Поняття електронних грошей.

Типи та призначення електронних грошей

План.

Поняття електронних грошей.

2. Технологій роботи з МПК, а саме з КК.

Поняття електронного гаманця.

4. Технологія роботи з дебетовою карткою.

Література:

1. Рогач І.Ф., Сендзюк М.А., Антонюк В.А. Інформаційні системи у фінансово-кредитних установах: Навч. посібник.- 2-ге вид., перероб. і доп.- К.: КНЕУ, 2001.-239 с.

Поняття електронних грошей.

Гроші виконують п'ять головних функцій: міри вартості, за­собів обігу, засобів платежу, засобів нагромадження вартості та світових грошей. Кожну із цих функцій вони виконують, наби­раючи однієї з форм, в якій можуть існувати. Наприклад, грошо­вий обіг є рух грошей у готівковій та безготівковій формі під час обслуговування кругообігу товарів та послуг.

Як засоби платежу та нагромадження гроші функціонують у готівковій формі.

У безготівковій формі гроші існують як записи на рахунках у кредитних і фінансових установах. Ці записи донедавна велися, здебільшого, на паперових носіях і безпосередньо сприймалися та оброблялися людиною. Зрозуміло, що коли такого роду ін­формація зберігається не на паперових, а на магнітних і машин­них носіях, сприймається й обробляється електронними пристро­ями й машинами, то це також гроші в безготівковій формі, які можна назвати електронними грошима — ЕЛГ.

Коли йдеться про готівкову форму грошей, носіями вартості можуть бути предмети найрізноманітнішої форми та вигляду. Голо­вне — вони мають забезпечувати учасникам «угоди» (платежу) можливість читати, точніше сприймати з них інформацію про розмір відображуваної ними вартості.

Отже, загалом під електронними грошима розуміють такі носії сприйманої електронними системами обробки даних інформації про грошову вартість, які беруть участь в операціях з оплати куп­лених товарів і наданих послуг. Конкретний вигляд ЕЛГ залежить від носія зазначеної інформації. Це можуть бути пластикові чи ма­гнітні картки або інші машинні носії (зокрема дискети).

 

2. Технологій роботи з МПК.

Нині найпоширенішою формою електронних грошей є магні­тні пластикові картки (МПК), які успішно виконують певні фун­кції грошей, насамперед як засобу платежу.

Спершу МПК як ЕЛГ застосовувалися у вигляді кредитних карток (КК), щоб організувати оплату куплених у кредит товарів і отриманих послуг. Кредитні картки містять здебільшого інфор­мацію про саму картку (унікальний номер картки, який ідентифі­кує її та складається з номера емітента і додаткових службових символів); дві дати — видачі картки та закінчення терміну її дії; повне найменування власника картки, а іноді й зразок його під­пису на зворотному боці, а також специфічні дані — наприклад, ліміт платежу, код обслуговування і т. ін.

Зауважимо, що найменування власника, номер картки і дата її видачі, як правило, друкуються опуклим шрифтом. Це потрібно для того, щоб під час купівлі можна було й уручну ставити на че­ках копії підпису із МПК.

Згідно з традиційною схемою використання МПК як кредитних карток у торговельних точках — ТТ створювалися три ко­пії чека про покупку, кожна з підписом клієнта-покупця. Прода­вець звіряв ці підписи зі зразками на КК (тобто ідентифікував клієнта-покупця), і в разі їх збігу «угода» вважалася дійсною. Перший примірник чека передавався покупцеві, другий — продавцеві і третій надсилався компанії (банку), яка видала кредитну картку й надала кредит. При потребі продавець міг зателефону­вати до цієї компанії й пересвідчитися в тому, що картка й кре­дит справжні.

