Тема 2. Система контролю діяльності підприємства

Мета теми:засвоїти змістовність сучасної контрольної діяльності підприємства, відобразити місце в ній концепції контролінгу.

1. Поняття системи контролю діяльності підприємства.

2. Система звітів підприємства, її характеристика.

3. Сучасна концепція контролінгу, його основні види.

4. Структура і зміст системи контролінгу.

5. Методи аналізу фактичних відхилень від планових.

6. Варіанти організації контролінгової діяльності.

 

У системі управління підприємством і його підрозділами важливу роль відіграє контроль. У широкому розумінні контроль – це перевірка відповідності фактичних характеристик (процесів, діяльності, об’єктів) установленим вимогам. На підприємстві контролю підлягають усі матеріальні га грошові потоки, виробничі процеси, діяльність людей, витрати ресурсів і результати. Такий глобальний контроль дає змогу з’ясувати, наскільки діяльність підрозділів усіх ієрархічних рів­нів відповідає чинному регламенту, встановленим завданням і наскільки вона ефективна.

Контроль ґрунтується на розгорнутій інформаційній базі, джерела якої поділяють на планові (всі типи планів, нормативні матеріали, кошториси), облікові (всі види звітності, первісна облікова документація) і позаоблікові (закони, укази, договори тощо).

Види звітності та форм обліку на підприємствах:

1. Бухгалтерський облік і звітність, дані яких дають об’єктивну кількісну характеристику різноманітних господарських операцій, узагальнений опис всієї сукупності засобів господарства за складом і розміщенням, за джерелами утворення і цільовим призначенням.

Бухгалтерська звітність складається із взаємозв’язаних форм, основними з яких є: „Баланс” (ф. 1), „Звіт про фінансові результати” (ф. 2), „Звіт про рух грошових коштів” (ф. 3), „Звіт про власний капітал” (ф. 4), Примітки до звітів (ф. 5).

2. Дані статистичного обліку, в яких міститься кількісна характеристика масових явищ і процесів, використовуються для поглибленого вивчення і осмислення взаємозв’язків, виявлення економічних закономірностей. Зміст та терміни подання статистичної звітності затверджує Міністерство статистики країни.

3. Оперативний облік та звітність сприяють більш оперативному, порівняно зі статистикою або бухгалтерським обліком, забезпеченню контролю необхідними даними і тим самим створюють умови для підвищення ефективності аналітичних досліджень.

Метою контролінгу є підтримання ефективного функціонування підприємства, орієнтація управлінської діяльності на максимізацію прибутку і вартості капіталу при мінімізації ризику та збереженні ліквідності (платоспроможності) підприємства.

Контролінг є невід’ємною частиною сучасного управління економікою підприємства, оскільки спрямований на перспективу, в той час як контроль займається фіксуванням та оцінкою фактів діяльності підприємства, як вже відбулися.

Роль контролінгу на підприємстві – отримання інформації, що характеризує діяльність підприємства, а також складових його оточуючого середовища і координація на цій основі діяльності системи управління з метою досягнення намічених завдань чи цілей.

Сучасний контролінг розділяє цілі підприємства на 2 групи: оперативні (короткострокові) і стратегічні (довгострокові, перспективні). Тому розрізняють стратегічний та оперативний контролінг. Цілями стратегічного контролінгу є забезпечення виживання, проведення антикризової політики, підтримка потенціалу успіху, тоді як цілями оперативного контролінгу виступає забезпечення прибутковості і ліквідності підприємства.

Об’єкти контролінгу: господарські операції, ресурси підприємства, фінансова діяльність підприємства, показники результативності роботи підприємства.

Функції служби контролінгу: аналіз звітності, економічних показників використання виробничих ресурсів, фінансового стану підприємства; виявлення „вузьких місць” в діяльності підприємства, спрямування зусиль на усунення виявлених недоліків; розробка нормативів витрат виробничих ресурсів для здійснення підприємницької діяльності; визначення чітких стандартів діяльності підприємства; спрямовування своєї діяльності на визначення напрямків майбутнього розвитку підприємства; підтримування прийняття управлінських рішень, цілеспрямованих на поліпшення підприємницької діяльності; забезпечення розвитку інноваційної діяльності.

Основним методом оцінки роботи підприємства та його підрозділів за певними показниками є порівняння. Фактична величина показника за певний (звітний) період порівнюється з його величиною, що є базовою для оцінки (плановими і досягнутими значеннями). У процесі поглибленої аналітичної оцінки виявляються абсолютні і відносні відхилення фактичних величин показників від запланованих, аналізуються їх причини. Реакція керівника на відхилення залежить від розміру відхилень та їх причин.

Види відхилень:

1. В залежності від можливості впливу менеджера на відхилення: контрольовані (внутрішні) і неконтрольовані (зовнішні).

2. За етапами утворення: відхилення внаслідок помилок у плануванні і внаслідок діяльності.

3. В залежності від питомої ваги окремих відхилень у їх сукупності: суттєві і несуттєві.

4. Відхилення загальні, структурні та факторні.

5. Відхилення позитивні (сприятливі) і негативні (несприятливі).

Отримана закономірність утворення відхилень дозволяє менеджерам значно підвищити ефективність контролю, а отже й оптимізувати фінансовий результат діяльності.

Обсяг вхідної і вихідної інформації визначає побудову служба контролінгу. Можливі варіанти організації контролінгової діяльності на підприємстві:

1. Створення самостійного відділу контролінгу.

2. Створення групи контролінгу у складі планово-економічного відділу.

3. Створення тимчасової групи.

Для ефективної діяльності служба контролінгу повинна інтегрувати свою систему з системою бухгалтерського обліку і звітністю. Для цього розробляється система внутрішньої звітності з визначенням центрів збору інформації, показників, які необхідно зібрати, строки подання звіту і методика його складання, мета з якою зібрані дані, адресат інформації. Тому прямий функціональний зв’язок має служба контролінгу із заступником керівника з виробництва, фінансовим відділом, бухгалтерією, відділом кадрів тощо.

Служба контролінгу сама не приймає управлінських рішень, а тільки забезпечує інформацією та дає оцінку і поради щодо ухвалення рішень (проекти рішень, наказів, розпорядження).

Контрольні питання:

1. Поясніть роль контролю в системі управління підприємством та його зв’язок із плануванням.

2. Охарактеризуйте основні види звітності підприємств та їх наповненість.

3. Поясніть взаємозв’язок контролінгу з плануванням і контролем діяльності підприємства.

4. Представте структуру і змістовну характеристику видів контролінгу.

5. Як проводиться аналіз відхилень фактичних результатів від планових?

6. Яким чином можна створити ефективну структуру і склад служби контролінгу?

7. Назвіть можливі варіанти впровадження контролінгу.

Тема 3. Планування збуту і виробництва продукції

Мета теми: вивчити методологію розробки плану збуту і виробничої програми підприємства, усвідомити основні підходи до її оптимізації.

