Цілісність / Когерентність

Цілісність тексту, тобто тісний взаємозв’язок його складників, отримала у сучасній лінгвістиці ще й назву когерентність (лат. Coehaerens – зв’язний, взаємопов’язаний). Вона може бути смисловою, структурною (граматичною), комункіативною.

Текст – це не хаотичне накопичення одиниць різних мовних рівнів, а упорядкована система, в якій усе взаємопов’язано й взаємозумовлено. Смислова цілісність тексту полягає у єдності його теми. Структурну (граматичну) цілісність забезпечують оніми, займенники, прислівники, дієслова одного часу тощо. Комунікативна цілісність тексту – це смислове й граматичне підпорядкування кожного наступного речення попередньому, тобто рух від відомого - до нового.

Цілісність тексту пов’язана також із поняттями континууму та колізій.

Термін континуум означає безперевне утворення чого-небудь, тобто нерозчленований потік руху в часі й просторі. Однак, відомо, що рух можна проналізувати лише в тому випадку, якщо зупинити його й побачити в розкладених частинах дискретні характеристики, які у взаємодії формуюють уявлення про рух. Отже, континуум як категорію тексту можна визначити як послідовність фактів, що розгортаються в часі й просторі, причому розгортання подій відбувається неоднаково у текстах різних типів.

Континуум художнього тексту заснований на порушенні реальної послідовності подій і не обов’зково забезпечується лінійністю розповіді.

Колізії – це зображення життєвих конфліктів і боротьби в художньому творі. Реалізуються на базі континуума. (Дещо перегукується із закон єдності та боротьби протилежностей, або асоціативно нагадує «З журбою радість обнялася…»

Описана цілісність тексту (КОГЕРЕНТНІСТЬ) тісно пов’язана з його зв’язністю.

Зв’язність / Когезія

Зв’язність тексту – когезія – здійснюється за допомогою низки структурних і лексико-семантичних засобів, які є у кожному тексті в найрізноманітніших комбінаціях. Зв’язність буває лінійна (або послідовна) та вертикальна (або ланцюжкова). Зв’язність лінійного типу – це безпосередній зв’язок окремих частин тексту (лексичний і граматичний зв’язок). Вертикальна зв’язність полягає в тому, що окремі частини тексту пов’язані не безпосередньо одна з одною, а пучкоподібно – через тему, заголовок, власні назви тощо.

У структурі тексту прийнято виділяти такі види зв’язку: ланцюжковий, паралельний, інтегративний, корелятивний, тематичний тощо.

Засобами ланцюжкового зв’язку є смислові повтори елементів попереднього речення, використання синонімів до цих елементів, вказівно-замінних слів: (цей; це; такий; котрий; що; тут, родових понять). Наприклад:

Нещодавно у Львові відкрилася виставка… Вона була організована…Експозиція містить…

Такий прийом використовують з метою уникнення тавтології.

Паралельний зв’язок використовується для співвідносного поєднання речень (те, що було сказано узагальнено – конкретизується або навпаки). Наприклад, :

І тільки ти в цім світі.
Тільки ти.
Бурхливого життя єдина заводь.
Летять мої молитви, як листи -
туди, куди птахи не долітають.

© Надя Ковалюк

Наступний тип – це інтегративний зв’язок. Суть його полягає в тому, що речення стають симетрично співвіднесеними. Засобами зв’язку є сполучники, сполучні слова і вирази: ні, ані, теж, щоб, як, так. Вони пов’язують речення в системні об’єднання:

Ані слова. Ні звуку. Ти тільки очей не відводь –

щоб таким, як тепер, я тебе все життя пам'ятала.

Наші долі, як райдуги, в дуги згинає Господь,

і забути цю мить мені вічності буде замало.

Я тебе не побачу ніколи, і ти мене - теж –

щоб не кИдати виклик ні пеклу, ні райському саду,

лиш у снах сокровенних наближусь, як тільки заснеш,

і голубкою тихо вночі край вікна твого сяду.

Обійматиму поглядом - ніжним, як перша трава,

крізь прочинені вікна торкатимусь серцем до тебе...

Так лиш можуть німі обіймати душею слова,

так уміють лиш в'язні крізь грати торкатися неба.

Я спадатиму краплями по павутинні дощу,

тихим подихом вітру вночі цілуватиму вії,-

щоб у проміжках серцебиття ти мій шепіт відчув...

