Всесвітня історія опорні конспекти 11 клас

Всесвітня історія опорні конспекти 11 клас

Тема 2. США I КАНАДА

США у 1945-1950 pp.

Зміцнення міжнародного статусу США внаслідок Другої світової війни

1. Друга світова війна сприяла зростанню військової могутності США.

У США сформувався потужний військово-промисловий комплекс. Президент США Гаррі Трумен заявляв: “Ми вийшли з війни як наймогутніша в світі держава, можливо наймогутніша в історії людства”.

2. За роки Другої світової війни США побудували 434 військово-морських бази.

3. Їхні військово-морські та військово-повітряні сили були розташовані на всіх основних напрямках світових комунікацій і у найважливіших стратегічних пунктах Західної Європи, Азії, Африки (близько 2300 військових баз).

4. 1945 р. Збройні сили США досягли чисельності 12 млн осіб. Щорічні витрати на армію й флот у перші післявоєнні роки Сягали 11 млрд доларів.

5. США монопольно (до 1949 р.) володіли новою зброєю масового винищення — атомною зброєю і засобами її доставки — авіаносцями і бомбардувальною авіацією далекої дії, які могли донести ядерні заряди в будь-яку точку планети.

6. Липень 1945 р. США провели вдале випробування атомної бомби, а потім використали її на завершальному етапі війни з Японією (6 і 9 серпня 1945 р. атомні бомби було скинуто на японські міста Хіросіму та Нагасакі).США прагнули ослабити СРСР, перешкодити поширенню комунізму в світі за допомогою військового, економічного та політичного тиску.

7. В основу зовнішньої політики США було покладено “доктрину стримування”, запропоновану в 1947 р. радником посольства США у Москві Джорджем Кеннаном, який заявив, що США “ повинна протиставити росіянам силу в будь-якій точці земної кулі, де вони проявляють спробу порушити мир і стабільність”.

8. 1947 р. Для організації "національної безпеки" в США були створені спеціальні урядові установи — Рада національної безпеки і Центральне розвідувальне управління та введено посаду міністра оборони.

9. 1947 р. Президент Г. Трумен виступив з ініціативою протидії комуністичним силам у Туреччині та Греції, для чого були виділені відповідні кошти — 400 млн доларів (“доктрина Трумена”).

Зовнішньополітична програма Г. Трумена була спрямована на захист “вільного світу” та американських геополітичних інтересів, які полягали у посиленні ролі США на міжнародній арені й об’єднанні демократичних країн у боротьбі проти комунізму. Його доктрина для забезпечення американського лідерства у світі ґрунтувалася на концепції “стримування комунізму”.

Геополітика — політична концепція про вплив географічного фактора (положення країни, природних ресурсів, клімату тощо) на глобальні інтереси та зовнішню політику розвинених індустріальних держав. Подальшим практичним втіленням ідеї “стримування комунізму” стали:

• зміцнення воєнної могутності США;

• гонка озброєнь;

• створення військових блоків (НАТО, СЕАТО, СЕНТО);

• створення мережі військових баз навколо кордонів СРСР;

• надання допомоги вільним народам (“план Маршалла” — в Європі, допомога Японії 2 млрд доларів); пряме використання військової сили (війна 1950-1953 pp. у Кореї).

21 червня 1949 р. Конгрес США ратифікував договір про вступ до НАТО.

1954 р. Доктрину “стримування комунізму” заступила доктрина “масової відплати”, а згодом доктрина “гнучкого реагування”, яка допускала можливість ведення “обмеженої війни”. Однак створення ядерної зброї в СРСР привело до необхідності переговорів.

9 березня 1957 р. На спільному засіданні обох палат конгресу було проголошено “доктрину Ейзенхауера”.

Її суть:

• прагнення зменшити вплив СРСР у районі Близького Сходу;

• співробітництво з арабськими країнами;

• здійснення “програми військової допомоги та співробітництва” цим країнам;

• використання збройних сил США “для забезпечення та захисту територіальної цілісності та політичної незалежності” близькосхідних країн.

Доктрина (від лат. doctrina — вчення) — наукова або філософська теорія, провідний теоретичний чи політичний принцип у діяльності держави.

Висновок

Після Другої світової війни США перетворилися на лідера Вільного світу в умовах зростаючого протистояння між Сходом і Заходом.

Наростання консервативних тенденцій у внутрішньополітичному житті

40-50-ті pp. — президенство у США Г. Трумена (1945 — 1952 pp.) від демократів, Д. Ейзенхауера (1953-1960 pp.) від республіканців.

1. У післявоєнні роки у внутрішній політиці США посилились консервативні тенденції:

• серед підприємців ширилася думка про необхідність відмови від проведення деяких ліберальних реформ Ф. Рузвельта, що не потрібно втручання держави в економічну діяльність;

• ділові кола США вимагали прийняття нового профспілкового законодавства (реакція на страйкову боротьбу 1946 p.).

2. Відбувалося деяке обмеження демократичних свобод:

• 1947 р. Прийнято закон Тафта-Хартлі, який:

— зменшив права профспілок;

— ставив профспілки під контроль держави;

— обмежував права робітників на страйки;

— профспілки були зобов’язані подавати урядові відомості про свою чисельність і грошові витрати;

— заборонив профспілкам фінансувати політичні компанії;

— комуністам заборонялося обіймати виборні посади у профспілках.

• 1950 р. Закон Маккарена-Вуда (“Закон про внутрішню безпеку”).

Зобов’язував компартію та деякі інші організації зареєструватися в Міністерстві юстиції як “підривні” організації. За відмову від реєстрації — покарання: 5 років тюремного ув’язнення і штраф у розмірі 10 тис. доларів. Понад 2,5 млн державних службовців пройшли перевірку на лояльність, з державних органів було звільнено 7 тис. службовців.

• 1954 р. Парламент засудив діяльність Дж. Маккарті.

Маккартизм — реакційна політична течія, що переслідувала за вільнодумство. Дістала свою назву від прізвища сенатора Джозефа Маккарті. Діяльність сенатора Дж. Маккарті та його прихильників дістала назву “полювання на відьм”, бо:

— були обмежені конституційні права громадян США;

— почалося переслідування інакомислячих;

— переслідування велись за політичними мотивами.

3. 50-ті pp. У США расова дискримінація негритянського населення, якого налічувалося 20 млн осіб.

Середина 50-х pp. Масовий рух негрів за свої громадянські права.

Дуайт Ейзенхауер

(1890-1969)

Герой Другої світової війни, головнокомандувач об’єднаних сил союзників у Західній Європі. Прийшов до влади внаслідок виборів 1952 року як представник республіканців і став 34-м президентом США в 1953-1960 pp.Народився в штаті Техас, школу закінчив у штаті Канзас, куди переїхали його батьки. Працював на фермах.

У 1910 р. вступив до армійської військової академії у Вёст-Пойнті, після закінчення якої служив у піхотному полку в Техасі. Згодом знову навчався в танковій школі й військовому коледжі Вашингтона.

