РОЗДІЛ І. ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РАЙОНУ
ВСТУП
Актуальність теми.Територія України за всі роки свого існування зазнавала великих територіальних змін. Сучасна державна територія остаточно сформувалась у першій половині 50-х років нинішнього століття. Північно-Західний (Західно-Поліський) економічний район розташованій на крайньому північному заході України. Район включає територію Волинської і Рівненської області. Займає вигідне Прикордонне положення, що сприяє розвиткові культурних та економічних зв'язків із зарубіжними країнами. Центральний економічний район має не значно більшу площу. Обидва економічних райони, мають практично однаковий рівень розвитку. До Центрального району також входять дві області Кіровоградська і Черкаська, район займає центральне географічне положення в межах України, і є єдиним районом, котрий займає повністю внутрішнє положення в державі.
Північно-Західний економічний район розташованій у таких природніх зонах, як Українське Полісся та Лісостепова зона. Центральний економічний район лежить також у двох природних зонах північну частину займає лісостепова зона, південну – степова.
Північно-Західний економічний район має низький рівень урбанізації (47%) i найнижчу щільність населення в Україні (50 осіб/км2 ). Район виділяється тим, що демографічна ситуація не набула тут надто загрозливого характеру, на відміну від Центрального району, де в останні роки спостерігається від’ємний природний приріст населення. Середня густота населення Центрального економічного району становить 55 осіб/км2, що майже рівнозначно Північно-Західному економічному районі.
У районі є потужний природно - ресурсний потенціал. Район в цілому бідний на рудні ресурси. Є сприятливі умови для розвитку аграрного сектору. Індустріально - аграрний комплекс спеціалізується на обробній промисловості. Базою розвитку обробної галузі є паливно-енергетичний комплекс, зокрема електроенергетика. Розвинута хімічна, нафтохімічна, мікробіологічна, промисловість будівельних матеріалів. Спеціалізованими областями є легка та харчова промисловість. Легка промисловість забезпечується місцевою сировиною, діють ряд льонокомбінат. Частина промисловості становить понад 60% у валовій продукції регіону.
Що стосується Північно-Західного економічного району, то в міжрайонному поділі праці України він виділяється паливною, машинобудівною, хімічною, лісовою деревообробно галуззями промисловості. Частка промислової продукції у загально обсязі валової продукції складає 65%. Північно-Західний соціально-економічний регіон займає особливе місце в геостратегічному контексті соціально-економічного та зовнішньополітичного розвитку України.
МетоюДослідження є Порівняльна економіко-географічна характеристика Північно-Західного та Центрального Економічних районів.
Для Досягнення поставленої мети визначені такі Завдання:
· Загальна характеристика Північно-Західного и Центрального Економічних районів
· Природно-ресурсний потенціал
· Населення і трудові ресурси
· Функціонально-компонентна структура
· Проблема та перспективи розвитку районів
Об’єктом:Дослідження є Північно-Західний і Центральний економічні райони
Предметом:Вивчення економіко-географічної характеристики Північно-Західного і Центрального Економічних районів.
Методи: загально-географічні, історичний, описовий, статистичний, картографічний, синтезу та аналізу, порівняльно-географічний.
Практичне значення: полягає у поглибленню знань з курсу соціально-географічної України та можливість використати даного матеріалу у подальшій економічній діяльності, матеріали курсової роботи можуть бути використані в практичній роботі з підготовки характеристик економічних районів.
Структура роботи: курсова робота складається з вступу, 4 розділів, додаток, таблиць, нараховує 48 сторінок, 21 використаних джерела.
