Методи пізнання економічних процесів і явищ.

Методи економічної теорії(способи пізнання, які використовуються наукою):

· загальнонаукові методи– діалектико-матеріалістичні принципи пізнання – пізнання досліджуваного процесу через внутрішні (іманентні) суперечності його саморозвитку; статистичне спостереження, аналіз і синтез, системний підхід, моделювання, експеримент

· часткові методи– способи пізнання, властиві окремим економічним школам.

· Аналіз і синтезяк метод дослідження застосовується в єдності двох його складових.

· При аналізі об'єкт дослідження розумово або фактично розкладається на складові, кожна з яких вивчається окремо; при син* тезі відбувається об'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними. Аналіз сприяє розкриттю істотного в кожному елементі, а синтез завершує розкриття суті об'єкта в цілому.

· Індукція і дедукція.Індукція - це метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня до знання вищого ступеня. Дедукція - метод пізнання від загального до одиничного. Метод індукції і дедукції забезпечує діалектичний зв'язок одиничного, особливого і всезагального.

· Історичний і логічний методивикористовуються економічною теорією для дослідження економічних процесів у єдності. Історичний методвивчає ці процеси у тій історичній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один за одним у житті. Логічний методдосліджує економічні процеси в їхній логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від історичних випадковостей, зигзагів і подробиць, не властивих цьому процесові.

· Економічне моделювання- це формалізований опис і кількісне вираження економічних процесів і явищ (за допомогою математики й економетрики), структура якого абстрактно відображає реальну картину економічного життя. Економічні моделі (рис. 1.9) дають можливість наочно і глибше дослідити основні риси й закономірності розвитку реального об'єкта пізнання.

· Економічний експеримент- штучне відтворення економічних процесів і явищ з метою вивчення їх за оптимально сприятливих умов та подальшого практичного впровадження. Економічний експеримент дає змогу на практиці перевірити обґрунтованість наукових теорій і рекомендацій, щоб попередити помилки та провали в економічній політиці держави. Метод якісного і кількісного аналізу.Він передбачає чітке виявлення якісної визначеності економічного явища і підкреслення тих складових, елементів, які піддаються кількісному виміру, вивчення динаміки процесу; виявлення факторів, що впливають на його зв'язки в системі.

· Метод порівняння.Для визначення схожості та відмінності господарських явищ використовують метод порівнянь. Необхідність порівняння як загальнонаукового методу зумовлена тим, що в економічному житті ніщо не може бути оцінено саме по собі. Будь-яке явище пізнається у порівнянні.

3. Потреби і їх класифікації. Безмежність потреб.