Працював у відомствах начальника штабу армій генерала Д. Макартура. У 1940 р. Д. Ейзенхауера було призначено начальником штабу дивізії, а в 1941 р. — начальником штабу армійського корпусу.

У 1942 р. Д. Ейзенхауера було призначено головнокомандувачем Збройних сил США на європейському театрі воєнних дій. Одержав звання генерала армії. Командував воєнними операціями союзних військ у Північній Африці, на Сицилії, військами союзників, які висадились у Нормандії й вели воєнні дії в Європі.

У 1945 р. командував окупаційними військами США в Німеччині.

1945-1948 pp. очолював штаб американської армії.

З 1950 р. командував Збройними силами НАТО.

У 1952 р. обраний президентом.

Він розгорнув боротьбу з корупцією у державному апараті, звільнив його від прокомуністичних елементів, зменшив податки, всіляко заохочував приватну ініціативу.

Виконуючи одну з головних передвиборних обіцянок, Д. Ейзенхауер домігся припинення війни в Кореї та підписання перемир’я.

Д. Ейзенхауер був незадоволений розпочатою кампанією Маккарті про відмову від торгівлі з країнами комуністичного блоку, а також “пошуком ним підривної діяльності в армії США”. Сенат у 1954 р. ухвалив резолюцію, яка засуджувала поведінку Маккарті.

Д. Ейзенхауер користувався великою популярністю серед народу і знову переміг на виборах вдруге у 1956 р. За його президентства посилився військово-промисловий комплекс. Правління Ейзенхауера збіглося з розгортанням науково-технічної революції. Досягнення кібернетики й електроніки створили основу для переходу до комплексної автоматизації виробництва. Покращилося матеріальне становище багатьох людей. Д. Ейзенхауер залишився в пам’яті американців як людина сильної волі, яка зробила значний вклад у розгром фашизму й процвітання американської нації.

Причини економічного процвітання після війни

• Ліквідовано військову й економічну могутність Німеччини та Японії.

• Послабилися Британська імперія та Франція. Територія США не постраждала від війни, збитки у війні були порівняно незначні.

• До США переїхало багато видатних вчених і фахівців з інших країн.

• Широко впроваджувалися у виробництво досягнення науково-технічної революції — автоматизовані системи, роботи, лазерна техніка, радіоелектроніка тощо.

2. Було збережено основні принципи “нового курсу” Ф. Рузвельта про посилення ролі держави в економіці країни.

3. Здійснювалося стимулювання науково-технічного прогресу, створювалися нові та розширювалися діючі науково-дослідні центри.

4. Вирішувалася проблема демобілізованих солдатів. Було прийнято “Солдатський білль про права”. Учасники війни забезпечувалися роботою, землею, житлом, безплатним навчанням і медичним обслуговуванням.

5.1946 р. Прийняли “Закон зайнятості”, яким держава регулювала використання трудових ресурсів і межу безробіття.

6. Після війни було розпочато конверсію військового виробництва, внаслідок чого знизилися прибутки більшості американців, зросло безробіття.

7. 1948 р. Було збільшено мінімальну заробітну плату та прийнято програму дешевого житла.

8. Д. Ейзенхауср в економічній політиці намагався обмежив ти державне регулювання і втручання держави у справи бізнесу.

9. У 50-х pp. для соціально-економічного розвитку США були характерні повільні темпи розвитку виробництва й часті кризи (1953-1954 pp.,1957-1958 pp., 1960-1961 pp.), збільшувалась кількість робітників невиробничої сфери, відбувався інтенсивний розвиток військово-промислового комплексу.

США у 1960-1970 pp.

Внутрішня політика адміністрації Дж. Кеннеді

1960 р. На президентських виборах США обрано від Демократичної партії Джона Кеннеді, віце-президентом став Ліндон Джонсон. Дж. Кеннеді оголосив програму своєї діяльності “Нові рубежі” як продовження лінії Ф. Рузвельта.

Мета внутрішньої політики Кеннеді — відродження США як світового лідера, стимулювання економічного зростання.

З цією метою планувалося:

1. Розширити функції держави в економіці.

2. Збільшити капіталовкладення в економіку.

3. Зменшити інфляцію.

4. Здійснювати підготовку кадрів за новими стандартами і потребами НТР.

5. Розумно поєднувати ціни і зарплату.

6. Удосконалювати загальну і спеціальну освіту.

7. Збільшити допомогу з переустрою міст.

8. Збільшити асигнування на соціальні програми.

9. Сприяти розвиткові відсталих районів країни.

10. Скоротити податки.

11. Надати допомогу фермерам.

12. Покращити становище негритянського населення.

13. Покращити становище жінок, молоді.

Що було зроблено для реалізації програми “Нові рубежі”

1. Були надані пільги великому капіталу.

2. Зменшено податки з монополій, щоб вони збільшували інвестиції у промисловість та створювали нові робочі місця.

3. Було збільшено допомогу безробітним.

4. Продовжено строк, протягом якого безробітні отримували допомогу — з 26 до 39 тижнів.

5. Розширено страхування від безробіття.

6. Започатковано громадські роботи для безробітних.

7. Збільшено масштаби житлового будівництва.

8. Значно покращились взаємини з профспілками.

Наслідки втілення в життя програми “Нові рубежі” Дж. Кеннедц

1. Почалося значне зростання американської економіки (до 5,6-7% на рік).

2. За 5 років валовий внутрішній продукт зріс на 35%.

3. Скоротилося безробіття на 4,6%.

4. Зарплата робітників зросла на 19%.

5. Відбулася повна автоматизація виробництва. Досягнуто значних успіхів у здійсненні науково-технічної революції.

6. Динамічно розвивалося сільськогосподарське виробництво.

7. Було прийнято закон про допомогу сім’ям із низькими доходами.

Зовнішня політика адміністрації Дж. Кеннеді

1. Намагався зберегти й зміцнити позиції США на міжнародній арені як лідера “вільного світу”.

2. Змінив доктрину “масової відплати” на доктрину “гнучкого реагування” на збройні конфлікти.

3. Намагався не допустити експансії комунізму.

4. Звернув головну увагу на політичні процеси в Азії, Африці, Латинській Америці у зв’язку з появою нових незалежних держав.

5. Хотів обмежити вплив СРСР на країни “третього світу”.

6. Реалістично підходив до розв’язування спірних питань, дотримувався позиції про необхідність конструктивного діалогу з СРСР. Це підтверджує “Карибська криза”.

Січень 1962 р. За ініціативи США Організація Американських держав (ОАД) прийняла рішення про визнання кубинського режиму злочинним і про виключення Куби з ОАД та про заборону торгівлі країн Латинської Америки з Кубою, 15 країн Латинської Америки розірвали з Кубою відносини.

