Змістовні теорії мотивації
Змістовні теорії мотивації ґрунтуються на ідентифікації (класифікації) потреб людей, що спонукають їх до дій. Знаючи потреби підлеглих, менеджер може створити умови для їх задоволення таким чином, щоб забезпечити досягнення цілей організації.
Найвідоміші змістовні теорії мотивації:
1) теорія ієрархій потреб Абрахама Маслоу;
2) теорія потреб Девіда МакКлеланда;
3) теорія мотиваційної гігієни Фредеріка Герцберга.
1. Теорія ієрархії потреб А. Маслоу.
Теорія ієрархії потреб Абрахама Маслоу ґрунтується на тезах:
1) потреби людини мають ієрархічну структуру (пріоритетність) - див. рис. 3;
2) поведінка людини визначається найсильнішою на даний момент потребою;
3) найсильніша потреба визначає поведінку людини до моменту її задоволення;
4) за одночасного існування кількох сильних потреб домінують потреби нижчого рівня.
Рис. 3. Ієрархія потреб за А. Маслоу
Потреби задовольняються в певному порядку: потреби нижчого рівня мають бути в прийнятному ступені задоволені, перш ніж для даної людини стануть істотно важливими потреби більш високого рівня.
Потреби першого порядку (фізіологічні, базові) пов’язані із забезпеченням фізичного виживання людини (потреби в їжі, житлі, родині тощо). Такі потреби задовольняються через систему оплати праці (див. рис. 4).
Після прийнятного у певному суспільстві задоволення базових потреб для даного працівника набувають значення потреби наступного рівня – потреби у безпеці. Такі потреби означають, що базові потреби задовольнятимуться і надалі. Способами задоволення таких потреб можуть бути: пенсійна система; страхування; права, що забезпечуються трудовим стажем, членством у профспілках тощо.
Рис. 4. Управління мотивацією за теорією А. Маслоу
Далі потреби задовольняються в такій послідовності:
Потреби в належності - це потреби об’єднуватися з іншими людьми (належність до фірми, робочої групи, спортивної команди тощо);
Потреби в повазі - потреби в задоволенні самолюбства людини (усвідомлення особистих досягнень, компетенції і визнання іншими людьми);
Потреби в самореалізації - потреби в реалізації своїх потенційних можливостей, в зростанні як особистості.
Таким чином, теорія Маслоу стверджує, що в основі прагнення людей до праці лежать їхні численні потреби. Отже, щоб мотивувати підлеглого, керівник має надати йому можливість задовольнити свої потреби шляхом досягнення цілей організації.
Методи задоволення потреб вищих рiвнiв
Соцiальнi потреби:
- давайте спiвробiтникам таку роботу, яка б дозволяла їм спiлкуватися;
- створюйте на робочих мiсцях дух єдиної команди;
- проводьте з пiдлеглими перiодичнi наради;
- не намагайтеся руйнувати неформальнi групи, якi виникли, якщо вони не завдають органiзацiї реальних збиткiв;
- створюйте умови для соцiальної активностi членiв органiзацiї за її стiнами.
Потреби в повазi:
- пропонуйте пiдлеглим змiстовнішу роботу;
- забезпечуйте їм позитивний зворотний зв’язок з досягнутими результатами;
- високо оцiнюйте i стимулюйте досягнутi пiдлеглими результати;
- залучайте пiдлеглих до формування мети та розробки рiшень;
- делегуйте пiдлеглим додатковi права i повноваження;
- просувайте пiдлеглих по службi;
- забезпечуйте навчання i перепiдготовку, які пiдвищують рiвень компетентностi.
Потреби в самовираженнi:
- забезпечуйте пiдлеглим можливостi для навчання i розвитку, якi дозволяли б повнiстю використати їх потенцiал;
- давайте пiдлеглим складну та важку роботу, яка вимагає вiд них повної вiддачi;
- стимулюйте i розвивайте у пiдлеглих творчi здiбностi.
Теорія людських потреб, розроблена А. Маслоу, дала керівникам корисний зразок мотивації, але наступні експериментальні дослідження підтвердили цю теорію не повністю . А. Маслоу поділив людей на дуже широкі категорії, яким властиві потреби вищого та нижчого рівнів. Такої чіткої п'ятиступеневої структури на практиці просто не існує. Не отримала повного підтвердження і концепція найважливіших (вищих) потреб: у реальному житті задоволення якоїсь однієї потреби не призводить до автоматичного приведення в дію потреб наступних рівнів як фактора мотивації діяльності людини. До того ж ця теорія, як відзначають критики, не враховувала індивідуальні відмінності людей. Тому в подальшому вона постійно удосконалювалася.