Потреби – це прояв необхідності мати певні блага, бажання володіти ними, відчуття нестачі, якщо бажання залишається незадоволеним. Людині потрібно багато чого, щоб задовольняти свої потреби. На думку таких вчених, як Ф. Гегель, К. Маркс, М. Вебер, потреби є вираз природи людини. Це види продукції, товарів, послуг, речей, в якихлюди потребують, які вони бажають і прагнуть мати, споживати, використовувати.
Людина може як задовольняти, так і пригнічувати свої потреби, якщо відсутні умови для їх реалізації. У деяких випадках одні потреби можуть замінюватися іншими. Також до потреб відносяться не тільки корисні, а й шкідливі для здоров'я, в силу сформованих шкідливих звичок, блага.
Є.Ф. Борисов пропонує таке визначення потреб: потреби - це потреба чи недолік у чому-небудь необхідному для підтримки життєдіяльності людини, соціальної групи і суспільства в цілому. [2, с.27] Саме економічні потреби виступають як внутрішній стимул активної діяльності людини.
Класифікація потреб характеризується великою різноманітністю.
У марксистській теорії зазвичай виділяють три групи потреб: матеріальні, духовні, соціальні.
На першому плані завжди коштує задоволення матеріальних потреб - в їжі, одязі, житлі. Матеріальні потреби можуть задовольнятися як товарами, так і послугами, наприклад, ремонт автомобіля, консультація лікаря.
Духовні потреби задовольняються, наприклад, заняттям мистецтвом, отриманням освіти, моральним вдосконаленням. У широкому сенсі до духовної їжі відносяться всі види інформації, які отримує людина.
У міру розвитку суспільства зростають можливості розширення та задоволення соціальних потреб - потреб, пов'язаних з участю в різних формах суспільної і колективної діяльності. Вони можуть бути і матеріальними та духовними, але головне в них те, що вони мають суспільний характер і зумовлені необхідністю багатьох людей жити і співпрацювати разом.
У західній літературі найбільшого поширення набула теорія американського економіста А. Маслоу, згідно з якою всі потреби розташовуються у висхідному порядку від "нижчих" матеріальних до вищих "духовних"
1) фізіологічні потреби (їжа, одяг і т.д.);
2) потреба в безпеці (екологічно чисті продукти, житло, захист від болю, страху і т.д.);
3) соціальні потреби (любов, спілкування, дружба тощо);
4) потреба в повазі (самоповага, досягнення мети, визнання);
5) потреба в самовираженні (саморозвиток, реалізація здібностей і т.д.).
Згідно з А. Маслоу, перші дві групи потреб належать до нижчого порядку, дві останні - до вищого. До тих пір поки не задоволені потреби нижчого порядку, не діють потреби вищого порядку.
Нурієв Р.М. у своїх підручниках пропонує поділ потреб на первинні, що задовольняють життєво важливі потреби людини (їжа, одяг та ін), і вторинні, до яких відносяться всі інші потреби (наприклад, потреби дозвілля: кіно, театр, спорт і т.д.). [7, с.44] Первинні потреби не можуть бути замінені одна інший, вторинні - замінювані. Розподіл економічних потреб на первинні та вторинні історично умовно, співвідношення між ними з розвитком суспільства змінюється.
Також існують наступні класифікації потреб:
1) за суб'єктами задоволення:
а) індивідуальні (їжа, відпочинок, житло, освіта);
б) колективні (безпека, екологія);
в) громадські (зниження рівня безробіття, інфляція і т.д.);
2)за ступенем еластичності:
а) нееластичні - більш жорсткі, існуючі протягом тривалого періоду (вода, їжа);
б) еластичні - менш жорсткі, близькі до духовних;
3) за рівнем реалізації:
а) абсолютні - визначаються сучасним рівнем світової економіки;
б) дійсні - визначаються рівнем розвитку економіки цієї країни;
в) платоспроможні - потреби, зумовлені співвідношенням власних доходів та рівня цін;
4) за способом зародження:
а) базисні - потреби, спрямовані на підтримку життєздатності людини (їжа, повітря, захист від природних лих та ін);
б) цивілізаційні - потреби, породжені цивілізацією (зв'язок, комфорт та ін.)
Отже, потреби - це потреба чи недолік у чому-небудь необхідному для підтримки життєдіяльності людини, соціальної групи і суспільства в цілому.

Відмінна властивість потреб – їх безмежність, постійна якісна та кількісна зміна. Це зумовлене розвитком виробництва та науково-технічним прогресом, а також розвитком самої людини, її інтелекту. Задоволення одних потреб породжує виникнення інших. В цьому знаходить свій прояв безмежне зростання потреб, що має закономірний характер. Це примушує людину витрачати зусилля, щоб здобувати блага.

4. Поняття споживчого блага. Особисті і суспільні блага.

Засобом задоволення тих чи інших потреб виступають споживчіблага. Це товари та послуги індивідуального або виробничого призначення, що використовуються для задоволенняекономічних потреб як окремих людей, так і різних господарських суб'єктів. Споживчі блага класифікують за різними ознаками. їх поділяють на: особисті (споживаються індивідуально) та суспільні (неподільні, безоплатні, споживаються спільно); довгострокового і негайного використання; взаємозамінні (субститути) і взаємодоповнюючі (комплементи); дійсні і перспективні. Товаримають матеріально-речову форму і застосовуються як для особистогоспоживання (одяг, продукти харчування, меблі, автомобілі і т.д.), так і для потреб виробництва (будівлі, споруди, техніка, технологія, сировина, матеріали, паливо і т.д.). Послуги - це нематеріальний вид діяльності, який задовольняє певні потреби споживачів. Послуга корисна як діяльність, вона споживається в момент її виробництва. У процесі її надання не створюється новий продукт, а змінюється якість уже існуючого. Послуги не можуть транспортуватись або накопичуватись. Вони розрізняються за сферами надання (медичні,-культурні, освітні, інформаційні, туристичні тощо) та за призначенням (особисті або комерційні).

Економічна наука, зокрема, досліджує суспільні потреби.

Суспільні блага – потреби, що виникають у процесі розвитку суспільства в цілому, окремих його членів, соціально-економічних груп населення. Вони випробують на собі вплив виробничих відносин соціально-економічної формації, в умовах якої складаються і розвиваються.

Суспільні блага поділяються на дві великі групи потреб суспільства і населення (особисті потреби).