У відповідь на таку політику США СРСР почав надавати Кубі різноманітну допомогу і вирішив розмістити на Кубі ракети середньої дальності, почавши їх таємну доставку. На Кубу СРСР почав завозити ракети СС-4, бомбардувальники Іл-28 і тактичні ракети “Місяць”, які могли використовуватися як носії ядерних зарядів. У відповідь США оголосили морську блокаду.

22 жовтня 1962 р. США сконцентрували навкруги Куби великі з’єднання військово-морського флоту (всього 183 кораблі), воєнну авіацію, морських піхотинців. Було приведено у повну бойову готовність війська США та війська союзників США по НАТО. Почалася небезпечна конфронтація, що загрожувала всьому світові термоядерною війною.

Велику роль у подоланні кризи відіграли лідери обох держав — Дж. Кеннеді та М. Хрущов, які пішли на переговори і прийняли компромісні рішення, щоб запобігти ядерній війні; СРСР погодився вивезти з Куби ракети, а США відмовилися від вторгнення своїх військ на Кубу.

Висновки

1. СРСР і США зробили вибір на користь миру зі збереженням кубинського комуністичного режиму, а не термоядерної війни.

2. Карибська криза стала поворотним пунктом для переорієнтації зовнішньої політики СРСР, США та інших великих держав у бік скорочення гонки озброєнь, послаблення міжнародного напруження.

5 серпня 1963 р. У Москві США, СРСР та Велика Британія підписали Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космосі і під водою.

22 листопада 1963 р. Дж. Кеннеді був убитий в Далласі (штат Техас).

Внутрішня політика адміністрації Л. Джонсона

1963 р. Після вбивства Дж. Кеннеді посаду президента до нових виборів посів віце-президент Ліндон Джонсон.

1964 р. Відбулися чергові президентські вибори. Президентом було обрано Ліндона Джонсона.

Висунув план побудови “Великого суспільства” без злиднів, безробіття і злочинності. З цією метою:

1. Був підвищений рівень мінімальної зарплати.

2. Фермерам надано нові кредити й субсидії.

3. Виділялися кошти на охорону здоров’я, підтримку спеціальних і середніх шкіл.

4. Значні кошти було виділено на державне будівництво дешевого житла.

5. Прийнято закон про допомогу сім’ям з низькими доходами.

6. Введено безкоштовне медичне страхування для громадян похилого віку.

7. Прийнято низку законів про надання громадянських прав негритянському населенню Америки:

• 1964 р. Закон про обмеження расової дискримінації при наймі на роботу.

• 1965 р. Закон про гарантування виборчих прав негрів.

• 1968 р. Закон про громадянські права негрів (зрівняння в правах при здаванні житла, при обслуговуванні в громадських місцях).

Зовнішня політика адміністрації Л. Джонсона

1. Висунув доктрину “гнучкого реагування” про надання збройної підтримки антикомуністичним режимам.

2. США розпочали війну у В’єтнамі у серпні 1964 p., спровокувавши збройний інцидент у Токійській затоці, що послугувало приводом для бомбування Північного В’єтнаму. Л. Джонсон направив у В’єтнам 500-тисячну армію американських солдатів. США підтримали Південна Корея, Таїланд, Нова Зеландія, Австралія.

1968 р. США були змушені припинити бомбування і розпочали переговори з Демократичною Республікою В’єтнам.

1973 р. Була підписана Паризька угода про припинення війни і відновлення миру у В’єтнамі. США, не досягнувши мети, змушені були вивести війська з В’єтнаму. У війні загинуло 60 тис. американських солдатів і офіцерів.

3. Пожвавилися контакти США з СРСР. У період з 1963 по 1969 pp. СРСР і США уклали різних угод більше, ніж за 30 років з моменту встановлення між ними дипломатичних відносин.

4. 1968 р. Було підписано Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, який до кінця року підписали 83 країни світу.

Активізувала свою діяльність внутрішня реакція

1968 р. Вбивство Мартіна-Лютера Кінга, відомого борця за громадянські права негритянського населення.

Було вбито сенатора Р. Кеннеді, який висунув свою кандидатуру на пост президента. Авторитет адміністрації Л. Джонсона впав, демократи зазнали поразки під час президентських виборів у листопаді 1968 р.

До влади доступився республіканець Р. Ніксон.

Мартін-Лютер Юнг

(1929-1968)

Національний герой США, один із керівників боротьби за громадянські права негрів. Його називали “моральним лідером нації”.

Молодий негритянський священик був ініціатором тактики ненасильницьких дій. Заснував у 1957 р. негритянську організацію “Південна конференція християнського керівництва”. Він виступав проти проявів расизму, дискримінації чорношкірих американців. Вимагав

забезпечення виборчих прав для чорношкірих, а також обмеження расової дискримінації при одержанні житла, при найманні на роботу, у школах та громадських місцях.

Домігся прийняття у 1960 р. закону про громадянські права, який гарантував неграм виборчі права, захист від насильства.

У 1964 р. був прийнятий новий закон про громадянські права, який заборонив расову дискримінацію в громадських місцях, а також при найманні й звільненні робочої сили.

У 1964 р. одержав Нобелівську премію миру.

У 1965 р. домігся прийняття нового закону про громадянські права, який скасував у деяких штатах цілу низку цензів, введених, щоб не допустити негрів до участі у голосуванні.

У 1968 р. расисти вбили борця за громадянські права негрів Мартіна-Лютера Кінга. 150 тис. негрів і білих зібралися провести в останню путь великого борця за права людини.

Внутрішня політика Р. Ніксона

1969-1974 pp. Президентом США був республіканець Річард Ніксон. З метою оздоровлення економіки проголосив “нову економічну політику”.

1. Збільшено капіталовкладення в нові галузі економіки.

2. Великим компаніям, які інвестували виробництво, надано значні податкові пільги.

3. Скасовано акцизний податок на продаж легкових автомобілів.

4. В економіку США залучено іноземний капітал.

5. Введено контроль над цінами.

6. Зросла кількість американців, які отримували державну допомогу.

7. Зріс мінімум погодинної оплати праці до 1,7 долара на годину.

8. Оголошено про скорочення допомоги іншим державам.

9. Розпочато структурну Перебудову економіки, спрямовану на розвиток наукомісткого виробництва.

Зовнішня політика Р. Ніксона

70-ті pp. — період становлення й розвитку розрядки міжнародної напруженості, послаблення “холодної війни”.

1. 18 лютого 1970 р. президент Р. Ніксон у своєму посланні конгресу “Нова стратегія в інтересах миру” наголосив на необхідності “спиратися не лише на силу”, а й на переговори з протилежною стороною.

2. Висунув концепцію “від ери конфронтації до ери переговорів”.

3. Сприяв становленню взаємовідносин між СРСР і США на принципах мирного співіснування:

• у 1971, 1973, 1974 pp. відбулися зустрічі між президентом і радянським керівництвом;

• були укладені важливі радянсько-американські угоди: Договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО), Договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-1).

• За період 1972-1974 pp. СРСР і США уклали 41 угоду, які створили необхідну правову базу для розвитку співробітництва між країнами.