Сучасна технологія використання МПК як КК для оплати то­варів у кредит передбачає наявність у торговельних точках спеціального пристрою — касового розрахункового термінала — КРТ, призначеного для автоматичного зчитування інформації з магнітної стрічки й виписування чека про покупку. Передбачає­ться також, що після вводу кредитної картки й персонального коду її власника за допомогою такого термінала ідентифікуються покупець і організація, яка видала картку — емітент КК. Окрім того, передбачається зв'язок касового розрахункового терміна­ла через модем із центральним комп'ютером (ЦК) компанії, ко­тра видала кредитну картку, або з комп'ютером розрахункового (процесингового) центру, який обслуговує відповідну торговель­ну точку та являє собою спеціалізований інформаційно-обчислю­вальний центр, де зосереджується й обробляється інформація про отримані товари чи послуги пред'явниками карток та ініціюється оплата їх вартості з рахунків у банківських установах. Завдання ЦК — перевірити й підтвердити наявність КК, а також те, що кредит не перевищений, тобто покупка можлива. Такий оперативний автоматичний режим зв'язку КРТ у ТТ із ЦК потрібний, щоб перешкодити діям шахраїв та зекономити час, потрібний на різні уточнення.

На початку кожного місяця власникові КК надходить повідо­млення (виписка) від компанії, яка видала картку й оплачувала далі його витрати. У повідомленні наводяться всі його витрати за минулий місяць (дата, місце, кількість, сума тощо) та загальна їх сума. Вона має бути оплачена, здебільшого, до кінця місяця, в якому отримано повідомлення, або протягом 25 днів від дня його отримання. У противному разі рахунок конвертується в позику, яку потрібно негайно погасити.

Зауважимо, що запроваджена нині система оплати за міжмісь­кі телефонні розмови з домашнього телефону базується, по суті, на використанні КК. Щоправда, КК не має тут фізичного відпові­дника, а кредит вважається необмеженим для всіх власників те­лефонів, тобто КК існує в неявному вигляді. Коли за такої систе­ми клієнт не може оплатити використаний кредит за проведену розмову, йому відмикають телефон. Отже, система надання ав­томатичних розмов пов'язана з ризиком. Останній супроводжує видачу КК у будь-якій системі, оскільки ніколи повністю не ви­ключається, що клієнт буде не в змозі повернути використаний кредит (смерть, банкрутство і т. ін.).

Використовувати КК вигідно і користувачеві, який може отримувати послуги та брати товари в кредит, і банку, котрий за кредитування фізичних осіб бере комісійну винагороду.

Емісію КК виконують лише банки. Банк-емітент здійснює об­лік за кожною КК окремо, тому процесингові центри готують окремі платіжні документи стосовно кожної операції за кредит­ною карткою і надсилає їх до банку-емітента.

Видаючи КК клієнтові, з ним укладають договір на обслуго­вування, де зазначається тип кредиту та формулюються умови його надання. Водночас до КК заносять номер розрахункового або кредитного рахунку клієнта, його прізвище та ім'я, інші дані, а також персональний ідентифікаційний номер.

Великі та середні покупки оплачують, як правило, у режимі прямого зв'язку платіжного термінала торговельної точки із процесинговим центром і (або) банком, перевіряючи допустимість ліміту кредиту на спеціальному рахунку клієнта. Для малих сум (тобто таких, які менші від заданої величини) оплата може вико­нуватися й у режимі офф-лайн (непрямого зв'язку).

У разі використання КК гарантом платежу є банк-емітент, а тому після того як зроблено покупку, її суму перераховують на тимчасовий рахунок або вираховують із кредитного ліміту, і в наступних операціях участі вона не бере. Розмір кредитного лімі­ту КК установлюють, укладаючи договір із клієнтом.

Якщо КК загублено, усі операції з нею в режимі прямого зв'язку блокуються, а операції з непрямого зв'язку виконуються й далі згідно з чинними в системі правилами.

Власник МПК використовує її як картку банківських автома­тів (банкоматів) для одержання готівки. Для цього картку встав­ляють в автомат і з допомогою спеціальної клавіатури набирають секретний особистий код — так званий ПІН — персональний ідентифікаційний номер. У багатьох країнах банкомати пра­цюють протягом 24 год на добу, але існують обмеження або що­до разової суми, або щодо суми, яку можна одержати впродовж одного дня. Видана за карткою готівкова сума знімається з ра­хунку клієнта в тому банку, якому належить банкомат (банкомат зв'язаний із ЦК банку, сума кредиту контролюється).