Блага суспільства визначаються необхідністю забезпечення умов його функціонування і розвитку. До них відносяться потреби виробничі, у державному управлінні, забезпеченні конституційних гарантій членам суспільства, охорони навколишнього середовища, обороні і т.п.

5. Виробництво як спосіб задоволення потреб. Матеріальне і нематеріальне виробництво.

виробництво — це процес створення різноманітних матеріальних благ та послуг, необхідних для задоволення людських потреб.

Суспільне виробництво поділяють на матеріальне і нематеріальне виробництво. До матеріальної сфери суспільного виробництва належать ті галузі виробництва, в яких виробляються матеріальні блага: вугілля, метал, нафта, машини, устаткування, сільськогосподарська продукція, електроенергія, продукти харчування тощо, і підприємства, що надають матеріальні послуги: вантажний транспорт, обслуговування і ремонт техніки, оптова торгівля і подібні.

До сфери нематеріального виробництва відносяться галузі, що виробляють нематеріальні послуги, до яких належать: роздрібна торгівля, пасажирський транспорт, зв'язок, що обслуговує населення, підприємства побутового обслуговування, заклади охорони здоров'я та заклади, що створюють духовні цінності — у галузі освіти, культури, мистецтва тощо.

Особливе місце в нематеріальному виробництві належить духовному виробництву — праці художників, скульпторів, письменників, кінематографістів тощо. Результатом їх діяльності є матеріальні продукти, але їх відносять до нематеріального виробництва, бо їх основне призначення — задоволення духовних потреб.

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Галузі цієї сфери не створюють матеріального продукту, але їх послуги необхідні для організації виробництва та для задоволення безпосередніх потреб людини. Вони можуть бути спожиті лише під час їх надання як корисний ефект живої праці.

6.Крива виробничих можливостей.

Крива виробничих можливостей (КВМ)це геометричне місце точок поєднання альтернативних кількісних значень двох благ, які могли б бути вироблені за умов повного використання всіх наявних ресурсів.

Аналіз кривої виробничих можливостей базується на таких припущеннях:

§ суспільство використовує всі наявні ресурси,тобто виробництво функціонує за умов цілковитого застосування ресурсів і досягає якнайбільшого з усіх можливих обсягів виробництва;

§ економіка розглядається за станом напевниймомент часу і тим самим передбачається постійна кількість ресурсів і незмінна технологія;

§ в країні виробляється лишедва різновиди товарів— наприклад, споживчі та інвестиційні.

КВМ свідчить, що економіка завжди альтернативна, тобто сус­пільство має вибирати між виробництвом різних товарів шляхом перерозподілу ресурсів. Із точок, розташованих на цій кривій, що показують різні можливі поєднання випуску альтернативних това­рів, воно має вибрати найбажанішу для нього у даний час.

При розгляді кривої виробничих можливостей економісти часто використовують такий приклад: нехай існує умовна країна, яка виробляє тільки два види товарів – гармати та вершкове масло. При цьому наявні ресурси використовуються повністю. Можливими варіантами розподілу обмежених ресурсів країни для виробництва цих двох товарів можуть бути такі: всі ресурси витратити на виробництво гармат і не виробляти масло взагалі, або всі ресурси витратити на виробництво масла і не виробляти гармати. Та насправді існуватиме такий варіант, за яким частина ресурсів буде витрачена на виробництво масла, а частина – на виробництво гармат. Нехай шкала виробничих можливостей створення гармат та масла в цій країні має такий вигляд.

аким чином, крива виробничих можливостей характеризує наступні економічні положення:

§ Неможлива жодна комбінація виробництва товарів, яка описується точками, розташованими із зовнішнього боку КВМ.

§ Вибір із різних комбінацій виробництва товарів можливий тільки з тих варіантів, які описуються точками, що розміщені на кривій або всередині неї.

§ Спадний нахил кривої ілюструє поняття альтернативної вартості.

§ Опуклість кривої демонструє збільшення альтернативної вартості.

· Ресурси виробництва – це не що інше, як сукупність фінансових і матеріальних коштів, соціальних, духовних і природних сил, використовуваних в процесі створення послуг, товарів, а також інших цінностей. Ось на які різновиди економічна теорія ділить ресурси виробництва:

· Перша група – природні. Маються на увазі речовини і природні сили, які потенційно придатні для подальшого застосування у виробництві. Серед них є “вичерпні” і “невичерпні”.

· Друга група – матеріальні. Це все засоби виробництва, які були створені людиною і самі по собі є результат виробництва.

