Економічна рівновага платіжного балансу та основні способи його коригування
Як вартісний вираз зовнішнього сектора відкритої економічної системи платіжний баланс відображає рівень її пристосування до світової економіки. Тому поняття бухгалтерської та економічної рівноваги не є тотожними. Завжди перебуваючи у стані бухгалтерської рівноваги, платіжний баланс може водночас характеризуватися порушенням економічної рівноваги зовнішніх платежів.
Платіжний баланс складається з метою визначення стану поточних міжнародних економічних відносин країни у звітному періоді. З цього погляду найважливішим є визначення стану справ з її ліквідністю – збільшенням чи зменшенням іноземних ліквідних активів (включаючи офіційні резерви) та зобов'язань. Метод виміру надлишку чи дефіциту платіжного балансу має відбивати зміни чистої ліквідної позиції країни.
У платіжному балансі фіксуються зміни резервних активів, які відбулися протягом звітного періоду, тобто міжнародні потоки резервних активів. Зміни мають місце, якщо головні грошово-кредитні інститути продають або купують іноземні ліквідні активи чи певні ліквідні зобов'язання. Зміна стану резервних активів означає, що здійснюється фінансування сальдо (активу чи пасиву) платіжного балансу – офіційна інтервенція на валютному ринку, яка має на меті вплив на курс національної валюти та інші операції.
Показники платіжного балансу зазнають впливу різних зовнішніх та внутрішніх факторів, дія яких має різну тривалість у часі. Через це вирізняють довго- , середньо- і короткострокову рівновагу платіжного балансу.
Довгострокова рівновага забезпечується відсутністю сальдо з торгівлі товарами та послугами протягом тривалого періоду часу. Додатне сальдо поточного рахунку (активний баланс) вказує на те, що дана країна заробляє на зовнішніх ринках більше, ніж сама витрачає. І навпаки, від'ємне сальдо (пасивний баланс) свідчить, що дана країна витрачає більше, ніж заробляє сама на зовнішніх ринках.
З точки зору врівноваження платіжного балансу результат із поточних операцій має бути відповідним чином фінансований рухом капіталу. Дефіцит фінансується чистими кредитами від нерезидентів; надлишок спрямовується на кредитування нерезидентів. Сальдо поточного рахунку вказує на міжнародну фінансову позицію країни – боржника чи кредитора. Нетто-боржником б країна з тривалим дефіцитом поточного рахунку. Країни – нетто-кредитори мають активні поточні баланси впродовж тривалого періоду часу.
Середньострокова рівновага платіжного балансу підтримується через механізм довгострокового кредитування. Порушення середньострокової рівноваги платіжного балансу визначається станом базового балансу. Сальдо базового балансу – це сумарний результат поточного балансу і балансу руху довгострокового капіталу. Значення сальдо базового балансу показує ступінь фінансування сальдо поточних операцій довгостроковим капіталом. Довгостроковий капітал вважається невразливим до змін валютно-грошових параметрів (валютних курсів, процентних ставок) і більше піддається впливові немонетарних економічних факторів. Це означає, що стабільність зовнішніх платежів країни має місце за відсутності сальдо базового балансу протягом трьох-п'яти років, тобто протягом середнього проміжку часу. Дефіцит базового балансу (дебетове сальдо) або надлишок базового балансу (кредитове сальдо), які спостерігаються протягом кількох років, є ознаками порушення середньострокової рівноваги зовнішніх платежів і зумовлюють необхідність регулювання економічних відносин між даною країною і рештою світу.
Короткострокова рівновага платіжного балансу має місце в тому разі, коли у звітному періоді відсутні будь-які дії урядових органів щодо використання офіційних резервних активів.
Перевищення активу платіжного балансу над пасивом вважається бажаним, і ця сума перевищення називається надлишком платіжного балансу, що надходить в офіційний резервний фонд іноземних валют. Перевищення ж пасиву над активом у платіжному балансі будь-якої країни вважається небажаним, і цю суму перевищення називають дефіцитом платіжного балансу.
Основою дефіциту платіжного балансу є торговельний дефіцит (імпорт перевищує експорт товарів).
Причини, які викликають дефіцит торговельного балансу:
- зростання курсу національної валюти і скорочення експорту, тому що вітчизняні товари стають дорожче імпортних;
- вищі темпи зростання економіки провідних промислово розвинених країн, ніж у даній країні. Їхні товари конкурентоспроможності, тому наш експорт витісняється з ринків інших країн;
- інші країни припинили закупівлі товарів даної країни.
Наслідки торговельного й платіжного дефіциту:
- застій сукупного попиту в даній країні;
- зростання заборгованості перед іншими державами;
- сильні коливання сальдо балансу поточних операцій викликають несприятливі для країни наслідки. Так, різке збільшення позитивного сальдо створює базу для швидкого зростання грошової маси в обігу й тим самим стимулює інфляцію, а різке збільшення негативного сальдо викликає «обвальне» падіння обмінного курсу національної валюти, що вносить хаос у зовнішньоекономічні операції країни.
У межах офіційного фінансування зазвичай у випадку дефіциту платіжного балансу вживають таких заходів:
1) зняття грошей з державного валютного резерву;
2) одержання позики від зарубіжних держав;
3) одержання позики від міжнародних банків або МВФ.
У випадку наявності надлишків платіжного балансу країни можливі наступні заходи:
1) надлишок іноземної валюти додається до суми, що перебуває в державному валютному резерві;
2) надання суми надлишку як позики іншим державам;
3) видача надлишку як позики міжнародним банкам, і в першу чергу - МВФ.