1. Завдання, зміст, вихідні дані та порядок розробки плану збуту і виробництва продукції.

2. Планування номенклатури, асортименту, обсягу виробництва продукції в натуральному виразі. Стратегії планування обсягу виробництва.

3. Планування збуту продукції. Роль диверсифікації виробництва у плануванні діяльності підприємства.

4. Вартісні показники плану збуту і виробництва продукції, їх розрахунок та використання у плануванні.

5. Планування розміру залишків незавершеного виробництва.

6. Розробка оптимальної виробничої програми підприємства.

7. Методика розробки виробничої програми основних і допоміжних цехів.

8. Контроль за виконанням плану збуту і виробництва продукції.

 

План збуту і виробництва продукції є центральним розділом плану діяльності підприємства, в якому встановлюються завдання підрозділам і підприємству в цілому відносно обсягів, номенклатури, асортименту і якості продукції, що виробляється для реалізації споживачам. Цей розділ відповідає на питання: що виробляти, в якій кількості і для кого, з якими якісними показниками, по якій ціні продавати.

Розділами даного плану виступають: план збуту, план виробництва (виробнича програма), баланс виробничих потужностей.

Вихідними даними для розробки плану збуту і виробництва продукції виступають: орієнтовні показники виробництва важливих видів продукції на відповідний рік; держзамовлення на виробництво і поставку для державних потреб продукції, виконання робіт, здійснення послуг тощо; договірні зобов’язання підприємства та виявлений обсяг попиту на продукцію підприємства; показники відповідного розділу перспективного плану; результати аналізу виробничо-господарської діяльності за попередній рік; ціни на продукцію; залишки готової продукції і незавершеного виробництва та інше.

Порядок розробки плану: визначення номенклатури й асортименту продукції та обсягу її збуту в натуральному виразі (формування плану збуту); визначення обсягу виробництва в натуральному виразі по кожному виду продукції з календарним розподілом (розробка виробничої програми); обґрунтування обсягу випуску виробничою потужністю (складання балансу виробничих потужностей); розрахунок вартісних показників обсягу збуту і виробництва продукції.

Обсяг збуту і виробництва в натуральному виразі характеризується номенклатурою і асортиментом продукції у фізичних одиницях. Номенклатура продукції – це перелік різних видів або найменувань виробів із зазначенням їх кількості. Асортимент – це склад однойменної продукції за видами, сортами, марками, типорозмірами. Номенклатурний і асортиментний плани розробляються з урахуванням результатів аналізу кон’юнктури ринку і попиту.

Загалом план збуту підприємства може мати наступну структуру: 1) дослідження кон’юнктури ринку (аналіз продажу за попередній період, сегментація ринку, вибір цільового ринку, прогноз розвитку ринку); 2) планування асортименту (формування структури асортименту, планування освоєння нових виробів); 3) оцінка конкурентоспроможності; 4) планування ціни; 5) прогнозування великими групами та за індивідуальними замовленнями.

У межах прогнозованої ситуації про стан ринку приймається рішення відносно доцільності виробництва тих або інших товарів та обсяги їх збуту.

Для зменшення ризику в діяльності підприємства при розробці номенклатурних і асортиментних планів слід враховувати переваги диверсифікації виробництва, тобто розширення номенклатури продукції підприємства, напрямків його діяльності, сегментів ринку. Диверсифікація буває 3-х видів: концентрична, горизонтальна, конгломератна.

План виробництва продукції в натуральному виразі визначається за формулою:

де Опості – обсяг поставки (збуту) і-го виробу, од.;

З , З – залишки і-го виробу на складі готової продукції відповідно на початок і кінець року, од.;

Квні – кількість і-х виробів для внутрішньовиробничого споживання, од.

Залишки продукції на складі на початок планового періоду (року) визначаються з урахуванням очікуваного виконання плану і результатів інвентаризації. Залишки продукції на кінець року приймаються на рівні нормативу.

У довгостроковому періоді виробнича програма підприємства розробляється згідно з визначеною стратегією планування випуску, яка забезпечує задоволення попиту при мінімальних виробничих витратах. Розрізняють наступні основні стратегії планування випуску: «постійний обсяг при постійній чисельності», «змінний обсяг при постійній чисельності», «змінний обсяг при змінній чисельності».

Вартісними показниками плану збуту і виробництва продукції є реалізована, товарна, валова і чиста продукція.

Реалізована продукція – це вартість продукції, що в плановому періоді буде відпущена на сторону і оплачена покупцями:

або

де Опості – обсяг поставки і-го виробу в натуральному виразі;

Ці – діюча оптова ціна і-го виробу;

ТВп.р.,ТВк.р. – загальна вартість залишків товарів, відвантажених споживачам, але не оплачених ними відповідно на початок і кінець року;

ТП – товарна продукція підприємства;

З , З - вартість залишків готової продукції на складі підприємства відповідно на початок і кінець року.

Товарна продукція – це вартість продукції, яка буде виготовлена в плановому періоді для реалізації на сторону. Її обсяг визначають як сумарний розмір готової продукції; напівфабрикатів, робіт і послуг на сторону; вартість освоєння нової техніки у виробництво; вартість виготовленої тари, що відпускається на сторону; вартість продукції, призначеної для реклами, виставок; вартість продукції, відпущеної власному капітальному будівництву; вартість робіт і послуг, виконаних за замовленнями власних непромислових господарств та ін.

Валова продукція характеризує вартісну оцінку усього обсягу виробництва, незалежно від ступеню його готовності:

,

де - залишки незавершеного виробництва, напівфабрикатів, інструментів, запчастин власного виробництва відповідно станом на початок і кінець року.

Чиста продукція (додана вартість) – це обсяг створеної підприємством нової вартості продукції. Її розмір визначається шляхом виключення із загальної вартості продукції суми закупок (сировини, матеріалів, енергії, палива, послуг, амортизаційних відрахувань).

Незавершене виробництво (НЗВ) – це вартість незакінченої продукції, що знаходиться на різних стадіях виробничого процесу на момент початку або закінчення планового періоду.

Розрахунок нормативу НЗВ залежить від типу виробництва і наявності вихідної інформації.

В умовах масового виробництва НЗВ визначається методом прямого рахунку як добуток виробничої собівартості і сумарного нормативного заділу виробів у виробництві.

В серійному виробництві використовується укрупнений метод розрахунку НЗВ:

де Водні – одноденний випуск і-го виробу в 4-му кварталі планового року, од.;

Свирі – виробнича собівартість і-го виробу, грн.;

Тці – тривалість виробничого циклу і-го виробу, дні;

Кзві – коефіцієнт зростання витрат у виробництві і-го виробу.

В одиничному виробництві НЗВ визначається за ступенем готовності виробів:

де

де Кri – коефіцієнт готовності і-го виробу станом на кінець року;

Тк.р.і – тривалість часу виготовлення і-го виробу станом на кінець року (дні, місяці);

Тці – загальна тривалість циклу виготовлення і-го виробу до його повної готовності (дні, місяці);

n – кількість виробів (замовлень).

