Сутність і місце нормування в організації праці
Тема7: Сутність, значення й об’єкти нормування праці
ПЛАН
1. Сутність і місце нормування в організації праці.
2. Мета нормування праці в нових умовах господарювання.
3. Об'єкти нормування праці. Основні напрямки вдосконалення технічного нормування праці.
Нормативно-правова база:
1. Закон України “Про зайнятість населення”.- Закони України Т.1.- К.: 1996;
2. Закон України “Про колективні договори і угоди”.- Закони України Т.6.-К.,1997,ст. 5-11;
3. Закони України “Про оплату праці”.-К.,1995, ст.1,2,3,4,5;
4. Законодавство України Про працю: Збірник законодавчих та нормативних актів.-К.: Атіка,2003.- с. 9-40;
5. Кодес законів Про працю України.-К.: Скіф,2005.-с. 4-5, 28-30, 42-44.
Основна література.
6. Абрамов В.М., Нормування праці: Підручник./ За ред. В.М.Данюка і В.М.Абрамова.-К.,1995.-с. 3-12;
7. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посіб.- 2-ге вид.,-К.: Знання-Прес, 2001.-с. 13-29, 154-155, 176-178;
8. Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор’єва М.І. Економіка праці й соціально-економічні відносини: навч. посіб.-К.:ЦНЛ,2004.- С.254-279;
Додаткова література.
9. Данюк В.М., Райковська Г.О. Нормування праці. Зб. завдань і вправ: Навч. посіб./За заг. ред. В.М. Данюка.- К.: КНЕУ,2006.- с.8-12.
Сутність і місце нормування в організації праці
В умовах переходу економіки України до ринкових відносин об'єктивно зростає роль нормування праці як однієї з суттєвих ланок економічного механізму, що визначає ефективність діяльності підприємства. Як свідчить досвід, ефективність використання праці тісно пов'язана з загальними економічними результатами діяльності підприємства, тому надзвичайно актуальним є проведення систематичної роботи зі зниження питомих витрат праці, а тому значно зростає роль і значення нормування праці на підприємстві. Використання прогресивних норм праці в сучасних умовах господарювання стає однією з найважливіших умов економічного добробуту підприємства і конкурентоздатності його продукції.
Нормування праці на підприємстві - система засобів і методів установлення міри праці, необхідної для об'єктивної оцінки його ефективності й відповідного рівня його оплати. До засобів нормування праці відносять централізовано розроблені нормативні матеріали, засоби вимірювання та аналізу трудових процесів, комп'ютерну техніку. Що стосується методів нормування, то вони, власне, є технологіями встановлення й застосування норм праці.
Метою нормування праці на підприємстві є забезпечення ефективного використання його матеріальних і трудових ресурсів, конкурентоздатності продукції на основі цілеспрямованих заходів щодо зниження трудових витрат у результаті впровадження досягнень науки і передового досвіду.
Нормування праці на підприємстві покликано вирішувати такі завдання:
- забезпечувати науково обгрунтовану базу для внутрішнього виробничого планування та організації праці;
- сприяти виявленню й використанню резервів росту продуктивності праці та зниження собівартості продукції;
- стимулювати підвищення кваліфікації працівників на основі наукового узагальнення і масового розповсюдження передового виробничого досвіду;
- сприяти вдосконаленню оплати праці, встановленню повнішої відповідності між мірою праці та мірою винагороди за працю.
Основні положення нормування праці можна звести ось до чого:
1) Обсяг виробництва продукції багато в чому залежить від якості норм, наукового обгрунтування технологічних нормативів, покладених в їх основу.
2) Значний вплив на тривалість виконання роботи здійснює організація виробництва, тому форма організації виробництва повинна бути такою, щоби тривалість операційного, технологічного і виробничого циклів була найменшою за конкретних умов.
3) Рівень кваліфікації та виробничого досвіду, рівень загальної та професійної освіти здійснюють значний вплив на успішність трудової діяльності, тому наукове вивчення, узагальнення і масове розповсюдження передового виробничого досвіду є засобами підвищення ефективності праці, що повинні максимально використовуватись у практиці нормування на підприємствах.
4) Режими праці й відпочинку можуть бути науково обгрунтованими тільки на основі психофізіологічного аналізу, а для забезпечення змістовності й привабливості праці потрібен і соціальний аналіз трудових процесів.
Що повніше ці моменти враховано в розробленні норм, то вищим буде рівень їх наукового обгрунтування.
Кожне підприємство створюється й існує для того, щоб увійшовши до суспільного поділу праці, зайнявши свою нішу на ринку товарів, шляхом виробництва й продажу певної продукції заробити необхідні кошти як для пристойного життя своїх людей, так і подальшого розвитку виробничої бази підприємства.
Це зобов'язує колектив підприємства і. насамперед його керівний склад добре налагоджувати виробничий процес, організовувати працю таким чином, щоб вона була економічно ефективною, забезпечувала кожному матеріальний добробут, приносила моральне задоволення.
