Основні поняття класичної риторики

Основні загальні поняття риторики, які назвали в античній на­уці як: логос, етос, пафос, топос.

Логос. У давньогрецькій мові слово «Іо§оз» означало:

слово, мова, мовлення;

поняття, думка, розум.

Логос як основна категорія класичної риторики був поклика­ний воєдино представляти думку і слово, що практично означало: слово має зміст, думку, воно має йти від розуму й апелювати до нього. Основоположник риторичної науки Аристотель бачив Ло­гос, тобто риторику як науку, що має два основні засоби для пере­конування:

силогізм (висновок від загального до часткового);

ентимему (скорочений силогізм, в якому процедура мірку­вання і висновку не повністю показана, а маємо ніби вже готовий висновок) — троп.

Ентимема — це троп, а троп з погляду логіки — це скорочений силогізм.

Етос. У давньогрецькій мові слово «еіко$» означало звичай, звичка, характер, норов. Як одна з основних категорій класичної риторики етос визначав зразкову суспільну й особисту морально-етичну поведінку оратора. За Аристотелем, промовець мав упізна­ватися слухачами як людина достойна, гідна промовляти до їхніх сердець і розуму.

Антична риторика широко послуговувалася поняттям етосу, виховувала високу мораль: гідність, чесність, справедливість, порядність.

Пафос (грец. раікоз — пристрасть, почуття) — це інтелектуаль­не, вольове, емоційне устремління ритора (автора), яке вияв­ляється і в процесі мовної комунікації, і в його продукті — тексті.

В античній риториці категорія пафосу розумілася досить широ­ко. Вона охоплювала такі поняття, як справедливість, благо, щастя, доброчинність, краса.

Топос (грец. іороз — місце) — це риторичне поняття, що означає загальні місця в промові. До них належать найтиповіші часо-просторові мовні ситуації та описи їх, які легко запам'ятати і які майже у всіх риторів однакові [5].

 

Основні розділи класичної риторики

Класична риторика складається з п'яти розділів.

Інвенція (лат. іпьепііо — винахід, вигадка) — перший розділ класичної риторики, в якому розробляється етап задуму, намірів, ідей, формування гіпотези майбутнього виступу. Основне в інвенції, щоб вдало, доречно вибраний предмет розмови розкрити так, щоб досягти задуму. Диспозиція (лат. сіізрозіїіо — розташовую, розміщаю) — другий розділ класичної риторики, в якому формулюються основні по­няття про предмет виступу і визначаються правила оперування поняттями.

Основне призначення диспозиції — розташувати матеріал так, щоб аргументи і факти (основні положення промови) не суперечи­ли один одному, а послідовно переміщалися з однієї частини в іншу аж до висновку.

Елокуція (лат. еЬ§иог — висловлююся, викладаю) — третій розділ класичної риторики, в якому розкриваються закони мов­леннєвого вираження предмета спілкування (мовне оформлення промови). Цей розділ має підрозділ, який називається елоквенція.

Елоквенція — це підрозділ, в якому досліджуються фігури слова (тропи), фігури думки (риторичні фігури).

Меморія (лат. тетогіа — напам'ять) — четвертий розділ рито­рики, призначення якого допомогти риторові запам'ятати зміст промови. Він навчає прийомів запам'ятовування матеріалу, швид­кого його відтворення, розвитку оперативної пам'яті.

Акція (лат. асііо — дія, дозвіл) — п'ятий розділ класичної рито­рики, який призначений для того, щоб підготувати ритора зовнішньо і внутрішньо до виступу.

Під час акції реалізується вся попередня підготовка ритора. Тут проявляється його вміння «на ходу» коригувати свої дії, мобілізува­ти свої сили, активізувати увагу слухачів, достойно завершити акцію.

Ритор має зовнішньо добре виглядати, справляти на слухачів приємне враження не тільки змістом промови, а й дикцією, си­лою звучання голосу, тоном, вмінням тримати паузу, мімікою, жестами і т. п. [5].