Виробнича програма підприємства повинна одночасно відповідати запитам споживачів і виробничим можливостям підприємства, яке зацікавлене у найкращому використанні своїх ресурсів. Виробнича програма, яка у найбільшій мірі відображає структуру ресурсів підприємства і забезпечує найкращі результати діяльності відповідно до визначеної мети, називається оптимальною.

Формування оптимальної виробничої програми відбувається у 2 етапи: формування оптимального номенклатурного плану; формування оптимального номенклатурно-календарного плану виробництва. Для визначення оптимальної виробничої програми будуються економіко-математичні моделі з різними критеріями оптимізації (максимум прибутку, товарного випуску тощо, мінімум собівартості). Обмежувачами випуску виступає ринковий попит та наявність різних видів виробничих ресурсів.

Виробнича програма основних цехів розраховується у порядку, зворотному руху технологічного процесу за ланцюговим методом. Для кожного підрозділу розраховуються обсяги випуску і запуску. Програма допоміжних цехів розробляється на основі планів виробництва тих основних цехів, які вони забезпечують. Виробнича програма кожного цеху обґрунтовується виробничими потужностями.

Контроль за виконанням плану збуту і виробництва продукції проводиться на підприємствах щодобово, щотижнево, щомісячно, щоквартально і за рік в цілому. Співставляються фактичні і планові значення, визначається відсоток виконання плану по кожному показнику за відповідний період і з початку року наростаючим підсумком.

Основні етапи контролю виконання даного плану: оцінка виконання плану по виробництву і збуту в натуральних і вартісних показниках за звітний період; оцінка динаміки тих же показників; аналіз виконання договірних зобов’язань; аналіз виконання плану за асортиментом і структурою продукції; аналіз якості продукції; аналіз ритмічності виробництва; аналіз факторів і резервів збільшення випуску і збуту продукції.

Контрольні питання:

1. Назвіть основні завдання плану збуту і виробництва продукції.

2. Охарактеризуйте вихідну інформацію для складання плану. Визначте роль державного замовлення.

3. Що розуміють під номенклатурою та асортиментом продукції?

4. Як розрахувати план виробництва продукції?

5. Сформулюйте суть основних стратегій планування випуску та галузі їх застосування.

6. Розкрийте положення товарної, валової, реалізованої продукції та доданої вартості.

7. Назвіть основні методи розрахунку незавершеного виробництва.

8. Поясніть побудову економіко-математичної моделі оптимізаційної задачі визначення номенклатури виробничої програми, а також розробки номенклатурно-календарного плану.

Тема 4. Оперативно-календарне планування і регулювання виробництва

Мета теми: вивчити механізм деталізації виробничої програми підприємства у часі і порядку її доведення до виробничих підрозділів.

1. Зміст і завдання оперативно-календарного планування.

2. Порівняльна характеристика систем оперативно-календарного планування.

3. Ритмічність виробництва: поняття, методи і показники оцінки.

4. Особливості оперативно-календарного планування на підприємствах одиничного, серійного та масового типів виробництва. Відповідні календарно-планові нормативи.

5. Організація оперативного регулювання виробництва.

 

Оперативно-календарне планування (ОКП) передбачає детальну розробку планів підприємства та його підрозділів на короткі терміни часу – місяць, декаду, тиждень, добу, зміну. Завданнями ОКП є: забезпечення виконання плану випуску готової продукції в передбачені терміни при рівномірній роботі кожної виробничої ланки; найбільш повне та ефективне використання обладнання і робітників; максимальне скорочення тривалості виробничого циклу і обсягу НЗВ.

ОКП складається з:

· міжцехового (загальнозаводського) зведеного календарного планування, яке включає розробку вихідних оперативно-планових нормативів виробництва, розробку календарних планів цехам, зведений контроль виконання планів і оперативне міжцехове регулювання виробництва;

· внутрішньо цехового планування, яке здійснює розробку календарних планів виробництва дільницям, контроль їх виконання, календарне планування і розподіл робіт на дільницях, доведення завдань до робочих місць, оперативне внутрішньо цехове регулювання виробництва.

Виокремлюють 2 етапи ОКП:

1) календарне планування – це конкретизація планових завдань і доведення їх до цехів, дільниць і робочих місць, встановлення порядку і термінів виконання;

2) диспетчеризація – це безперервний оперативний облік, контроль і регулювання виконання оперативних планів або руху виробництва.

Методи та організаційні форми ОКП повинні відповідати технологічним і виробничим особливостям підприємства і, в першу чергу, типу виробництва.

В залежності від типу виробництва розрізняють 3 основні системи ОКП: позамовну, покомплектну і подетальну.

В одиничному виробництві об’єктом планування є окреме замовлення. Встановлення строків запуску і випуску окремих вузлів деталей і всього замовлення можливо шляхом побудови циклового графіка. Строки робіт, які витікають з графіка, перевіряються за пропускною спроможністю устаткування і за тривалістю циклу обробки. На підставі циклового графіка будується об’ємно календарний графік виконання замовлення, а потім по цеху в цілому зведений об’ємно календарний графік виконання замовлень в плановому періоді.

В серійному виробництві об’єктом ОКП є партія виробів. Технологічна документація і норми часу дозволяють встановити порядок проходження партій у виробництві, який регулярно повторюється. За планово-облікову одиницю приймаються комплекти деталей, об’єднані за певними ознаками.

В масовому виробництві розрахунки планових нормативів прив’язують до окремих виробів (деталей). Найбільш поширеними різновидами подетальних систем є складська, за нормами заділів, за термінами міжцехових подач, за стандартними строками і за тактом потоку.

Ритмічна робота характеризується виконанням в рівні проміжки часу однакового або рівномірно збільшуваного обсягу робіт за усіма стадіями та операціями виробничого процесу. Під ритмічним випуском розуміють однаковий або рівномірно зростаючий випуск відповідної продукції в рівні проміжки часу дільницею, цехом, підприємством.

Оцінка ритмічності проводиться за наступними методами: подекадний, метод оцінки за коефіцієнтом рівномірності. Основними показниками, якими оцінюється ритмічність випуску продукції, є коефіцієнти ритмічності, аритмічності, варіації, питома вага виробництва за кожен квартал року.

Оперативно-планові розрахунки виконуються зазвичай на базі розроблених для підприємства календарних нормативів руху предметів праці у виробництві. Ці нормативи різні для різних типів виробництва. Так, в одиничному виробництві до календарних нормативів відносяться виробничі цикли виконання замовлень і графіки завантаження устаткування по цехах; в серійному – партії деталей, періодичність запуску партій, стандартні строки запуску і випуску партій, рівень НЗВ; у масовому – такт і регламент роботи потокових ліній, внутрішньо- і міжлінійні запаси.

Оперативне регулювання виробництва (диспетчерування) – це централізований контроль і безперервне оперативне керівництво поточним рухом виробництва в масштабах підприємства та його окремих підрозділів.