· Третя група – трудові. Сюди входить населення, яке перебуває в працездатному віці. Його в даному аспекті оцінюють за деякими параметрами: культурно-освітньому, професійно-кваліфікаційним та соціально-демографічному.

· Четверта група – фінансові. Маються на увазі грошові кошти, що виділяються на організацію виробництва.

· У міру того, як технологія переходила від доіндустріальної до постіндустріальної, мінялася і значимість ресурсів. Раніше пріоритетними були трудові і природні ресурси, а зараз – інформаційні та інтелектуальні.

· Три групи ресурсів, які властиві практично будь-якому виробництву називаються базовими – це трудові, матеріальні і природні. А от фінансові, які виникли лише на “ринковій” ступені мають назву похідних.

· Але це не одна класифікація ресурсів виробництва. Інші вчені пропонують розділити їх на три групи: перша – загальні, друга – специфічні і третя – інтерспеціфіческіе. Загальні – це ті, цінність яких ніяк не залежить від того, знаходяться вони у даній фірмі чи ні. Специфічні – їх цінність поза фірми набагато нижче, ніж усередині неї. А інтерспеціфіческіе – взаімоунікальние, взаємодоповнювані ресурси та їх максимальна цінність досягається тільки в конкретній фірмі і виключно за допомогою неї.

· Ресурси та фактори виробництва близькі поняття. Але є в них і відмінності. Раніше було помічено, що ресурси є ті природні, соціальні, матеріальні сили, які тільки можуть бути залученими у виробництво. А фактори сучасного виробництва – одна з економічних категорій, яка позначає ресурси, вже залучені в сам процес виробництва. Таким чином, ресурси і фактори виробництва – поняття близькі, але поняття “ресурси виробництва” ширше, ніж поняття “фактори виробництва”. Тобто факторами виробництва є виробляють ресурси.

· Ресурси та фактори виробництва мають свої класифікації. Перша була розглянута вище, а от друга:

· 1. Земля – так називають природні блага, які прийнято використовувати в процесі будь-якого виробництва. Ними можуть бути ліс, повітря, корисні копалини і так далі. Земля вважається обмеженим ресурсом, тому за нього прийнято стягувати плату, звану рентою.

· 2. Праця – це розумові та фізичні зусилля, використовувані людьми в процесі виробництва послуг і товарів. Люди реалізують свої здібності до праці за окрему плату, звану заробітної.

· 3. Капітал – він зазвичай витрачається саме в процесі виробництва. Тому капітал надається у використання також за окрему плату, яка називається “відсоток за капітал”.

· 4. Підприємництво. Його основне завдання звести воєдино в рамках виробничого процесу капітал, праця і землю. А за зусилля і ризик, які вкладаються в бізнес, він отримує плату або по-іншому – прибуток.

· Факторами виробництва реально можуть розпоряджатися, володіти або користуватися держава, фірми або приватні особи.

Фактори виробництва (англ. factors of production) — ресурси, необхідні для виробництва товарів або послуг. Класичними факторами виробництва є робоча сила (всі розумові та фізичні здібності людей), земля (природні багатства), капітал (наявні, вироблені засоби виробництва, а також фінансовий капітал). Четвертим фактором вважається підприємництво, яке об'єднує попередні три фактори.

Ресурси: капітальні, праця, природні, підприємницькі здібності.

8.Альтернативна вартість.

Альтернативна вартість – це теоретичний показник. Він вказує, на яку кількість слід знизити виробництво одного товару, щоб зробити одиницю іншого подібного товару за рахунок вилучених коштів.

Альтернативна вартість може бути постійною і зростаючої. У першому випадку говорять про те, що виробничі фактори виступають в якості скоєних замінників. Їх застосовують в однакових встановлених пропорціях для виготовлення обох товарів. При цьому подвоєння витрат факторів підвищує виробничий обсяг вдвічі. Зростаючої альтернативною вартістю вважається можливість виробляти значно більший обсяг одного товару за рахунок вилучених факторів. Це досягається при зменшенні обсягів виробництва іншого товару.

Вибір і альтернативна вартість завжди присутні разом. Беручи щось одне, доводиться відмовлятися від чогось іншого. Сенс поняття можна пояснити на прикладі. Припустимо, людині запропоновано два варіанти. У кожного з них є своя вартість, кожен з них несе певну вигоду. При цьому не обов’язково це буде фінансова вигода. Людині надається право вибору. Він може прийняти тільки один варіант. Теоретично найкращим буде найбільш вигідний. Саме його слід обрати людині. У цьому випадку альтернативна вартість буде правильно визначена. Такі завдання людина у своєму житті вирішує досить часто.