РОЗДІЛ І. ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РАЙОНУ
1.1 Економічний район як об’єкт суспільно-географічного дослідження
З положення економічного району, який є об'єктом дослідження економічних і географічних наук, виходить, що економічний аспект вивчення географічного середовища в відношенні соціально-організованої людини (населення) передбачає широке використання системи географічних, економічних, математичних, статистичних, соціологічних, кількісних методик дослідження та комплексу кількісних показників і критеріїв. Основною сферою їх дії є виявлення й вимір характеру і ступеня впливу окремих природних і соціально-економічних факторів, природно-територіальних комплексів (ГГТК) й територіально-виробничих комплексів (ТВК) на розвиток району, а разом – на територіальну і компонентно-функціональну структуру економіки регіону і також обгрунтування й проведення районування.
Дослідження економіки регіону або міжгалузевого комплексу проводиться поетапно. Обравши об'єкт аналізу (наприклад АПК регіону), конкретизуються особливості його територіальної організації (розміщення), визначаються складові комплексу, як єдиної системи, шляхом вивчення внутрішніх і зовнішніх взаємозв'язків. Досліджуються принципи, норми та нормативи, фактори територіальної організації комплексу чи регіону, здійснюється підбір найбільш ефективних наукових методів і методик вивчення структурних особливостей, територіальної пропорційності розвитку, закономірностей функціонування його елементів. Застосовується експедиційний метод через збір первинного статистичного матеріалу про особливості територіальної організації, характер формування, функціонування та розвитку, особливості впливу різноманітних факторів на процес комплексоутворення або районоформування. Не зайвими тут будуть такі методи дослідження, як літературний, соціально- і економіко-географічного аналізу, історично-географічний, аналізу і синтезу, порівняльно-географічний, статистичні, соціологічні, експедиційний та ін. Територіальна організація істотно розкривається за допомогою порівняльно-географічного методу: для аналізу відмінностей у розміщенні потужностей промислового чи сільськогосподарського виробництва, галузей, підприємств, установ у сільських і міських населених пунктах, адміністративних районах областей; дослідження причин їх нерівномірного розташування й розвитку.
Головним показником рівня розвитку економічного району є соціально-економічний та економіко-географічний аналіз. Його проведення можливе за умов детального вивчення компонентно-функціональних структур окремих господарських комплексів та галузей, територіальних особливостей їх розміщення, потреб у виробництві різних видів продукції, основних рівнів управління та організації. Не менша увага приділяється місцю та функціям регіону в національному господарстві. Для визначення цих категорій слід використовувати, по-перше, статистичні дані у розрізі територіальних одиниць (наявних в економічному районі, регіоні, області), таких як сільські та міські населенні пункти, адміністративні райони, міста обласного підпорядкування і обласний центр; по-друге, потрібно враховувати дію ряду факторів, що характеризує формування, розвиток й територіальну організацію господарства регіону. Серед них виділяються природні (фізико-географічні) чинники – вплив кліматичних, гідрологічних умов, основних форм рельєфу та ландшафтів, природно-ресурсний потенціал; соціально-економічні фактори – економіко- географічне положення досліджуємої території; демографічна ситуація та система розселення; функціонально-компонентна структура господарського комплексу; рівень та якість задоволення потреб в соціальному обслуговуванні населення регіону; економічна освоєність території; рівень інноваційного розвитку регіону; інвестиційна привабливість території; доступність надання послуг; залученість району до сучасних бізнес-процесів на регіональному, державному та міжнародному рівнях; історичні особливості формування господарської територіальної системи у просторі і часі; антропогенні чинники – характер змін навколишнього середовища, екологічні характеристики регіону, техногенне навантаження на територію.[1]
1.2 Методика дослідження економічних районів