4. Адміністрація Р. Ніксона підписала угоду про припинення війни у В’єтнамі й відновлення миру.

Загострення внутрішньополітичної боротьби у 70-х pp. “Уотергейтська справа”

Під час виборчої кампанії 1972 р. було заарештовано кілька осіб, які проникли до штаб-квартири Демократичної партії в готелі “Уотергейт” у Вашингтоні, щоб встановити апаратуру для підслуховування.

Р. Ніксон заперечував свою причетність до цієї справи і на виборах президента 1972 р. знову переміг.

Утім, у процесі слідства стало відомо, що до “уотергейтської справи” причетний Р. Ніксон, який 9 серпня 1974 р. під загрозою імпічменту змушений був подати у відставку. Президентом став віце-президент ДжералдФорд.

1974-1976 pp. — президентство Д. Форда від республіканців, припало на гостру економічну кризу 1974-1975 pp., викликану збільшенням світових цін на нафту.

• Збільшено державне регулювання.

• Зменшено соціальні програми.

• Значно зросло безробіття (до 10 млн осіб).

У зовнішній політиці проводив лінію свого попередника на розрядку міжнародної напруженості, ослаблення “холодної війни”.

1975 р. Нарада з питань безпеки і співробітництва в Європі у Гельсинкі, в якій взяли участь керівники 33 європейських країн, США і Канади.

Було підписано Заключний акт, де зафіксовано 10 принципів взаємовідносин між країнами.

1. Суверенна рівність, поважання прав, характерних суверенітету.

2. Незастосування сили або загрози силою.

3. Непорушність кордонів.

4. Територіальна цілісність держав.

5. Мирне врегулювання суперечок.

6. Невтручання у внутрішні справи.

7. Повага прав людини, основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігій і переконань,

8. Сумлінне виконання зобов’язань з міжнародного права.

9. Рівноправність і право народу розпоряджатися своєю долею.

10. Співробітництво між народами.

1976 р. Новим президентом став Д. Картер.

Почався відхід від політики розрядки в американсько-радянських відносинах. Джеймс Картер висунув доктрину “суперництва й співробітництва”. Зовнішньополітична доктрина Д. Картера виходила з необхідності активного втручання США в будь-якій точці планети, де виникла загроза американським життєвим інтересам. Для цього було створено “сили швидкого реагування”.

Червень 1979 р. Договір ОСО-2, підписаний Дж. Картером і Л. Брежнєвим у Відні, внаслідок вторгнення радянських військ в Афганістан не був ратифікований жодною зі сторін.

Другий етап науково-технічної революції (НТР)

Суть НТР — перехід від машинно-фабричного до комплексно-автоматизованого виробництва. Це якісно новий етап продуктивних сил на основі перетворення науки на безпосередню продуктивну силу, на провідний чинник розвитку суспільства.

Етапи НТР

Перший етап — 50-ті pp. Це початок НТР, коли стали до ладу перші атомні електростанції, почалося застосування в промисловості електронно-обчислювальної техніки. Три великих винаходи створили базу сучасного виробництва: ядерний реактор (1942 p.), транзистор (1948 p.), лазер (1950 p.).

Другий етап — 60-70-ті pp.

Широко здійснюється автоматизація виробництва, роботизація, повсюдно запроваджувалися автоматизовані системи керування виробництвом. Це період масштабного впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво. Відбувається значна структурна перебудова в економіці. Швидкими темпами розвиваються: хімія та хімічні технології, атомна промисловість, космонавтика.

Третій етап — початок 80-х pp.

Основні напрямки НТР

1. Автоматизація виробництва.

2. Використання ЕОМ (електронно-обчислювальних машин) для обробки інформації.

3. Проникнення мікроелектроніки у всі сфери життя.

4. Зростання ролі хімії в народному господарстві.

5. Зміни в паливно-енергетичному балансі (основними енергоносіями стали нафта і газ).

6. Значне вкладання коштів у наукові дослідження.

7. Скорочення термінів винаходів і наукових відкриттів до їхнього впровадження у виробництво.

8. Використання новітніх досягнень НТР для військових та мирних потреб.

Ознаки НТР

1. Прискорення науково-технічних перетворень.

2. Поєднання науки з виробництвом.

3. Розвиток процесу опанування новими видами енергії.

4. Здійснення виготовлення і масового застосування штучних матеріалів з наперед заданими властивостями.

5. Перебудова господарства в напрямку енерго- та ресурсозбереження.

6. Зростання Темпів комп’ютеризації виробництва.

7. Застосування новітніх технологій.

8. Розвиток біотехнології.

9. Розвиток наукомістких галузей — освоєння космосу (16 червня 1969 р. здійснена посадка людини на місяць), електроніки тощо.

10. Запровадження робототехніки.

11. Впровадження автоматизованих систем керування.

12. Широке застосування автоматизованих систем керування технологічними процесами.

13. Масове оновлення побутової техніки (відеомагнітофонів, персональних комп’ютерів, мікрохвильових печей тощо) та засобів зв’язку.

Наслідки НТР

1. Підвищилася ефективність усієї виробничої діяльності.

2. НТР сприяла збільшенню темпів і обсягів виробництва.

3. Швидкими темпами зростала продуктивність праці.

4. Змінилася структура продуктивних сил.

5. Зросла роль сфери обслуговування. В 1970 р. у невиробничій сфері працювало 60% усіх працюючих. Формувалася економіка послуг.

6. Відбулися значні зміни в сільському господарстві. Здійснено індустріалізацію сільськогосподарської праці, що сприяло:

• зменшенню кількості ферм (у 1950 р. було 5,6 млн ферм, а в 1970 р. — 2,9 млн);

• скороченню кількості зайнятих у сільському господарстві (1950 р. — зайнято в сільському господарстві 9,9 млн осіб, у 1984 р.-3,7 млн).

7. Змінилися умови, характер та якість праці:

• зросла роль творчих управлінських та контролюючих функцій;

• зросли вимоги до освіти людини.

8. Сталися зміни в аспектах життя суспільства й окремої людини.

9. Змінилося обличчя промислового робітника.

10. Відбувався перехід висококваліфікованих робітників до групи інтелігенції.

11. Швидкими темпами зростав середній клас та їхній добробут (менеджерів, науковців, інженерно-технічних кадрів, працівників сфери послуг тощо).

12. На зміну індустріальному суспільству прийшло постіндустріальне, головною рушійною силою якого є наука, виробництво, розподіл, використання інформації.

13. Зросли і стали однією з основ господарської діяльності транснаціональні корпорації (ТНК). У 70-х pp. їх було 35 тис., які контролювали 170 тис. іноземних філій.

14. Змінилися взаємовідносини суспільства і природи, що призвело до величезних екологічних проблем.

США у 1980-2005 pp.

“Рейганоміка”

“Рейганоміка” — економічна політика президента Р. Рейгана (1981-1988 pp.).

