Оцінка рівня організаційної побудови цеху, дільниці
Рівень організації виробництва визначається його типом. Основною параметричною характеристикою типу виробництва є коефіцієнт закріплення операцій (Кз.о), який показує середню кількість технологічних операцій, що виконуються на одному робочому місці дільниці (цеху) протягом місяця.
Так, високий рівень спеціалізації робочих місць у масовому виробництві характеризує високий рівень організації виробництва.
Для діагностики організаційного рівня виробництва проводить дослідження екстенсивної (розгорнутої в просторі) та інтенсивної (у часі) виробничої структури. Організація як процес являє собою єдність екстенсивної та інтенсивної структур, поза цієї єдності вона не існує. Визначальною (первинною) структурою, що зумовлює організацію, виходячи з генетичного принципу, є екстенсивна структура.
Для опису екстенсивної структури застосовують просторову декомпозицію мережі зв'язків елементів системи. Мережа стійких зв'язків між елементами системи відображає її внутрішню структуру (морфологію), а зв'язки з навколишнім середовищем – зовнішню структуру. Внутрішня структура системи об'єднує технологічну, виробничу та організаційну структури.
Взаємодія елементів технологічної структури має силовий (енергетичний) характер. Виробнича структура характеризує мережу потоків предметів праці або продукції. Організаційна - мережу переважно інформаційних потоків.
Найістотнішими ознаками виробничої структури системи є її склад, форма, спеціалізація та структура (склад і рівень) кооперованих зв'язків.
Ефективними вважаються цільові форми спеціалізації підрозділів – предметна та подетальна. При переході від технологічної спеціалізації до предметної та подетальної рівень організації виробництва підвищується. Структуру коопераційних зв'язків характеризує мережа зв'язків, моделлю якої є графік. Його вершини відображають елементи системи, а дуги – їх зв'язки.
Рівень зв'язків у кооперації є критерієм прогресивності і раціональної організації побудови ВС. При низькому рівні зв'язків забезпечується максимум пропускної спроможності ВС за обсягом виробництва.
До основних характерних зв'язків належать: фізичне наповнення, направленість, тривалість, напруженість (потужність) та роль у системі.
За фізичним наповненням зв'язки можна поділити на предметні (речові), інформаційні та змішані.
За направленістю зв'язки поділяються на прямі, зворотні контр-зв'язки та нейтральні (фіктивні).
Напруженість зв'язків характеризує кількість деталей (складальних одиниць) та виробів, які перебувають у русі між підрозділами та їх елементами.
Цілісність виробничої системи забезпечується тоді, коли по тужність існуючих зв'язків між її елементами більша, ніж напруженість їх зв'язків з навколишнім середовищам. Напруженість предметних зв'язків оцінюється за інтенсивністю потоку деталей, операцій, складальних одиниць або виробів.
Роль зв'язку у ВС визначається характером його впливу на перебіг виробничого процесу. Формування істотних зв'язків елементів, упорядкування розподілу їх у просторі і часі характеризує виникнення організованості у виробничій системі.
Відображення зв'язків у структурі здійснюється методом графічного моделювання виробничих потоків на основі теорії графів, що розглядає різні форми взаємозв'язків між окремими просторовими елементами. На рис. 1.2. зображено граф зв'язків (виробничих потоків), що характеризує рух деталей, складальних одиниць і виробів між підрозділами цеху. Стрілками показані напрямки руху виробничих потоків між ними. Напруженість потоків відображена абсолютною величиною (цифрою) біля стрілки.
Рис. 1.2. Граф виробничих потоків механоскладального цеху:
1 – механічна, 2 – слюсарно-складальна, 3 – мікролампова,
4 – діагностичної апаратури, 5 – печатних плат.
Графік зв'язків дає уявлення про ступінь замкненості обробки продукції в межах даної виробничої системи, про рівень напруженості її зв'язків з іншими системами, а в цілому – про її організаційний рівень. Метод графічного моделювання дає можливість шляхом аналізу та синтезу забезпечити мінімізацію кількості виробничих потоків за рахунок перерозподілу їх напруженості.