Дослідження територіальної організації господарського комплексу регіону здійснюються на основі системного підходу і структурного аналізу. Системний підхід є множиною загальнонаукових підходів: функціонального, організаційного, ситуаційного, проблемного, історичного, генетичного, тощо. Він враховує цілісність, відносну самостійність, поліструктурність, ієрархічність внутрішніх зв'язків регіону а також його взаємозв'язки із зовнішніми економічними, соціально-політичними й екологічними системами. Вище перераховані ознаки дають наукову підставу виділення в межах держави – економічного району (регіону), як самостійного об'єкту вивчення та аналізу. Дослідження територіальної організації економічного району, тосподарськсго комплексу чи галузі трансформують системний підхід в комплексно- регіональний, тому що існує специфіка кожного регіону або комплексу, обумовлена регіональними соціальними особливостями.[2]
Методичну базу дослідження проблем формування економіки регіонів формують загальнонаукові, економічні, загально геоірафічні методи та методики суміжних наук. Серед загальнонаукових – аналіз та синтез, як універсальні методи пізнання, а також літературний, графічний, історичний, прогнозування, експедиційний, порівняльний; економічні – це ефективність виробництва, рентабельність, продуктивність суспільної праці, рентний підхід, тощо; загальногеографічні – суспільно-географічний аналіз, картографічний, географічна систематизація, класифікація і типізація, географічне таксонування (виділення районів, зон), порівняльно-геоірафічний, регіональною аналізу. Серед методів суміжних наук – математичні, статистичні, екологічні, соціологічні, балансовий та порівняльний методи, та ін.[2]
РОЗДІЛ ІІ. УМОВИ ТА ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТКУ «економічних районів»
2.1. Суспільно-географічне положення та природно-ресурсний
потенціал
Північно-Західний (Західно-Поліський) економічний район розташованій на крайньому північному заході України. Район Включає територію Волинської і Рівненської області. Загальна площа становіть 40,3 тис. км2 (6,6% території країни), з них Волинська область займає 20,2 тис. км2, Рівненська - 20,1 тис. км2, чисельність жителів - 2,2 млн. осіб.
Район займає вигідне Прикордонне положення, що сприяє розвиткові культурних та економічних зв'язків із зарубіжними країнами, зокрема з Польщею, з якою Він межує. У період існування СРСР ця перевага географічного положення району не могла бути реалізована, оскільки прикордонні райони практично не мали шансів на інтенсивний розвиток порівняно з центральними. З відкриттям кордонів положення змінюється, і для району з'являються перспективи розвитку. Визначальним фактором для формування спеціалізації району є наявність достатньо великих запасів лісових і земельних ресурсів, на відміну від мінеральних, які незначні. Район має найнижчий рівень економічного розвитку. [1]
Північно-Західний регіон перетинають важливі міжнародні транспортні магістралі (трубопроводи, залізниці, шосейні дороги), раціональне використання яких може суттєво впливати на його економічне зростання. Вихід до державного кордону є однією з найпозитивніших рис в географічному положенні району, яка до речі активно використовується (тут створено один з найсучасніших прикордонних переходів "Ковель" з усією необхідною інфраструктурою, кілька перспективних вільних економічних зон). Тут проходять Важливі транспортні Міжнародні магістралі Софія - Луцьк - Брест, Будапешт - Рівне - Москва, Одеса - Ковель - Варшава, Львів - Здолбунів - Барановичі, які перетинають територію району в широтному та меридіональному напрямках. На півдні району проходить Нафтопровід "Дружба", а також газопроводи Долина - Брест з гілкою на Сарни.[3]
Серед основних негативних рис географічного положення району слід назвати далеке розташування від основних вітчизняних паливних та металургійних баз, що суттєво гальмує розвиток території.
Центральний економічний регіон розташований у зоні Полісся і лісостепу. Північну територію регіону займає Київське Полісся. До його складу входять Черкаська та Кіровоградська області. Загальна площа становить 45,4 тис км2, а названих територій відповідно 20,9; і 24,5 тис. км2 , а чисельність жителів 2,6 млн. осіб
Вигідне економіко-географічне положення регіону визначається тим, що регіон знаходиться на перехресті автомобільних магістралей, Санкт-Петербург — Одеса, Київ — Дніпро, Київ — Кишинів, Умань — Первомайськ. Територією району не проходить важливих залізничних колій, що мають міждержавне значення.
