Амортизація основних фондів

Характерною особливістю застосовуваних основних фондів у процесі виробництва є їх відновлення. Для відновлення засобів праці у натуральному виразі необхідне їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється шляхом амортизації. Об'єктом амортизації є всі основні фонди (крім землі). Амортизація — це процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів підприємства відраховують певні суми грошей відповідно до розмірів їх зносу (фізичного та морального), які включають до собівартості новоствореної продукції. Ці відрахування називаються амортизаційними. Після реалізації створеної продукції частина грошової суми, що відповідає перенесеній вартості основних фондів, відокремлюється і накопичується до повної величини, яка в основному відповідає первісній вартості основних фондів. Накопичені амортизаційні відрахування і є джерелом відновлення основних фондів.

де ОФ_п — балансова (первісна) вартість об'єкта основних фондів, грн.;

Л — ліквідаційна вартість об'єкта основних фондів, грн.;

Т_н — амортизаційний період (нормативний термін, або термін корисної експлуатації основних фондів).

Норми амортизації, які застосовуються на підприємстві, мають бути економічно обґрунтованими і спрямованими на своєчасне відшкодування основних фондів. Під час їх розра­хунку дуже важливо правильно визначити термін викорис­тання (експлуатації) основних фондів, який установлюється підприємством при зарахуванні об'єктів основних фондів на баланс. Визначаючи цей термін, слід ураховувати такі чин­ники:

• очікуване використання об'єкта підприємством з ураху­ванням його потужності або продуктивності;

• фізичний та моральний знос, що передбачається;

• правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.

Термін використання (експлуатації) об'єкта основних фондів переглядається в разі зміни очікуваних підприємством еконо­мічних вигод від його експлуатації. У такому разі відповідно до нового терміну використання і будуть визначатись норми амортизації об'єкта основних фондів.

Важливими у системі амортизації є методи її нарахування, які дають змогу активно впливати на обсяг амортизаційних відрахувань, ступінь концентрації ресурсів у різні періоди функціонування фондів, що дає змогу динамічно підходити до створення основних фондів, ураховувати вплив чинника часу.

Вибір методу амортизації визначається низкою об'єктивних чинників залежно від специфіки виробництва, темпів техніч­ного прогресу, складності та особливостей розрахунків тощо.

Відомі такі основні методи амортизації.

Прямолінійний (рівномірний) метод полягає в тому, що кожного року на собівартість виготовленої продукції перено­ситься однакова частина вартості основних фондів. За такого методу щорічні амортизаційні відрахування обчислюються за формулою

де А_р — річні амортизаційні відрахування, грн.;

ОФ„ — балансова (первісна) вартість об'єкта основних фондів, грн.;

Н_а — норма амортизації, %.

Прямолінійний метод амортизації є простим, наочним, забезпечує рівномірні, стабільні амортизаційні накопичення протягом усього терміну служби. Водночас цей метод має низку недоліків.

По-перше, цей метод передбачає рівномірний знос основних фондів протягом усього терміну їх використання, але в реаль­ному виробництві устаткування зношується нерівномірно (простої, поломки, неповне завантаження за зміну) і вартість основних фондів на вартість продукції переноситься нерів­номірно.

По-друге, прямолінійний метод амортизації не враховує морального зносу основних фондів, який зменшує вартість машин та устаткування або зменшує можливу їх вартість за рахунок введення в експлуатацію нових, більш досконалих, ефективних машин та устаткування. Це обумовлює дострокове виведення застарілої техніки з експлуатації, а значить, і недоамортизацію цієї техніки, величина якої обчислюється за такою формулою:

де Н_о — недоамортизована частина основних фондів, грн.;

ОФ_з — залишкова вартість основних фондів, грн.;

Д — витрати, пов'язані з ліквідацією, демонтажем недоамор-тизованих фондів, грн.

Збитки від недоамортизації відбиваються на результатах діяльності підприємства.

Методи прискореної амортизацій Ці методи дають змогу протягом першої половини корисного строку використання основних фондів відшкодувати до 60—70% їх вартості завдяки застосуванню в цей період підвищених норм амортизації.

Прискорена амортизація означає щорічне зниження суми амортизаційних відрахувань, тому методи прискорення амортизації — це методи дегресивної амортизації.

