Суб'єкти цивільних правовідносин
Лекція 4
ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
1. Цивільне право України: поняття і система
2. Суб’єкти та об’єкти цивільного права
3. Правочини
4. Право власності та речові права
5. Зобов'язальне право
6. Договори
7. Спадкове право
Цивільне право України: поняття і система
Цивільне право посідає центральне місце в системі галузей приватного права. Предмет цивільного права становить певне коло суспільних відносин, а саме: особисті немайнові і майнові відносини.
Особисті немайнові відносини виникають під час здійснення особою своїх немайнових прав і поділяються на 2 категорії:
1. Особисті немайнові права людини (право на життя, на ім’я, на охорону здоров’я, на честь і гідність, на недоторканість житла).
2. Особисті немайнові права у сфері інтелектуальної (творчої) діяльності (право авторства на літературні твори, винаходи і т.д.).
Особисті майнові відносини виникають між суб’єктами цивільного права з приводу будь-яких матеріальних благ (рухомі і нерухомі речі, гроші, цінні папери). Основною ознакою цих відносин є їх товарно-грошовий характер. Деяким відносинам притаманний оплатно-еквівалентний характер, тобто коли одна сторона надає товар чи послуги, а друга зобов’язується їх оплатити (купля-продаж, поставка, міна, оренда).
Найголовніші законодавчі ознаки методу цивільно-правового регулювання визначені у ЦК: юридична рівність учасників цивільних правовідносин, вільне волевиявлення та майнова самостійність їх учасників. У цьому найбільше проявляється принцип цивільного законодавства: дозволено все, що не заборонено законом.
Метою застосування заходів цивільно-правової відповідальності є відновлення майнового статусу постраждалої особи (напр.: повернення майна, яке перебуває у незаконному чужому використанні). Правозахисний механізм полягає також у застосуванні до порушників заходів цивільно-правової відповідальності: стягнення збитків, сплата неустойки, штрафу.
Принципи цивільного права
1. Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини.
2. Неприпустимість незаконного позбавлення права власності.
3. Свобода договору.
4. Свобода підприємницької діяльності.
5. Судовий захист цивільного права та інтересу.
6. Справедливість, добросовісність, розумність.
Джерела цивільного права.
Конституція України, Цивільний кодекс (2003), деякі норми містяться у ГК, СК, ЖК, ЗК, закони, підзаконні правові акти та міжнародні договори.
Поняття цивільних правовідносин
Цивільні правовідносини — це майнові або особисті не майнові відносини, що ви никають між рівноправними суб'єктами, наділеними суб'єктивними правами та обов'язками.
Цивільні правовідносини мають ряд особливостей. Зокрема, вони грунтуються на засадах рівностіучасників цих відносин і відсутності елементів влади і підкорення. Разом із цим, цивільні правовідносини можуть бути захищені специфічними цивільно-правовими засобами захисту, які, в першу чергу, мають майновий характер (відшкодування шкоди, відновлення майнових прав тощо).
Вони складаються між його певними учасниками — суб'єктами стосовно майнового або немайнового блага — його об'єкта.
Суб’єкти та об’єкти цивільного права
Суб'єкти цивільних правовідносин
Суб'єктами цивільних правовідносин або їх учасниками є фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим та територіальні громади. В одних правовідносинах можуть брати участь фізичні особи (договір купівлі-продажу між громадянами), юридичні особи (договір поставки), а також фізичні та юридичні особи (договір перевезення пасажирів). Поняття «фізичні особи» включає три категорії суб'єктів — це громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства.
У деяких випадках учасником цивільних правовідносин є Українська Держава. Це можливо, наприклад, тоді, коли держава укладає міжнародні договори позики, застави, виступає гарантом по договорах, успадковує майно, є учасником інших цивіль 
них правовідносин. У всіх цих випадках держава діє через відповідні державні органи — міністерства, відомства тощо.
У кожних цивільних правовідносинах діють дві сторони — управомочена і зобов'язана. Вони називаються кредитором і боржником. Кредитор має певні права, в той час як боржник виступає носієм певних обов'язків. Але існує багато видів цивільних угод, за якими кожна сторона водночас має права і несе обов'язки. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцю річ і має право вимагати передачі грошей, і навпаки, покупець зобов'язаний передати гроші і має пра во вимагати від продавця передачі речі.
Для визнання людини учасником цивільних правовідносин або суб'єктом цивільного права недостатньо мати здоровий глузд, здатність мислити та діяти. Для цього потрібна ще цивільна правоздатність.
Цивільна правоздатність – це здатність людини бути носієм цивільних прав і обов'язків, здатність мати цивільні права і нести цивільні обов'язки. Всі громадяни незалежно від віку і стану свого здоров'я наділені цивільною правоздатністю. Отже, здатність громадянина мати права і нести обов'язки виникає з моменту народження і припиняється зі смертю або визнанням громадянина померлим.
Жоден громадянин за своє життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений в ній. Зміст цивільної правоздатності визначається законом.
Але наявність у громадянина лише одної правоздатності ще не робить його повноцінним суб'єктом цивільного права. Для цього необхідна ще цивільна дієздатність, тобто здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Іншими словами — це здатність громадянина самому розпоряджатися своїми правами і нести відповідальність за свої дії. Цивільна дієздатність настає тоді, коли особа досягла певного віку і має відповідне психічне здоров'я.