Дуже важливе значення для народного господарства регіону має головна водна артерія України - ріка Дніпро. Сусідніми з Центральним регіоном є Полісся, Поділля, Східний та Придніпровський райони, з якими є постійні господарські взаємозв'язки. Регіон не забезпечує себе паливними ресурсами. Тут є в невеликій кількості буре вугілля і торф. Тому сюди ввозяться газ, нафтопродукти, кам'яне вугілля. Разом з тим на внутрішній ринок надходять машини, технологічне обладнання, продукція приладобудування, легкої та харчової промисловості, будівельні матеріали тощо. Регіон має потужний експортний потенціал завдяки можливості впровадження у виробництво наукомістких сучасних технологій.
Регіон має добрі економічні зв'язки з областями України, країнами СНД та далекого зарубіжжя. Вивозить сільгоспмашини, устаткування для харчової промисловості, верстати, помпи, друкарські машини «Ятрань», телевізори і радіоапаратуру, азотні добрива, чистий графіт, чисті метали, граніт, меблі, торфобуровугільні брикети, гірський віск, цукор, олію, м'ясо, масло. Ввозить ліс, міндобрива, метал, машини, нафту, бавовну та іншу промислову продукцію.
Основна проблема регіону — недостатній рівень розвитку промисловості, обмеженість потужностей електроенергетики. Частково цю проблему може вирішити впровадження в дію Чигиринської ТЕС та Канівської ГЛЕС. Добрі передумови промислового розвитку мають Канів, Черкаси, Золотоноша, Чигирин, Світловодськ, Кропивницький, Олександрія, Гайворон, Сміла, Корсунь-Шевченківський, Тальне та інші поселення. Є всі умови для розвитку харчової промисловості.
До екологічних проблем слід віднести підвищений рівень забруднення радіонуклідами районів Канева, Лисянки, Звенигородки; забруднення води малих річок у межах Українського кристалічного щита, підвищені темпи ерозії чорноземних фунтів, забруднення атмосфери міст Черкас і Кропивницького.
Північно-Західний економічний район розташованій у таких природніх зонах, як Українське Полісся та Лісостепова зона, Центральний район розташований у зоні Полісся і лісостепу. Північну територію регіону займає Київське Полісся. Зональність впливає на територіальну різноманітність розміщення сільського и лісового господарства, будівництва, транспорту, економічну ефективність галузі господарства [6].
Клімат Північно-Західного району помірно-континентальний із м’якою зимою и теплим літом. Пересічна температура січня від - 4,4°С (ст. Світязь) до - 5,1°С (ст. Маневичі), липня + 18,8°С. Абсолютний мінімум температури - 39°С, абсолютний максимум + 39°С. Опадів 550-640 мм на рік, найбільше їх випадає влітку, найменша - взимку. Кількість опадів зростає з північного - сходу на південний - Захід. Північно-західна частина регіону відноситься до вологої, помірно теплої, Південно-східна - до недостатньо вологої, теплої агрокліматичної зон. Діє 6 метеостанцій (Володимир-Волинський, Ковель, Луцьк, Любешів, Маневичі, Світязь) та Волинський обласний центр з гідрометеорології [2].
Кліматичні умови Центрального району сприятливі для розвитку сільського господарства. Місто Черкаси і територія навколо нього в радіусі 150 км - район максимуму біологічної ефективності клімату.
Клімат помірно континентальний. Середні температури липня - 20-21°С; січня - мінус 5-6°С. Зима м'яка з частими відлигами, літо тепле, сухе. Середньорічна кількість опадів становить 430-520 мм, максимальна випадає у теплий період року (близько 70%).
Серед несприятливих кліматичних явищ - посухи, суховії, пилові (чорні) бурі, град, зливи. Бувають також пізні весняні й ранні осінні заморозки.