10. Поняття економічної системи та її елементи.

Економічна система - це сукупність всіх видів економічної діяльності людей (механізмів, інститутів функціонування, регулювання національної економіки) у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів і послуг, а також у процесі регулювання такої діяльності.

Функціональна структура економічних систем передбачає виділення в їх структурі таких функціональних елементів, як виробничої (в т.ч. соціально-економічної, виробничо-технологічної, власне економічної системи виробництва), ринкової, цінової, фінансової, грошової підсистем, підсистеми формування і розподілу доходів, підсистем споживання і регулювання.

Економічна система включає такі елементи: 1) провідний тип власності на ресурси; 2) основні групи суб'єктів суспільного виробництва і відносини між ними; 3) економічну форму результатів виробництва; 4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання; 5) загальні економічні закони. У літературі така структура економічної системи розглядається, як правило, через призму взаємозв'язку продуктивних сил, виробничих відносин (соціально-економічних, організаційно-економічних) та надбудовних відносин у тій їх частині, яка «обслуговує» економіку через формування «стереотипів» господарської поведінки людей. У даному разі класифікація економічних систем базується на такому критерії, як домінуючий тип (форма) власності.

11. Традиційне (натуральне) господарство.

Натуральне виробництво - тип господарства, в якому процес створення матері-альних благ спрямований безпосередньо на задоволення власних потреб виробника. При натуральному господарстві продукт не набуває товарної форми (тобто не стає об'єктом купівлі-продажу), а утворює фонд життєвих засобів для самого виробника. В найбільш чистому вигляді натуральне господарство існувало лише у первіс-них народів, що не знали суспільного поділу праці, обміну та приватної власності. Воно було пануючим у державах Стародавньо-го Сходу, які являли собою систему замкнутих, економічно само-стійних общин. В античних рабовласницьких державах (Рим, Вавилон, Єгипет) поруч з натуральним господарством досить розвинутим було товарне господарство. Останнє передбачало виробництво продукту не лише для власного споживання, а й на продаж. Однак домінуючою формою господарювання в цих держа-вах залишалася натуральна. В епоху раннього феодалізму натура-льне господарство знову стало пануючим, однією з головних рис феодальної економіки.
Натуральна форма виробництва була характерною та пануючою для народів, що населяли Україну, практично до скасування кріпосного права (1861р.). Тобто, мова йде про те, що натуральну форму мав додатковий продукт, який привласнював поміщик або місцевий мироїд-куркуль. Цей додатковий продукт виступав у вигляді багаточисельних натуральних повинностей і платежів (подимне, подушне, за вікна, містки і т.д.). Натуральний характер мало й господарство феодально залежного селянина. Воно служило джерелом засобів споживання для поточних потреб поміщицького маєтку й забезпечувало поновлення його запасів.
2. Основні риси натурального виробництва
Соціально-економічна природа натурального господарства най-більш повно розкривається в його характерних рисах. Їх можна розглянути в двох аспектах:
а) такі, що характеризують організаційний бік натурального господарства;
б) такі, що розкривають його економічну природу. Зрозуміло, що поділ цей досить умовний, тому що організацій-ні та економічні риси тісно між собою пов'язані й виділити їх можна лише в теоретичному плані.
Серед організаційних рис насамперед слід виділити замкненість. Суть її полягає в тому, що окреме натуральне господарство являє собою відокремлений, замкнутий у собі маленький світ. У такій системі кожна господарська одиниця (селянське господарство, сільсь-ка община, феодальний, поміщицький маєток) здійснює всі види господарських робіт, починаючи від добування різних видів сировини й закінчуючи кінцевою підготовкою їх до споживання. Замкненість натурального господарства неминуче приводить до його консерватиз-му та стійкості протягом тривалого історичного відрізку часу. Зокрема, для натурального господарства типовим є традиційність форм, методів і способів виробництва, постійний характер продукції, економічних зв'язків і галузевих пропорцій, які відтворювалися без істотних змін протягом століть і виступали для виробників як обов'язкові, освячені звичаями господарські норми. Все це породжу-вало застій, використання рутинної техніки, повільні темпи розвитку.
Серед рис, які розкривають економічну природу натурального гос-подарства, в першу чергу слід відзначити слабо виражений, поділ праці. Це проявляється в обмеженості галузей господарства, видів виробничої діяльності, спеціалізації виробників. У такому господарст-ві економічні відносини виступають у відкритій, не уречевленій формі. Тобто, економічні відносини між людьми виступають такими, якими вони є в реальному житті, не затушовуючись якимись іншими, наприклад, речовими формами. Це є друга характерна риса, що розкриває економічну суть натурального господарства.

