Методики визначення ефективності.

У визначенні показників ефективності науковці пішли різними шляхами. Представники одного з них вважають за доцільне нехтувати необхідністю отримання єдиної оцінки і будувати си­стему показників ефективності. А остаточний висновок, на їхню думку, має зробити експерт, який аналізує цю систему показників, ураховує певні неформальні обставини, власний досвід, можливо, інтуїтивні міркування, прогнози і на базі всього цього зробить висновок. Інші вчені пропонують відразу обмежити множину факторів впливу і визначати комплексний показник ефективності. Є, звичайно, і певні компромісні підходи. Так, наприклад, відомі методики, в яких спочатку визначається система показників, а потім до неї застосовуються певні правила згортання для отри­мання інтегральної оцінки. Серед прибічників єдиного показника є такі, котрі будують настільки складний комплексний показник, що він за широтою охоплення вхідних параметрів фактично не поступається системам показників. Крім того, розроблені й ситуаційні алгоритми, які дають змогу обирати той чи інший комплексний показник на базі попереднього аналізу певних характеристик підприємства.

Особливо жвавими дискусії з цього приводу були саме серед економістів радянської школи, і це не випадково. Адже досить стабільна економічна система СРСР створювала ілюзію можли­вості "легкого" (тобто з урахуванням дуже обмеженого набору факторів) отримання адекватних оцінок ефективності. Але практика переконує в протилежному — справді точна оцінка ефективності може бути отримана лише на основі поглибленого аналізу ситуації і врахування великої кількості обставин. Проте в будь-якому випадку, щоб здійснювати такий аналіз, необхідно опанувати базовий інструментарій, тобто ознайомитися з конструкцією основних показників ефективності і зрозуміти їх економічний зміст.

Система показників ефективності має:

• відображати витрати всіх видів ресурсів, що споживаються на підприємстві;

• створювати передумови для виявлення резервів підви­щення ефективності виробництва;

• стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві;

• забезпечувати інформацією стосовно ефективності вироб­ництва всі ланки управлінської ієрархії;

• виконувати критеріальну функцію (для кожного з показників мають бути визначені правила інтерпретації їх значень).

У системі показників ефективності виробництва можна виділити такі групи показників:

• ефективності використання основних фондів (табл. 1);

• ефективності використання оборотних фондів (табл. 2);

• ефективності використання праці (трудових ресурсів) (табл. 3);

• ефективності окремих видів діяльності (табл. 4);

• узагальнюючі показники ефективності діяльності підприємства(табл. 5).

Оцінювання ефективності капітальних вкладень. Певні особливості має визначення ефективності капітальних вкла­день. Розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність капітальних вкладень. Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі; порівняльна ефективність розраховується з метою визначення кращого з можливих варіантів (проектів) інвестування виробництва.

 

Таблиця 1. Показники ефективності використання основ­них фондів

Таблиця 2. Показники ефективності використання оборот­них фондів

 

 

Таблиця 3. Показники ефективності використання праці (трудових ресурсів)

Таблиця 4. Показники ефективності використання капі­тальних вкладень

Таблиця 5. Узагальнюючі показники ефективності діяль­ності підприємства

Абсолютну ефективність визначають за допомогою двох взаємозв'язаних показників: коефіцієнта економічної ефек­тивності капітальних витрат Е та іншого (оберненого йому) — терміну окупності капітальних вкладень:

Коефіцієнт економічної ефективностірозраховується за формулою

де Ер — коефіцієнт ефективності для окремих проектів;

Ерн — коефіцієнт ефективності для нових підприємств;

ΔΠ— приріст прибутку (зниження собівартості);

П — прибуток;

КВ — капітальні витрати.

Розрахований коефіцієнт Ер порівнюють з нормативним коефіцієнтом Ен. Якщо Ер більше за Ен, то проект капітальних вкладень, що розглядається, ефективний (доцільний).

 

 

  1. Ресурсно-потенційний підхід до оцінки ефективності системи менеджменту.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спе­ціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм конт­ролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програ­ми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

1. Технологія.Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробниц­тва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підви­щення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяль­ності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устатку­вання залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належ­ної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.

3. Матеріали та енергіяпозитивно впливають на рівень ефек­тивності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбере­ження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ре­сурсів і джерелами постачання.

4. Вироби.Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з ко­рисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефектив­ності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продук­ти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяль­ності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організацій­них та економічних перешкод між виробництвом продукції (на­данням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5. Працівники.. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники — керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлю­ються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в орга­нізації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6. Організація і система.Єдність трудового колективу, раціо­нальне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (уста­нови), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію уп­равлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продук­тивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господа­рювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформу­ватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7. Методи роботи.За переважання трудомістких процесів дос­коналіші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підви­щення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагро­мадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.

8. Стиль управління,що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяль­ності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.