Південно-західна частина Черкаської та північно-західна і північна частини Кіровоградської областей лежать у недостатньо вологій, теплій, а південна і східна частина Кіровоградської області - у посушливій, дуже теплій агрокліматичних зонах.
Серед зональних типів ґрунтів Північно-Західного району за площею поширення переважають дерново-підзолисті (511 тис. га, 35,8% площі області (та їхні відміни (дерново-слабовідзолисті, дерново-середньо і сильнопідзолисті), є також дернові і лучні ґрунти (250 тис. га, 18% площі району). На значних площах - перегнійно-карбонатні ґрунти, які відзначаються високою родючістю. В річкових заплавах - лучні і болотні ґрунти, торфовища. На півдні області - темно-сірі опідзолені ґрунти і чорноземи. Сірі лісові ґрунти найчастіше трапляються в комплексі з ясно-сірими лісовими (понад 90 тис. га). Чорноземи неглибокі і глибокі малогумусні займають понад 70 тис. га, майже повністю розорані. На півдні Рівненської області виділяються чорноземи на твердих карбонатних породах (рендзини), які досить родючі. Це, як правило, землі доброї і середньої якості - від 30 до 50 балів (за 100-бальною шкалою), а на півночі - 24-40 балів, що потребують значного вапнування [11].
Центральний економічний район характеризується одним з найкращих в Україні ґрунтовим покривом. В лісостеповій частині Кіровоградської області переважають чорноземи середньо- і малогумусні чорноземи опідзолені. Для степової частини характерні чорноземи середньо- і малогумусні. В Черкаській області переважають лісові, лучні ґрунти, а також типові малогумусні чорноземи. У долинах річок поширені чорноземно-лучні та лучно-болотні ґрунти. Еродованість земель становить 48 %. Загалом у ґрунтовому покриві району до 80 % території зайнято родючими чорноземами, що є найпродуктивнішими для сільськогосподарських рослин. Цей чинник є одним із вирішальних у визначенні спеціалізації району.
Говорячи про рослинний покрив Північно-Західного економічного району можна зауважити, що на Поліссі поширені хвойні та широколистяні ліси.
Тваринний світ Північно-Західного району різноманітній. Всього налічується 301 вид, у тому числі риб - 34, земноводних - 12, плазунів - 8, птахів - 183, ссавців - 64 види. Тут водяться борсук, куниця лісова, Тхір, горностай, ласка, лисиця, вовк, заєць, білка, їжак, полівка підземна лісова, кріт; у річках и озерах - щука, плітка, головень, краснопірка, лин, густера, лящ, карась, сом, річковий вугор, линок, окунь. Найпоширеніші птахи - пастушка, журавель, кулик, мартин, гуси, сова та ін. На берегах річок - видра, норка, бобер, ондатра, але в той же час не можна забувати про рослинний і тваринний світ Центрального економічного району: тваринний світ Центрального району досить різноманітний. На території області налічується ссавців - 66, птахів - 280, плазунів - 9 , земноводних - 11, риб - 41. Водяться в районі косулі, зайці-русаки, зрідка – дикі кабани, вовки, а також лисиці, куниці, тхори тощо. [7]
Територія Північно-Західного району добре забезпечена водними ресурсами. Її територію перетинає Головний Європейський вододіл, який розділяє басейни Чорного і Балтійського морів, зокрема Дніпра і Західного Бугу. Більшість річок Волині відносяться до басейну Прип’яті. Всього налічується 301 річка завдовжки понад 10 км кожна [2].
В області понад 500 озер різного походження (карстові, заплавні та ін.). Збудовано 41 водосховище (найбільші Хрінниківське, Млинівське, Боберське водосховище) та понад 300 ставків загальною площею водного дзеркала 14,2тис.га. Найбільшу групу складають озера карстового походження.