На початку президентства Р. Рейгана економічне становище в країні було важким:

• значний дефіцит державного бюджету;

• зниження темпів розвитку порівняно з іншими країнами;

• в економіці США — депресія, що розпочалася наприкінці 1972 р.;

• значна інфляція;

• зросла кількість безробітних;

• падіння реальної зарплати робітників.

Р. Рейган запропонував програму “Відродження Америки”, в якій вклав низку економічних заходів (“рейганоміка”).

Суть “рейганоміки”

1. Державне регулювання економіки було обмежене.

2. Послаблено державну регламентацію підприємницької діяльності.

3. Відмінено урядовий контроль за цінами на внутрішньому ринку.

4. Зменшені соціальні програми, щоб пізніше компенсувати це за рахунок зростання економіки.

5. Скорочувалися податки на 30% для всіх груп населення.

6. Корпораціям було надано великі податкові пільги, що дало змогу скерувати вивільнені кошти на розширення виробництва.

7. Збільшувалися капіталовкладення в передові галузі виробництва.

8. Зростала частка наукомістких галузей — радіоелектроніки, приладобудування, космонавтики тощо.

9. Створено сприятливі умови для залучення іноземного капіталу в економіку США.

10. Скорочувалися малоефективні галузі виробництва.

11. Особлива увага приділялася розвиткові і стимулюванню приватного сектора.

12. Здійснювалося технічне переоснащення підприємств та підвищення їхнього технологічного рівня.

13. Скорочувалися витрати на державний апарат; значно зменшилися асигнування міністерств, крім Пентагону (міністерства оборони).

14. Кредитно-грошова політика була спрямована на подолання інфляції.

Наслідки “рейганоміки”

1. Забезпечила нове зростання економіки США:

• зросло виробництво;

• щорічний приріст виробництва становив 4%;

• продуктивність праці зросла в 2 рази;

• середньорічні темпи приросту валового національного продукту становили 3,5%.

2. Уможливила подолати економічну депресію.

3. Забезпечила США безкризовий розвиток протягом тривалого часу.

4. Значно підвищився життєвий рівень населення:

• зменшився рівень безробіття з 7 до 5,4%;

• знизився рівень інфляції з 12,5 до 4,5%;

• було створено 18 млн робочих місць;

• сталися глибокі структурні зміни в економіці, зросла частка невиробничої сфери (торгівлі, фінансів, освіти, охорони здоров'я) до 64%.

Зовнішньополітична стратегія Р. Рейгана

Два етапи у зовнішній політиці Р. Рейгана.

Перший етап — до 1985 р.

Домінують силові підходи до вирішення проблем міжнародного життя, взято курс на відновлення військово-промислової могутності США.

Особливо це виявилося:

• після вступу радянських військ у Афганістан (1979 p.);

• після введення військового стану в Польщі (1981 p.);

• у зв’язку з розміщенням радянських ракет СС-20 у Східній Європі.

Приклади силових методів Р. Рейгана

1. Прийнято доктрину “неоглобалізму” Р. Рейгана, якою передбачалося: використання військ США проти радянського впливу у світі; глобальне протистояння СРСР.

2. 1982 р. Р. Рейган закликав до хрестового походу проти СРСР, який він назвав “імперією зла”.

3. 1983 р. Почалося розміщення американських ракет “Першинг-2” та “Томагавк” у Західній Європі.

4. 23 березня 1983 р. Р. Рейган обнародував плани “стратегічної оборонної ініціативи” (СОІ), відомої під назвою “зоряні війни”, що погрожували перенесенню військового протистояння в космос.

5. 1983 р. Американські війська вторглися на Гренаду; в 1983-1984 pp. — у Ліван.

6. Могутня економіка США включилася у гонку озброєнь.

7. Перед комуністичною небезпекою та ядерною загрозою з боку СРСР США вдалося згуртувати навколо себе країни НАТО.

8. Секретні служби (особливо ЦРУ) дістали повну свободу дій у сфері супротиву радянському впливові та у підтримці антикомуністичних сил у країнах “третього світу”.

9. США озброювали моджахедів Афганістану.

Другий етап — з 1985 р. З приходом до влади в СРСР М. С. Горбачова починає змінюватися зовнішня політика США. Радянсько-американські відносини значно потеплішали.

1. Відбуваються зустрічі керівників держав і США:

1985 р. — у Женеві,

1986 р. — у Рейкв’явіку,

1987 р. — у Вашингтоні,

1988 р. — у Москві.

2. 8 грудня 1987 р. Між СРСР і США був підписаний Договір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності. Американська сторона зобов’язувалася демонтувати 889 ракет, радянська — 1752.

Рональд Рейган

40-й президент США, республіканець.

Народився 6 лютого 1911 р. в м. Тампіко (штат Іллінойс) у родині дрібного торговця ірландського походження. Мати — англо-шотландського походження. У 1932 р. закінчив коледж, За освітою економіст та соціолог, але дуже цікавився спортом і театром. В 1932-1937 pp. працював спортивним коментатором радіо Ен-Бі-Сі в м. Даненпорт та Де-Мойн (штат Айовя).

У 1937 р. став кіноактором у Голлівуді, знімався у 54 художніх фільмах: Акторський досвід допоміг йому навчитися спілкуватися з будь-якою аудиторією.

У політиці з 1964 p.-Належав до правого крила Республіканської партії. В 1966 р. отримав перемогу на виборах штату Каліфорнія. З 1975 р. — радіо-та газетний коментатор.

4 листопада 1980 р. на виборах президента отримав перемогу від Республіканської партії над кандидатом демократів Дж. Картером. Мав добрі зв’язки з великим бізнесом.

Р. Рейган був прихильником традиційних американських цінностей: релігії, сім’ї, власності, бережливості, старанності. Період його перебування в Білому домі ввійшов у історію як “епоха Рейгана” — людини, яка “повернула Америці віру в себе”.

Після виходу на пенсію Р. Рейган продовжував активну діяльність. У 1994 р. захворів на хворобу Альцгеймера, яка викликає поступову втрату пам’яті та мови.

Р. Рейган та його дружина Ненсі створили науково-дослідний центр із вивчення цієї хвороби. Останні роки життя прожив у своєму маєтку Бель-Ер.

Президентство Джорджа Буша (1989-1992 pp.)

1988 р. Президентом США був обраний Дж. Буш від Республіканської партії.

1. Продовжив політику свого попередника Р. Рейгана.

2. Вдалося досягти згоди між демократами й республіканцями з головних питань внутрішньої й зовнішньої політики.

3. Забезпечив виконання програми боротьби з наркоманією.

4. Сприяв розвиткові освіти, охорони здоров’я.

У зовнішній політиці

1. Переважала тенденція розрядки, що виявлялася в переговорному процесі з СРСР, а після його розпаду — з Росією.

2. 12 вересня 1990 р. У Москві було укладено Договір про врегулювання "німецького питання". Угода передбачала об’єднання НДР і ФРН в єдину державу.

