Сучасна гносеологія та методологія наукового пізнання
Тема. Методологія наукових досліджень
1. Сучасна гносеологія та методологія наукового пізнання
2. Методологія наукових досліджень, види та принципи –
3. Методи та методика наукового пізнання
4. Методологія досліджень емпіричного та теоретичного
рівнів
Сучасна гносеологія та методологія наукового пізнання
Зі збільшенням обсягів і масштабів наукових знань, а також поглибленням наукового пізнання в розкритті законів та закономірностей функціонування реального природного і соціального світу у вчених все більше виникає потреба проаналізувати ті засоби і методи, які допомагають отримувати нові знання.
Починаючи з античної культури, монополія на дослідження на наукове пізнання належала філософії, і лише з другої половини XIX століття проходить різка диференціація, тобто від філософії відійшла частина наукових дисциплін, які досліджували відповідні сторони процесу пізнання. Сформувались самостійні сфери наукових знань: природознавство, психологія, соціологія, а в наші часи виникла наука про науку - або наукознавство.
Питання про методологію досліджень у різних галузях є предметом постійних дискусій вчених, філософів. До цього часу в усьому світі йдуть наукові роздуми про предмет і завдання таких напрямів досліджень науки, як філософська методологія і логіка. Але більшість схиляється до думки, яку висловив доктор філософських наук К.К.Жоль, що "єдність світу науки - не є філософською видумкою, а реальним фактом, який має винятково важливе теоретично-пізнавальне і методологічне значення, ... ми маємо право говорити про взаємозв'язок наукової методології юриспруденції (економіки, педагогіки тощо (авторське) з філософією пізнання і таким компонентом цієї теорії, як загальна методологія наукового пізнання" .
Вивчення загальних закономірностей розвитку і функціонування наукового знання належить філософській теорії гносеології, теорії пізнання, що досліджує вихідні умови та загальні основи будь-якого дослідження.
Гносеологія включає три розділи:
1) онтологія (грецьке апіоб - буття + І0£08 - вчення) - це вчення про буття, яке досліджує загальні основи, принципи буття, його структуру і закономірність;
2) аксіологія - вчення про природу моральних, естетичних та інших цінностей, їх зв'язки між собою та особистістю людини;
3) методологія наукового пізнання.
Кожна сфера людської діяльності поряд з універсальними має і специфічні особливості та відповідну методологію. Специфічними особливостями наділена і методологія науки - сфери розумової діяльності людства. Вона вивчає перш за все можливості та межі застосування сукупності загальних та конкретних методів пізнання. Методологія як спеціальний розділ гносеології вивчає і досліджує форми та методи наукового пізнання.
Методологія (походить від грецького слова теіпосіез – пізнання і 1оgos – вчення) – це вчення про наукові методи та сукупність прийомів і способів дослідження, про правила мислення при створенні теорії науки, її філософська теоретична основа.
В основі будь-якого дослідження лежить задум (ідея) дослідника. У філософському розумінні ідея- це продукт людського мислення, форма відображення дійсності, в ній міститься усвідомлення мети пізнання, перспектив дослідження та його практичне значення. Ідеї народжуються з практики спостереження навколишнього світу і потреб життя.
Нова ідея- це якісний стрибок думки за межі сприйнятих почуттями даних.
Складність, багатогранність і міждисциплінарний статус
будь-якої наукової проблеми спонукає необхідність на вивчення у системі координат, що задається різними рівнями ме
тодології науки.
Головна мета методології як науки- вивчення та аналіз методів, засобів, прийомів, за допомогою яких отримують нові знання в науці, як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях пізнання.
Осмисленням методів наукового пізнання, розробкою методології займались видатні вчені минулого і сучасності: Арістотель, Ф.Бекон, Г.Галілей, І.Ньютон, М.Ломоносов, Ч.Дарвін, Д.Менделєєв, а також суттєвий вклад внесли представники класичної філософії (Г.Гегель) та матеріалістичної філософії (К.Маркс).
У процесі пізнання методологія розробляє певну стратегію пізнавальної та практичної діяльності і виконує такі функції:
- визначає способи здобуття наукових знань, які відображають динаміку процесів та явищ;
- спрямовує хід наукового пізнання оптимальним шляхом задля отримання нового істинного знання;
- регулює застосування методів, засобів та прийомів у процесі пізнання та практики;
- узагальнює результати наукового пізнання в різних формах знання;
- формує загальні принципи і методи наукового дослідження, логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання, систематизує терміни та поняття;
- забезпечує всебічність отриманої інформації щодо процесу чи янпіца, що вивчається
- створює систему наукової інформації, яка базується на об'єктивних явищах.
Методологія обумовлена видами людської діяльності й у конкретному її розумінні проявляється декілька аспектів інтерпретації цього поняття.
В сучасному наукознавстві відокремлюють три види людської діяльності:
• пізнавальну, яку вивчає гносеологія;
• оцінювальну, яку досліджують аксіологи;
• практичну, яку вивчає праксеологія, галузь наукового дослідження, що вивчає загальні умови та методи ефективної організації людської діяльності.
Тобто, сучасна методологія може бути представлена як постійне вдосконалення комплексу знань про методологію орієнтовану на види людської діяльності Але, оскільки об'єктами методології є природа, суспільство і людина, які переплітаються і впливають одне на одного, то абсолютної межі між зазначеними видами методології не існує, бо єдність світу передбачає також методологічну єдність його пізнання, перетворення і оцінку
У практиці наукового дослідження використовують три види методології:
1) філософську (фундаментальну) - систему діалектичних методів, які є найзагальнішими і діють на всьому полінаукового пізнання, конкретизуючись і через загальнонаукову, і через часткову методологію;
2) загальнонаукову методологію, що застосовується впереважній більшості наук і базується на загальнонаукових методах досліджень: історичному, логічному, системному, кібернетичному, моделюванні тощо;
3) частково наукову методологію, що складає специфічні методи дослідження конкретної науки.