Центральний економічний район водними ресурсами район забезпечений недостатньо. По його території протікають річки Дніпро і Південний Буг, багато малих і середніх річок: Цибульник, Сула, Супій, Рось, Вільшанка, Тясмин, Інгулець, Інгул, Синюха, Синиця, Гірський Тікич, Гнилий Тікич, Ятрань тощо. Всього в Кіровоградській області 438 річок, серед них 120 довжиною понад 10 км і 45 довжиною понад 25 км. У Черкаській області 181 річка понад 10 км завдовжки. Тут також є Канівське, Кременчуцьке та Дніпродзержинське водосховища. Крім цих у районі створено ще 108 водосховищ (Іскрівське, Новоархангельське, Червонохутірське, Гайворонське та ін.) та 2564 ставки і заплавних озера. Збудовано водовід Дніпро (від м.Світловодська) - Кропивницький. Води водосховищ та ставків використовують для водопостачання, риборозведення, зрошування. На території Українського кристалічного щита є джерела лікувальних радонових та інших мінеральних вод (Умань, Новоукраїнка, Знам'янка).[2]
Порівняно з іншими районами України, Волинь добре забезпечена лісовими ресурсами. Лісистість району складає 40-45%. Тут поширені хвойні і мішані ліси. Район лежить у межах Західно-Української геоботанічної провінції. Лісами вкрито 695,0 тис. га (34,4% пл. Області). Понад 40 тис. га займають торфовища, найбільше їх - у заплаві Прип’яті.
Волинський район відносно бідний на запаси мінеральних ресурсів. З паливних ресурсів найважливіше значення мають запаси вугілля Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну. Є також поклади торфу. В Волинській області виявлено Локачинське родовище газу, запаси якого становлять близько 8 млрд. м³ , що дозволить повністю забезпечити потреби району на 10-15 років, таким чином зменшивши поступлення сюди сировини із-за кордону. В районі є також значні поклади вапняків, крейди і крейдових мергелів (Здолбунів), лесів, суглинків, піску; є лікувально-торфові грязі та джерела мінеральних вод. Основними мінерально-сировинними ресурсами район забезпечена недостатньо. Є значні поклади базальтів.
Рудні ресурси промислового значення на Волині не мають. На території Рівненської області виявлено низку родовищ самородної міді.
Серед запасів мінеральних ресурсів основне місце займають корисні копалини будівельних матеріалів. Тут переважають ресурси осадового походження (вапняки, крейда, мергелі, піски та ін.). на півночі Рівненської області виявлено запаси фосфоритів і розпочато дослідний видобуток цієї сировини.
Отже, природні умови в цілому сприятливі для розвитку сільського та лісового господарства [14].
Що стосується Центрального району то він багатий на корисні копалини. Розвідано понад 30 родовищ бурого вугілля Дніпровського буровугільного басейну. Є родовища горючих сланіцв (Бовтиське). На лівобережжі Дніпра, в долинах річок, в тому числі р.Ірдинь, видобувають торф.
Поклади паливних ресурсів використовуються здебільшого для місцевих потреб. Район має велике значення для розвитку атомної енергетики країни у зв'язку з наявними тут покладами уранових руд (Смолинське рудоуправління).
У східній частині району, на лінії Кривий Ріг - Кременчук, зосереджені поклади залізистих кварцитів; на заході, у Побужжі - хромітів та нікелевих руд (Капітанівське й Деренюське родовища). В останні роки розвідано Кіровоградеський золоторудний район (родовища Клинці, Юріївське та ін.).
Видобувають також будівельну сировину: вогнетривкі глини, каоліни, бентоніти, граніти, габро, лабрадорит та інші (басейн р.Тясмин). Є поклади графіту (Завалівське родовище), вони мають міжрайонне значення. Район перспективний на алмазоносність.