Мінімізація досягається на основі таких обмежень: а) виробництво має бути технологічно замкнутим на кінцевий продукт (виріб, складальні одиниці, деталі); б) дільниці за кількістю робітників мають відповідати нормам керованості; в) пропускна спроможність дільниць має бути пропорційна напруженості виробничих потоків; г) цільове (подетальне або предметне) профілювання дільниць має ґрунтуватися на всебічному обліку конструктивних та технологічних особливостей деталей, вузлів, виробів, що виготовляються.
При аналізі рівня спеціалізації і кооперування всю номенклатуру продукції, що обробляється, поділяють на дві групи: власну, яка виготовляється в даному підрозділі, та коопераційну, яка обробляється у двох або більше підрозділах однієї чи різних виробничих систем.
Коопераційна продукція з точки зору технологічної і економічної доцільності розподіляється на вироби з виправданою та вироби з невиправданою кооперацією.
Невиправдана кооперація характеризується фіктивними маршрутами, коли, наприклад, деталі повертаються з термічного в механічний цех для передачі в цех комплектації або в складальний цех.
Екстенсивна складова виробничої структури характеризується коефіцієнтом питомої ваги зовнішньої кооперації за кількістю передач предметів обробки (Кек), відносно внутрішніх зв'язків, які визначаються за формулою:
де Ззов – загальна кількість зовнішніх (вхідних і вихідних; зв'язків ВС з іншими системами;
Звн – кількість внутрішніх зв'язків системи;
Nду – кількість вихідних прямих зв'язків ВС (число деталей, що входять в дану ВС);
(Зj - 1) – кількість прямих і зворотних зв'язків по деталі в даній системі (необхідна кількість верстатів для обробки деталі в даній ВС з урахуванням неодноразових повернень її на один і той самий j-й верстат без одиниці);
d – номенклатура деталей, що підлягає обробці в даній ВС.
Відомо, що рівень організованості системи буде вищий, коли кількість різноманітних елементів усередині підрозділу і зовнішніх зв'язків між підрозділами буде обмежена. Обмеження кількості різноманітних елементів виробничої системи досягається підбором та закріпленням за нею номенклатури деталей з високим ступенем подібності за конструктивно-технологічними ознаками. Наприклад, для приладобудування достатнім уважається ступінь відповідності не менше 0,85. Таке значення робить можливим створення групової поточної лінії.
Обмеження зовнішніх зв'язків зумовлюється метою ВС і має відповідати критерію ефективності цеху, дільниці.
Оцінка інтенсивної (Кін) складової виробничої структури здійснюється за допомогою коефіцієнта частки зовнішньої кооперації за трудомісткістю, який розраховується за формулою:
де Тдк – сумарна трудомісткість обробки деталей за межами даної ВС (по кооперації), нормо-год.;
Тдс – сумарна трудомісткість обробки деталей у межах даної ВС, нормо-год.
Коефіцієнт Кін як норматив має встановлюватися для кожної ВС розрахунковим шляхом. Він характеризує ступінь замкненості обробки предметів, що закріплені за даною ВС, а також тривалість зв'язку і роль у системі, вплив на тривалість виробничого циклу, швидкість проходження деталей у процесі виробництва, і відповідно, на оборотність оборотних коштів.
Таким чином, доведення коефіцієнта закріплення операцій (Кз.о) і коефіцієнтів зовнішньої кооперації (за кількістю передач предметів праці (Ке) та за трудомісткістю (Кін)) до раціонального рівня сприяє підвищенню організаційного рівня ВС.
За даними досліджень, доведення величини значення Кз.о майже до одиниці забезпечує: підвищення спеціалізації робочих місць за рахунок скорочення номенклатури деталей, що обробляються (у 3 - 5 разів), міждільничної кооперації (10 разів), зменшення втрат часу на переналагодження (у 1,5 - 2 рази); скорочення міжопераційних перерв (на 30 -40%); розширення можливостей упровадження групових і поточних методів обробки, комплексної механізації та автоматизації виробництва; підвищення відповідальності колективів дільниць за кінцевий результат роботи цеху, створення умов для суміщення професій, багатоверстатного обслуговування, колективних форм організації праці.
Крім того, зниження значень коефіцієнтів Кз.о, Ке, Кін скорочує тривалість виробничого циклу, величину незавершеного виробництва за рахунок упорядкування руху предметів праці, зменшуються міжопераційні пролежування, які в одиничному виробництві становлять 66 - 80%.