Бо забути тебе я не можу...не хочу...не вмію...

(Надія Ковалюк)

Не менш актуальним є тематичний зв’зок. Це зв’язок між елементами змісту й цілісним змістом кількох речень:

“Сім футів під кілем” побажали вчора моряки Латвії своїм коллегам- річникам. Новий теплохід “Борис Пускаускас” відкрив трасу Рига-Таллін-Рига (із газети).

Два речення повідомляють про суміжні події в одній сфері: перше речення – про факт побажання успішного плавання, а друге – про те, що новий теплохід відкрив нову трасу. З цього випливає, що речення пов’язані між собою тематично: у першому йдеться про побажання, а в другому – про те, чим воно викликане.

Ці види зв’язку забезпечують континуум, тобто логічну послідовність (темпоральну або просторову), взаємозалежність окремих повідомлень, фактів, дій і подій.

Прикладом образної когезії є система образів і символів твору. Зокрема, у романі П. Загребельного “Диво” образом-символом, що пронизує увесь твір, виступає Софіїський собор. Він уособлює незнищенність зв’язку різних поколінь і високість людського духу. Маємо сподівання, що у майбутньому й інший собор, а саме – Михайлівський, який відіграв ключову роль у перебігу подій Майдану 2013-14-го – буде асоціюватися в українців із нездоланністю, правом на вибір та національною єдністю.

Стилістична зв’язність пов’язана з приналежністю тексту до функціонального стилю, а також з індивідуальним стилем автора.

Ритмічна зв’язність характерна здебільшого для поетичних творів, хоча в сучасній літературі йдеться і про ритм прози.

До основних граматичних засобів зв’язності належить видо-часова співвіднесеність речень. Олександр Леонтьєв виокремлює такі граматичні ознаки зв’язності:

· синтаксичний паралелізм;

· синтаксичне згортання вихідного речення при повному чи частковому відворенні змісту;

· синтаксичне усічення (скорочення) речення за певними правилами щодо вихідного речення.

До засобів лексичної зв’язності належать: повтори, займенникові та перифразні (синонімічні) заміни, сполучники тощо.

Що таке 2.3. Повтори?

Повтори – це також багаторазове відтворення різних мовних одиниць: фонем, морфем, лексем, словосполучень, речень. Причому повтори – не лише засіб, а й необхідна умова (хоч і недостатня) зв’язності тексту. Вони беруть участь як у горизонтальній, так і вертикальній зв’язності, сприяючи його внутрішній цілісності. Повтор, на думку дослідників, виконує дві основні функції:

1) структурно-організуючу

2) стилістичну.

Залежно від реалізації засобів виділяють різні види повторів:

· звукові

· морфемні

· лексичні

· синтаксичні.

Подивіться, як вишукано можна погратися зі словами:

«If you add

what I think,

what I mean,

what I think I'm saying,

what I'm actually saying,

what you want to hear,

what you think you're hearing,

what you're actually hearing,

what you want to understand,

what you think you understand,

what you actually understand,

there are ten possibilities for us to have difficulties to communicate.

But let's try all the same...»

Edmond Wells

«Якщо звести докупи те,
що я думаю,
те, що я маю на увазі,
те, що я думаю, що я говорю:
що я насправді кажу,
те, що ви хочете почути,
що ви думаєте, що ви чуєте,
що ви насправді чуєте,
те, що ви хочете зрозуміти,
те, що ви думаєте, що розумієте,
те, що ви насправді зрозуміли,
ТО в нас є десять можливостей зазнати невдачі у спілкуванні й непорозуміння. Для непорозуміння
Та все ж, давайте спробуємо!».

Отже, ми розглянули такі категорії як цілісність, зв’язність і переходимо до наступної – Членування .

Розбиття тексту на його можливі частини чи теми – на субтеми називається членуванням тексту на текстеми, межі яких визначаються субтематичним змістом, інформаційними характеристиками й відповідним мовним оформленням. Інакше було б лячно вивчати величезний суцільний текст!

Членування тексту здійснюється за багатьма ознаками:

· глибинними та поверхневими

· концептуальними й методичними

· змістовими й технічними

· об’єктивними й суб’єктивними.

