з річок країни; кризовий стан екології в Донецько-Придніпровському регіоні. Це, в свою чергу, негативно впливає на стан здоров'я населення.
Позитивними результатами 2000 р. стало погашення заборгованості з пенсій, активізація інвестиційної, вт. ч. кредитної діяльності, зростання експортного потенціалу національної економіки, зменшення зовнішнього боргу. Вперше спостерігалося позитивне сальдо в зовнішній торгівлі. Частка експорту в ВВП України становила майже 60 %, - зміцнилася бюджетна дисципліна. Отже, лише наприкінці XX ст. у 2001 -2002рр. вдалося стабілізувати економіку і навіть добитися її певного зростання. Це дало можливість Президенту України внести на розгляд новообраної (березень 2002 р.) Верховної Ради програму нової соціально-економічної стратегії, спрямованої на європейську інтеграцію.
У доповіді Президента Л. Кучми 18 червня 2002 р. на першій сесії Верховної Ради України четвертого скликання "Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки. Європейський вибір" було підкреслено, що за останні два роки зафіксовано подолання кризових явищ і зростання основних економічних показників, зокрема за 2001 р. у порівнянні з попереднім роком: обсяг валового продукту зріс на 9,1 %; промислового виробництва - на 14,2 %; сільськогосподарського виробництва - на 9,9%. Вперше за роки незалежності України валовий збір зерна становив близько 40 млн. тонн (тобто досяг середньорічного його виробництва у 1971-1975 рр.); скоротилась заборгованість із виплат заробітної плати, зросли реальні доходи населення; зберігалася стабільність національної грошової одиниці.
Отже, в основі стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 рр. "Європейський вибір" лежить ефективна реалізація глибинних економічних, соціальних і політичних реформ, утвердження демократії та основних засад громадянського суспільства.