Мінімальна стандартна модель Світового банку для оцінки боргової безпеки держави
| Назва | Формула | Економічний зміст | |
| 1.Відношення валового зовнішнього боргу до експорту товарів і послуг | EDT/XGS | Демонструє відносну довгострокову спроможність держави акумулювати валютні надходження без додаткового пресингу на сальдо платіжного балансу | |
| 2.Відношення валового зовнішнього боргу до ВНП | EDT/GNP | Показує загальний рівень боргової складової економіки | |
| 3. Відношення загальних платежів щодо обслуговування боргу до експорту товарів і послуг | TDS/XGS | Коефіцієнт обслуговування боргу, що показує, яка частина валютних надходжень спрямовується у сферу погашення боргу | |
| 4. Відношення відсоткових платежів до ВНП | INT/GNP | Визначає можливість обслуговування зовнішнього боргу | |
| 5. Відношення відсоткових платежів до експорту товарів і послуг | INT / XGS | Визначає частину валютних надходжень, які використовуються на обслуговування боргу | |
| 6.Відношення міжнародних резервів до валового зовнішнього боргу | RES / EDT | Показує, чи може країна використовувати свої резерви (і яку їх частину) для погашення зовнішнього боргу) | |
| 7.Відношення міжнародних резервів до імпорту товарів і послуг | RES / MGS | Відображає запас фінансової міцності держави | |
| 8. Відношення короткострокового боргу до валового зовнішнього боргу | Short-term / EDT | Показує, яку частку становить короткостроковий борг у загальній сумі зовнішнього боргу | |
| 9.Відношення боргу міжнародним організаціям до валового зовнішнього боргу | Multilateral / EDT | Відображає частку заборгованості міжнародним фінансовим організаціям у загальній сумі зовнішнього боргу або свого роду залежність держави від фінансування цими організаціями |
Однак необхідно зважено підходити до визначення цих параметрів, оскільки не може існувати універсальних показників боргової безпеки держав. Для різних країн, які відрізняються за темпами розвитку економічної системи, показники боргової безпеки також різні.
На жаль, і нині в Україні не має загальновизнаної методики розрахунку боргового тягаря.
З метою ефективного управління державним боргом, розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов'язань, а також забезпечення платоспроможності держави використовують реструктуризацію як метод врегулювання проблеми державної заборгованості. Реструктуризація боргу — угода кредитора з позичальником, який має труднощі з погашенням своїх фінансових зобов'язань, про нову схему їх погашення. Реструктуризація боргу може проводитись за допомогою таких методів/схем управління державним боргом (див. рис. 3.2).
Рис. 3.2. Методи управління державним боргом
Пролонгація боргу — форма добровільної згоди кредиторів на відстрочення виплат за зобов'язаннями боржника. Як правило, проводиться тоді, коли випуск нових позик на обслуговування раніше випущених є фінансово недоцільним.
Списання/анулювання частини боргу — відмова уряду від погашення боргу.
Анулювання боргів може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави, її банкрутством або політичними мотивами. Найчастіше подібний механізм застосовується до найменш розвинутих країн, нездатних погасити свої зобов'язання навіть у віддаленій перспективі. За певних умов часткове списання боргу економічно вигідне і кредиторам.
Викуп боргу з дисконтом на вторинному ринку — скорочення обсягу державного боргу через викуп власних боргів із дисконтом (знижкою) на вторинному ринку. Такий метод реструктуризації боргу можуть собі дозволити лише деякі країни-боржники, які мають у своєму активі значні обсяги золотовалютних резервів.
Обмін боргу на акції, національних підприємств чи національну валюту — одна із найпоширеніших ринкових схем реструктуризації державного боргу. Передбачає надання кредиторам права продажу боргів з дисконтом за національну валюту, на яку в результаті можна придбати акції національних компаній. Частіше використовується
безпосередній обмін (своп) боргів на акції компаній, що перебувають у державній власності.
Тимчасовий мораторій на виплату відсотків або частини основного боргу — відстрочення сплати внутрішніх або зовнішніх боргових зобов'язань, що оголошується
спеціальними актами державної влади на певний строк чи до закінчення певних надзвичайних подій.
Конверсія боргу — зміна початкових умов державної позики, зокрема зміна строків позики, часу виплати, способу погашення позики, а найчастіше — зміна величини позикового відсотка (зміна дохідності позик).
Консолідація боргу — зміна умов позики щодо часу її чинності (тривалості) з можливою зміною величини позикового відсотка, зокрема перетворення недержавний кредит коророткострокових державних позик у довгострокові, об'єднання кількох державних позик попередніх років в одну позику.