Ще Олександр Потебня припускав, що мовлення будується не тільки з речень, але й з одиниць, більших, ніж речення. Якщо для речення основними одиницями є слова у їх формально-структурному та семантичному відношенні, а для надфразних єдностей (складних снтаксичних цілей) чи абзаців такими одиницями є речення, ТО для тексту такі структурні одиниці – надфразні єдності та абзаци. Основною структурною одиницею тексту лінгвістика тексту вважає надфразну єдність, утворену із сукупності речень, поєднаних між собою певним типом зв’язку (здебільшого логічним і синтаксичним). Термін надфразна єдність запропонував Леонід Бухлаковський. Його синонімами в мовознавчій літературі є прозаїчна строфа (Г. Солганик), складна синтаксична єдність (М. Жовтобрюх) тощо.

Визначення меж складної синтаксичної єдності и над фразової єдності ССЦ/НЄ – проблема складна, але можлива. За відмінності термінології, однак, практично всі дослідники погоджуються з виділенням основних характеристик цього явища: два або більше закінчених речення об’єднуються в більшу одиницю для вираження логіко-семантичної єдності. Це відтинок мовленнєвого ланцюга, що характеризується смисловою, комунікативною та структурною завершеністю. У ньому вводиться, розвивається та завершується конкретний відрізок інформації. У зв’язку з цим у надфразовій єдності зазвичай розрізняють речення, які вводять тему, розвивають її та ті, що підбивають підсумок. У першій частині єдності ми знайомимося з яким-небудь об’єктом, а в останній – знову стикаємося з ним, уже збагачені знаннями, отриманими в середній частині. Така побудова є не єдино можливою. Окрім досить поширеної зворотної побудови (від висновку до посилання), НФЄ може складатися і з двох частин – ввідної та завершальної або ввідної та розвиваючої. Наприклад:

Roland picked out a tiny pearl-handled knife with a blade of soft silver folded into it. Sophie took it from him. When she opened the blade to show him, the whole thing was still no more than four inches long (W. Golding. Darkness Visible).

Roland вибрав маленький ніж із перламутровою рукояткою та лезом з м'якого срібла, складеного всередину. Софі відібрала його. Коли вона відкрила лезо, щоб він оглянув, виявилося, що все це було не більше чотирьох дюймів завдовжки.

Як випливає з прикладу, між реченнями, що входять до НЄ, наявний структурний зв’зок. Саме в межах єдності відбувається заміна імені займенником, смислового дієслова – службовим замісником, розширеної обставини – прислівником; витримується один граматичний час, один спосіб, один стан. Розшифровка синсемантичних слів, що входять до НЄ, здійснюється тут же. І найголовніше: НЄ розвиває одну “мікротему”.

За своїми зовнішніми характеристиками НФЄ нерідко збігається з абзацем. Певний час НЄ термінологічно ототожнювалася з абзацом. Проте, на відміну від абзацу, НЄ або ССЦ (складне синтаксичне ціле) – це відносно закінчений відтинок літературного тексту.

Протилежні погляди все ж супроводжують ці терміни. Одні дослідники ототожнюють НЄ/ССЦ й абзац або, відмовившись від поняття НЄ, оголошують абзац – ССЦскладне синтаксичне ціле, тобто синтаксичною одиницею найвищого рівня. (Але ж абзац – прерогатива писаного чи друкованого тексту. А ще є усні тексти!)

Доцільним вважаю не протиставляти ці поняття, оскільки вони взаємодіють між собою. Краще їх не диференціювати, хоча варто застерегти, що абзац притаманний лише писемному тексту. В усному викладі він залишається поза зоровим сприйняттям.

Членування може бути також формальним (архітектонічним) і смисловим (композиційним).

Розглянемо для прикладу твір Т.Г. Шевченка “Ой три шляхи широкії”. Оскільки художній твір поєднує естетику й глибину виразності смислу водночас у кількох аспектах, пропоную ознайомитися з цими рядочками (надані на роздруківках) під супровід класичного зворушливого виконання його як пісні славетним співаком Ярославом Гнатюком.

«Ой три шляхи широкії
Докупи зійшлися.
На чужину з України
Брати розійшлися.
Покинули стару матір.
Той жінку покинув,
А той сестру. А найменший
Молоду дівчину.
Посадила стара мати
Три ясени в полі.
А невістка посадила
Високу тополю.
Три явори посадила
Сестра при долині…
А дівчина заручена –
Червону калину.