Доцільність застосування методів прискорення амортизації пояснюються такими обставинами:

• найбільша інтенсивність використання основних фондів припадає на перші роки їх експлуатації, коли вони фізично і морально ще є новими;

• накопичуються кошти для заміни об'єкта, що амортизу­ється, у разі його швидкого морального старіння та інфляції.

Найпоширенішими методами прискореної амортизації є метод зменшення залишкової вартості та методу суми чисел (кумулятивний метод).

Метод зменшення залишкової вартості передбачає визна­чення суми амортизаційних відрахувань множенням залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації на річну норму амортизації (у відсотках), яка визначається за такою формулою:

де п — тривалість корисного використання об'єкта основних

фондів, років.

де А — знос (накопичена амортизація).

Слід зазначити, що в ряді країн норма амортизації збіль­шується не в 2, а в 1,5, 3 або 4 рази. Так, у Франції застосо­вуються такі коефіцієнти: 1,5 — у разі терміну служби засобу праці 3—4 роки; 2 — якщо цей термін становить 5—^6 років; 2,5 — якщо строк служби об'єктів перевищує 10 років.

Проте найчастіше, особливо в США, застосовується метод подвоєної норми амортизації.

Кумулятивний метод (метод суми чисел) характери­зується також більш високими нормами амортизації в першій половині строку використання і поступовим їх зниженням у другій половині. Норма амортизації тут — величина змінна і розраховується діленням числа років (що залишились до кінця амортизаційного строку служби) на кумулятивне число, що являє собою суму чисел членів арифметичної прогресії (від 1 до 7, якщо строк служби сім років). Кумулятивне число розра­ховується як сума числових значень років служби устаткування. При семирічному терміні служби це дорівнюватиме:

Норма амортизації для першого року (коли залишилось сім років строку служби) дорівнюватиме

для другого року (коли залишилось шість років служби) —

При використанні цього методу в перші три роки замор-тизовано буде понад 64% вартості основних фондів, а через п'ять років — майже 90%.

Досвід показує, що застосування методів прискореної амортизації основних фондів зумовлюється їх узгодженістю з конкретним механізмом ринкових відносин. Ці методи слугують для підприємств гарантією від втрат унаслідок знецінення основних фондів, посилюють роль амортизації як джерела нагромадження.

Виробничий метод амортизації ґрунтується на передба­ченні, що функціональна корисність основних фондів залежить

не від часу, а від результатів їх використання. При цьому термін корисної служби визначається кількістю продукції та обсягом послуг, які підприємство планує виготовити або надати, вико­ристовуючи наявні засоби праці. При використанні цього методу річна сума амортизації визначається множенням фактичного обсягу продукції (робіт, послуг) (Сі ) на виробничу ставку амортизації (А_с):

де Ф^ — загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який під­приємство планує виробити (виконати) з допомогою цих засобів.

Виробничий метод амортизації застосовується на промисло­вих підприємствах з нерівномірним випуском продукції по періодах.

Підприємства України можуть застосовувати норми й методи нарахування амортизації основних фондів, передбачені подат­ковим законодавством, згідно з яким амортизаційні відра­хування обчислюються окремо за кожною з трьох груп основних фондів, визначених за функціональним призначенням. Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються множенням норми амортизації на балансову вартість групи основних фондів на початок звітного періоду:

де А — амортизаційні відрахування за звітний період, грн.;

Б_в — балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду, грн.

Річні норми амортизації для кожної з груп основних фондів установлені такі:

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується як залишкова вартість за формулою

Б_{в -1} — балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;

П_в-1 — сума витрат на придбання основних фондів, капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші удос­коналення основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

В_в-1 — сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

А_я-1 — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

Згідно зі згаданим вище податковим законодавством підпри­ємства України можуть застосувати прискорену амортизацію основних фондів третьої групи, придбаних після 1 липня 1997 р., за такими нормами:

Рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів підприємства приймають самостійно.

Ремонт основних фондів

У процесі використання основні фонди піддаються фізич­ному зносу. Різниця в умовах їх експлуатації призводить до того, що окремі об'єкти основних фондів, їх складові елементи зношуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни щодо відновлення зношених конструктивних елементів засобів и ні ці з метою відтворення їх споживних вартостей та підтримки у робочому стані до закінчення строку корисної експлуататації. Здійснюється все це за допомогою ремонтних робіт.

