Естетичне виховання молодших школярів у педагогічній спадщині В.Сухомлинського
Однією з найяскравіших сторінок у великій книзі педагогічної творчості України стало життя і діяльність Василя Олександровича Сухомлинського(1918 - 1970). Він створив власну самобутню,оригінальну систему освіти , навчання і виховання дітей. Особлива заслуга Василя Сухомлинського полягає в тому, що він одним з перших вітчизняних педагогів вдало об'єднав ідею всебічного розвитку особистості з ідеєю гармонійного розвитку суспільства. Він постійно наголошував - навчально-виховний процес покликаний зберегти функціональну єдність, якою природа наділила кожного з нас: душу, дух, тіло.
Вчитель - майстер широкого профилю В.О. Сухомлинський був висококультурною та духовную людиною, володів 8 іноземними мовами. Творча спадщина Василя Сухомлинського - багатогранна і надзвичайно щедра. Він -- автор понад 40 книг, понад 600 статей, 1200 казок та оповідок для дітей. Його праці перевидавалися величезними тиражами, «Сто порад вчителю», «Як виховати справжню людину», «Народження громадянина», «Павлинська народна школа», «Розмова з молодшим директором школи», «Батьківщина в серці», «Батьківська педагогіка», а його головна книга «Серце віддаю дітям» побачила світ 30 мовами світу.
Василь Олександрович, як ніхто інший у вітчизняній педагогіці, мужньо ставив і розв'язував проблему формування в молоді національного і естетичного світобачення. Про один із шляхів успішного розв'язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти кращі народні традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам'яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних традицій вчитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. В його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність -- це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи.
Для Сухомлинського формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури - основне завдання гуманістичного виховання.А сприйняття й осмислення прекрасного - основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного.
Привселюдне зізнання, винесене в назву книги «Серце віддаю дітям», підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей». На мій погляд, ця теза має стати програмною для нашого вчительства і для наших державотворців.
Звернення до педагогічної спадщини В.Сухомлинського, розгляд його педагогічної системи, наявність наукових шкіл та їх активна діяльність як наукова, так і просвітницька, свідчать про плідність і перспективність цього напряму досліджень не лише в структурі історико-педагогічної науки, а й значущість для розв'язання актуальних проблем сучасної освітньої та виховної практики.
В.О. Сухомлинський надавав особливо великого значення в естетичному вихованні учнів казці, музиці, живопису. Він дбав про те, щоб його вихованці діставали світлі враження, які вже самі по собі повинні ставати могутніми засобами виховання людини. Це досягалося за допомогою яскравих полотен, доступних дітям за змістом і формою, виразно прочитаної народної казки, краси рідної природи. Особливо сильний вплив на формування духовного світу дитини справляє пісня, музика. Осягаючи світ музичних ритмів, дитина навчається передавати за допомогою музики свої враження, розкриває свою емоційну культуру, творчі здібності.[34]
Великого значення в естетичному вихованні учнів В.О. Сухомлинський надавав зовнішньому вигляду і оформленню класів. Кожна картина, кожне унаочнення повинні допомогти учням сприйняти слова вчителя, глибше усвідомити матеріал, який вивчається.[35]
Багато уроків Василь Олександрович проводив у спеціальній «Кімнаті казок», щоб якомога глибше поринути з дітьми в атмосферу чарівного світу казок, бо саме казці педагог відводив особливе місце в естетичному вихованні учнів. Адже усвідомлення суті моральних ідей досягається не гучними словами й фразами, а емоційністю, глибиною розкриття істини і показом величі людського розуму.
Без відчуття краси слова для дитини недосяжні потаємні грані його смислового значення. А переживання краси немислиме без фантазії, без особистої участі учня у співтворчості з учителем, який передає казку. Казка, на думку В.О. Сухомлинського, - активна творчість, яка охоплює всі сфери духовного життя дитини, її розум, почуття, уяву, волю. Казка невіддільна від краси, сприяє розвиткові естетичних почуттів, без яких немислиме благородство душі, чуйність, героїчний вчинок тощо. Завдяки казці дитина осягає світ не лише розумом, але й почуттями, в казці вона знаходить реальну форму виявлення своїх духовних сил.
