Власні та делеговані повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування
Повноваження як елемент компетенції місцевого самоврядування – це забезпечені законом вид і міра впливу уповноваженого суб 'єкта місцевого самоврядування, спрямована на фізичних та юридичних осіб із метою забезпечення прав, свобод і законних інтересів або досягнення певного соціально-корисногорезультату в цілому для територіальної громади [63].
Власні повноваження – це повноваження, закріплені нормами муніципального права за суб’єктами місцевого самоврядування, щодо вирішення питань місцевого значення, тобто справ, що безпосередньо стосуються життєдіяльності громади і відповідають її управлінським та фінансовим можливостям. Власна сфера компетенції місцевого самоврядування – це значна частина питань місцевого значення, яка законом прямо віднесена до його відання і не належить до відання жодного з органів державної влади.
У власній компетенції органи місцевого самоврядування самостійно і під свою відповідальність приймають рішення про шляхи та способи розв’язання конкретних завдань. Інстанції, що здійснюють нагляд за реалізацією органами місцевого самоврядування власних повноважень, можуть видавати лише загальні приписи. При цьому слід мати на увазі, що коли мова йде про власну компетенцію місцевого самоврядування, державний контроль обмежується наглядом за дотриманням норм права, тобто здійснюється «загальний нагляд». Це означає, що, використовуючи закон, відповідний орган, має право втручатися в справи місцевого самоврядування лише в разі протиправних дій. Визначення доцільності чи різниця в політичних поглядах не можуть бути підставою для наглядових заходів.
Правове регулювання власної компетенції органів місцевого самоврядування закріплюється також галузевим законодавством. Так, наприклад, у Земельному кодексі України визначаються повноваження місцевих рад у галузі земельних відносин (статті 8–12) [4]. Згідно із Податковим кодексом України органи місцевого самоврядування встановлюють і скасовують місцеві податки і збори відповідно до переліку й у межах розмірів ставок, установлених законодавством України, визначають порядок їхньої сплати [6].
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» розрізняє загальну і виключну компетенцію місцевих рад (статті 25, 26) [16]. Здійснюючи загальну компетенцію, місцеві ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією та законами України до їх відання. Ряд питань, які належать до компетенції місцевих рад підлягають розгляду виключно на пленарних засіданнях. Це і стало підставою для виникнення такого виду повноважень, як виключні. Цей вид компетенції місцевих рад є доволі умовним, адже виключні повноваження одночасно є й власними повноваженнями. Тому окремі вчені-правники, стверджуючи, що мати два поняття «компетенція ради» і «виключна компетенція ради» навряд чи логічно. При застосуванні обох термінів виникає проблема їх співвідношення, складається враження, що компетенція ради, яка не входить до виключної, є компетенцією не тільки ради, а й інших органів і посадових осіб. Тому термін «виключні» пропонують застосовувати у відношенні владних повноважень ради, а не компетенції в цілому.
Виключні повноваження – це повноваження, закріплені нормами муніципального права за конкретним суб’єктами місцевого самоврядування, і не можуть бути передані чи делеговані іншим органам чи посадовим особам [63]. До виключних повноважень Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносить вирішення питань, які знаходяться у віданні місцевих рад (статті 26, 43) і підлягають розгляду виключно на їх шенарних засіданнях [16]. Це, як правило, найважливіші питання місцевого значення, розгляд і вирішення яких не може бути делеговано іншим органам. Закріплення чинним законодавством України виключної компетенції сільських, селищних, міських, районних та обласних рад має велике значення для діяльності цих органів, підвищує їх роль у системі місцевого самоврядування.
Аналіз нормативних актів і практики діяльності сільських, селищних, міських рад показує, що виключні повноваження місцевих рад можна об’єднати в чотири основні групи, які стосуються: а) організації і діяльності місцевих рад та їх органів; б) взаємодії рад відповідно із сільським, селищним, міським головою; в) організації самоврядування відповідної території; г) соціально-економічного та культурного розвитку відповідних територій.
На жаль, визначаючи компетенцію місцевих рад, не завжди враховують їх спроможність реалізувати відповідні повноваження. В результаті сільські й селищні ради мають значно ширші повноваження, ніж районні та обласні ради. На конституційному рівні необхідно закріпити новий статус, функції та повноваження органів місцевого самоврядування обласного та районного рівня шляхом передання їм значної частини управлінських функцій щодо розв’язання регіональних проблем соціальної політики, економічного та науково-технічного розвитку.
Делеговані повноваження – повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад [63].
Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» розрізняє дві групи делегованих повноважень. По-перше, це повноваження, в яких представлені інтереси держави в цілому, які здійснюються органами місцевого самоврядування під контролем держави, не порушуючи при цьому самостійності й незалежності місцевого самоврядування. Слід зазначити, що делегування повноважень органів державної виконавчої влади органам місцевого самоврядування добре відоме світовій практиці державотворення, про що йдеться і в Європейській хартії про місцеве самоврядування, в якій закріплено, що при делегуванні повноважень центральними або регіональними органами місцеві органи самоврядування повинні, наскільки це можливо, мати свободу пристосовувати їх здійснення до місцевих умов (ч. 5 ст. 4) [59]. Така практика не порушує автономію місцевого самоврядування в межах його власних повноважень і разом із тим є однією з найважливіших форм економії фінансових та людських ресурсів, оскільки виключає необхідність створення поряд з органами місцевого самоврядування ще якихось структур державної виконавчої влади.
Делеговані повноваження реалізуються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад у таких сферах:
1) соціально-економічного й культурного розвитку, планування та обліку;
2) бюджету, фінансів і цін;
3) житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв’язку;
4) будівництва;
5) освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту;
6) регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища;
7) соціального захисту населення;
8) зовнішньоекономічної діяльності;
9) оборонної роботи;
10) забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян. Ці повноваження делегуються виконавчим органам сільських, селищних, міських рад Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (статті 27-38) [16].
По-друге, це повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад. У ст. 44 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено перелік повноважень, які районні та обласні ради можуть делегувати відповідним місцевим державним адміністраціям [16]. Тобто для делегeвання повноважень районні та обласні ради приймають відповідні рішення. Делегування радами повноважень місцевим державним адміністраціям супроводжується переданням фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення.