Сучасні теорії місцевого самоврядування
Формування науки про місцеве самоврядування – складний діалектичний процес. Досягненню мети найбільш повного охоплення історико-філософських та політико-юридичних аспектів феномена місцевого самоврядування сприяє розгляд відповідних соціальних ідей та наукових теорій (концепцій) про походження місцевого самоврядування.
Ідейним джерелом місцевого самоврядування є вчення про природне право, яке з часів Античності є важливою філософсько-ідеологічною течією. Еволюціонуючи від наївних уявлень до фундаментальної системи науково обґрунтованих поглядів і правових принципів, природне право, без сумніву, мало суттєвий вплив на ідею місцевого самоврядування. Суть теорії природного права виявляється в уявленнях про справедливість, які втілені в загальнолюдських принципах свободи та рівності [64].
У процесі становлення та розвитку муніципальної науки сформувалося декілька наукових теорій (концепцій) походження місцевого самоврядування, які по-різному тлумачать сутність цього інституту та особливості його взаємовідносин з державою.
Основними сучасними теоріями місцевого самоврядування є:
1. Державницька теорія,в основі якої лежить ідея децентралізації частини державної виконавчої влади. Тобто ідея передачі центром окремих власних повноважень місцевим органам, передача права видавати нормативні акти органом певного регіону або передача права здійснювати закони і політику, які встановлюються центром, конкретизуючи їх щодо специфіки певного регіону на рівні територіальних спільнот громадян та тих органів, яких вони обирають.
Прихильники цієї теорії розглядають самоврядування як засіб здійснення державних функцій за допомогою недержавних за своєю суттю суб'єктів (місцевого населення та його органів). Ця теорія найбільш поширена у Європі. Вона започаткована у магдебурзькому праві та втілена в Європейській хартії місцевого самоврядування.
2. Громадівська теорія (або теорія природних прав територіальної громади) розглядає первинних суб'єктів місцевого самоврядування, тобто громади, як самостійне джерело такої публічної влади, яка належить не державі, а є самостійною, так званою "муніципальною". Ця теорія започаткована практикою державотворення США.
3. Теорія муніципального дуалізму (громадсько-державна, концепція дуалізму повноважень місцевого самоврядування) є певною модифікацією громадівської і державницької теорії місцевого самоврядування. Ця теорія виходить із того, що органи місцевого самоврядування незалежні від держави лише в суто місцевих справах, а у сфері політичній розглядаються як органи держави, що виконують її функції і повноваження. Відповідно до цього й ті справи, які покликані вирішувати органи місцевого самоврядування, мають поділятися на так звані "власні", при вирішенні яких органи місцевого самоврядування мають діяти незалежно і самостійно від державних органів, дотримуючись лише закону, та "делеговані", які здійснюються під контролем та адміністративною опікою відповідних державних органів[62].
Визначаючи, яка із наведених теорій знайшла своє втілення у законодавстві України, слід зазначити таке. Про наявність у чинному законодавстві громадівської теорії свідчать такі положення чинного законодавства України:
1) Конституція України та Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» розглядає самоврядування як природне право територіальної громади [1], [16];
2) ст. 140 Конституції України розглядає територіальну громаду як первинний суб'єкт місцевого самоврядування [1];
3) відповідно до задекларованих положень законодавства місцеве самоврядування самостійно вирішує питання місцевого значення та зосереджується лише в селах, селищах та містах як "природних" населених пунктах, а населення районів та областей не визнається самостійним суб'єктом місцевого самоврядування [63].
Разом із тим, у дусі державницької теорії виписано такі положення чинного законодавства України:
1) сутність місцевого самоврядування в тій владі, джерелом якої є народ (ч. 2 ст. 5 Конституції України), а не його частина – громада [1];
2) обсяг повноважень місцевого самоврядування визначається за принципом "дозволено лише те, що передбачено законом" (ч. 2 ст. 19 Конституції України), який притаманний органам державної влади [1];
3) наділення органів місцевого самоврядування делегованими повноваженнями органів виконавчої влади та контроль за здійсненням цих повноважень з боку органів виконавчої влади [63].
Отже, обрана в Україні модель місцевого самоврядування належить до концепції дуалізму повноважень місцевого самоврядування