Надра Кіровоградської області багаті на корисні копалини. Тут розвідано 41 родовище бурого вугілля (з них розробляється вісім), є родовища горючих сланців, торфу, на сході області - поклади залізної руди, в тому числі залізних кварцитів (Криворізький залізорудний басейн), на Побужжі-нікелево-хромових руд, графіту (Завалівське родовище), а також уранові руди (3 родовища).. Поширені родовища різних будівельних матеріалів. В області зосереджено 36 водозаборів прісної води, з яких 14 розробляється, та два джерела мінеральних вод.
На території області зосереджено близько 96% запасів графіту, 28,7 - промислових запасів бурого вугілля (по паливно-енергетичних ресурсах регіон дефіцитний), 7,6 будівельного каменю, 1,7% - руди заліза України. Основна проблема щодо мінерально-сировинних ресурсів полягає у здійсненні їх комплексного використання на основі глибокої переробки. Лісовими ресурсами район забезпечений значно гірше, Переважають ліси санітарно-гігієнічного, природоохоронного і рекреаційного призначення, сировину завозять з інших областей.
Отже, Центральний економічний район має вигідніше розташування ніж Північно-Західний, адже має більші запаси корисних копалин, що дає йому перевагу в економічному розвитку цього району [11].
2.2 . Соціально-демографічна характеристика «Північно-Західного і Центрального економічних районів»
Північно-Західний економічний район має низький рівень урбанізації (47%) і найнижчу щільність населення в Україні (50 чол./км²). Міста в яких більше 100 тис. - Рівне, Луцьк, 50 - 100 тис. - Ковель. Після війни у Польщу майже повністю виїхали поляки, а в Західну Україну було переселено з Польщі чимало українців. У післявоєнний період населення району зростало більш високими темпами, ніж в цілому по Україні, головним чином, завдяки природному приростові (більш високій народжуваності), особливо характерній для найменш урбанізованих у минулому територій - Волинської і Рівненської областей.
Район виділяється серед інших тим, що демографічна ситуація не набрала тут надто загрозливого характеру, на відміну від Північно-Східного району, де в останні роки спостерігається від’ємний природний приріст населення. Це можна пояснити багатьма причинами. Серед них: виїзд населення,переважно сільського у великі міста, на Донбас, у Придніпров’я, впливає на зниження показника народжуваності економічна криза.
За підсумками 1998 року, у Рівненській області ще спостерігався незначний додатний приріст населення. З 1999 року в обох областях відбувається депопуляція населення, але її темпи найменші (близько -2 на 1000 осіб) серед усіх економічних районів. Саме у Північно-Західному районі зараз залишається й найбільша народжуваність в Україні [16].
Проблеми Північно-Західного економічного району пов'язані з низькою розвиненістю господарського комплексу, недостатньою транспортною мережею, радіаційним забрудненням території. Після вибуху на ЧАЕС вітер ніс радіаційні елементи саме на захід, на Волинську, Рівненську, Луцьку області. Але не дивлячись на маленьку щільність населення і низький рівень урбанізації в районі прослідковується високий природний приріст населення. За показником приросту - зменшення населення Волинська область займає 4 місце, ввійшовши в список тих областей де зменшення населення меньше ніж в цілому по країні. Особливістю населення Волинського економічного району є його багатонаціональність [8].
Частка сільських жителів в Північно-Західному районі на сьогодні становить 51%. Середня густота сільського населення тут не набагато нижча, ніж у Карпатському економічному районі. У Північно-Західному регіоні України значна частка (понад 93%) українського населення, а також помітно виражені етнографічні особливості (своєрідний побут і культурні традиції, витоки яких сягають часів язичества) корінних жителів краю - поліщуків. Найбільші з національних меншин - росіяни, білоруси, поляки, які проживають у містах та прикордонних районах.