Не прийнялись три ясени,
Тополя всихала,
Повсихали три явори,
Калина зов'яла.
Не вертаються три брати.
Плаче стара мати,
Плаче жінка з діточками
В нетопленій хаті.
Сестра плаче, йде шукати
Братів на чужину…
А дівчину заручену
Кладуть в домовину.
Не вертаються три брати,
По світу блукають,
А три шляхи широкії
Терном заростають.»

«Каземати» Т.Г. Шевченко

Антон Критенко чітко поділяє твір на 2 частини. Перша – життєстверджувальна (три шляхи зійшлися докупи; розійшлися на чужину, мати посадила три ясени; сестра – три явори, а дівчина – червону калину).

Друга частина – повне заперечення першої, що виявляється у формальному (речення із заперечною часткою не) та семантичному плані – повна протилежність ідеям першої частини: крах надії, руїна, горе, страждання (не прийнялися три ясени; тополя всихала; повсихали три явори; калина зов’яла; не вертаються три брати).

Смислове членування – це виділення основних частин композиції: експозиції, зав’язки, кульмінації тощо у художньому тексті, де форма і зміст тісно пов’язані між собою.

Членування у наукових, ділових, газетних текстах грунтується на зовсім інших принципах. У тексті, який не виконує естетико-пізнавальної функції, головним принципом членування виступає логічна організація повідомлення. Найчіткіше витримане воно в науковій літературі. Чіткість зумовлюється цифровими, буквенними чи умовними позначеннями, що виділяють частини тексту.

Відмінний від інших тип членування прийнятий у дипломатичних документах. Цифрові та буквенні позначки трапляються тут надзвичайно часто й мають статус визначальної окресленості. Подібне є і в законотворчих актах.

В нормативно-правовій документації та в правовому дискурсі широко практикується посилання саме за цифровими та буквенними позначками, а не власне цитування посилання.

Ст. 5 Конституція України

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. { Офіційне тлумачення положення частини другої статті 5 див. в Рішеннях Конституційного Суду N 6-рп/2005 від 05.10.2005, N 6-рп/2008 від 16.04.2008 }

Ніхто не може узурпувати державну владу. { Офіційне тлумачення положення частини четвертої статті 5 див. в Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2005 від 05.10.2005 }

Однак, окрім перелічених категорій тексту, науковці виділяють ще такі, як завершеність, лінійність, модальність, інтерсуб’єктивність, ефективність, переконливість, істинність, вплив, апелятивність, інтерсуб’єктивність тощо.

Через сприйняття тексту суб’ктивний досвід авора і читача так чи інакше дотикаються або взагалі не дотикаються, залежно від їх різного світогляду, естетичних смаків і здатності критично сприймати нову інформацію. Внаслідок такої дотичності створюється загальний, об’єктивований потенціал комунікації, який сприяє зрозумілості. Однак, ці фактори не взаємозамінні, і це ще раз підтверджує, що одні читачі люблять Лесю Українку (щоб не плакать, я сміялась, contra spem spero, інші Володимира Соссюру (Любіть Україну), ще інші – Івана Франка (лупайте сю скалу).

Категорія ефективності полягає в тому, що тексту властиво впливати на читача різною мірою. Сила художньої літератури, власне, в тому і полягає, що читач дуже й дуже віддалений від перипетій життя персонажа, здатний відчути, зрозуміти та сприйняти його переживання, дії, вчинки.

Ефективність наукового тексту полягає в прийнятті погляду вченого, у зацікавленості напрямку наукових пошуків. У політичному тексті ефекивність впливу залежить від того, чи прийняла аудиторія погляд журналіста.

Категорія ефективності тісно пов’язана з категорією переконливості й залежить від неї. Цей фактор найсуттєвіший для текстів засобів масової інформації, реклами.

Названі категорії також пов’язані з категорією істинності. Парадокс полягає в тому, що навіть описи у фантастичній літературі сприймаються як істинні, реальні. Пригадаймо, скільки прихильників у гіпотези про існування НЛО та прибульців з інших планет. Цю психологічну особливість використовують і в пропаганді: поширення найфантастичніших чуток і пліток відбувається у такий спосіб, що вони здаються істинними для аудиторії (рос. ресурси Lifenews, Russia Today та Первый канал поширювали новини про знущання над російськомовними, про розіп’ятого “українськими каратєлями”хлопчика на Сході України; потім – про двох рабів для кожного вояка), знущання над снігурами та любов до синьожовтих синичок. Такими ж прийомами ЩО ГІРШЕ – ТО КРАЩЕ користувався й Геббельс – головний нацистський пропагандист гітлерівської Німеччини.