3. США брали найактивнішу участь у припиненні іракської агресії проти Кувейту в 1991 р. (операція “Буря в пустелі”. Військові сили 28 країн, які діяли під американським командуванням, звільнили Кувейт).

4. Адміністрація Дж. Буша прагнула знайти “золоту Середину” у вирішенні конфліктних ситуацій.

5. 1993 р. Між Росією і США було укладено договір СНО-2 про обмеження стратегічних наступальних озброєнь, до якого приєдналися Україна і Казахстан.

Політичний курс Б. Клінтона

У 1992 р. президентом США обрали , а у 1996 р. переобрали на другий термін Б. Клінтона від Демократичної партії. У той час змінилася ситуація в світі:

• Розпався Радянський Союз,

• Республіки СРСР стали незалежними.

• З-під опіки СРСР вийшли країни Східної Європи.

• Завершилася “холодна війна”.

• Ліквідовано стратегічне протистояння двох світів — капіталістичного і соціалістичного.

Завдання зовнішньої політики Б. Клінтона

1. Зміцнювати співтовариство країн з ринковою економікою.

2. Підтримувати відносини з основними світовими державами.

3. Формувати нову стратегію НАТО та його розширення на Схід. .

4. Боротися з агресією.

5. Брати активну участь у сучасних інтеграційних процесах.

6. Підтримувати і зміцнювати нові демократії, лібералізувати світову торгівлю.

7.. Активізувати миротворчі зусилля США (Югославія, Сомалі, Близький Схід та ін.).

8. Врегулювати югославську кризу та досягнути миру на Балканах.

24 березня 1999 р. з ініціативи США війська НАТО розпочали бомбардування Югославії, ведучи боротьбу проти сербського керівництва на чолі з С. Мілошовичем, якого звинуватили у геноциді проти албанців.

Проблеми, які існували за часів президентства Б. Клінтона

1. Важко вирішувалася проблема ізраїльсько-палестинського врегулювання.

2. Складною залишалася ситуація в Перській затоці та на Корейському півострові.

3. Була здійснена невдала спроба миротворчої акції морської піхоти США у Сомалі, яка завершилася загибеллю багатьох американських солдатів.

У внутрішній політиці

1. Економіка за Б. Клінтона розвивалася стабільно.

2. Лише за 1992-1996 pp. було створено 10 млн робочих місць.

3. Розміри валового внутрішнього продукту (ВВП) виросли до 7 трлн доларів.

4. Багато уваги приділялося:

• розширенню комп’ютеризації та інтернетизації суспільства;

• захисту навколишнього середовища;

• боротьбі зі злочинністю і наркоманією;

• будівництву житла.

5. Збільшено термін навчання з 12 до 14 років, включаючи середню школу і дворічні коледжі.

6. Прийнято Закон про безоплатну медичну допомогу для літніх людей та непрацездатних.

Висновки

1. За часів президентства Б. Клінтона США досягли політичного, військового та економічного домінування у світі;

2. Відбулося значне економічне відродження США та зростання рівня добробуту американських громадян.

3. Значно зріс “середній клас” (дрібні й середні власники).

Зростання ролі США у міжнародних відносинах після розпаду СРСР

Розпад СРСР вніс істотні зміни у зовнішню політику США.

1. Грудень 1991 р. Після розпаду СРСР американський президент привітав свій народ з перемогою у “холодній війні”.

2. США стали на шлях співробітництва з колишніми радянськими республіками, тепер незалежними державами.

3. США — один з найрозвиненіших центрів світового співтовариства.

4. Зникла глобальна ядерна загроза.

5. Залишилася загроза застосування сили в локальних конфліктах.

6. Виникла необхідність боротьби з міжнародним тероризмом, що змушує міжнародне співтовариство об’єднувати свої зусилля.

7. США намагаються використовувати свій потужний потенціал для становлення нового світового порядку. Основою цього є не тільки могутність США, а й провідна роль у “сімці”, у таких міжнародних організаціях, як Всесвітній Банк, МВФ тощо.

8. США взяли курс на збереження й закріплення лідерства у світі. На цьому шляху США чимало перешкод:

• насамперед з боку Росії — ядерного гіганта, якому важко змиритися з втратою своєї ролі у світі. У 2000 р. Росія декларувала можливість використання сили за межами Росії для захисту своїх інтересів.

• США відчувають економічну конкуренцію в Азії з боку Китаю (його економіка зростає на 8% у рік), Японії тощо.

Джордж Буш молодший Листопад 2000 р. На чергових виборах президента США з незначною перевагою в результаті довготривалих перерахунків голосів виборців перемогу здобув Джордж Буш від Республіканської партії над кандидатом від Демократичної партії А. Гором, колишнім віце-президентом за Б. Клінтона.

Джордж Буш став 43-м президентом США. Він продовжував політику попередника.

Проголосив три принципи свого правління.

• Толерантність у реалізації своїх поглядів.

• Сміливість у захисті суспільних інтересів.

• Справедливість.

1. 11 вересня 2001 р. Терористичні акти в СПІД, внаслідок яких було знищено Всесвітній торговий центр у Нью-Йорку, пошкоджено будівлю Пентагону у Вашингтоні — символи американської військової й фінансової могутності. Під руїнами нью-йоркських хмарочосів загинуло до 5 тис. осіб.

2. Конгрес США відразу ж прийняв рішення виділити 40 млрд доларів на боротьбу з тероризмом, а згодом виділив ще 320 млрд доларів на військові потреби.

3. Жовтень 2001 р. Воєнна операція антитерористичної коаліції під керівництвом США на території Афганістану. Режим талібів було повалено, владу передано перехідному уряду, в країну введено миротворчі стій.

4. 2002 р. У США створено Консультативну систему внутрішньої безпеки. Мета — координація дій усіх гілок влади стосовно визначення терористичних загроз та механізмів запобігання терористичним атакам.

5. У Виконавчій владі США було створено нову структуру — Управління національної безпеки США всередині країни. Завдання Управління — вироблення загальної стратегії боротьби з тероризмом.

6. Березень 2003 р. Початок антитерористичної операції США та Великої Британії проти тоталітарного режиму Саддама Хусейна в Іраку, звинуваченого у підтримці міжнародного тероризму, наявності хімічної та бактеріологічної зброї. Франція, ФРН, а також Росія не підтримали цієї операції. В Іраку створено перехідний уряд, але терористичні акти проти американських військ та військ її союзників у війні, проти миротворчих військ, проти цивільних громадян гуманітарної місії та тих, які беруть участь у відбудові Іраку, проти мирного населення тривають.

7. У США зростають витрати на військові потреби.

15 грудня 2005 р. За сприяння США проведено вибори до парламенту Іраку з чотирирічними повноваженнями, який має обрати постійного президента, затвердити уряд і Верховний суд Іраку.