Оперативне регулювання виробництва в масштабі підприємства здійснює диспетчерське бюро. Головне завдання диспетчерської служби полягає у підтриманні суворого спряження різних елементів виробництва у відповідності з встановленими плановими завданнями. Тому диспетчерська служба приймає й передає для подальшого реагування сигнали і претензії цехів, розпорядження по ліквідації відхилень, оперативні завдання керівництва.

Ефективність оперативного регулювання виробництва спирається на оснащеність диспетчерського апарату технічними засобами зв’язку, сигналізації, обробки інформації.

Контрольні питання:

1. Які основні завдання ОКП на підприємстві?

2. У чому суть календарного планування?

3. Що таке планово-облікова одиниця в системі ОКП, які види планово-облікових одиниць продукції Ви знаєте?

4. Що являють собою подетальна, позамовна і покомплектна системи ОКП?

5. За допомогою яких методів і показників проводиться оцінка ритмічності виробництва?

6. Що таке диспетчерське регулювання в ОКП?

Тема 5. Планування організаційно-технічного розвитку підприємства

Мета теми: опанувати методикою аналізу та планування підвищення організаційного й технічного рівня виробництва.

1. Завдання, структура, вихідні дані і порядок розробки плану організаційно-технічного розвитку підприємства (ОТР).

2. Зміст заходів щодо підвищення організаційно-технічного рівня виробництва.

3. Показники оцінки організаційно-технічного рівня продукції і виробництва.

4. Склад витрат на проведення організаційно-технічних заходів (ОТЗ) та джерела їх фінансування.

5. Показники економічної ефективності організаційно-технічних заходів. Зв’язок результатів організаційно-технічних заходів з показниками інших розділів плану підприємства.

6. Контроль за виконанням плану організаційно-технічного розвитку підприємства.

 

З метою впровадження досягнень НТП у виробництві в перспективних і поточних планах підприємств розробляється розділ «План організаційно-технічного розвитку (план інновацій)».

Завдання плану полягають в розробці та економічному обґрунтуванні заходів, що сприяють систематичному оновленню продукції, підвищенню її якості, розширенню асортименту, росту обсягів виробництва, зниженню собівартості продукції, підвищенню організаційно-технічного рівня виробництва.

Орієнтовна структура даного плану: 1) Виробництво нової продукції і впровадження прогресивної технології; 2) Заходи з економії матеріальних, сировинних, паливно-енергетичних ресурсів; 3) Впровадження нових норм управління і НОП; 4) Здійснення НДДКР.

У плані дається не лише перелік і характеристика усіх нових ОТЗ, але й розрахункове обґрунтування впливу плану на всі інші показники підприємства. Тому розробка плану ОТР передує розробці решти розділів.

Вихідними даними для розробки плану є: держзамовлення і господарські договори на нові види продукції; прогнози розвитку НТП; результати аналізу виконання плану ОТР за попередній період; рекомендації НДІ, патенти, ліцензії, рацпропозиції працівників підприємства; результати закінчених НДДКР та інше.

Етапи розробки плану ОТР: 1) аналіз техніко-економічного стану підприємства, його підрозділів і продукції; 2) підбір потенційно можливих ОТЗ для підвищення ефективності виробництва та якості продукції; 3) визначення загальних обсягів необхідного фінансування ОТЗ і джерел їх здійснення; 4) розрахунки економічної ефективності ОТЗ та вибір з них тих, що будуть включатися до плану; 5) повні розрахунки по кожному ОТЗ сформованого плану; 6) узгодження проекту плану по підрозділам підприємства; 7) затвердження плану.

Склад заходів I розділу: створення нової продукції; освоєння випуску новоствореної продукції; організація випуску зразків; підвищення якості продукції; розробка і впровадження прогресивних стандартів і ТУ; зняття з виробництва застарілих видів продукції; впровадження передових технологічних процесів; механізація та автоматизація виробництва; здійснення капітального ремонту і модернізації обладнання тощо.

Зміст розділу II: перегляд норм витрат; випуск менш матеріаломістких видів продукції; повторне використання матеріальних ресурсів; впровадження замінювачів натуральних матеріалів; використання відходів виробництва; застосування лічильників електроенергії і тепла тощо.

Склад розділу ІІІ: перегляд схем управління виробництвом; зміна підпорядкування структурних одиниць; удосконалення планування, обліку, звітності; поліпшення організації і обслуговування робочих місць; удосконалення нормування та оплати праці тощо.

У розділі IV надається повна характеристика НДДКР, що виконуються за рахунок коштів підприємства (мета роботи, місце впровадження, виконавці і співвиконавці, строки виконання, кошторисна вартість, планові витрати на поточний рік, економічна ефективність).

Доцільно заходи плану ОТР узагальнювати в табличному вигляді, де стосовно кожного заходу зазначається його назва, строки і місце впровадження, обсяг і джерело фінансування, економічний ефект, виконавці.

З метою аналізу техніко-економічного стану підприємства та його продукції, а також оцінки впливу показників плану на результаті діяльності, розраховується система відповідних показників, яка об’єднує три групи 1) показники оцінки техніко-економічного рівня продукції; 2) показники оцінки технічного рівня виробництва; 3) показники оцінки організаційного рівня виробництва.

Витрати на проведення ОТЗ відображаються в кошторисі, в якому наводиться склад і вартість майбутніх витрат. При цьому виділяються витрати двох видів: поточні та одноразові (капітальні і некапітальні).

Розмір некапітальних одноразових витрат складається із вартості наукових досліджень, проведення техніко-економічних розрахунків, промислових випробувань, проектування тощо.

Розмір капітальних одноразових витрат, що збільшує вартість основних засобів, утворює вартість покупного обладнання, додаткових виробничих площ, собівартість нестандартного обладнання власного виробництва, витрати на модернізацію обладнання, витрати на монтажно-демонтажні роботи, недоамортизована вартість основних засобів, які вибувають з експлуатації внаслідок впровадження нової техніки за вирахуванням вартості брухту, а також витрати на поповнення оборотних активів.

Джерелами фінансування ОТЗ можуть бути власні кошти (фонд накопичення, власні оборотні активи, валютний фонд); позичкові кошти (банківські кредити, комерційні позики підприємств, випуск облігацій); залучені кошти (емісія акцій, додаткове паювання); державні кошти (субсидії, субвенції, цільові дотації, кошти Державного інноваційного фонду).

Для визначення економічної доцільності впровадження ОТЗ із терміном реалізації більше 3-х років використовується методика оцінки економічної ефективності реальних інвестицій в ринковій економіці, яка базується на наступних показниках: чиста приведена вартість (NPV), індекс прибутковості (РІ), внутрішня норма дохідності (IRR) та період окупності (РВ).