За своїм обсягом дієздатність поділяється: а) повну; б) часткову, в) неповну; г) обмежену; д) визнання громадянина недієздатним.
Повна дієздатність настає з досягненням повноліття, тобто 18 років. У випадках одруження до досягнення повноліття повна дієздатність настає з моменту одруження. З настанням повноліття громадянин стає достатньо психічно і розумово зрілим, має певний життєвий досвід і може вчиняти будь-які правомірні дії. Повна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана батьком чи матір'ю дитини. Надання такої повної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою особи та письмовою згодою батьків. Повна цивільна дієздатність може бути також надана особі, яка досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. У цьому разі, крім вищезазначеної згоди, вона повинна бути зареєстрована як підприємець.
Неповнадієздатність настає у громадян віком від 14 до 18 років і має такий обсяг:
а) право розпоряджатися своєю заробітною платою, стипендією або іншими доходами;
б) самостійно здійснювати права на результати творчої, інтелектуальної діяльності, що охороняються законом;
в) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;
г) право вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними.
Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків. У разі заперечення того з батьків, з яким проживає неповнолітній, необхідна згода органу опіки та піклування.
За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника чи органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.
Частковадієздатність надається малолітнім, які не досягли 14 років: а) право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди; б) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.
Обмеженадієздатність може бути визначена судом громадянам, які страждають на психічний розлад, що істотно впливає на їх здатність усвідомлювати значення своїх дій і ( або) керувати ними; а також які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю у скрутне матеріальне становище. Обмежено дієздатний громадянин може укладати угоди щодо розпорядження майном лише за згодою піклувальника. Вона може самостійно вчиняти лише дрібні побутові угоди.
Визнання громадянина недієздатнимможе мати місце лише за рішенням суду, якщо громадянин внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатний усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Визнання громадянина недієздатним тягне за собою певні правові наслідки: над ним встановлюється опіка, він не може учиняти будь-які правочини. їх укладає замість нього та в його інтересах опікун.
Згідно з ЦК України кожен громадянин може займатися підприємницькою діяльністю і бути зареєстрованим як підприємець. Право на заняття підприємництвом має фізична особа з повною дієздатністю. Законом може бути встановлений перелік посад, обіймання яких є перешкодою до заняття підприємництвом.
Суб'єктами цивільного права можуть бути не лише громадяни, а й господарські та інші структури, державні, кооперативні, громадські організації, господарські товариства, приватні, орендні й колективні підприємства, господарські об'єднання (асоціації, спілки тощо). Учасниками цих відносин можуть бути спільні підприємства за участю закордонних фірм, релігійні об'єднання тощо.
Юридичними особами є організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді. З цього визначення можна вивести правові ознаки юридичної особи:
а) Організаційна єдність. Юридична особа — це певним чином організований колектив трудящих.
б) Наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє власне майно, що робить її економічно незалежною організацією. Це майно відокремлене від майна держави, інших органі
зацій і громадян, що утворюють колектив юридичної особи.
в) У цивільному обороті юридичні особи виступають від свого власного імені. Кожна юридична особа має своє найменування (ім'я).
г) Вони здатні нести самостійну майнову відповідальність, оскільки в них є своє власне майно.
Юридична особа маєтакі самі цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів.
Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.
Юридичною підставою діяльності будь-якої юридичної особи є її установчі документи. Це комплект документів установленої законом форми, згідно з якими юридична особа виникає і діє як суб'єкт цивільного права.
Для різних юридичних осіб — це різні комплекти документів, але основними з них є, по-перше, рішення одного чи кількох власників або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи. Якщо засновників двоє чи більше, рішенням про створення є засновницький договір. По-друге, це статут юридичної особи. Безумовно, це локальні нормативні акти, зміст яких не повинен суперечити чинному законодавству.
Засновницький договір— це цивільно-правовий договір, який регулює відносини між засновниками в процесі створення і діяльності юридичної особи. Він повинен укладатися в письмовій формі, тому що чинне законодавство вимагає його подання для здійснення державної реєстрації.
Статут,на відміну від установчого договору, не укладається засновниками, а затверджується ними. Але статут, так само як і установчий договір, визначає правове становище юридичної особи, найменування юридичної особи, її місцезнаходження, органи управління, їх компетенцію та регулює відносини між засновниками і юридичною особою. Статут набуває чинності лише з моменту реєстрації юридичної особи. В момент реєстрації юридична особа стає і дієздатною, тобто має можливість своїми діями набувати прав та обов'язків.
Юридичні особи за метою діяльності поділяються на підприємницькіта непідприємницькі.Перші переслідують основну мету — одержання прибутку і тому завжди фінансуються за свій рахунок, другі — безпосередньо спрямовують свою діяльність на задоволення ними тих чи інших немайнових потреб і не переслідують мету одержання прибутку як основну.
Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.
Господарське товариство — це родове поняття, яке об'єднує з самостійних видів товариств: акціонерні, з обмеженою відповідальністю, повні та командитні, для яких загальною ознакою є наявність статутного фонду, поділеного на частки між учасниками.
Філії та представництва — це відокремлені підрозділи юридичних осіб, що розташовані поза місцем їх знаходження. Філіявиконує таку саму діяльність (частину), що й юридична особа в цілому. Що ж стосується представництва,то воно не може виконувати виробничу, наукову та іншу діяльність, а здійснює лише представництво та захист інтересів юридичної особи (укладення договорів, прийняття товарів тощо). Філії та представництва не є юридичними особами.