Трактування тексту й дискурсу в науковій літературі
Слово текст латинського походження і в мові-продуценті позначало «тканину, сплетіння, з’єднання». Термін текст зберіг первісне значення і позначає завершене мовне утворення.
Як і будь-який лінгвістиний термін, він не має одностайного визначення. Як розглядають текст учені-мовознавці?
На думку Лідії Лосєвої, це «повідомлення у письмовій формі, що характеризується смисловою і структурною завершеністю та певним ставленням автора до повідомлення».
У Надії Кутіної «текст – це серединний елемент схеми комунікативного акту, яку спрощено можна уявити у вигляді трьохелементної структури: автор –текст – читач».
Не менш цікавим є твердження про те, що: «Текст – це одночасно і закрита структура, що створює власні значення, і відкритий світ, що виявляє себе через ставлення до інших текстів у широкому розумінні цього слова, тобто до всіх знакових цінностей» Марія Мейєнова.
Михайло Бахтін висунув положення про безперервний рух текстів у широкому просторі культури: «Нема ні першого, ні останнього слова, і нема меж для діалогічного контексту», «Текст живе, лише стикаючись з іншими текстами», «Лише у точці такого контакту текстів спалахує світло, що світить назад і вперед».
Інна Ковалик трактує текст як «писемний чи усний потік, послідовність звукових, графемних елементів у синтаксичних структурах (реченнях), які виражають комплекс пов’язаних між собою суджень».
Одне з найбільш узагальнених визначень сформульоване у власне дефініції лінгвістики тексту:
«Text Linguistics is a trend of investigations the object of which are the rules of coherent text constructing and its sense categories expressed according to these rules.»
M. M. Poluzhyn «Lecture Notes of Historiography of Linguistics»
Лінгвістика тексту є напрямом досліджень, об’єктом яких є взаємоузгоджені правила зв’язного текстоуворення та його смислові категорії..
Окрім поняття тексту, вчені-мовознавці оперативно послуговуються ще й терміном «дискурс», який відображає комунікативний феномен, що складається з деяких сукупностей висловлень, які породжують текст, а також когнітивних компонентів, таких як знання, думки, цілі. Питання про визначення дискурсу продовжує хвилювати лінгвістів. Актуальними є наразі протилежні думки щодо диференціації усього дискурсивного масиву мови, що зумовлює метонімізацію терміну “дискурс”.
Дискурс (лат. aiscursus – міркування, фр. awcours – промова, виступ) – сукупність висловлень, які стосуються визначеної проблематики, розглядаються у взаємозв’язках з певною проблематикою, а також між собою. Одиницями дискурсу є конкретні висловлення, які функціонують у реальних історичних, суспільних і культурних умовах, а у своєму змісті й структурі відображають часовий аспект, інтеракції між партнерами, які творять цей тип дискурсу, а також простір, у якому він відбувається, значення, які він створює, використовує, репродукує або перетворює.
Отже, в узагальненому вигляді текст у лінгвістичній літературі з опертям на згадані вище та інші дефініції визначають як:
1) максимальну одиницю мови найвищого рівня мовної системи;
2) продукт мовлення;
3) одиницю, що виражає судження;
4) цілісне і зв’язне повідомлення, складене для передання та збереження інформації;
5) суму, сукупність або множину фраз;
6) структурну і смислову єдність.
Отже, підсумуємо: Як трактує поняття «текст» сучасна наука про мову?
Текст – це упорядкована структурно-смислова система, в якій мовні одиниці різних рівнів взаємопов’язані, взаємозумовлені та виражають заверщений зміст.
Категорії тексту
Основними ознаками тексту, за І. Коваликом, є:
· цілісність;
· зв’язність;
· членування;
· лінійність;
· інформативність;
· структурно-смислова завершеність тощо.