Визначення економічної доцільності впровадження ОТЗ із терміном реалізації до 3-х років здійснюється на основі розрахунку та оцінки наступних показників:

1) річний економічний ефект:

 
 

 

 


де В1, В2 - приведені витрати на одиницю продукції відповідно до і після реалізації ОТЗ;

О2 обсяг виробництва продукціїпісля реалізації ОТЗ;

К1,, К2 – питомі капітальні витрати (інвестиції) до і після реалізації ОТЗ;

С1,, С2 – питомі поточні витрати (собівартість продукції) до і після реалізації ОТЗ;

Ен нормативний коефіцієнт ефективності інвестицій (середньогалузева рентабельність капіталу);

- розмір умовно-річної економії на поточних витратах;

- величина додаткових капітальних витрат;

2) період окупності інвестицій:

 
 

 


3) сумарний приріст прибутку за рахунок ОТЗ:

 
 

 


де - зміна прибутку за рахунок зміни цін на продукцію підприємства;

- зміна прибутку за рахунок зміни обсягів виробництва і збуту продукції;

4) економія від зниження собівартості продукції:

- умовно-річна економія на поточних витратах:

 

- економія на поточних витратах до кінця року:

 

 

де t - кількість місяців дії ОТЗ впродовж планового календарного року;

5) приріст прибутку за рахунок зростання цін на продукцію (Ці):

6) приріст прибутку за рахунок зростання обсягів випуску і збуту продукції:

 

Результати реалізації ОТЗ потрібно враховувати при розробці усіх розділів загального плану діяльності підприємства, зокрема при уточненні обсягів виробництва і збуту продукції, норм витрат матеріальних і трудових ресурсів, потреби у виробничих ресурсах, розміру собівартості, фінансових результатів тощо.

Об’єктами контролю за виконанням плану ОТР є: ОТЗ з позицій витрат, результатів та термінів реалізації, зміна основних показників діяльності підприємства

Завданнями та основними етапами контролю за виконанням даного плану виступають: перевірка правильності визначення економічної ефективності ОТЗ; оцінка повноти врахування результатів ОТЗ у показниках виробничо-господарської діяльності підприємства; порівняння фактичних і планових показників по кожному ОТЗ, визначення розміру і характеру відхилень, причин їх утворення; аналіз динаміки результатів ОТЗ; виявлення невиконаних ОТЗ; виявлення ОТЗ, реалізованих поза планом; визначення відповідності фактичних термінів реалізації ОТЗ плановим та інші.

Контрольні питання:

1. Визначте головні завдання плану ОТР.

2. Охарактеризуйте вихідну інформацію для розробки плану ОТР та зазначте його склад.

3. Назвіть етапи розробки плану.

4. З чого складаються витрати на проведення оргтехзаходів та за рахунок яких джерел вони фінансуються?

5. Поясніть розрахунок основних показників економічної ефективності оргтехзаходів.

6. Як пов’язані розрахунки показників цього розділу плану з іншими розділами загального плану діяльності підприємства?

Тема 6. Планування матеріально – технічного забезпечення

Мета теми: вивчити процедуру обґрунтування плану виробництва матеріально-технічними ресурсами (МТР).

1. Завдання, зміст, вихідні дані і порядок розробки плану матеріально-технічного забезпечення (МТЗ).

2. Планування господарських зв’язків із постачальниками матеріально-технічних ресурсів.

3. Визначення потреби у матеріально-технічних ресурсах. Баланс МТЗ.

4. Планування виробничих запасів. Розрахунок оптимальної величини партії ресурсів, що закуповуються.

5. Контроль за виконанням плану матеріально-технічного забезпечення.

 

Завданнями плану МТЗ є: своєчасне, безперебійне і комплексне забезпечення усіма видами ресурсів; розробка та здійснення заходів по економії матеріальних ресурсів і ефективному їх використанні; зменшення до раціональних розмірів запасів матеріалів з метою прискорення оборотності оборотних активів; удосконалення процесу постачання та зниження його вартості.

План МТЗ складається в натуральному і вартісному виразах на період дії договорів на поставку МТР і на поточний рік з розподілом за кварталами.

Вихідні дані для розробки плану: планові обсяги виробництва продукції; обсяг ресурсів для ОТР підприємства; плани капітального будівництва; нормативна база з урахуванням можливостей зниження норм витрат ресурсів у відповідності з результатами ОТЗ.

План складається з 2-х частин: 1) потреба в матеріальних ресурсах; 2) баланс МТЗ.

Етапи розробки плану МТЗ:

1. Підготовчий: встановлення необхідних видів ресурсів, уточнення або розрахунок норм витрат, пошук постачальників, форм поставок.

2. Розрахунок потреби в матеріальних ресурсах, обсягів їх запасів, очікуваних залишків, встановлення обсягів завозу.

3. Складання балансу МТЗ.

У процесі планування МТЗ постійно вирішується питання, що вигідніше: придбання матеріальних ресурсів зі сторони або організація власного виробництва? При виборі варіанта забезпечення виробництва ресурсами враховують вартість закупівлі ресурсів і собівартість їх виготовлення власними силами, надійність постачальників, стан ділової активності підприємства тощо.

Поставки МТР повинні бути організовані таким чином, щоб вони забезпечували мінімальні сукупні витрати на транспортування, навантаження і розвантажування, зберігання продукції на складах, а також своєчасність та безперебійність постачання.

Господарські зв’язки між підприємствами і організаціями поділяються на: прямі (формуються безпосередньо між підприємствами-споживачами і постачальниками); непрямі (формуються через посередників).

Прямі зв’язки ефективні не для усіх постачальників і споживачів, а тільки для тих, для яких доцільно застосовувати транзитну форму постачання, а також стійко пов’язаних по поставках матеріалів, напівфабрикатів, вузлів для виготовлення кінцевої продукції. В інших випадках доцільно планувати поставки через посередників, що дозволяє мінімізувати витрати, забезпечити безперебійне постачання підприємств, які споживають матеріальні ресурси нерівномірно та у невеликих обсягах.

Важливим моментом управління матеріальними ресурсами є планування потреби в МТР, яке здійснюється на основі її специфіювання, тобто встановлення асортиментної потреби в різних видах ресурсів (в розрізі видів, марок, позицій, типорозмірів, артикулів і т.ін.). Для правильного специфіювання необхідно використовувати розукрупнені обсяги виробництва продукції та зведено-специфіковані норми витрат ресурсів.

Потреба в МТР планується у розрізі наступних її складових:

1) на виробничо-експлуатаційні цілі,

у т.ч.: - на виробництво продукції;

- на ремонтно-експлуатаційні потреби;

2) на капітальне будівництво;

3) спеціальні витрати (НДР, механізація і автоматизація виробничих процесів);

4) створення залишків на кінець періоду.

Метод планування потреби залежить від періоду планування, призначення і характеристики ресурсу, обсягу його споживання, наявності вихідної інформації. Основним методом планування потреби в МТР є метод прямого рахунку, за яким норма витрат певного виду ресурсу множиться на обсяг виробництва продукції з використанням даного ресурсу.