12. Товарне господарство, суть та причини виникнення.

 

Товарне господарство— це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господа­рюючими суб'єктами не для таєних, а для суспільних потреб, що визначаються ринком

При товарному виробництві організація економіки повністю за­лежить від ринку, який вирішує, що виробляти, як виробляти і для кого виробляти. Це означає, що товарне виробництво є ринковим ви­робництвом.

Товарні відносини формуються на основі об'єктивних процесів розвитку виробництва, його матеріально-речових і особистих чинників.

Умовами виникнення товарного виробництва є такі:

- суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва, які при­зводять до спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності. Це робить можли­вим і необхідним обмін між виробниками, що спеціалізуються на певному виробництві;

- обмеженість сукупних виробничих ресурсів і матеріальних благ, що споживаються (їхня відносна рідкість). Пол Самуельсон у своїй «Економіці» (Львів, 1993) пише: «Питання: що, як і для кого виробляти — не становили б проблеми, якби ресурси не були обмежені. Якби можна було виробляти будь-який товар у необме­женій кількості, аби людські потреби були повністю задоволені, не мав би великого значення той факт, що один товар вироблений у надто великій кількості. Тоді не мало б значення і нераціональне поєд­нання праці й матеріалів. Оскільки кожен міг би мати всі блага у необхідній кількості, не мало б значення і те, як розподіляються то­вари і доходи між різними індивідумами і сім'ями.

Тоді не було б відносно рідкісних економічних благ і не було б потреби у вивченні економічної теорії, чи у тому, щоб «економити». Всі товари були б безплатними, як повітря»;

- економічна відокремленість виробників, яка виявляється у власності останніх на продукти праці, що стають товарами. Об­міняти можна лише те, що є власністю. Кожний товаровиробник, всту­паючи у відносини обміну, переслідує свої інтереси—не тільки одер­жати нову споживну вартість, а й щоб втілена у ній праця була не меншою, ніж його продукт. Саме це є стимулом для підвищення про­дуктивності праці кожного товаровиробника. Адже останні є носія­ми різної праці — складної й простої, фізичної й розумової, одні виробники працюють у сприятливих, а інші — у шкідливих умовах. Через ці обставини продукти праці людей мають різну цінність — високу і низьку залежно від того, результатом якої праці вони є або наскільки вони є рідкісними. Для того щоб поставити своє благопо­луччя в безпосередню залежність від результатів праці, виробники і намагаються відокремитись у веденні свого господарства. Все це і створює фундамент для товарної форми організації виробництва.

Товарне виробництво, що виникло як протилежність натураль­ному господарству ще 7—8 тис. років тому, зберігається і є ефектив­ним сьогодні, має такі визначальні риси.

- Продукт праці набуває форми товару. Він має бути відносно рідкісним і вироблятися для обміну, який стає невід'ємною рисою економічних відносин. Це призводить до того, що товарна форма виробництва стає відкритою системою організаційно-економіч­них відносин, яка долає обмеженість потреб, що характерно для на­турального господарства, і сприяє розвитку суспільних потреб, які визначаються ринком.

- Обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробни­чих витрат (у товарах, що обмінюються, має бути однакова кількість праці). Здійснюється це через купівлю-продаж продуктів праці. Суспільство визнає товар як такий, що задовольняє його потребу на ринку після того, як його хтось купив. Інакше кажучи, товарна фор­ма зв'язків є не прямою і безпосередньою, а опосередкована ринком форма зв'язків. Це також одна з генетичних особливостей товарного виробництва. Вона є рушійною силою розвитку продуктивних сил сус пільства, підвищення ефективності виробництва, оскільки призводить до подальшого поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації виробництва і як результат — зростання продуктивності праці. До визначальних рис товарного виробництва також належать:

а) використання грошей як посередника обміну;

б) наявність конкуренції;

в) вільне ціноутворення;

г) стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки.

Товарна організація виробництва і адекватна їй форма зв'язків еволюціонують разом з розвитком продуктивних сил, суспільним по­ділом і кооперацією праці.

- Просте товарне виробництво грунтується в основному на праці самого товаровиробника, якому і належить вироблений ним продукт. Таке виробництво є дрібним, у ньому відсутній глибокий поділ праці. Товаровиробник виконує всі операції при виготовленні готового про­дукту і реалізує його з метою задоволення своїх потреб. Купівля-про-даж на такій стадії розвитку товарного виробництва здійснюється через вільне ціноутворення і стихійний розвиток.