9. Державна економічна й соціальна політикаістотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елемен­тами є: а) практична діяльність владних структур; б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність); в) фінансові інстру­менти (заходи, стимули); г) економічні правила та нормативи (ре­гулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензу­вання окремих видів діяльності); д) ринкова, виробнича й соціаль­на інфраструктури; є) макроекономічні структурні зміни; є) прог­рами приватизації державних підприємств (організацій); ж) комер­ціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

10. Інституціональні механізми.Для безперервного підвищен­ня ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держа­ва має створити відповідні організаційні передумови, що забезпе­чуватимуть постійне функціонування на національному, регіональ­ному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних ме­ханізмів — організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій). їхню діяльність треба зосередити на: 1) розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому; 2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління. Нині у світі функціонує понад 150 міжна­родних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління.

11. Інфраструктура.Важливою передумовою зростання ефек­тивності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інфор­маційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значен­ня для ефективного розвитку всіх структурних елементів економі­ки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструк­тури.

12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показ­ники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважли­вішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах: а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними прори­вами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизня­них технологій); б) склад та технічний рівень основних фондів (основного капіталу); в) масштаби виробництва та діяльності (пере­важно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій); г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях; д) склад персоналу за ознака­ми статі, освіченості, кваліфікації тощо.

Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності вироб­ництва (діяльності).

При цьому обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх.

Розглянута система підходів до визначення ефективності вже сама по собі значною мірою розкриває основні напрямки пошуку резервів підвищення ефективності діяльності підприємства. Але як певне узагальнення визначимо схему цього пошуку (рис. 3).

Узагалі проблема визначення ефективності підприємства та пошуку шляхів її підвищення є складною і такою, що важко формалізується. Адже будь-яке підприємство — це складна система, яку важко спростити, не втративши при цьому її суттєвих характеристик. Тому сподіватися, що можна дістати простуй легко зрозумілу схему аналізу, яка давала б змогу отримувати бажаний результат в усіх випадках, було б не зовсім правильно.

 

Рис. 3. Пошук резервів підвищення ефективності діяльності підприємства.

 

Схема, що пропонується, окреслює загальні напрямки ана­лізу об'єкта. Перший з них — ресурсний — відображає першо­чергову необхідність аналізу ефективності використання наяв­ної матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, струк­туру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показники слід розглянути в динаміці, а також по можливості порівняти з показниками найближчих конкурентів. Для оборотних фондів найважли­вішим показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналі­зувати чинники її збільшення, зокрема такі:

• зменшення обсягів незавершеного виробництва;

• удосконалення системи матеріально-технічного забез­печення з метою оптимізації виробничих запасів;

• прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності);

• зменшення обсягів дебіторської заборгованості.

Крім того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціона­лізації використання матеріальних ресурсів:

• проаналізувати основні причини втрат та нераціонального використання ресурсів;

• забезпечити обґрунтоване нормування витрат матеріалів;

• організувати використання вторинних ресурсів;

• створити систему заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів й відпрацювати її дійовість;

• акцентувати увагу на використанні сучасних високотехнологічних матеріалів.

Що стосується аналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства, то тут слід зосередити увагу на таких аспектах:

• внутрішньозмінні втрати робочого часу;

• втрати робочого часу внаслідок плинності кадрів;

• рівень використання засобів механізації, автоматизації праці та комп'ютерної техніки;

• аналіз системи стимулювання працюючих;

• визначення професійно-кваліфікаційної структури пра­цюючих.

У межах другого, тобто організаційного, напрямку здій­снюється пошук можливостей підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При цьому насам­перед увага звертається на ефективність управління.

Важливою складовою ефективності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слід проана­лізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт, — від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їх діяльності, особливу увагу треба звертати на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, багатосерійного).

І, нарешті, останнім (але не за важливістю) напрямком пошуку можливостей підвищення ефективності є технологіч­ний.

Вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне для українських підприємств. Причому проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них — це удосконалення технічної бази, а другий — організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подолання технічного і технологічного відставання потребує не просто переходу на сучасні технології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпора­тивною культурою. Така культура має запозичуватись, зви­чайно, у найпередовіших компаній з тривалим досвідом роботи в ринковому середовищі.

Намагання виділити в оцінці ефективності підприємства та в пошуку шляхів підвищення останньої окремі структурні компоненти зумовлено бажанням спростити розуміння зазна­чених проблем. Проте зрозуміло, що насправді ці проблеми комплексні, отже, для їх вирішення слід застосовувати комп­лексний, системний підхід, ретельно досліджуючи всі підроз­діли, служби підприємства та ті процеси, які в них відбуваються. Тільки на основі системного аналізу можна отримати справді адекватну оцінку стану справ на підприємстві та розробити ефективні заходи щодо його поліпшення.