Якщо ж дефіцит платіжного балансу має місце протягом тривалого часу, то країна може використати макроекономічні заходи:
1) Жорсткість торговельної політики, контроль над імпортом (введення більш високих імпортних мит, установлення імпортних квот, ліцензування імпортних товарів, адміністративні заходи й т.д.), що веде до скорочення імпорту й вирівнювання платіжного балансу.
2) Скорочення бюджетного дефіциту, що повинне привести до зниження процентної ставки ® зниження попиту на національну валюту ® до зростання експорту й до зниження імпорту ® до вирівнювання зовнішньоторговельного дефіциту.
3) Вплив на баланс капіталу й фінансових операцій шляхом підвищення процентної ставки.
При підвищенні процентної ставки для інвестицій у дану країну умови стають привабливішими, тому що з'являється можливість одержання порівняно більшої віддачі від інвестицій у даній країні. У зв'язку із цим може відбутися приплив капіталу в дану країну з-за кордону.
Виникає законне питання: чому при високих процентних ставках у країнах СНД, окрім Російської Федерації, не йдуть сюди суцільним потоком іноземні інвестиції? Справа в тому, що іноземні інвестиції відлякують нестійкість валют цих країн, нестійке економічне зростання, а то й спад виробництва, низька купівельна спроможність більшості населення, політична нестабільність й тощо.
1) Дефляція (зниження інфляції й цін товарів). Держава в цьому випадку за допомогою збільшення податків, платежів, припинення зростання заробітної плати (іноді й шляхом затримки заробітної плати) знижує сукупний попит, що, у свою чергу, приводить до зниження цін на товари й послуги. У зв'язку із загальним падінням цін знижуються ціни й на імпортні товари, що знижує обсяги їхнього ввезення.
2) Девальвація – зниження курсу національної валюти стосовно валют інших країн. У цьому випадку купівельна спроможність національної валюти стосовно інших валют знижується, у результаті чого підвищуються ціни на імпортні товари. Товари даної країни (експорт) в умовах девальвації на світовому ринку стають дешевше, тому що витрати на їхнє виробництво в країні залишаються практично незмінними. Це може привести до того, що експорт товарів і послуг із країни підвищиться. Отже, за допомогою девальвації національної валюти можна знизити обсяг імпорту й збільшити обсяги експорту. Цей спосіб особливо вміло використовують США в торгівлі з Японією.
Однак слід зазначити, що надмірна девальвація може привести й до загального підвищення цін у країні (що ми спостерігали неодноразово останніми роками в Україні). Це пов'язане з тим, що сьогодні держави багато в чому залежать від імпорту товарів і послуг.
Платіжний баланс України
До 1993 р. статистика міжнародних операцій України була представлена торговельним балансом, балансом фінансових ресурсів та валютним планом країни.
Спеціальною Постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 17 вересня 1993 р. на Національний банк України було покладено відповідальність за складання узагальненого платіжного балансу України. Поява Концепції побудови банківської та грошово-кредитної статистики і статистики платіжного балансу (далі - Концепція) була зумовлена загальнодержавною потребою незалежної України у визначенні її місця в світовому співтоваристві, розвитку банківської та фінансової систем, а також у зв’язку з покладенням на Національний банк відповідальності за формування платіжного балансу держави.
Дану Концепцію було затверджено постановою Правління Національного банку України №101 від 20.05.1994 р.
Як зазначено у Концепції, розробка і складання платіжного балансу базуються на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації. За формою складання платіжний баланс України визначається як зведений статистичний звіт (за певний період часу) про здійснення міжнародних операцій українських резидентів з резидентами інших країн світу.
Інформаційну базу платіжного балансу (як і в світовій практиці) становлять такі джерела:
· дані банківської системи про надходження платежів з-за кордону і здійснення платежів за кордон (фінансові операції з нерезидентами);
· інформація про пересування товарних потоків через кордон (міжнародна торгівля);
· статистичні спостереження підприємств та організацій з метою збирання повної та додаткової інформації (статистична звітність експортерів та імпортерів продукції, інвесторів, та одержувачів іноземних інвестицій тощо).
МВФ отримує платіжний баланс України з 1994 р. З квітня 1996 р. розпочато видання щоквартальника “Платіжний баланс України”, в якому публікуються табличні дані з платіжного балансу, аналітичні матеріали щодо розвитку зовнішнього сектора економіки та впливу поточної економічної політики на його стан.
Уперше сторінку України з показниками грошово-кредитної статистики (починаючи з грудня 1992 р.) і статистики платіжного балансу (починаючи з 1 кварталу 1994 р.) було надруковано у липневому випуску збірника МВФ - “Міжнародна фінансова статистика” (“International Finansсial Statistics” — публікується англійською мовою і виходить щомісячно з січня 1948 р. – основне статистичне видання Міжнародного валютного фонду). Україна стала шостою серед країн-членів МВФ (які входили до складу СРСР) – після Латвії, Литви, Естонії, Молдови та Росії, котрі представлені у зазначеному збірнику.
основі міжнародній операційній системі звітності, яка була розроблена у січні 1993 р. Операції звітуються у початковій валюті, накопичуються та кодуються у відповідності з ВРМ5 стандартною класифікацією.
Сучасний стан і динаміку платіжного балансу України можна подивитися на сайті Національного банку України.
До 1999р. платіжний баланс України зводився з дефіцитом. Це пояснюється тим, що торговельний баланс мав всі ці роки негативне сальдо, саме в ці роки Україна одержувала зовнішні кредити, за які через певні строки доводилося виплачувати відсотки й борги. У 1999 р. було зафіксоване позитивне сальдо за рахунком поточних операцій.