Водночас у суспільствах, яким було притаманне просте товарне виробництво, і виробництво, і розподіл в основному здійснювалися за традиціями, що склалися, і за наказом господаря (пана).

За цих умов “робити гроші” вважалося непристойною справою, було гріхом. Багатство у такому суспільстві належало не тим, хто «робив гроші», а тим, хто мав привілеї, землю, тобто багатство було наслідком могутності. Так, Юлій Цезар став багатим лише тоді, коли став правителем Іспанії.

- Капіталістичне товарне виробництво створює ринкову систе­му, для якої характерно те, що люди можуть не тільки вільно обирати собі роботу, а і їх мають обрати. Праця, земля, природні ресурси, засо­би виробництва стають товаром. Таке виробництво перетворюється на високомеханізоване із застосуванням комплексів машин, масове. Головними тут є галузі матеріального виробництва, що постійно роз­виваються. Етапи розвитку капіталістичного товарного виробництва такі: а) 1770-1840 рр.: текстильна промисловість, текстильне машино­будування, обробка заліза, будівництво магістральних каналів, водя­ний двигун; б) 1840-1890 рр.: паровий двигун, будівництво залізниць, машино- і пароплавобудування, верстатоіндустріальна промисло­вість, чорна металургія; в) 1890-1930-1940 рр.: електричне, електро­технічне та важке машинобудування, лінії електропередач, корабле­будування, основна хімія, синтетичні фарби; г) 1930-1940-1980 рр.: автомобільна, літако- і тракторобудівна промисловість, моторизова­на зброя, виробництво товарів тривалого користування, синтетич­них матеріалів, нафтохімічна промисловість.

Ринкова система активізує всі чинники виробництва, стимулює використання у виробництві заощаджень усіх громадян, суб’єктів господарювання. Значну роль у мобілізації останніх відіграють бан­ки, інші фінансові установи, які платять за засоби, що беруться у кредит, відсотки, винагороду. Отже, «робити гроші» стає головною справою будь-якого суб’єкта господарювання.

Ідеї визначного англійського економіста Адама Сміта про невтру­чання держави у товарне виробництво, що були домінуючими в епоху мануфактурної стадії розвитку, порушуються з 1833 р. в США. За­проваджується спеціальний Акт, який встановлює систему інспек­тування з метою не допустити зловживань при використовуванні дитячої та жіночої праці. Згодом запроваджуються антимонопольні закони, системи соціального страхування, екологічні законодавства, різні обмежувальні нормативи для ринкових операцій тощо. Все це свідчить про те, що ринкове саморегулювання доповнюється дер­жавним.

- Сучасне товарне виробництво тільки-но виростає з поперед­нього і тому має багато спільного з ним (великомасштабність, ма­совість, розвиненість матеріальної сфери) і специфічні риси, що тільки починають формуватися. Це знаходить вияв у пріоритетних напрямах розвитку. Домінуючими стають електронна промисловість, обчислювальна техніка, програмне забезпечення, засоби телекому­нікації, оптичні волокна, нові керамічні матеріали, банки даних, інформаційні послуги. Все більшого значення набувають галузі не­матеріального виробництва і особливо духовної сфери, що спрямо­вані на розвиток людини, задоволення її інтелектуальних потреб.

Відповідні зміни визначаються переходом від енергетичної до інформаційної складової: тобто інформатика і телекомунікації лежать в основі технологічного розвитку. Це призводить до появи принци­пово нових секторів виробництва: біотехнології, космічної техніки, в основі яких лежать мікроелектронні компоненти. Визначальною стає інтелектуальна праця, а головним багатством — людина.

Відповідно до вимог громадянського суспільства зростає вплив державних та недержавних інституцій (церкви, політичних сил, рухів, профспілок) на економічний розвиток, його соціальне спрямування.

13. Два типи економічних систем товарного господарства: ринкове і командно-адміністративне.

