Поняття ідентифікації людини за ознаками зовнішності
Габітологія (або габітоскопія) — галузь криміналістичної техніки, що включає систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини та сукупність методів і науково-технічних засобів, які забезпечують збирання, дослідження і використання цих ознак для ототожнення особи. Науковою основою габітології є дані анатомії, антропології, біології.
Ідентифікація людини за ознаками зовнішності є встановлення тотожності або відмінності конкретної особи в оперативно-розшукових або кримінально-процесуальних цілях. Така ідентифікація можлива через індивідуальність зовнішнього вигляду людини та відносну його незмінність (стійкість).
Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, яка перевіряється (розшукувана особа). Це може бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений.
Форми ототожнення людини за ознаками зовнішності: 1) упізнання; 2) оперативне узнавання; 3) експертна ідентифікація.
У криміналістиці вирізняють також види ідентифікації людини за ознаками зовнішності:
1) ідентифікація людини шляхом пред’явлення її для впізнання (можуть бути пред’явлені живі особи, труп або його частини, їх фотозображення);
2) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зiставлення зовнішності з фото- чи ізопортретом (комбінованим портретом);
3) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зiставлення її зовнішності зі «словесним портретом»;
4) ідентифікація людини шляхом зіставлення «словесного портрета» з фотозображенням;
5) відновлення обличчя загиблого за черепом (скульптурна реконструкція портрета);
6) експертне ототожнення людини за фотознімками (фотопортретна ідентифікаційна експертиза).
На сьогодні існують різні системи для створення суб’єктивних портретів (методи відтворення зовнішності розшукуваного за показаннями очевидців чи потерпілих):
1) синтетичні портрети — виготовляються з фрагментів фотозображень різних осіб шляхом їх підбирання та компонування під керівництвом слідчого або оперативного працівника;
2) рисовані портрети — виконуються художниками зі слів очевидців чи потерпілих;
3) фоторобот — комплекти фотографічних зображень частин обличчя, які використовуються з певною механізацією (у 1952 р. французький криміналіст П’єр Шабо вперше використав набір фотознімків);
4) ідентифікаційний комплект рисунків (ІКР) — діапозитивів;
5) комп’ютерний фоторобот — найсучасніший метод формування суб’єктивного портрета розшукуваної особи; являє собою використання комп’ютерної програми та засобів комп’ютерної графіки з метою побудови фотокомпозиційних портретів зі слів очевидців (або потерпiлих).
2. Класифікація ознак зовнішності людини (словесний портрет)
Словесний портрет — це метод опису людини з метою її ідентифікації за ознаками зовнішності. Словесний портрет як єдиний метод класифікації та опису зовнішніх ознак людини з метою розшуку і ототожнення був розроблений наприкінці ХІХ ст. А. Бертільйоном (Франція) і удосконалювався потім іншими криміналістами. Застосовується в оперативно-розшуковій, слідчій і експертній практиці.
Головними принципами словесного портрета є повнота і систематичність опису. Принцип повноти полягає в докладному описі зовнішньої анатомії, функціональних ознак (постава, хода, жестикуляція, міміка, мовлення, манера поведінки) і одягу. Принцип систематичності означає:
1) певну черговість опису окремих груп зовнішніх ознак;
2) послідовність опису кожної групи зовнішніх ознак за правилом «від загального — до окремого», «зверху донизу»;
3) обов’язкове використання спеціальної термінології.
Всі ознаки зовнішності поділяють на групи: анатомічні (характеризують зовнішню будову тіла людини: зріст, статуру, форму голови, риси обличчя тощо); функціональні (рухові, мовні та інші функції, які виявляються зовнішньо, у тому числі поведінки: хода, постава, жестикуляція, міміка, голос, звички та ін.); прикмети одягу, взуття та інших постійно носимих предметів.
При характеристиці загальнофізичних зовнішніх даних описуються стать (чоловіча, жіноча) та вік (визначається за документами, на вигляд або шляхом освідування).
Демографічні дані охоплюють відомості про расу, національність, народність, етнічну групу.
При характеристиці анатомічних даних використовуються такі показники, як розміри, контури (форма), положення, колір. Розміри вказуються зазвичай не в абсолютних цифрах, а щодо інших частин (деталей) тіла і передаються через такі поняття, як малий, середній, великий; низький, середній, високий; довгий, середній, короткий; вузький, середній, широкий; глибокий, середній, дрібний; товстий, середній, тонкий. Контур описується за подібністю з геометричними фігурами, а форма — щодо форм поверхні (або за аналогією з загальновідомими предметами).
У словесному портреті вказуються особливі й разючі прикмети. Особливі прикмети — це відмітні особливості, які мають цінність для ідентифікації людини за ознаками зовнішності (татуювання, родимки, шрами). Особливі прикмети, які легко доступні спостереженню і звертають на себе увагу, дуже помітні, впадають в очі, називаються разючими прикметами.
До особливих прикмет належать татуювання — наколоті особливою фарбою візерунки на тілі.
Татуювання має поширення переважно серед злочинців. У злочинному середовищі татуювання називають «картинкою», «наколкою», «прошивкою» або «регалкою». Існують різноманітні способи нанесення татуювання. Найпоширенішим способом, що використовується у місцях позбавлення волі, є застосування 2—3 голок, спеціальних штампів, пресів із зображеннями. Як барвник застосовують туш, графіт, ультрамарин, чорнило. Великого поширення набули татуювання з зображеннями хрестів і перснів на пальцях рук, могильних пагорбів і церковних куполів, морського якоря, жінок, карт. Трапляються татуювання у вигляді цифр («1981», № 43), окремих букв і абревіатур («зло», «туз», «клен»), слів («люблю», «пам’ятаю»), виразів («Дружина полає і простить, коханка ж — відомстить»). Окремі татуювання наносяться в примусовому порядку.
Татуювання у вигляді малюнків (або інших зображень), як правило, мають певний прихований зміст, а саме: можуть вказувати на становище в злочинному середовищі, належність до злочинної діяльності, судимість і терміни покарання, злочинний досвід і ступінь кваліфікації, належність до певної категорії злочинців, спосіб учинення злочину, знаряддя злочину. Татуювання мають важливе ідентифікаційне значення, використовуються з метою кримінальної реєстрації злочинців та в оперативно-розшукових цілях.