Стислий підсумок.

2.1. Перелічіть основні категорії тексту.

Основними ознаками тексту, за І. Коваликом, є:

· цілісність;

· зв’язність;

· членування;

· істинність;

· ефективність тощо.

Контекст і підтекст

До основних текстових понять належать також контекст і підтекст.

Контекст– це змістово закінчений відтинок усного та писемного мовлення, достатній для визначення смислу слова, виразу чи речення, що входять до його складу і для з’ясування стилістичного або лінгвістичного функціонування слів (словоформ) виразу чи вислову.

Інколи під контекстом розуміють і словесне оточення, і конституцію мовлення, і жанр висловлювання. Професор І. Ковалик поділяє текст на горизонтальний та вертикальний.

Горизонтальний контекст – це оточення певної мовної одиниці умовами або особливостями вживання певного елемента в мовленні, що дає змогу з’ясувати значення слів або фраз, які входять до нього.

Вертикальний контекст – це історико-філософський контекст певного літературного твору та його частин. Він дає змогу простежити, як той чи інший письменник спонукає читачів до сприйняття інформації, яку він об’єктивно заклав у літературний твір.

Можемо розглядати контекст задуму і контекст функціонування. Звідси випливає поняття контексту творчості письменника, літературного напряму, національної та регіональної спільності, світової літератури.

Підтекст –це вербально не виражена, прихована інформація, яка виявляється в процесі читання (слухання) тексту на тлі основної, змістово-фактуальної інформації завдяки здатності мовних одиниць породжувати асоціативні та конотативні значення. Потенційно закладена в змісті художнього твору підтекстова інформація приховує в собі справжні наміри, думки та почуття, які часто суперечать вербально вираженому прямому змістові. Після першого ознайомлення з таким текстом підтекст може лишатися поза увагою читача, оскільки безпосередньо не сприймається, а виявляється тільки на основі осмисленої прямої вербально вираженої інформації.

Відомо, що текст художнього твору – це складна багаторівнева цілісна структура, створена з мовного матеріалу й наповнена таким обсягом різнотипної інформації, яку, на думку вчених, не може передавати текст будь-якого іншого стилю. Колись ще на перших публічних лекціях доцент Олег Колесник розповідав про те, як грають маркетологи на побоюваннях людей щодо екології, на їхньому незнанні наукових закономірностей, як, наприклад, відновлення у дівчат кінчиків волосся. Прямо в аудиторії й народилися іронічні рядочки, які важко зрозуміти тим, хто не чув та не відчув контекст і підтекст, заданий лектором.

Від світу не чекаю екозмін,
З постмодернізму злізти вже не в змозі,
Грипуючи, вивчаю діркозвіт
Озоновий... А правда ж вся - у ДОЗІ!

Медуза живить коси маслом Ші,
Ох, симулякр вартує міха грошей...
Рецепт для екології душі,
Модифікованоі, вчені, прошу!

Ольга Качмар

Замаскований спосіб передачі думок з натяками, недомовками відомий з V – VI ст. до н.е. і пов’язаний з ім’ям давньогрецького байкаря Езопа. Кого з українських байкарів знаємо? Леонід Глібов, Остап Вишня, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Григорій Сковорода та ін.

Візьмемо, наприклад, байка «Вовк і ягнятко». Зверніть увагу на контекст:

На світі вже давно ведеться,
Що нижчий перед вищим гнеться,
А більший меншого кусає та ще й б’є —
Затим що сила є…
Примір не довго б показати,
Та — цур йому! Нащо чіпать?..
А щоб кінці як-небудь поховать,
Нащо йому про теє знати,
Що, може, плаче бідна мати
Та побивається, як рибонька об лід:
Він Вовк, він пан… йому не слід…

Леонід Глібов

Інший приклад – сучасний пасаж:

«Другу подарили варана. Но он так воспринимал его, как предмет интерьера: кормил, поил, без какой-либо лирики. И вот в один из дней он его за палец цапнул. Первая реакция – «... ща я те ... как!..», а потом смотрит, а он так на него преданно грустно смотрит, из аквариума вылез и давай таскаться за ним по всему дому, ни на шаг не отходит, в глаза заглядывает: «Прости мол, хозяин, прости». Он аж расчувствовался. С утра просыпается, а варан рядом с ним сидит... всю ночь не отходил, смотрит грустно. Приятель так проникся, какой чуткий и заботливый у него питомец. Однако, палец у него не проходил и к тому же опух. Он варана в охапку - и к доктору. Там и выяснилось, что этот вид варанов ядовит, только яд у них очень слабый, поэтому они сначала кусают, а потом тупо таскаются за жертвой и ждут, пока та сдохнет.» (з мережі)

Завдання – сформулювати мораль цього твору. Це і є підтекст.