Потреба в МТР оформлюється у вигляді окремих розрахункових таблиць (балансів МТЗ), які класифіковані за характером ресурсів, що використовуються, а саме: матеріали, паливо, енергія, обладнання, інструмент тощо. У ресурсній частині балансу МТЗ зазначається залишок ресурсу на початок планового періоду, обсяг власного виробництва ресурсу, обсяг надходження ресурсу від постачальників. У витратній частині балансу МТЗ наводиться склад потреби в тому ж виді ресурсу.

Для безперервної та ритмічної роботи підприємства необхідно мати мінімальний, але достатній запас різних виробничих ресурсів. Створення виробничих запасів планується по наступним ресурсам: сировині, основним матеріалам, напівфабрикатам, деталям і виробам, по резервному обладнанню, допоміжним матеріалам, паливу і пальному; тарі і тарним матеріалам, запчастинам для ремонту, інструменту, господарського інвентарю та іншим МШП.

Виробничий запас вимірюється кількістю днів середньодобового споживання ресурсу даного виду, а також у абсолютних одиницях (т, м, шт., грн.). Його розмір встановлюється з урахуванням мінімальних витрат по забезпеченню ритмічності роботи.

У складі загального виробничого запасу підприємства розрізняють поточний, страховий, підготовчий і транспортний запаси.

Для визначення економічно обґрунтованого розміру інтервалу поставки необхідно розраховувати оптимальну величину партії матеріальних ресурсів, що розкуповуються. Вибір оптимального варіанту партії матеріалів здійснюється за критерієм мінімальних витрат на складування та обслуговування закупок.

Формула Вільсона для визначення оптимальної величини партії ресурсів, що закуповуються:

,

де m – річний обсяг необхідних ресурсів у натуральному виразі;

о – витрати на обслуговування закупок у розрахунку на партію;

k – ціна франко-склад покупця за одиницю ресурсу;

r – витрати на складування (як частка від вартості середньорічного виробничого запасу, коефіцієнт).

Контроль за виконанням плану МТЗ проводиться з метою перевірки реальності розроблених планів, ступеня їх реалізації, впливу на основні показники діяльності підприємства, визначення рівня ефективності використання матеріальних ресурсів, пошуку внутрішньовиробничих резервів їх економії.

Етапи контролю виконання плану МТЗ:

1. Контроль виконання плану за обсягом та асортиментом поставок.

2. Контроль виконання плану поставок за якістю матеріалів, що надходять на підприємство.

3. Контроль виконання плану за ритмічністю поставок (строками поставки).

4. Контроль стану складських запасів.

5. Контроль за нормами витрачання та ефективністю використання матеріальних ресурсів.

6. Визначення невикористаних резервів збільшення (зменшення) обсягу виробництва продукції за рахунок зміни кількості заготовлених МТР, зміни перехідних залишків, утворення понадпланових відходів через низьку якість сировини, заміну матеріалів, зміни норм витрачання.

Контрольні питання:

1. Назвіть склад плану матеріально-технічного забезпечення та порядок його розробки.

2. Як відбувається вибір форми господарських зв’язків між підприємствами-постачальниками і підприємствами-споживачами ресурсів?

3. Назвіть методи визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах.

4. Викладіть методику визначення потреби в ресурсах в розрізі їх функціонального призначення.

5. За якими ресурсами планується створення виробничих ресурсів?

6. Назвіть складові елементи виробничого запасу.

7. Як визначається оптимальний розмір партії ресурсів, що закуповуються?

 

Тема 7. Планування виробничої потужності підприємства

Мета теми:опанувати методологією обґрунтування плану випуску продукції підприємства виробничими потужностями.

1. Виробнича потужність підприємства та фактори, які її визначають.

2. Методичні основи обчислення виробничої потужності підприємства.

3. Баланс виробничих потужностей і методика його розробки.

4. Показники використання виробничої потужності та обладнання.

5. Шляхи поліпшення використання виробничих потужностей та обладнання.

Визначення планового розміру виробничої потужності підприємства є важливим етапом розробки плану збуту і виробництва продукції.

Виробнича потужність – це максимально можливий випуск продукції в одиницю часу у встановленій номенклатурі при повному використанні обладнання, площі, застосуванні передової технології та найбільш досконалій організації виробництва. Вимірювачами виробничої потужності виступають встановлені на підприємстві вимірювачі обсягу виробництва продукції.

Розмір виробничої потужності підприємства визначається наступними факторами: наявністю, технічним рівнем і складом основного обладнання; прогресивністю технології, що використовується; режимом роботи підприємства; техніко-економічними нормативами використання обладнання; пропорційністю виробничих потужностей основних ланок технологічного процесу; номенклатурою й асортиментом продукції, що планується до випуску; кваліфікацією кадрів; розміром виробничої площі тощо.

Рівень використання виробничої потужності підприємства змінюється під впливом таких факторів: платоспроможний попит на продукцію підприємства; рівень конкуренції на ринку; організація МТЗ; забезпеченість кваліфікованими трудовими ресурсами; рівень організації виробництва, праці й управління; форми оплати праці персоналу та ін.

Загальні методичні принципи розрахунку виробничої потужності підприємства містяться в „Основних положеннях по розрахунку виробничих потужностей діючих промислових підприємств, виробничих об’єднань (комбінатів)”, затверджених Держпланом і Держкомстатом СРСР 06.12.1983р. На їх основі розроблені і використовуються й нині відповідні галузеві інструкції.

Загальним положенням для промислових підприємств є визначення виробничої потужності підприємства за потужністю провідних цехів, дільниць, агрегатів, установок або груп обладнання основного виробництва з урахуванням заходів по ліквідації вузьких місць та можливостей кооперування виробництва.

Виробнича потужність групи однотипного або взаємозамінюючого обладнання визначається за формулами:

ПВ = КОБ х ПР х ФЕФ або ,

де КОБ – кількість одиниць провідного однотипного (взаємозамінюючого) обладнання, од.;

ПР – продуктивність обладнання за одиницю часу, шт.;

ФЕФ – ефективний фонд робочого часу обладнання, год.;

TОД – прогресивна трудомісткість виготовлення одиниці продукції, год.

Ефективний фонд робочого часу одиниці обладнання визначається шляхом виключення з календарного фонду витрат того часу, впродовж якого продукція не виготовляється.

У різних типах виробництва визначення виробничої потужності має деякі відмінності. Виробнича потужність у масовому виробництві визначається по кожній номенклатурній групі окремо. У серійному виробництві вона розраховується за типовим виробом-представником. В одиничному та дрібносерійному виробництвах розрахунки виробничої потужності в натуральному виразі не виконуються, а визначається завантаження обладнання (З) та його пропускна спроможність (Пспр):

де Nі – план випуску і-х виробів, шт;

Кв.н. – коефіцієнт виконання норм виробітку, середній по групі обладнання.

З метою обґрунтування виробничої програми виробничими потужностями розраховується їх середньорічний розмір, для чого складається баланс потужностей за наступними статтями:

1) виробнича потужність на початок року;

2) зміна виробничої потужності у плановому році (збільшення, зменшення);

3) виробнича потужність на кінець року;

4) середньорічна потужність;

5) річний випуск продукції;

6) коефіцієнт використання середньорічної потужності.