Результати виборів показали, що відійшовши до завершальної стадії складного політичного процесу на шляху до створення нового незалежного Іраку більша частина іракського суспільства, досі розділеного етноконфесійними бар'єрами (курди, шиїти, суніти), здобула, нарешті, надію на бачення майбутнього. Це майбутнє має стати спільним для курдів, шиїтів, сунітів і представників не мусульманських релігійних меншин. Воно на десятиріччя визначить долю не лише Іраку, а й усього Близького Сходу.

Висновок

Події останніх років показали, що треба формувати нову систему світового порядку, яка будуватиметься не на протистоянні, а на згуртуванні сил у боротьбі проти міжнародного тероризму.

Економічне піднесення наприкінці XX — початку XXI ст.

1. На сучасному етапі США в економічному розвитку продовжують посідати перше місце у світі.

2. Для сучасної моделі американської економіки характерним є її здатність пристосовуватися до потреб споживача. І у виробництві, і в сфері послуг це досягається використанням сучасної техніки та новітніх технологій (промислові роботи, верстати з числовим керуванням, гнучкі автоматизовані системи, ЕОМ усіх видів тощо). У США більше 20 млн персональних комп’ютерів.

3. Величезні кошти США витрачають на наукові дослідження (46% всіх витрат розвинених країн).

4. У США фонд заробітної плати становить 60% внутрішнього валового продукту (ВВП). На охорону здоров’я американці витрачають 14% ВВП, на освіту — 7,6%, на науку — 2,6%.

5. Продовжується зростання сфери послуг, де зайнято 75% усіх працюючих. Це наука й наукове обслуговування, освіта, охорона здоров’я тощо.

6. У сільському господарстві щорічно виробляється 310 — 350 млн т зернобобових культур, хоч у сільській місцевості проживає лише 2,2% населення.

У США нараховується близько 125 млн голів великої рогатої худоби, 60 млн свиней.

Причини економічної могутності США

1. Цьому сприяли зовнішньополітичні умови: закінчилася “холодна війна”, протистояння Заходу і Сходу, хоча значні кошти забирають антитерористичні операції, зокрема війна в Іраку.

2. Наприкінці XX ст. США інтенсивно включилися у світовий інтеграційний процес, планують до 2006 р. створити зону вільної торгівлі, яка об’єднає 34 країни американського континенту.

3. Посилюється глобалізація американської економіки, її зв’язки з багатьма країнами світу. Діяльність транснаціональних американських компаній охоплюють увесь світ. Зростає експорт послуг і товарів зі США, за рахунок чого у США створено 1,5 млн робочих місць.

4. Продовжується процес реформування системи управління й організації економіки. Відбувається процес освоєння новітніх інформаційних систем і технологій, на що кожного року інвестується 100 млрд доларів.

5. Зростають приватні інвестиції в комп’ютеризацію та інші новітні галузі, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності американської економіки та зростанню матеріального добробуту США. Держава цей процес стимулює різними пільгами.

6. США використовують сировинні ресурси всього світу. Маючи 4,6% населення планети, споживають 40% розроблених світових сировинних ресурсів.

7. У США проводиться низка заходів зі стимулювання сільського господарства.

• Держава надає підтримку фермерам, які орієнтуються на виробництво експортної продукції. Експорт продовольства закріплює пріоритет США у світі.

• Якщо фермер виконує державний контракт на вирощування певних культур, то від місцевого управління сільського господарства отримує субсидії на суму 40 тис. доларів на одного виробника.

• Великі кошти використовуються на природоохоронні заходи (за період 1996-2003 pp. — 1,3 млрд доларів).

• На розвиток малого бізнесу у сільській місцевості за 1996-2003 pp. було виділено 1,5 млрд доларів.

Українсько-американські відносини на початку XXI ст.

25 грудня 1991 р. США визнали незалежну Україну.

З березня 1992 по березень 1996 р. згідно з офіційною американською статистикою допомога США Україні становила 1 млрд 182 млн доларів.

1994 р. Україна відмовилася від ядерної зброї, приєдналася до програми “Партнерство заради миру”. США підтвердили свої гарантії територіальної цілісності України.

1997 р. Відбувся політ американського космічного корабля за участі першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка.

Початок XXI ст. Українсько-американські відносини погіршилися:

• зменшився експорт українських товарів через економічні санкції проти українських експортерів;

• США обвинувачували Україну в повільному русі в бік ліберальної демократії та ринкової економіки, в переслідуваннях журналістів, у порушенні свободи слова та прав людини, в утисках засобів масової інформації, в порушеннях під час президентських виборів 2004 р.

Жовтень 2001 р. Україна приєдналася до антитерористичної операції в Афганістані, надавши свій повітряний простір для військово-транспортної авіації безпосереднім учасникам антитерористичної акції.

2003 р. Верховна Рада України дала дозвіл на відправлення до Кувейту українського батальйону радіохімічного захисту.

Червень 2003 р. Верховна Рада прийняла рішення про направлення українських миротворчих сил до Іраку. Українські миротворці приєдналися до польського військового контингенту в цій країні.

2004 р. В Україні визріває питання, щоб разом зі США узгодити терміни перебування українських миротворців в Іраку.

2005 р. Після “помаранчевої революції” і приходу до влади в Україні демократичних сил, Коли президентом України став В. Ющенко, інтерес з боку США до України значно зріс.

До 31 грудня 2005 р. український миротворчий контингент було виведено із Іраку. Там загинуло 18 миротворців, 42 одержали поранення.

Уряд Іраку попросив на рік продовжити перебування українського контингенту (50 осіб військового персоналу), які працюватимуть у штабах та органах управління Іраку, забезпечуватимуть координацію підготовки сил безпеки республіки та допомагатимуть втілювати проекти відновлення країни.

Президенти США в післявоєнний період

Всесвітня історія опорні конспекти 11 клас

КАНАДА

Становище країни після Другої світової війни

1. Канада в роки Другої світової війни була на боці антигітлерівської коаліції. Її війська брали участь у воєнних діях на фронтах Італії, Франції, Індії, Бірми. На території Канади ніяких військових дій не було.

2. За роки війни Канада поставила країнам антигітлерівської коаліції: 50 тис. танків, бронемашин і бронетранспортерів, 16 тис. літаків, 816 тис. вантажних автомобілів, 43 тис. гармат, 1,7 млн одиниць стрілецької зброї, 4 тис. військових суден.

3. Військово-морський флот Канади вийшов на четверте місце у світі та з 1944 р. повністю взяв на себе охорону військових перевезень зі США у Велику Британію.

4. Війна сприяла економічному розвиткові. Канада перетворилася на індустріальну державу і вийшла на третє місце в світі у промисловому виробництві.

5. За роки війни її національний дохід зріс у два рази.

6. У повоєнні роки економіка Канади розвивалася високими темпами.

Причини:

• Активно освоювалися території на півночі та заході країни.

• У Канаді багаті родовища корисних копалин — нафти, газу, урану, нікелю, алюмінію, лісу.

• Було відкрито багато родовищ нафти у 1947 р. в Альберті та Саскачевані. Зростала економічна та військова інтеграція зі США.