До прийомів, що породжують прихований зміст, вдавалися Т. Шевченко, І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка та ін. Це було вимогою часу. Правду не любили ніколи.

У літературі ХХ ст. підтекст почали активно використовувати символісти, постсимволісти, постмодерністи та представники інших художніх концепцій.

Він став важливою частиною творів Т. Манна, Е. М. Ремарка, Ф. Кафки, Р. Баха, У. Еко, П. Коельо та багатьох інших зарубіжних письменників. В українській літературі до нього вдавалися М. Зеров, П. Тичина, В. Винниченко, Є. Плужник, Остап Вишня, В. Симоненко (гімн шестидесятників ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА, Л. Костенко та ін.

Великим майстром підтексту в світовій літературі вважається Е. Гемінгвей, який дав філософське обгрунтування цьому явищу й зробив його основним методом освоєння дійсності. Митець порівняв прозу з айсбергом: на поверхні видно лише восьму частину загального обсягу, а прихована частина містить решту змісту. За повість “Старий і море” йому було присуджено Нобелівську премію. Це славетний американський журналіст, що працював у канадській газеті й мав довгі відрядження до Франції, відчув війну на собі, обожнював Адріатичне море (на стику з культур – Словенії, Італії й Хорватії). Багато й геніально писав про втрачене покоління.

Активне використання підтексту в літературі ХХ ст. пояснюється поглибенням скепсису щодо природничо-наукових, логічних методів пізнання світу, адекватного відображення дійсності, її переконливого тлумачення. Посмодерністські погляди. Письменники все частіше творять багатоплановість тексту, навмисне провокують велику кількість тлумачень. І не тільки письменники, а й політики, жінки, зрештою.. Важливим фактором у створенні підтексту є особистість самого письменника. Не менш суттєві часі і умови створення твору. Епоха, інтелектуальний стан суспільства загалом, рівень розвитку його культури, освіти – все це відчутно впливає на вибір митцем манери викладу. Відтворюючи добу, митець працює з тим матеріалом, який береться зі світу його почуттів, думок, переживань, настроїв. А це, безумовно, завжди складний психологічний процес.

З погляду лінгвістики, підтекст інформація міститься в комбінаторних довантаженнях смислів лексичних і граматичних одиниць.

Способи вираження прихованого смислу різноманітні:

- переосмислення значень лексем;

- особливий порядок слів;

- парцеляція - стилістична фігура, в якій частини єдиного речення інтонаційно розмежовуються як самостійні речення (на письмі — розділовими знаками кінця речення, зазвичай крапкою);

- синтаксичні повтори;

- морфологічні структури.

Цим можна вміло користуватися в повсякденному житті з виховною метою.

До засобів, що створюють підтекст будь-якого твору, нерідко входять особливі ряди слів, складені за принципом нанизування й об’єднані інтонацією переліку. Компонентами таких рядів часто стають слова різнорідних, інколи логічно несумісних лексичних значень. Наприклад: «Робота, пам’ятник, дім, телевізор, пластмасові бігуді, залізний голос – це усе, що залишилося їй від життя», а також різні граматичні орієнтації: «Тут зібралися люди, які люблять чай, канапки, музику, гумор, пожартувати, потанцювати…»

Організаційним центорм у наведених прикладах є інформація, прихована від читача, що не має чіткого матеріального оформлення. Це узагальнювана інформація і є смисловою домінантою перерахованого ряду. Смисловою домінантою можуть виступати лексичні та граматичні смисли, що виводяться з конкретних смислових ситуацій.

Отже, стислий підсумок.

3.1. Поясніть значення термінів «контекст» та «підтекст».

Контекст– це змістово закінчений відтинок усного та писемного мовлення, достатній для визначення смислу слова, виразу чи речення, що входять до його складу.