Рівень використання виробничих потужностей та обладнання оцінюється системою показників, в якій виділяють 3 групи:

1) показники, що характеризують рівень освоєння проектної, використання і динаміку виробничої потужності;

2) показники, що характеризують використання обладнання у часі і за продуктивністю;

3) показники використання обладнання та площ у вартісному і натуральному виразі.

Поліпшення використання виробничих потужностей та обладнання можливо досягти шляхом формування виробничої програми на основі ретельного вивчення ринку продукції підприємства, формування та стимулювання попиту на продукцію, що освоюється та випускається підприємством, завантаження обладнання непрофільною продукцією, проведення системи заходів по ліквідації диспропорцій у потужностях діючих цехів, дільниць та т.ін.

Контрольні питання:

1. Дайте повне визначення виробничої потужності, зазначте її вимірювачі.

2. Які фактори визначають розмір виробничої потужності та рівень її використання?

3. Що означають терміни “провідні цехи (дільниці, агрегати)” та “вузькі місця”?

4. Як визначається виробнича потужність групи однотипного устаткування?

5. Назвіть відмінності розрахунку виробничої потужності при різних типах виробництва.

6. Охарактеризуйте алгоритм визначення виробничої потужності підприємства.

7. Назвіть склад балансу виробничої потужності та поясніть розрахунок його статей.

8. Поясніть сутність показників використання виробничої потужності та обладнання.

9. Сформулюйте основні напрямки поліпшення використання виробничих потужностей.

 

Тема 8. Планування інвестицій

Мета теми: вивчити процедуру планування інвестицій.

1. Завдання, зміст, вихідні дані і порядок розробки плану інвестицій.

2. Основні показники плану інвестицій та їх розрахунок.

3. Визначення ефективності інвестицій.

4. Контроль за виконанням плану інвестицій.

 

Планування інвестицій (або капітального будівництва і капітальних вкладень) являє собою економічне обґрунтування можливостей реалізації тієї чи іншої стратегії розвитку підприємства.

Основні завдання плану інвестицій полягають у визначенні:

а) обсягів капітальних вкладень для збільшення випуску продукції, підвищення її якості, організації виробництва нової продукції, розвитку інфраструктури підприємства;

б) джерел фінансування капітальних вкладень;

в) економічної ефективності інвестиції;

г) у розробці проектно-кошторисної документації тощо.

В загальному вигляді план інвестицій підприємства складається із 4-х розділів:

1) план реальних інвестицій (капітальних вкладень);

2) план капітального будівництва;

3) план портфельних інвестицій;

4) ефективність інвестицій.

Вихідними даними для розробки плану інвестицій є стратегія розвитку підприємства, його виробнича програма, баланс виробничих потужностей; оргтехзаходи плану ОТР підприємства і дані про витрати на їх здійснення; заходи по соціальному розвитку колективу та охороні довкілля; збірники будівельних норм і правил; середньо галузеві рівні рентабельності капіталу; доходність окремих видів цінних паперів на фондовому ринку та інше.

Порядок розробки плану інвестицій:

1) аналіз виконання плану інвестицій за попередній період;

2) узагальнення заходів по ОТР, соціальному розвитку, природоохоронного напрямку, що будуть реалізовуватися у плановому періоді і потребують одноразових витрат;

3) узагальнення потреби в інвестиціях та визначення джерел її покриття;

4) розрахунок ефективності інвестицій;

5) розробка проектно-кошторисної документації на будівництво об’єктів і проведення капітальних робіт;

6) складання техніко-економічного обґрунтування на розширення, реконструкцію та технічне переозброєння підприємства;

7) затвердження плану.

Основні показники плану інвестицій: приріст виробничих потужностей за рахунок заходів по технічному переозброєнню; приріст виробничих потужностей за рахунок реконструкції; введення в дію виробничих потужностей за рахунок розширення діючих і будівництва нових об’єктів підприємства; введення в дію об’єктів невиробничого призначення (житлових будинків, об’єктів охорони природи тощо); обсяги капітальних вкладень та їх структура (відтворювальна і технологічна); обсяг незакінченого будівництва; показники ефективності інвестицій та інші.

На практиці найчастіше застосовуються дві методики оцінки ефективності інвестицій:

ü традиційна методика, показники якої розраховуються на основі первинних (недисконтованих) грошових потоків;

ü дисконтна методика, усі показники якої розраховуються на основі грошових потоків, приведених до теперішнього часу шляхом дисконтування.

Дисконтна методика оцінки ефективності інвестиційних проектів реалізується через розрахунок широковідомих показників: чистої приведеної вартості проекту (NPV), індексу прибутковості (РІ), внутрішньої норми дохідності (IRR) та періоду окупності (РВ).

Вибір найбільш ефективного варіанту капітальних вкладень проводиться також шляхом визначення економічної ефективності порівнюваних обсягів капітальних вкладень за критерієм мінімуму приведених витрат.

Вплив скорочення строків проектування, тривалості будівництва та освоєння коштів, що вкладаються, на умовну економію розраховується як скорочення втрат від „заморожування” капітальних вкладень.

У плані інвестицій розраховується також ефективність фінансових інвестицій, для чого використовується формула нарахування складних відсотків.

Контроль за виконанням плану інвестицій проводиться з метою оцінки динаміки і ступеня виконання капітальних вкладень, а також визначення резервів збільшення обсягів інвестування.

Етапи контролю за виконанням плану інвестицій:

1) оцінка виконання плану за узагальнюючими показниками, для чого порівнюються планові і фактичні значення загального обсягу інвестицій як в цілому по підприємству, так і в розрізі окремих напрямків їх реалізації;

2) оцінка виконання плану інвестування по кожному об’єкту БМР і визначення причин відхилень від плану;

3) контроль виконання плану капітальних вкладень на придбання основних засобів, оскільки цей напрямок, як правило, є головним в структурі інвестицій;

4) контроль джерел фінансування інвестиційних проектів;

5) перерахунок очікуваної ефективності реальних інвестицій і порівняння її з плановими розмірами;

6) контроль ефективності фінансових інвестицій.

Контрольні питання:

1. З чого складається план інвестицій?

2. Назвіть основні показники плану інвестицій.

3. Як визначається обсяг капітальних вкладень у перспективних і поточних планах підприємства?

4. Охарактеризуйте статичні і динамічні показники оцінки економічної ефективності реальних інвестицій.

 

Тема 9. Планування персоналу та оплати праці

Мета теми:усвідомити ринковий підхід до обґрунтування виробничої програми підприємства трудовими ресурсами і коштами на оплату їх праці.

1. Завдання, зміст, вихідні дані і порядок розробки плану по праці.

2. Продуктивність праці і планування її підвищення.

3. Планування чисельності працюючих. Плановий баланс робочого часу 1-го робітника.

4. Планування фонду оплати праці.

