Продуктивність праці та основні методи її підвищення

 

Продуктивність – це узагальнений критерій ефективності використання державою, галуззю промисловості або підприємством своїх ресурсів. У найпоширенішому розумінні вона визначається наступним відношенням:

 

 

Для підвищення продуктивності підприємства (або будь-якої іншої виробничої системи чи її складових) необхідно дбати про максимальне збільшення цього відношення.

Продуктивність є відносним показником. Тобто, щоб він мав хоч який би зміст, цей показник необхідно порівняти з будь-яким іншим.

Продуктивність оцінюється за допомогою частинних, багатофакторних показників і за загальним показником.

1. Якщо визначається коефіцієнт відношення "виходу" до будь-якого ресурсу на "вході", отримуємо частинний показник продуктивності:

 

 

 

 

2. Якщо бажано знати співвідношення "виходу" і певної групи ресурсів на "вході", то використовують багатофакторний показник продуктивності:

 

 

або

 

 

3. Загальний показник продуктивності дорівнює відношенню сумарного "виходу" до суми "входів":

 

 

Загальний показник продуктивності можна використовувати для характеристики продуктивності всього підприємства або окремої галузі промисловості чи всієї держави.

Однак слід підкреслити, що в країнах із перехідною економікою при використанні вартісних параметрів для визначення продуктивності слід виключати вплив інфляції, ставки банківського відсотка, динаміки цін та інших факторів, тобто необхідно здійснювати процедуру дисконтування.

Для оцінювання ефективності організації трудового процесу на підприємстві або в його підрозділах використовують поняття продуктивності праці та виробітку.

Під продуктивністю праці слід розуміти ефективність (плодотворність) трудових затрат, здатність конкретного робітника створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ (продукції, виробів тощо) визначеного рівня якості, номенклатури та асортименту при найбільш раціональному використанні обладнання, ресурсів, сучасних технологій і передових форм організації праці й виробничих процесів (виробництва).

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один робітник (працівник) за одиницю робочого часу (годи ну, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання роботи чи послуги). Тобто виробіток є прямим методом вимірювання продуктивності, а трудомісткість – оберне ним. При цьому показники виробітку мають більш-менш універсальний характер, а показники трудомісткості треба розраховувати за окремими видами продукції (робіт, послуг, операцій, переходів тощо). Слід підкреслити, що показники трудомісткості широко використовуються для розрахунків потрібної кількості робітників, виявлення резервів підвищення продуктивності праці, при різних видах та формах планування виробничої діяльності й оцінки результатів. Ці показники потребують добре налагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці на робочих місцях і дільницях, де випускають переважно однорідну продукцію.

Натуральні показники виробітку найбільш точно відображають динаміку змін продуктивності праці, але застосовуються на підприємствах, які випускають однорідну продукцію. Використання так званих умовно-натуральних вимірювачів (на приклад, коли продукція приводиться до базового виробу – умовна банка "консервів", одиниця залізобетонної конструкції, тонна металоконструкції тощо) до зволяє розширити можливості застосування цих показників.

Найбільш універсальними, а тому й найпоширенішими є вартісні показники ви робітку. Вони використовуються для визначення рівня і динаміки зміни продуктивності праці на підприємствах, які виготовляють різноманітну продукцію або надають різні види послуг. Однак їх використання може суттєво ускладнюватися за наявності інфляції або нестабільної динаміки цін. Ці фактори при розрахунках слід брати до уваги.

Усі чинники, які впливають на рівень і динаміку зміни (зростання) продуктивності праці, умовно поділяються на дві узагальнюючі групи: зовнішні та внутрішні.

1. До групи зовнішніх чинників відносять ті, що об'єктивно перебувають поза контролем (і прямим впливом) окремого підприємства, тобто це чинники загальнодержавні та загальноекономічні – законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура; макроструктури; зрушення в суспільстві, природні ресурси, динаміка цін.

2. До групи внутрішніх чинників належать такі, на які підприємство може безпосередньо впливати: характер продукції, технологія та обладнання, матеріали, енергія, персонал, організація праці та виробництва, система мотивації продуктивності й результатів праці та ін.

Крім наведеної узагальнюючої (системної) класифікації для різних видів оцінювання і планування рівня і динаміки зростання продуктивності праці, розрахунків виробничого потенціалу підприємства та його підрозділів, обладнання, лінії та інших цілей можна використовувати інші інтегральні групування показників, що впливають на рівень продуктивності праці, такі як:

· матеріально-технічні (вдосконалення техніки, технології, застосування нових видів матеріалів, сировини, напівфабрикатів);

· організаційні й організаційно-виробничі (поглиблення спеціалізації, комбінування, вдосконалення організації виробництва і системи управління, організації праці та ін.);

· економічні (вдосконалення способів і методів планування, систем і форм оплати праці, участі робітників і прибутку тощо);

· соціальні (створення трудового колективу, належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поглиблення системи підготовки та підвищення кваліфікації тощо);

· екологічні та природні умови, географічне розміщення підприємства, розвиток транспортних мереж і регіональної інфраструктури тощо.

При прогнозуванні й плануванні динаміки зростання та зміни рівня продуктивності праці необхідно враховувати дію різних чинників, які сприяють зростанню продуктивності праці на підприємстві і класифікація яких зображена на рис. 1.1.

Планування розвитку підприємства, створення та освоєння нових виробів (продукції), підвищення якості та конкурентоспроможності неможливо здійснювати без відповідного і взаємоузгодженого планування зростання продуктивності праці, матеріального й морального стимулювання всіх цих процесів, методи планування та прогнозування яких розглядаються в інших спеціальних дисциплінах.

 

 

Рис. 1.1. Класифікація чинників, які необхідно враховувати при плануванні і розрахунках зростання продуктивності праці на підприємстві

 

Література:

 

1. Новицкий Н.И. Организация производства на предприятиях. Учебно-методическое пособие. – М.: Финансы и статистика, 2002.

2. Производственный менеджмент. Учебник для вузов. / Под ред. проф. С.Д. Ильенковой. – М.: ЮНИТИ, 2002.

3. Организация, планирование и управление промышленным предприятием. / Под ред. д.э.н., проф. Д.М. Крука. – М.: Экономика, 1982.

4. Организация, планирование и управление промышленным предприятием. / Под ред. С.Е. Каменицера, Ф.М. Русинова. – М.: Высшая школа, 1984.

5. Козловський В.О., Білоконний П.Г. Основи організації виробничого процесу. – К.: НМКВо, 1991.

6. Бельгольский Б.П., Спасов А.А., Медведев И.А. Организация труда и техническое нормирование на предприятиях черной металлургии. – М.: Металлургия, 1981.

7. Организация производства на промышленных предприятиях США. Том I и II. – М.: изд. иностр. лит, 1960.

8. Гупалов В.К. Управление рабочим временем. – М.: Финансы и статистика, 1998.

9. Онищенко В.О., Старовірець А.С., Редкін О.В., Чевганова В.Я. Організація виробництва: Навчальний посібник. – К.: Лібра, 2005

10. Пасічник О.К. Організація виробництва: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2005