Правочини з дефектами змісту та порядку укладення пра­вочину.

Правочин, укладений внаслідок зловмисної домовленості пред­ставника однієї сторони з іншою його стороною, є оспорюваним. Особа, яку представляють, отримує право на позов про визнання правочину недійсним, оскільки дії тут вчиняються не в її інтересах, що суперечить самій сутності представництва (ст.237 ЦК).

Умовами задоволення такого позову є: 1) укладення правочину через представника; 2) існування відносин добровільного пред­ставництва (це випливає з ч.2 ст.232, де йдеться про довірителя, тобто суб'єкта добровільного представництва); 3) наявність злов­мисної домовленості представника однієї сторони з другою сторо­ною правочину. При цьому не має значення, чи переслідували учасники змови або одна з них корисливу мету, чи ні; 4) те, що представник однієї сторони і друга сторона правочину діяли на шкоду довірителю.

Додатковим наслідком такого правочину є те, що довіритель має право вимага­ти від свого представника і другої сторони солідарного відшкоду­вання збитків та моральної шкоди, завданих йому в зв'язку з учиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними (ст.ст.22, 23 ЦК).

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, тоб­то недійсним внаслідок безпосередньої вказівки закону незалежно від наявності позову з боку його учасників чи інших осіб.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, тери­торіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 ЦК). Зі змісту даної статті повинна враховуватися вина сторони (сторін). Суд, приймаю­чи рішення у такій справі, зобов'язаний вказати, у чому конкретно виявилася спрямованість правочину на порушення публічного по­рядку. Наслідки – загальні (ст.216 ЦК).

Ознаками фіктивного правочину (ч.1 ст.234 ЦК) є: 1) наяв­ність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сто­рін; 2) відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які обумовлювалися у цьому правочині. Тобто має місце лише імітація правочину (укладений у протизаконних цілях або без цілей взагалі).

Фіктивний правочин визнається судом недійсним, він є нікчемним. Оскільки сторони ніяких дій щодо здійснення фіктивного правочину не вчи­няли, суд, як правило, у таких випадках лише виносить рішення про визнання такого правочину недійсним, без застосування інших наслідків. Проте якщо діями сторін правочину завдано матеріаль­ної або моральної шкоди, то вона підлягає відшкодуванню за пра­вилами ст.ст.22, 23, 216 ЦК.

Удавані правочини вчиняються з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді мали на увазі (ч.1 ст.235 ЦК). Тут завжди має місце укладення двох правочинів: 1) реального правочину, вчиненого з метою створити певні юридичні наслідки; 2) правочину, вчиненого для приховання реального правочину.

Сторони, вчиняючи удаваний правочин, маскують іншу юридичну дію, іншу мету, яку вони насправді мали на увазі (наприклад, правочин видачі генеральної довіреності на автомобіль з правом його продажу може приховувати правочин купівлі-продажу цього авто­мобіля).

Удаваний правочин завжди нікчемний і сам по собі жодних юридичних наслідків не створює.

Реальний (прихований) правочин може бути дійсним або не­дійсним. Якщо правочин, який сторони насправді вчинили, від­повідає вимогам закону, відносини сторін регулюються правила­ми, що його стосуються. Якщо ж правочин, який сторони нас­правді вчинили, суперечить законодавству, суд виносить рішення про визнання недійсним цього правочину із застосуванням нас­лідків, передбачених для недійсності правочинів такого типу (ст.216 ЦК).

Правочини, які можуть вчинятися лише з дозволу органів опі­ки та піклування, також мають певні особливості.

Зокрема, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклу­вання вчиняти такі дії: 1) відмовитися від майнових прав підопічно­го; 2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; 3) ук­ладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну жилого будинку, квартири; 4) укладати договори щодо ін­шого цінного майна. Піклувальник має право дати згоду на вчи­нення таких правочинів лише з дозволу органу опіки та піклуван­ня (ст.71 ЦК).

Якщо якийсь із вказаних вище правочинів буде укладений без дозволу органу опіки та піклування, то він є нікчемним, після чо­го настають загальні наслідки (ст.216 ЦК).

На вимогу заінтересованої особи такий правочин може бути виз­наний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає ін­тересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклуван­ня.

Висновок по другому питанню:

Отже нами з’ясовано сутність та властивості недійсних правочинів як таких, які не породжують бажаних правових наслідків їх сторін (сторони). При цьому у цивільному праві визначено дві категорії даних правочинів в залежності від ступеню визнання правомірності таких наслідків – нікчемні та оспорювані. До того ж нами детально охарактеризовано окремі види недійсних правочинів та наслідки визнання їх такими. Дане питання надало підвело підсумок в правовій природі правочинів. Наступне питання нашої лекції буде присвячене представництву як інституту цивільного права.