Підтекст –це вербально не виражена, прихована інформація, яка виявляється в процесі читання (слухання) тексту на тлі основної, змістово-фактуальної інформації.

Класифікація текстів

Тексти класифікують за різними параметрами:

· за родами: віршований, драматичний, прозовий;

· за знаковою системою: таблиці, ноти, формули;

· за місцем розташування на листку: бібліографічний, покажчики, реферати, епіграф, присвята, колонтитули, титульний текст тощо.

1. За джерелом походжнення:

· натуральні тексти;

· препаровані.

2. За типом трансформацій вихідного натурального тексту:

· неадаптовані;

· адаптовані;

· повні;

· скорочені;

· змішані.

3. За основними прагматичними функціями:

· інформативні

· інструктивні

· оцінні

· змішані

4. За формою мовленнєвої функції:

· усні

· письмові

5. За формою спілкування:

· монологічні

· діалогічні (полілогічні)

6. За сферою спілкування (стиль мовлення):

· розмовні (побутово-розмовний стиль)

· офіційно-ділові

· наукові

· публіцистичні

· художні

· змішаного типу: науково-ділові, побутово-ділові, науково-публіцистичні, художньо-публіцистичні.

7. За стилями та жанрами:

· наукові: тексти підручників, наукові статті, монографії, доповіді, повідомлення, виступи, реферати, анотації, огляди;

· офіційно-ділові: заява, характеристика, пояснювальна записка, анкета, автобіографія, рекомендація тощо;

· інформаційно-публіцистичні: передова стаття, інформаційний огляд, коментарі, нарис, фейлетон;

· художні: вірші, поеми, пісні, казки, оповідання, повісті, романи, п’єси.

Текст може бути художній і нехудожній (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний), і кожен з них вимагає своєрідного підходу.

Підсумок: 4.1. За якими ознаками класифікують тексти?

Тексти класифікують за різними параметрами:

· за родами: віршований, драматичний, прозовий;

· за знаковою системою: таблиці, ноти, формули;

· за місцем розташування на листку: бібліографічний, покажчики, реферати, епіграф, присвята, колонтитули, титульний текст тощо.

Висновки

Розглядаючи мову як основну і єдину форму життєдіяльності людини, спосіб розвитку і становлення особистості у процесі комунікації, важливо торкатися таких моментів участі мови, які безпосередньо відтворюють динаміку розвитку комунікативного процесу, виявляючи при цьому особистісний початок кожного окремого етапу комунікації.

Основна властивість комунікативного фокусу – його зміна, перехід з однієї фази розвитку в іншу. Мова як засіб осмисленої комунікації охоплює структурні одиниці, що здатні виконувати розумову й комунікативну функції. Мовлення – це спосіб комунікації; текст– цілісна семіотична форма організації комунікації; комунікація – процес інформаційного обміну; дискурс – комунікативна подія, ситуація, що охоплює текст та інші складники.

Праця над текстом вимагає високої професійної підготовки. Пересічний читач сприймає художній твір як певне ідейно-естетичне ціле, що впливає на його свідомість і почуття. Читає він художній текст, зазвичай, лише раз. По-іншому працює над літературним текстом філолог. Його завдання – з’ясувати, яку мету ставив перед собою автор, з яких мовних засобів побудовано твір, мотив їх вибору, чому певний твір може мати багато тлумачень, які факти породжують розмаїття тлумачень, які позатекстові чинники необхідні для з’ясування того, що приховує автор, які пояснення потрібні для адекватного письменницького розуміння художнього твору тощо. Відповідь на ці та інші питання дає грунтовний, всебічний, об’єктивний і побудований виключно на мовних фактах лінгвістичний аналіз художнього тексту. Саме це й буде предметом подальшого аналізу лінгвістики тексту.

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ

1. Наведіть приклади ланцюжкового звязку англійською/українською мовою з ключовим словом виставка (щонайменше 3 речення).

2. Які засоби сполучникового інтегративного зв’язку в англійському тексті набули широкого вжитку? (щонайменше – 10 слів)

3. Проілюструйте паралельний зв’язок у тексті з ужитком лексеми award (3-4 речення)

4. За якими ознаками прийнято класифікувати засоби когезії?

5. Сформулюйте основну відмінність між контекстом і підтекстом.

• ⇐ Назад
• 1
• 23