5. Контроль за виконанням плану по праці.

 

План по праці розробляється з метою забезпечення ефективного використання робочої сили та узгодженості між параметрами виробничої програми і коштами на оплату праці.

Завданнями плану по праці є: пошук резервів підвищення продуктивності праці; обґрунтування планової потреби в працівниках з урахуванням складності виконуваних робіт; визначення суми коштів на оплату праці; забезпечення достатнього стимулюючого ефекту росту продуктивності праці прийнятими формами і системами оплати праці.

Основні розділи плану по праці: 1) продуктивність праці; 2) чисельність зайнятих; 3) оплата праці; 4) підвищення кваліфікації і підготовка кадрів.

Вихідними даними для розробки даного плану є: планова виробнича програма підприємства; система норм праці; Кодекс законів про працю в Україні; умови тарифних угод; прийнята на підприємстві стратегія управління трудовими ресурсами; режим роботи підприємства; результати аналізу виконання плану за попередній період.

План по праці розробляється за двома напрямками:

1) відділ праці і заробітної плати підприємства розробляє ключові показники (нормативи заробітної плати, потребу в працівниках, очікуване зростання продуктивності праці);

2) економічні служби підрозділів підприємства детально розраховують потребу в працівниках і коштах на оплату праці.

Основні методи планування продуктивності праці: метод прямого рахунку, метод планування за техніко-економічними факторами.

За методом прямого рахунку визначається необхідна для виконання виробничої програми чисельність працівників на кожній ланці. Виходячи із сумарної чисельності працівників і планового обсягу продукції розраховується рівень і темп росту продуктивності праці.

Сутність планування підвищення продуктивності праці за техніко-економічними факторами полягає у поетапному розрахунку можливого зменшення (відносної економії) чисельності працівників за рахунок проведення певних організаційно-технічних заходів і його врахування у показниках продуктивності праці. Основними етапами планових розрахунків за даним методом є: визначення вихідної чисельності персоналу основної діяльності; розрахунок економії робочої сили в результаті дії кожного впливового фактору; обчислення планового приросту продуктивності праці під впливом кожного фактору; розрахунок частки приросту обсягу виробництва за рахунок зростання продуктивності праці.

Оскільки згідно рекомендацій МОП продуктивність праці розраховується не лише за живою працею, але й за всіма факторами виробництва, то доцільно планування продуктивності праці здійснювати за показниками факторної і загальної продуктивності з використанням багатофакторної моделі вимірювання продуктивності.

Особливістю планування продуктивності праці в розвинутих країнах виступає відокремлене визначення рівня продуктивності праці управлінського персоналу з використанням наступних методів є: експертного методу, методу розкладання доданої вартості за факторами виробництва.

Планування персоналу підприємства включає 3 етапи: оцінка наявних на підприємстві трудових ресурсів; оцінка майбутніх кадрових потреб; розробка програми задоволення майбутніх потреб у кадрах.

Чисельність працівників підприємства планується окремо в розрізі персоналу основної і неосновної діяльності.

Визначення довго- і середньострокової потреби в кадрах базується на результатах прогнозування обсягів виробництва і темпів зростання продуктивності праці. У цьому випадку розподіл персоналу за категоріями здійснюється на основі структури персоналу підприємства в базовому році, з урахуванням її зміни внаслідок проведення значних оргтехзаходів.

При розробці поточних планів проводиться детальний розрахунок чисельності працівників за кожною категорією, спеціальністю, з урахуванням потрібного рівня кваліфікації.

При плануванні потреби в робітниках визначають явочний та обліковий їх склад. Явочна чисельність робітників являє собою кількість робітників, які щоденно повинні бути на роботі для повного і своєчасного виконання виробничого завдання. Облікова чисельність– це загальна кількість робітників, необхідних підприємству з урахуванням заміни осіб, що знаходяться у відпустках, хворіють та відсутні з інших поважних причин.

,

де Чобл – облікова чисельність робітників;

Чяв – явочна чисельність робітників;

Коб.с. – коефіцієнт облікового складу.

де або ,

де Фном яв – відповідно номінальний та явочний фонд робочого часу 1-го середньооблікового робітника за балансом робочого часу;

h – відсоток цілодобових втрат робочого часу по відношенню до номінального фонду.

Розрахунок потреби в робітниках виконується двома способами, в залежності від форми оплати праці.

Облікова чисельність відрядників визначається за формулами:

або або

де Тпл – трудомісткість виконання планованої виробничої програми;

Фк – корисний фонд робочого часу 1-го робітника;

О – плановий обсяг випуску продукції в натуральному виразі;

Кв.н. – середній коефіцієнт виконання норм виробітку;

Нвир – норма виробітку.

Чисельність робітників-почасовиків визначається з урахуванням специфіки робочих місць і системи їх обслуговування:

Чпоч = Кр.м. х З х Коб.с. / Нобсл ,

де Кр.м. – кількість індивідуальних робочих місць, які необхідно обслужити;

З – кількість робочих змін на добу;

Нобсл – норма обслуговування на 1-го робітника на зміну;

або

де – кількість колективних місць;

Нчис – норма чисельності.

Потреба в управлінцях визначається з урахуванням загального обсягу робіт за відповідними професіями, кількості структурних підрозділів, норм керованості, чисельності, часу та т.ін. Особливість планування чисельності цих категорій полягає в тому, що їх явочне число приймається за облікове.

Для планування чисельності робітників складається плановий баланс робочого часу одного середньооблікового робітника на рік, в якому виокремлюють наступні фонди часу: календарний, номінальний, явочний та корисний (ефективний). Усі статті балансу показуються як в абсолютних показниках (годинах, хвилинах), так і у відсотках до номінального фонду.

Єдиним фондом, що акумулює кошти підприємства на заробітну плату є фонд оплати праці (ФОП). ФОП – це сукупність винагород, обчислених, як правило, в грошовому виразі, яку згідно з трудовим договором власник підприємства або уповноважений ним орган сплачує працівникам за виконану роботу.

До складу ФОП належать фонди основної і додаткової оплати праці, інші заохочувальні і компенсаційні виплати. Джерелом фінансування витрат по основній і додатковій заробітній платі є собівартість продукції, а інших заохочувальних і компенсаційних виплат – чистий прибуток.

Виділяють два методи планування ФОП: нормативний та за елементами виплат.

Нормативний метод застосовується при здійсненні на підприємстві перепрофілюючої або модернізуючої стратегій. При цьому плановий ФОП:

 

де - плановий норматив заробітної плати на одиницю випущеної або реалізованої продукції;

- обсяг випущеної або реалізованої продукції в плановому періоді;

де

де - ФОП у базовому періоді без непродуктивних виплат;

- обсяг випущеної або реалізованої продукції у цьому ж періоді;

- плановане у відсотках зростання відповідно середньої заробітної плати і продуктивності праці (при невизначеності умов приймається на рівні 50 % від ).

Метод планування ФОП з



image-084-5708.gif"> ).

Метод планування ФОП з