Ремонт — це комплекс робіт щодо підтримування основних фондів у робочому стані протягом усього строку їх служби. Незалежно від ролі у відтворенні та оновленні основних фондів усі види ремонту поділяються на поточні та капітальні. З допомогою поточного ремонту усуваються дрібні неполадки, ушкодження, шмінюються окремі деталі, попереджується прогресуючий фізичний знос. Отже, поточний ремонт не відновлює основних фондів, а лише підтримує їх у робочому стані.

Капітальний ремонт зумовлений нормальним законо-пірішм зносом основних фондів. Під час капітального ремонту об'єкти основних фондів повністю демонтуються, замінюються або відновлюються зношені конструктивні елементи, вузли; максимально відновлюються їх первісні техніко-експлуатаційні параметри. Цей вид ремонту веде до оновлення основних фондів і на відміну від поточного набагато складніший за обсягом ииконуваних робіт, потребує значних одноразових витрат і і ді йснюється один раз на кілька років.

Особливим видом найскладніших ремонтів є відновний ремонт основних фондів, спричинений їх зруйнуванням Vнаслідок стихійних лих (пожежі, повені, землетрусу), досить і рииалоюбездіяльністю.

У міжремонтний період працездатність основних фондів підтримується за допомогою таких профілактичних заходів, як усунення незначних поломок, чищення, змащування, регулювання тощо. Усі організаційні та технічні заходи з догляду, обслуговування та ремонту здійснюються в певній послідовності відповідно до типових систем технічного обслуговування та ремонту основних фондів, що застосовуються на підприємствах.

Протягом усього фактичного періоду експлуатації устаткування капітально ремонтують кілька разів, у зв'язку з цим виникає необхідність економічної оцінки доцільності капітальних ремонтів, особливо наступних після першого.

Оцінюючи ефективність капітального ремонту, порівнюють два варіанти витрат: перший — капітальний ремонт зношеного устаткування,.другий — придбання нового устаткування, що замінить старе, яке потребує ремонту. Витрати за першим варіантом будуть складатись: з витрат на ремонт (Р_к) — вартість замінюваних елементів, витрати на заробітну плату при проведенні ремонтних робіт тощо та експлуатаційних витрат (С ) протягом одного ремонтного циклу на капітально відремон­товану машину. Ремонтний цикл охоплює період від початку експлуатації до першого капітального ремонту або період між двома капітальними ремонтами.

Витрати за другим варіантом охоплюють вартість придбання та встановлення нової машини (К_н), експлуатаційні витрати по новій машині (С_и) та втрати від недоамортизації діючої машини (С_а). Крім цього, необхідно врахувати відмінність у продук­тивності і тривалості ремонтного циклу капітально відремон­тованого та нового устаткування.

Для визначення ефективності капітального ремонту можна застосувати таку нерівність:

де α — коефіцієнт, що характеризує співвідношення продуктив­ності діючого та нового устаткування;

β — коефіцієнт, що відображає співвідношення ремонтного циклу того самого устаткування.

Зазначену нерівність можна перетворити у вираз

де Е_р— коефіцієнт ефективності витрат на здійснення капіталь­ного ремонту.

Якщо розрахунковий коефіцієнт Е_р має плюсове значення, капітальний ремонт доцільний, за мінусового значення — недоцільний, за нульового — порівнювані варіанти рівноцінні.

Капітальний ремонт устаткування найчастіше поєднується з його модернізацією — удосконаленням засобів з метою повного або часткового усунення морального зносу (другої форми) та підвищенням техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва.

Витрати на поточний ремонт є постійними і відносно рів­номірними протягом експлуатаційного періоду, а тому їх відно­сять до поточних витрат, що включаються до собівартості про­дукції (наданих послуг). Проведення капітального ремонту по­требує значно більших одноразових витрат, які визначають зазда­легідь і відносять на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу. Витрати на капітальний ремонт, що забезпе­чують поліпшення стану основних фондів (продовжується строк корисного використання, підвищується продуктивність засобів праці), входять до балансової вартості основних фондів.

Відновний ремонт фінансується з державного резервного фонду. За характером та обсягом робіт, що виконуються, його відносять до капітального будівництва.

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 3
• 4
• 5
• 6
• 7
• 89