• У країну надходили значні іноземні інвестиції, насамперед зі США та Великої Британії.

7. У 50-х pp. за основними показниками розвитку економіки

Канада входила до “сімки” найрозвиненіших держав світу:

• виробництво промислової продукції зросло на 56,6%;

• успішно розвивалося літакобудування, електроніка, нафтохімія та інші галузі промисловості;

• встановилися Тісні економічні зв’язки зі США, на які припадало 70% експорту;

• Канада стала другий після США експортером зерна на світовому ринку;

• швидкими темпами розвивалася транспортна система Канади.

Рівень розвитку канадських провінцій неоднаковий:

— процвітаючі західні провінції (Альберта, Британська Колумбія);

— бідні східні атлантичні провінції — Манітоба, Нова Шотландія, Нью-Бранеуїк).

Внутрішньополітичне життя Канади

У країні суперництво двох партій.

1. Ліберальна, створена у 1873 р.

Виступала за:

• захист принципу “вільного підприємництва” в поєднанні з використанням регулювальна функції держави в обмеженій мірі;

• використання державних програм соціального забезпечення.

2. Консервативна (з 1956 р. — Прогресивно-консервативна), що діє з 1854 р.

3. Початок 60-х pp. У політичну боротьбу включилися дві нові партії — Нова демократична і Партія соціального кредиту, але головні позиції посідають дві попередні парто.

Висновки

1. На сьогодні Канада високорозвинена держава з високим рівнем життя населення.

2. У Канаді завершилася структурна перебудова економіки, створено наукомісткі галузі виробництва за рахунок скорочення сировинних галузей (видобувної, лісової, сільського господарства тощо).

3. Поглибилися інтеграційні процеси зі США, на які припадає 80% експорту Канади.

Проблема Квебеку

Це одна з найскладніших проблем сучасної Канади.

У Канаді проживає дві найбільші національні групи: англо-канадська (44% всього населення) та франко-канадська (27%). Основна маса франкомовного населення проживає в Квебеку (84% населення провінції). Англо-канадці — протестанти, а франко-канадці — католики. У суспільстві відбувається розкол за національною й релігійною ознаками.

Квебекська проблема — не тільки національна та релігійна, а й соціально-економічна:

• у Канаді більш високий життєвий рівень англо-канадського населення;

• значне переважання англо-канадців на престижних та високооплачуваних посадах;

• Квебек залишається провінцією з найвищим рівнем безробіття в Канаді;

• в економіці цієї провінції провідна роль належить англо-канадському та американському капіталові;

• мовою діловодства в Квебеку є англійська.

60-70-ті pp. Щоб зупинити наростання сепаратизму в Квебеку, уряди Канади провели низку заходів для поліпшення становища Квебеку.

1.1968 р. Федеральна влада здійснила значні капіталовкладення в Квебек.

2. 70-ті pp. Квебек з федеральної скарбниці отримав 1 млрд доларів за рік.

3. У провінції було створено мережу професійно-технічних закладів.

4. Робиться спроба вирішити мовну проблему.

У 1969 р. прийнято Закон про офіційні мови, у якому визнано, що англійська і французька мови є офіційними мовами Канади.

Але Квебекська проблема залишалася не вирішеною.

1968 р. Створено Квебекську партію, яка взяла курс на відокремлення Квебеку від Канади.

1970 р. На терористичні акти з боку квебекських сепаратистів, зокрема їх організації “Фронту звільнення Квебеку”, уряд увів війська в провінцію.

30 жовтня 1995 р. Проведено референдум з питання незалежності Квебеку, на якому 50,6% жителів провінції висловилися за перебування в складі Канади. Квебекські сепаратисти продовжують вести роботу за відокремлення Квебеку від Канади, вимагають надання більшої автономії в питаннях мови і культури, імміграції, а також контролю над федеральними програмами розвитку і фінансування професійного навчання.

1997 р. Уряд був вимушений внести зміни до Конституції країни про розширення автономії Квебеку, аж до надання йому права на відокремлення в разі волевиявлення більшості населення провінції.

Конституційна реформа 1982 р.

Березень 1982 р. Англійський парламент схвалив рішення про припинення своїх повноважень щодо домініону Канади.

17 квітня 1982 р. Набрала чинності нова Конституція Канади, що замінила Акт про Британську Північну Америку 1867 р. Вона закріпила суверенний статус держави, хоча формально Канада залишається членом Британської співдружності націй і англійська королева залишається главою держави. У Конституції значне місце посідають статті про демократичні права і свободи, про зв’язок федерального уряду з провінціями.

Проте с багато проблем

1. Частина населення висловила невдоволення деякими положеннями Конституції. Це:

• національні меншини;

• корінні жителі Канади — індіанці, ескімоси.

2. У Конституції відсутні права на працю, на житло тощо.

3. Не знайшла відображення в Конституції проблема суверенітету франко-канадців і статусу Квебеку.

Українці в Канаді

Українців у Канаді 1 млн осіб. 76% їх мешкає у містах. Українці посідають значне місце в господарському, політичному та культурному житті країни. Високий їх відсоток серед інтелігенції та управлінських кадрів.

1980 р. канадець українського походження Роман Гнатишин був призначений генерал-губернатором.

У Канаді діють численні українські банки, які функціонують в Торонто, Монреалі, Оттаві, Квебеку та ін. Діють численні громадські організації українців: Конгрес українців Канади, Громада об’єднаних українців Канади, Об’єднання українських адвокатів тощо.

Лікар з Торонто, українець за походженням, Тарас Мицик очолив громадський комітет із організації гастролей до Канади артистів Театру опери і балету імені Т. Шевченка. Усі кошти від концертів були передані фонду “Діти Чорнобиля”.

Важливу роль у тому, що українці в Канаді мають можливість зберігати свою мову, культуру, традиції, відіграє шкільне навчання. Тут діють:

1) недільні школи, де викладають курси української мови, української пісні та історії;

2) “рідні школи”, в яких викладають українську мову і літературу, основи української культури;

3) парафіяльні школи при українських церквах;

4) дуже поширені курси українознавства, що охоплюють вивчення української мови, мистецтва, історії, культури;

5) у 12 університетах запроваджено українознавчі програми.

У Канаді створено всі умови для національного самовираження українців

1. 1978 р. засновано Канадський інститут українських студій.

2. Українську літературну спадщину зберігають численні музеї, архіви.

3. Працюють танцювальні, музичні та хорові колективи, проводяться фестивалі, художні виставки, фольклорні свята.

4. Друкується чимало українських газет і журналів (“Український голос”, “Життя і слово”, “Батьківщина” “Гомін України” тощо).

5. Понад 200 місцевостей у Канаді мають українські назви.

6. У Канаді споруджено пам’ятники: київському князю Володимиру, Тарасові Шевченку, Маркіянові Шашкевичу, Лесі Українці, Василю Огефанику, Іванові Франку.

12
• 3
• 4
• Далее ⇒