Картина світу - як результат розвитку філософії, науку й релігії
Спрощено, можна таку схему формування спільної картини світу (мал.1).
Малюнок 1 - Схема взаємовпливу картин світу
Кожна з картин світу дає свою версію того, який світ насправді і який його місце займає у ньому людина. Почасти ці картини суперечать одна одній, а почастивзаимодополними і здатні складати ціле.
До структури картини світу можна назвати дві основні компонента: концептуальний (поняттєвий) – представлений знаннями, поняттями і чи категоріями, законів і принципами, ічувственно-образний (>обиденно-практический) – сукупністю повсякденних знань, наочними уявлення про світі, досвідом. Їх принципові розбіжності визначаються двома позиціями (>табл.1):[5]
1) основний проблемою, розв'язуваної кожної із зазначених картин світу;
2) основними ідеями, які пропонують картини світу на вирішення своєї проблеми.
Філософська картина світу виникла середині першого тисячоліття до нашої ери разом із виникненням філософських навчань класичної пори. Світ узнав і чоловік у філософії спочатку розглядалися у зв'язку з ідеєю Розуму. У філософської картині людина принципово різниться від України всього сущого, зокрема з інших живих істот, бо йому властиво особливедеятельностное початок -ЛОГОС, розум. Завдяки розуму людина спроможна пізнати світ і саму себе. Таке розуміння сприймається як призначення чоловіки й зміст її буття.
Філософська картина світу – це узагальнена, виражена філософськими поняттями і чи судженнями, теоретична модель буття у її співвіднесеності з життям, усвідомленої соціальної активністю й гарантована відповідна певному етапу історичного поступу.
Головна тема філософії — співвідношення чоловіки й світу, взяте переважають у всіх ракурсах: онтологічному,теоретико-познавательном, ціннісному,деятель-ностном. Саме тому філософські картини світу безліч і схожі одна в іншу. Їх завжди об'єднують між собою інтелектуальність розгляду й вічне сумнів щодо власних твердженнях, стала критичність. Це принципово відрізняє філософське уявлення про мир від повсякденних чи релігійних поглядів і ріднить філософію з наукою.
Як основних структурних елементів філософської картини світу варто виокремити такі види знань: про природу, про суспільство, про пізнанні, про людину. У межах даної картини світу сформувалися дві моделі буття:
1) нерелігійна філософська картина світу,формирующаяся з урахуванням узагальнення даних природничих і громадських наук, осмислення світського життя;
2) релігійно-філософська картина світу - як системадогматически-теоретических поглядів поширювати на світ, у якій змішується земне і сакральне. Відбувається подвоєння світу, де віра вважається вище істин розуму.
Простір та палестинці час у філософській картині світу виступають як категорії порядку й, отже, умовиумопостигаемости світу. Простір - як засіб упорядкування зовнішніх сприйняттів, час - як засіб упорядкування внутрішніх переживань. Людина перетворюється на філософської картині світу є, передусім, розумне істота, принципово не на неживих об'єктів і живих істот.
Утворювана у межах онтології, філософська картина світу визначає основний зміст світогляду індивіда, соціальної групи, суспільства. Будучирационально-теоретическим способом пізнання світу, філософське світогляд носить абстрактний характері і відбиває світ гранично загальних поняттях і категоріях. Отже, філософська картина світу є сукупність узагальнених,системноорганизованних й теоретично обгрунтованих поглядів на світ у цілісному його єдності та місці у ньому людини. Від, який у конкретний час представляєтьсяобщенаучная картина світу, великою мірою залежить світоглядні і методологічних проблем науки, а ідеї, й проблеми пануючій філософської картини світу визначають перспективні напрями розвитку наукового знання. Наприклад, на початку ХХ століття зізнавалися очевидними нескінченність і вічність Всесвіту всіма чотирма вимірам просторово-тимчасового континууму. Усі явища Всесвіту - планети, зірки, життя – виникають, проходять стадії свого розвитку та гинуть, та був творяться у іншому місці й так нескінченно, світ вічний. Питання про «початку», про час, «коли не було часу», про світах, котрі належать до нашого Всесвіту, вважалися схоластичними. Та й після створенняЛ.А.Фридманом теорії «>извергающейся з точкиВселенной»[6] і підтвердженняЭ.Хабблом прямими спостереженнями передбачене розбігання галактик питання сенсі простору-часу став визначальною для методологічних дискусіях.