В.О. Сухомлинський наголошував, що створення казок - одне з важливих джерел поетичної творчості, формування естетичних почуттів і водночас засіб розумового розвитку. Участь дитини у створенні казок великою мірою сприяє збагаченню її словникового запасу, розвитку творчого мислення. Казка виховує любов до рідного краю вже тому, що сама вона - творення народу, гра творчих сил народного духу, духовне багатство народної культури.[36]
У Павлиській школі багато казок створювалося самими дітьми. Понад тисячу казок написано В.О. Сухомлинським. Твердячи, що фантастичні казкові образи відкривають дитині не лише красу, але й істину, що без казки і казкової ситуації всі пояснення для дитини мертві, бо мовчить її серце, Василь Олександрович неухильно дотримувався важливого педагогічного засобу - естетична потреба не повинна задовольнятись до перенасичення. Там, де є перенасичення, починається розчарування, нудьга, пошуки засобів “вбити” вільний час. Тому в “Кімнаті казок” В.О. Сухомлинський бував з дітьми не часто - раз -два на тиждень.
Велику увагу в естетичному вихованні учнів В.О. Сухомлинський приділяє живопису і музиці. «Музика тісно пов'язана з ліричною поезією і є немовби наступною сходинкою в духовному розвиткові людини. У вихованні музикою виражається єдність моральної, емоційної і естетичної сфер людини.».
Так, К. Стеценко вважав, що музика - “ один з найвагоміших засобів естетичного виховання дітей, бо вона, як ніщо інше, здатна ушляхетнити людину, розвинути в ній благородні поривання, вплинути на психіку і настрій” [ 38, c.63 ].
Музика - це мова почуттів. Мелодія передає найтонші відтінки почуттів, недоступні слову. Музика починається там, де кінчається слово. І якщо словом обмежується проникнення вихователя в потаємні куточки юного серця, якщо після слова не починається тонше й глибше проникнення - музика, виховання не може бути повноцінним.
Краса природи допомагає по-новому відчути красу мистецтва, а краса мистецтва виховує чуйність, сприйнятливість до краси природи. В “Школі радості” приділяється однакова увага як прослуховуванню музичних творів, так і осягненню “музики” природи.
Природу - великий гуманіст розглядав як важливий засіб емоційного, естетичного, морального аспектів виховного процесу. Вона виховує в душі підлітків здатність відчувати,сприймати тонкощі, відтінки речей, явищ. Сухомлинський писав « пізнаючи відтінки краси природи, хлопчики та дівчатка переживали життєрадісне почуття повноти духовних сил, жадобу до пізнання все нових джерел естетичних багатств»[35, c.539]. І при цьому наполягав на повноцінному включенні природи і в навчальну, і у виховну роботу. Але згадаймо його застереження: природа не повинна лишатися простим фоном розумових зацікавлень. Саме тому він вбачав необхідність талановито й уміло, глибоко й продумано включати силу краси оточуючого світу в процес виховання розуму й почуттів. Його переконання, що вміння читати й розуміти мову природи виховується так само, як і вміння читати, і сьогодні апелює до нас у процесі виховання дитини в прекрасному світі гармонії.
Сухомлинський вважав, що прилучення дитини до прекрасного починається в сім'ї. Оскільки остання є тим соціальним осередком, де дитина одержує свої перші життєві уроки, то зрозуміло, що перші естетичні враження, переживання, почуття започатковуються в сім'ї. “Тонкість відчування людини, емоційна сприйнятливість, вразливість, чуйність, чутливість, співпереживання, проникнення в духовний світ іншої людини - все це осягається передусім у сім'ї, у взаємовідносинах з рідними. Тут треба шукати емоційно-естетичний корінь благородної духовної потреби в людині”[35, с.529].
Втіленням краси, досконалості, доброти для дитини передусім є мати. Це не лише тепло, а й світ сонця, любові, ласки. У Павлиській школі панувала обстановка культу матері, з перших уроків дітям прищеплювалась життєво важлива формула : “Люби й цінуй більше всіх у житті - Маму!”.
Отже, творчий доробок В.О. Сухомлинського має різноплановий багатоаспектний характер, основу якого становлять педагогічні погляди і переконання видатного вченого. Василь Олександрович приділяв багато уваги проблемі естетичного виховання дітей. Своїми педагогічними працями він довів, що поглиблення чуттєвого світу засобами мистецтва сприяє вихованню людини, цікавої і корисної суспільству.