Позасюжетні елементи твору
Сюжетні елементи
Експозиція(від лат. exposition — пояснення) — сюжетно-композиційний елемент, який зазвичай міститься на початку художнього твору. У цій частині автор зображує місце, обставини, вказує на час, тобто де й коли відбуваються події, уводить дійових осіб, даючи їм початкову характеристику, та под.
Зав’язка — сюжетно-композиційний елемент твору, який звичайно йде після експозиції; місце у творі, де показано перше зіткнення протидіючих сил, зародження напруги між героями, появу конфліктної ситуації, що надалі буде розвиватися й поглиблюватися до її остаточного вирішення в той чи інший спосіб. Зав’язка задає основні лінії розвитку подальшого сюжету, орієнтує читача в розстановці сил й конкретизує тему й основну проблематику твору.
Розвиток дії — низка сюжетно-композиційних елементів (епізодів), що подають змалювання дій персонажів, подій, які розвиваються й у результаті ведуть до зростання напруги, до накопичення енергії, яка в одній з точок досягає свого апогею (у цій точці читач ніби завмирає, не знаючи, чим усе це може закінчитися, куди може повернути) й ось-ось має чимось «вибухнути».
Кульмінація (з лат. сиїтеп — вершина) — сюжетно-композиційний компонент, який підготовлений і логічно витікає з розвитку дії та є моментом найбільшого напруження в розвитку дії. У цій точці твору відбувається вирішальне зіткнення сил, які ведуть боротьбу, гострота їх протистояння досягає вершини, після якої настає розв’язка, перемога чи поразка певної сили. Кульмінаційних моментів у творі може бути декілька.
Розв’язка — завершальний компонент сюжету, розв’язання конфлікту у творі. Як правило, розв’язка готується всім ходом подій у творі, але, на відміну від інших елементів, найчастіше відбувається дуже швидко. Подається найчастіше в кінці твору.
Позасюжетні елементи твору
Позасюжетні елементи — складники художнього твору, що безпосередньо не пов'язані з розвитком сюжету, а саме вступ, пролог і епілог, ліричні (авторські) відступи, пейзажі, портрети, описи інтер'єрів, екстер'єрів, історичні екскурси та под., уведення яких у структуру твору, утім, забезпечує більш глибоке й рельєфне змалювання подій і образів, увиразнює сприйняття ситуацій, зображених у творі.
Вступ — початкова частина тексту будь-якого стилю мови, у тім числі й художнього, яка передує основному висловленню. У художніх творах вступ найчастіше збігається з експозицією, у якій автор подає загальні зауваги щодо подальшого розгортання подій, знайомить читача з місцем, часом, обстановкою, у якій має місце якийсь факт чи відбуватимуться події, розмірковує над якимись філософськими питаннями, що надалі знайдуть художню інтерпретацію тощо. Інколи вступ може бути опосередковано співвіднесений з експозицією, маючи на меті лише формування відповідної настроєвості (наприклад, філософування Г. Квітки-Основ’яненка над питаннями життя й смерті в повісті «Маруся»). У поетичних творах вступ може бути як розлогим (наприклад, у поемі «Сон» Т. Шевченка: «У всякого своя доля і свій шлях широкий...»), так і лаконічним, а то й зовсім відсутнім. В епічних текстах якісні характеристики вступу залежатимуть від обсягу твору. У драматичних творах у вступі звичайно вказуються на місце, час дії, обстановку, дійових осіб.
Пролог (від гр. pro і logos — перед і слово) — необов’язковий композиційний елемент будь-якого художнього твору; вступ до твору, перший його елемент, що, як правило, є окремою частиною (під назвою «Пролог» або без назви), інколи з уключенням до загальної нумерації частин чи поза нею, у якому автор може звернутися до читачів із якихось суттєвих питань, що покликали до життя твір; ознайомлює читачів із фактами, що мали місце до тих подій, про які йтиметься у творі, які становитимуть безпосередній сюжет; пропонує історичну, філософську паралель до теми й ідеї твору, створює загальний настрій, готуючи читача до кращого сприйняття й розуміння змісту й ідей твору тощо (наприклад: пролог до поеми «Мойсей» І. Франка, пролог до драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки).
Епілог (від гр. ері — після, logos — слово) — уведена після розв’язки остання, заключна частина твору, де автор розповідає про долю героїв у подальшому, після того, як основний сюжет вичерпано й усі конфлікти розв’язано. Уведення епілогу сприяє більш глибокому розумінню персонажів і'ролі в їхньому житті подій, що змальовані у творі. Епілог ніби ставить крапку в потенційно відкритій історії, яку автор «вирвав» із життя й поклав в основу сюжету твору. Крім того, епілог традиційно сприяє усвідомленню читачем того факту, що персонажі й події, описані в певному творі, — не художній вимисел, гра фантазії митця, а живі, справжні, реальні, адже вони продовжили своє існування й далі, поза межами розказаної митцем історії.
Читаючи художні тексти, зверніть увагу на їхню композиційну будову творів, адже усвідомлення загальної конструкції твору, установлення логічних зв’язків допомагає надовше запам’ятати всю історію, розказану митцем.