Консолідація і конвертація можуть проводитись одночасно.
Реструктуризація зовнішнього боргу проводиться у рамках Паризького клубу офіційних кредиторів (реструктуризація міжурядових позик і позик, гарантованих урядом) та Лондонського клубу приватних кредиторів (реструктуризація комерційного боргу). Борг перед МВФ і Світовим банком реструктуризації не підлягає.
Однозначного способу розв'язання проблеми заборгованості немає. Будь-яка програма реструктуризації потребує проведення відповідних розрахунків стосовно кожного випадку. При цьому аналіз можливих варіантів має враховувати не лише економічні, а й політичні наслідки певних дій щодо суверенного боргу.
Управління державною заборгованістю є одним із ключових факторів забезпечення макроекономічної стабільності в державі. Від характеру врегулювання боргової проблеми залежить бюджетна дієздатність країни, стан її валютних резервів, а відповідно і стабільність національної валюти, рівень відсоткових ставок, інвестиційний клімат, характер поведінки всіх сегментів фінансового ринку. Тому управління державним боргом має бути зорієнтоване на застосування ефективної боргової стратегії, а не базуватися на короткострокових ситуативних орієнтирах. Лише ефективний менеджмент державного боргу є запорукою зростання економіки, інвестиційної привабливості, фінансової стабільності, підвищення кредитного рейтингу держави.
ВИСНОВКИ
В ході написання роботи було досліджено поняття державного боргу як невід'ємної і важливої складової державних фінансів, наведено висловлювання низки відомих світових учених. Проаналізовано структуру і динаміку державного внутрішнього та зовнішнього боргу, механізм його управління і обслуговування, визначено основні напрями фінансової політики оптимізації заборгованості. Це дозволило зробити певні висновки.
Державний борг – загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.
Залежно від сфери розміщення позик розрізняють внутрішній та зовнішній борг. Внутрішній державний борг - сукупність зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичень на внутрішньому ринку. Зовнішній державний борг - сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.
Державний борг, його розміри, методи розміщення і погашення прямо чи опосередковано впливають майже на всі процеси економічного життя держави: економічне зростання і розподіл доходів, бюджетний дефіцит і розмір грошової маси в обігу (що тісно пов'язано з темпами інфляції), звуження чи розширення сукупного попиту і пропозиції, рівень споживання і нагромадження, баланс поточних зовнішніх рахунків, міжнародну платоспроможність та кредитний рейтинг держави.
Тому держава не повинна категорично відмовлятися від залучення державного боргу як макроекономічного інструменту у процес реформ. Однак при його використанні доцільно пам'ятати, що, як будь-який економічний інструмент, державний борг може здійснювати як позитивний, так і негативний вплив на економіку. Залучення зовнішніх позик означає надходження додаткових ресурсів, що можуть дати поштовх економічному зростанню, а зовнішня заборгованість дає можливість країні здійснювати більші сукупні витрати, ніж вироблений національних дохід та фінансувати інвестиції, що не забезпечуються внутрішніми заощадженнями.
Проте поруч із надмірними державними витратами, незбалансованістю бюджету, неефективною податковою політикою, помилками у валютній політиці, зовнішній борг може спровокувати надзвичайно важкі фінансові кризи, обмежити інвестиційну активність у державі. Таким чином, державний борг може виступати як засіб забезпечення безпеки або, навпаки, як фактор посилення загроз і ризиків. Тому лише застосування ефективної стратегії управління державним боргом сприятиме ефективному використанню запозичень і створить необхідні умови для оптимізації боргового навантаження.
Останніми двома десятиріччями у фінансовій системі України суттєву роль почали відігравати державні позики, що застосовувалися як метод мобілізації грошових ресурсів до державного бюджету, інструмент регулювання грошово-кредитної сфери й платіжного балансу країни.
Сьогодні можна сказати, що наша банківська система вистояла й утримала від повного обвалу економіку та соціальну сферу. Валютні резерви НБУ зросли майже вдвічі у порівнянні з тим, що було на початку 2015 року і становлять 13 млрд. доларів США. Проте державний борг перевищує 70 млрд. доларів США. Тому нині дуже важливим для влади і суспільства є недопущення боргової кризи.
На нинішній момент зроблено чимало, а саме: Національний банк реалізував антикризові заходи за сприяння уряду та МВФ. Уряд не допустив дефолту і знайшов вихід із вкрай складної ситуації, проте тягар платежів за міжнародними зобов’язаннями лишаться дуже важким для України через поганий стан економіки та низький рівень ВВП.