Адміністративно-командна система (централізовано-планова)
Ця система панувала раніше в СРСР, країнах східної Європи і ряді азіатських держав.
Характерними рисами АКС є суспільна (а в реальності державна) власність практично на всі економічні ресурси, монополізація і бюрократизація економіки в специфічних формах, централізоване економічне планування як основа господарського механізму.
Господарський механізм АКС має ряд особливостей. Він передбачає, по-перше, безпосереднє управління всіма підприємствами з єдиного центру вищих ешелонів державної влади, що зводить на нівець самостійність господарських суб'єктів. По-друге, держава повністю контролює виробництво і розподіл продукції, внаслідок чого виключаються вільні ринкові взаємозв'язки між окремими господарствами. По-третє, державний апарат керує господарською діяльністю з допомогою, переважно, адміністративно-командних методів, що підриває матеріальну зацікавленість в результатах праці.
Повне одержавлення господарства викликає небачену за своїми масштабами монополізацію виробництва і збуту продукції. Гігантські монополії, що затвердилися у всіх областях народного господарства і що підтримуються міністерствами і відомствами, при відсутності конкуренції не піклуються про впровадження новинок техніки і технології. Для дефіцитної економіки, що породжується монополією характерна відсутність нормальних матеріальних і людських резервів на випадок порушення збалансованості господарства.
У країнах з АКС вирішення загальноекономічних задач мало свої специфічні особливості. Відповідно до пануючих ідеологічних установок завдання визначення обсягу і структури продукції вважалися дуже серйозними і відповідальними щоб передати їх рішення саме безпосереднім виробникам - промисловим підприємствам, радгоспам і колгоспам.
Централізований розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів здійснювався без участі безпосередніх виробників і споживачів, у відповідності із зазделегідь вибраними як '' суспільні'' цілями і критеріями, на основі централізованого планування.

Традиційна економічна системапанувала в минулому, і зараз деякі її риси властиві слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. У сучасних умовах країни з традиційною економікою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу національного доходу державою.

Ринкова економічна система(економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на економічні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб'єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. У такій системі поведінка кожного економічного суб'єкта мотивується його особистими інтересами. Кожний з них прагне отримати максимальний дохід на основі індивідуального прийняття рішень. Але кожний економічний суб'єкт здатний реалізувати свій приватний інтерес лише в тому випадку, якщо він одночасно є носієм і суспільного інтересу. На ринку здійснюється таке поєднання приватного інтересу із суспільним, яке Адам Сміт проголосив принципом "невидимої руки" ринку. Це означає, що кожний індивід, який реалізує свій приватний інтерес через виробництво і продаж товарів на ринку, не усвідомлює того, що одночасно працює і на задоволення суспільного інтересу.

Змішана економічна системає адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн світу і характеризується такими рисами: різноманітністю форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб'єктів; високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої ринкової інфраструктури суспільства; оптимальним поєднанням ринкового механізму з державними методами регулюванням економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного; рієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення тощо.

14. Що виробляти?

Наприклад,в твоєї сім’ї є ділянка землі. На ній можна вирощувати овочі, плодові дерева; на ній можна побудувати будинок и здавати в оренду; або просто залишити для відпочинку. За фінансової скурти, напевно, доцільно щось на ній вирощувати і продавати на ринку. Але для цього слід спочатку дослідити, що користується попитом на ринку, чого там бракує. Будь-якого виробника хвилює багато питань: Які блага та в якій кількості виробляти? Скільки кожного з товарів має виробити економіка і скільки кожної з послуг варто запропонувати? І коли це зробити? Що сьогодні слід виробляти — одяг чи взуття, небагато високоякісних дорогих сорочок чи багато дешевих? Чи виробляти багато предметів споживання й небагато товарів виробничого призначення, чи навпаки? Проблема полягає і в тому, що виробник має обмежену кількість ресурсів, що можна одночасно використати для виробництва конкретного товару. Тому треба визначитись, що виробляти зараз, а що згодом.

Як слід виробляти блага?

Розв’язуючи першу проблему, виробники обираєть найкращі способи виготовлення того чи іншого комплексу благ. Наприклад, ваша родина вирішила вирощувати овочі. Для цього вам необхідно проорати землю. Як? Плугом чи лопатою? А, може, варто придбати/орендувати трактор? Отже,ви починаєте вирішувати,яку технологію краще обрати.

Також виробники,вирішуючи питання, як виробляти товар, мають відповісти на питання :? Які технології та ресурси слід використовувати для виробництва продуктів? Із чого краще виробляти електроенергію — з нафти чи з вугілля? Хто має обробляти землю, а хто навчати учнів та студентів? Як доцільніше виробляти блага — за допомогою машин і механізмів чи ручної праці? На приватних чи державних підприємствах?

Для кого виробляти блага?

Кому пожинати плоди економічних зусиль, тобто як розподіляти виготовлені блага між різними індивідами та домогосподарствами? Яке ми хочемо мати суспільство — де мало багатих і багато бідних, чи в якому переважає середній клас, а багатих і бідних обмаль?