Організація праці на підприємстві — процес багатогранний і складний, він спрямований на оптимальне поєднання робочої сили із засобами виробництва та створення необхідних умов для їхнього ефективного функціонування.
Людина включається у виробничий процес з економічних міркувань, вбачаючи у цьому єдину можливість заробити на прожиття. Отже, головною ланкою, що з'єднує людину із засобами виробництва, є заробітна плата або трудовий доход.
Для забезпечення певної ефективності виробництва дуже важливо оптимізувати витрачання всіх видів ресурсів, що залучаються для цього: живої праці, сировини та матеріалів, палива й енергії, Інструментів та устаткування тощо. Першим кроком на шляху до оптимізації витрачання виробничих ресурсів є нормування, тобто обґрунтоване визначення кількості конкретних ресурсів, яка об'єктивно потрібна для ведення економічно ефективного виробництва за досягнутого рівня розвитку продуктивних сил суспільства..
Отже, йдеться про певну об'єктивну міру витрачання ресурсів на одиницю вироблюваного продукту. Усякий надлишок у витрачанні ресурсів негайно збільшить собівартість продукції та тим самим зменшить прибуток підприємства. Невиправдана економія ресурсів також невигідна, бо спричинює погіршення якості продукції. А це за умов ринкових відносин для підприємства може обернутися більшими збитками, ніж було заощаджено на економії ресурсів.
Усе це повною мірою стосується й живої праці. Зайві люди на виробництві — це низька продуктивність праці та висока собівартість продукції за рахунок невиправданих виплат грошей у формі заробітної плати. Менша від об'єктивних потреб чисельність персоналу дає деяку економію на заробітній платі, але негайно виникають диспропорції між різними структурними підрозділами, порушується виробничий ритм з усіма негативними наслідками.
Принципово важливим питанням організації праці є забезпечення відповідності трудового доходу як індивідів, так і окремих колективів кількості й якості праці, що вкладена ними у загальний результат колективних дій. Така відповідність в економічній літературі відома як співвідношення між мірою праці та мірою заробітної плати.
Оскільки будь-який процес праці відбувається в часі, то універсальною мірою кількості живої праці є робочий час. Проте не завжди фактично витрачений на конкретну роботу час може слугувати обґрунтованою мірою праці. Фактично витрачений час може включати в себе простої з різних причин, необов'язкові перерви, зумовлені недбалістю або недостатньою кваліфікацією як самих виконавців трудового процесу, так і керівників.
Отже, за міру праці можна вважати лише таку кількість робочого часу, яка об'єктивно потрібна на виконання конкретної роботи кваліфікованими виконавцями за сприятливих організаційно-технічних умов.
Оптимальне співвідношення між мірою праці та мірою її оплати сприяє позитивній мотивації праці, зростанню її продуктивності, правильному співвідношенню між фондами споживання та нагромадження, отже є необхідною умовою нормального розвитку економічних процесів.
Будь-яке випередження темпів зростання фонду нагромадження порівняно з темпами збільшення фонду споживання призведе до погіршення умов відтворення робочої сили, до уповільнення зростання або й зниження життєвого рівня населення.
Невиправдане випередження темпів зростання фонду споживання над темпами зростання фонду нагромадження також має цілу низку негативних наслідків: уповільнення темпів зростання продуктивності праці, порушення балансу між попитом і пропонуванням на ринку товарів, інфляцію тощо.
Отже, нормування праці як процес визначення об'єктивно необхідних затрат робочого часу в усіх сферах діяльності людини є однією з найважливіших складових суспільної організації праці.
Стосовно сфери матеріального виробництва сутність нормування праці полягає у встановленні необхідних затрат живої праці на виконання певної роботи за нормальної організації та інтенсивності праці.
Конкретною формою вираження міри праці є норма праці, що визначається у процесі її нормування. Кожна обґрунтована норма праці, розрахована на конкретні організаційно-технічні умови виробництва, водночас повинна бути суспільно необхідною мірою праці. Для забезпечення саме такого рівня обґрунтування норм праці процес нормування повинен включати:
ü ретельне вивчення організаційно-технічних умов виконання кожної конкретної роботи, що підлягає нормуванню;
ü організаційно-технологічне проектування процесу виконання цієї роботи;
ü визначення норми праці на підставі організаційно-технологічного регламенту;
ü надання необхідної допомоги виконавцям під час освоєння ними нових трудових процесів і норм.
Термін "нормування праці" вживається в кількох значеннях.
По-перше, як процес визначення норми праці.
По-друге, як різновид практичної діяльності людини, тобто як фах.
По-третє, як функція конкретного структурного підрозділу підприємства (бюро нормування праці) або посадової особи (нормувальника).
По-четверте, як галузь наукових знань, як відносно автономна частина науки організації праці.
Нарешті, по-п'яте, як навчальний курс, що викладається у середніх спеціальних та вищих навчальних закладах.