Регіональна ієрархія влади
План.
1. Поняття демократії та її ознаки.
2. Форми та типи демократії.
3. Демократичний політичний режим.
4. Політична участь і політична культура.
5. Вибори як інструмент демократії.
1. Поняття демократії та її ознаки.
Демократія — це політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано через обраних представників (представницька демократія).
Поняття демократія в дослівному перекладі означає «влада народу».
Демократія(грец. demos - народ і cratos - влада) – форма політичної організації суспільства, що характеризується участю народу в управлінні державою.
Виникнення демократії, за загальноприйнятою у науці думкою, пов’язано з появою античного полісу. Поліс об’єднував у собі елемент цивільної самоврядної громади і був частиною міської структури з розвиненою приватною власністю. Батько історії Геродот (484-425 рр. до н. е.) був родоначальником поняття «демократія» і виділяв два основні принципи афінської демократії:
— свободу слова
— рівність всіх громадян перед законом.
В сучасному світі все ще змішують поняття демократії (народовладдя) з конкретним проявом її — формою державної влади, яка є зручною в сучасному світі з ринковою економікою, зокрема у США та країнах Західної Європи. Тому кажуть, що
Демократія обов'язково включає такі елементи:
· виборність органів влади,
· поділ державної влади на три гілки законодавчу, виконавчу та судову,
· підпорядкування меншості більшості,
· захист прав меншості,
· наявність політичних прав і свобод.
Основними ознаками демократії є:
1) визнання народуджерелом влади, сувереном у державі. Саме народові належить установча, конституційна влада, він обирає своїх представників і може періодично змінювати їх, має право безпосередньо брати участь у розробці та прийнятті законів шляхом референдуму тощо;
2) рівноправність громадян;
3) підпорядкування меншості більшості у прийнятті рішень та їх виконанні;
4) виборність основних органів держави. Будь-які демократичні держави будуються на таких засадах.
Характерні риси демократії:
1. Юридичне визнання і інституційне вираження верховної влади народу (народний суверенітет).
2. Періодична виборність органів влади, її представницький характер.
3. Рівність прав громадян на участь в управлінні державою (рівність виборчих прав громадян, свобода утворення об'єднань громадян для вираження своїх інтересів і т.д.).
4. Прийняття рішень, виходячи з принципу більшості та підпорядкування меншості при їх виконанні. Гарантія прав опозиції.
5. Розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову.
6. Розмежування компетенції центральних і місцевих органів влади.
7. Гарантія прав і свобод особистості.
Отже, демократія — це не стільки ідеальний устрій, який, не зважаючи ні на що, потрібно впроваджувати в суспільному житті, скільки система принципів і норм, які мають бути покладені в його основу. Саме на них мають спиратись владні відносини в суспільстві.
Форми та типи демократії.
Будучи складним системним утворенням, демократія із зовнішнього боку виражається у відповідних формах, а із внутрішнього — складається із інститутів. В умовах демократичної держави такі форми та інститути виступають водночас і ключовими механізмами здійснення її влади.
Демократії притаманні такі форми:
По-перше, вона може здійснюватися через реалізацію і гарантування захищених законом демократичних прав людини і громадянина.
Це випливає зі ст. З Конституції України, згідно з якою людини, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Отже, демократична держава покликана забезпечити весь комплекс прав людини і громадянина, передбачених чинним законодавством в усій багатоманітності їх прояву: закріплених як у Конституції України (особистих, політичних, соціально-економічних, соціально-культурних тощо), так і в галузевих актах. Реалізація і гарантування усього комплексу цих прав є головною формою здійснення демократії.
По-друге, діяльність системи державних органів ґрунтується на демократичних принципах. Існування демократії неможливе без здійснення принципів плюралізму, гласності, поділу і децентралізації влади. Саме через застосування цих та інших принципів здійснюють народний характер влади і можливі прогресивні перетворення.
По-третє, демократія виражається у відповідних формах здійснення народовладдя. Згідно з ст. 5 Конституції України народ здійснює владу як безпосередньо (пряма форма: вибори, референдум, громадські ініціативи та обговорення тощо), так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (представницька форма, реалізується через обрані народом органи первинного народного представництва).
Платон (427-347 рр. до н. е.) виділяв п’ять форм правління:
- аристократію (правління кращих, благородних);
- тимократію (правління честолюбних);
- олігархію (правління нечисленної групи сильних і заможних);
- тиранію (різновид монархії) і демократію (результат заколоту бідняків, що знищують виганяють багатих і знатних).
Згодом він звів типологію до двох форм:
- монархії
- демократії.
На його думку, монархія небезпечна через надлишок влади, а демократія — надлишок свободи, тому треба дотримувати середини між цими крайнощами.
Аристотель (384-322 рр. до н. е.) виділяв «правильні» і «неправильні» форми державного устрою. До перших він відносив царську владу, аристократію і політику — змішаний державний устрій, а до других — тиранію, олігархію і демократію (він ставив знак рівності між демократією і охлократією — «владою натовпу»). Аристотель розробив головні принципи правильного демократичного правління: багаті і бідні беруть участь в управлінні на рівних умовах; обіймання посад обмежене майновим, хоча і невисоким цензом; обіймати посади мають право всі громадяни, за винятком тих, кого було піддано судовому переслідуванню або позбавлення громадянської честі; основою демократичного правління є панування закону.
Середньовіччяне внесло суттєвих змін у розуміння демократії. Лише наприкінці середніх віків виникла ідея поділу влади: законодавча має належати народу, а виконавча — монархові.
Новий час ознаменувався сплеском інтересу до поняття «демократія». Це поняття набуває форми вимог до обмеження державної влади щодо громадянина: свобода віросповідання (В. Пені), свобода особистості і власності (ПІ. Монтеск’є), участь народу в державотворенні (Ж. Ж. Руссо), свобода торгівлі та промислової діяльності (А. Сміт), право на легальний і ненасильницький спротив владі (І. Кант), можливість революційної і бунтівної боротьби (І. Фіхте). Проте єдності в розумінні демократії не було і в цей період. У. Черчіль говорив: «У демократії багато недоліків, але поки що не знайдено нічого кращого».
Типи демократичних систем:
Домінуюча гілка влади
· Парламентська демократія. Уряд призначається законодавчим органом влади. Уряд і його глава (прем'єр-міністр) також можуть бути підзвітні церемоніальному главі держави (монарху, президенту чи спеціальному органу). В парламентській республіці глава держави періодично обирається парламентом, або цю посаду суміщає голова уряду.
· Президентська республіка. Президент вибирається народом безпосередньо і є главою виконавчої влади.
· Існують також змішані системи.
Регіональна ієрархія влади
· Унітарна держава. Політична влада зосереджена в руках центрального уряду, який визначає обсяги владних повноважень регіональних органів влади.
· Федерація. Згідно з конституцією, влада поділена між центральним урядом і щодо автономними регіональними урядами.