Середня густота населення Центрального району 58,2 осіб/км2 (що є майже однаковою з Північно- Західним районом) , в тому числі у Черкаській області - 70, у Кіровоградській - 48 осіб (середня густота населення в Україні 83 особи/км2 ). Густота сільського населення - в середньому 24,7 осіб/км2 , у тому числі на Черкащині - 31,7, на Кіровоградщині - 18,7. Густіше заселені (83 особи/км2 ) Звенигородський, Христинівськнй, Городищенський райони, менше (до 23 особи/км2 ) - північно-східна частина Черкаської області. В Кіровоградській області найгустіше заселені північна й північно-західна частини (50-60 осіб/км2 ), найменше південна (20-30 осіб/км2 ). Ступінь заселеності як Черкащини, так і Кіровоградщини найнижчий за середній по країні. Існує тенденція до скорочення чисельності населення внаслідок низького природного приросту (у Кіровоградській області народжуваність становить 8,2%, смертність 16,5%, природний приріст - мінус 8,3%; у Черкаській відповідно 8,3, 16,5, мінус 8,2%; показники в Україні в 1998 р. відповідно 8,3, 14,3, мінус 6,0) та значної міграції. Тривалий час простежувалася міграція сільського населення в міста. Так, у Черкаській області міське населення за період з 1980р. по 1990р. зросло з 708,3 тис. до 818,1 тис. осіб. В останні роки цей процес майже припинився (в 1998 р. міське населення Черкащини становило 801,1 тис. осіб).
На 1 січня 2008 року загальна чисельність населення по Кіровоградської області становить 1039,7 тис. жителів, у тому числі міського - 637,7 тис., сільского – 402,0 тис, по Черкаській області – 1315,5 тис., 730,0 тис. і 585,5 тис. відповідно.
У містах мешкає 57,6% населення від загальної кількості його в районі (на Черкащині – 54,7%, Кіровоградщині - 61,2%). У цілому цей показник нижчий за середній по республіці. У регіоні 28 міст, з них 10 обласного підпорядкування; на Черкащині - відповідно 16 і 6, на Кіровоградщині 12 і 4. Переважають малі міста. У Черкаській області сформувались локальні системи розселення: Черкаська, Уманська та Звенигородсько-Ватутінська; у Кіровоградській - Кіровоградська, Олександрійська, Світловодська і Знам'янська. Містечок у регіоні 41, з них на Черкащині - 15, на Кіровоградщині - 26. Найбільші міста району - Кропивницький, Черкаси, Олександрія, Сміла, Умань, Канів. За характером народногосподарських функцій населені пункти поділяють на обласні промислові, транспортні, адміністративно-політичні й науково-культурні центри - Черкаси та Кропивницький; багатогалузеві промислові центри з розвиненими невиробничими функціями - Умань, Сміла, Олександрія, Світловодськ; транспортно-промислові центри - Христинівка, Цвіткове, Гайворон, Знам'янка; адміністративні центри зі значною обробною промисловістю - Городище, Шпола, Кам'янка, Золотоноша, Звенигородка, Жашків, Тальне, Канів, Лисянка, Бобримець, Долинська, Новомиргород, Новоукраїнка, Помічна та ін.; одногалузеві промислові центри - Верхнячка, Стеблів, Вільшана, Юрківка, Мала Виска, Ульянівка та інші.[11]
Щодо трудових ресурсів Північно-Західного економічного району, то тут сформувався значний надлишок їх, особливо у сільській місцевості. Це зумовлює як значні маятникові міграції, так і виїзд мешканців на сезонні роботи на східні терени України, в інші держави, чого не скажеш про трудові ресурси Центрального економічного району оскільки дуже значна частка ресурсів зайнята у виробництві, але за останні роки рівень зайнятості скоротився, це пов’язується із занепадом промислового виробництва.
Отже, ці два райони дуже відрізняються один від одного, в кожному з них є свої плюси, це додатній природний приріст Північно-Західного економічного району і велика кількість населення занятого у виробництві, і мінуси, низький рівень і найнижча щільність населення в Україні характерна для Північно-Західного району і спостерігається від’ємний природний приріст населення в Центральному економічному районі [13].