Теоретичні засади поняття та регулювання ринку фінансових послуг

ВСТУП

Актуальність теми дослідження державного регулювання надання фінансових послуг актуальне з огляду на особливості сучасного періоду розвитку України. Нинішній етап в історії держави співпав з кардинальними змінами, що відбуваються у світовому економічному просторі і визначаються процесами глобалізації фінансових ринків і міжнародною інтеграцією фінансових інститутів, утворенням, інтеграцією та монополізацією ринків окремих фінансових інструментів (послуг) міжнародними об’єднаннями банків та інших фінансових компаній.

Зміна напряму соціально-економічного розвитку зумовила формування в Україні, невідомих раніше фінансових установ, надання фінансових послуг, не передбачених законодавством. Складність законодавчого процесу і його невідповідність стандартам ринкової економіки призвела до утворення прогалин у праві. Ухилення від сплати податків фінансовими установами, створення товариств ошуканих вкладників, знецінення депозитів, інфляція, низький рівень довіри громадян –це далеко не повний перелік негативних наслідків відсутності належного рівня правового регулювання ринку фінансових послуг. У такий складний період завданням фінансово-правової науки стало відновлення фінансової системи держави, формування механізмів правового забезпечення реалізації монетарної та фіскальної політики, а також захисту прав суб’єктів фінансово-правових відносин.

Правовідносини на ринку фінансових послуг стали об’єктом наукового дослідження переважно вчених-юристів, які працюють в сфері цивільного, господарського та підприємницького права. Натомість, досі поза увагою дослідників залишаються фінансово-правові аспекти регулювання ринку фінансових послуг. Тому в Україні відсутнє комплексне дослідження фінансово-правової моделі ринку фінансових послуг.

Так, дослідження правового регулювання окремих видів фінансових послуг висвітлювалися у працях вітчизняних та зарубіжних вчених-юристів, зокрема: В.Б.Авер’янова, М.М.Агаркова, А.Б.Альтшуллера, О.Ф.Андрійко, Ю.П.Битяка, І.А.Безклубого, А.А.Вишневського, Л.К.Воронової, Н.В.Воротіної, В.П.Грибанова, Д.М.Гриджука, Н.Л.Губерської, І.С.Гуревича, О.А.Дмитрієвої, Н.В.Дроздової, А.В.Духновича та інших.

Метою дослідження є виявлення основоположних принципів, складових елементів та особливостей державного регулювання ринку фінансових послуг.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в процесі державного регулювання ринку фінансових послуг, правове регулювання яких здійснюється на основі норм адміністративного та фінансового права.

Предметом дослідження є законодавство України, а також законодавство іноземних держав про фінансові послуги, практичні аспекти його застосування, альтернативні засоби державного регулювання ринку фінансових послуг, а також наукові дослідження економічного і юридичного спрямування.

Інформаційну базу досліджень становлять законодавчі та інші нормативно-правові акти, ухвалені відповідними органами державної влади, аналітичні й статистичні матеріали, звіти, розробки вітчизняних і зарубіжних вчених у предметній галузі дослідження.

Теоретичні засади поняття та регулювання ринку фінансових послуг

Фінансовий ринок являє собою систему економічних та правових відносин, пов'язаних із купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових активів, а також сукупність різноманітних інститутів, що зводять покупців та продавців і обслуговують їх фінансові взаємовідносини. Суб'єктами такого ринку виступають держава, а також ті, хто бажає передати в користування вільні фінансові ресурси, ті, які потребують інвестицій, та фінансові посередники, які на стабільній, впорядкованій основі забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів серед учасників ринку.

Фінансовий ринок – це сфера специфічних економічних відносин, у процесі яких формується попит та пропозиція на фінансові ресурси та за допомогою фінансових посередників здійснюється акт їх купівлі-продажу.

Головною функцією фінансового ринку є забезпечення процесу розподілу фінансових ресурсів в економіці. Він створює умови для вільного міжгалузевого обігу капіталів, дозволяє перетворювати нагромадження в робочі інвестиції. Виступаючи оптимальним розподільчим механізмом, фінансовий ринок сприяє зниженню витрат, що виникають в процесі руху капіталу[7, с.361].

Світова практика свідчить, що в розвинутих країнах з ринковою економікою фінансовий ринок пройшов значний еволюційний шлях - від хаотичності і роздробленості до цілісності, централізації та досить жорсткого державного регулювання. Ці характеристики стали невід'ємними для усієї фінансової системи ринкових економічних відносин як у межах однієї країни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах.

Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні, свідчать про поступовий розвиток інфраструктури фінансового ринку і підвищення ролі державних органів у регулюванні діяльності професійних учасників бізнес-процесів. В перші роки розбудови державності будь-якого істотного розвитку фінансовий ринок не отримав – була відсутня необхідна нормативна база, процеси приватизації й утворення відкритих акціонерних товариств (основних емітентів на ринку цінних паперів) проходили повільно. У 1996-1999 роках значно активізувався процес формування інфраструктури фінансового ринку відповідно до сучасних світових стандартів, що надало різкого поштовху в розвитку торгівлі цінними паперами через торгово-інформаційні системи. Одночасно почала формуватися система державного контролю за діяльністю учасників фінансового ринку завдяки створенню у 1996 році Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку України. Здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за операціями на ринку цінних паперів та їх похідних інструментів з метою запобігання порушень у цій сфері, безумовно, було важливим кроком у становленні законодавчої бази регулювання фінансового ринку.

Регулювання фінансового ринку – це використання певних методів і прийомів, які дозволяють упорядкувати діяльність учасників фінансового ринку та взаємовідносини між ними шляхом встановлення певних вимог та правил, а також здійснення контролю за їх використанням [7, с.366].

Основні функції щодо регулювання фінансового ринку в країні належать державі, адже цей ринок є настільки масштабним та ризиковим для фінансової безпеки країни, пред'являє настільки високі вимоги до інфраструктури та ресурсів на його будівництво, що тільки зусилля держави «згори» можуть надати йому цивілізованої та безпечної форми.

По суті, має бути масштабна програма створення фінансового ринку у країні, адекватна державним програмам приватизації та структурних змін у галузях господарства.

Таким чином, аналізуючи усі перелічені визначення фінансового ринку, можна дати таке визначення, яке, на думку авторів, найбільш повно розкриває сутність цього поняття. Фінансовий ринок - це система економічних відносин, що пов`язані з купівлею-продажем фінансових активів через сукупність фінансових інститутів на основі взаємодії попиту та пропозиції.

Таблиця 1

Трактування поняття «фінансовий ринок»

Державне регулювання здійснюється з метою:

створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;

захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;

контролю за прозорістю та відкритістю ринку;

дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;

запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на фінансовому ринку.

Хоча в процесі регулювання фінансового ринку державою реалізуються різні підходи до регулювання діяльності професійних та інших учасників ринку - інвесторів і емітентів, державне регулювання має забезпечувати однакові права й однаковий доступ до ринку всіх його суб'єктів, максимальну прозорість ринку, конкурентне середовище, не допускати монополізації ринку. Основними формами державного регулювання фінансового ринку є [7, с.370]:

прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку;

регулювання випуску та обігу фінансових активів;

реєстрація випусків (емісій) фінансових активів та інформації про їх випуск, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску та продажу фінансових активів;

регулювання прав і обов'язків учасників ринку;

видавання спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;

створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку, контролюючим органам;

контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку тощо.

За допомогою законів та нормативних актів держава впливає на поведінку учасників ринку і певною мірою спрямовує розвиток ринку в заданому напрямі. До основних напрямів державного регулювання фінансового ринку належить регулювання:

1) процедур випуску та обігу фінансових активів;

2) різних видів фінансової діяльності, таких як торгівля фінансовими активами, валютними цінностями, надання кредитних, страхових послуг, емісійна діяльність тощо;

3) діяльності конкретних фінансових інститутів (комерційних банків, страхових, інвестиційних компаній, пенсійних фондів та інших посередників);

4) діяльності іноземних учасників ринку.

Професійних учасників фінансовому ринку в Україні можна об'єднати в наступні групи:

1) емітенти : юридичні та фізичні особи - суб'єкти господарювання (акціонерні товариства та інші види підприємств, фізичні особи - підприємці), органи державної влади, органи місцевого самоврядування;

2) інвестори: вітчизняні, іноземні, інституційні;

3) посередники на фінансовому ринку;

4) інститути спільного інвестування: пайові та корпоративні інвестиційні фонди;

5) компанії з управління активами[8, с.101].

Усі учасники ринку беруть участь у створенні інформаційного забезпечення ринку. Суттєва роль у цьому процесі належить державним органам влади, які формують відповідну законодавчу базу та створюють належні умови для її дійового використання.

З поняттям інформаційного забезпечення ринку тісно пов'язане поняття «прозорості» ринку — чим повнішою і достовірнішою інформацією володіють учасники ринку, тим «прозорішим» є цей ринок. Сьогодні одним із «найпрозоріших» ринків вважають фінансовий ринок США, на якому учасникам ринку доступна така інформація про фінансові активи та їх емітентів, яку в інших країнах не зобов'язують оприлюднювати.

Світовий досвід не дає однозначної організації системи регулювання і контролю на фінансовому ринку. Різноманітність підходів у цій сфері визначається, головним чином, ступенем розвитку фінансового ринку; особливостями законодавства, яке в різних країнах відрізняється за рівнем жорсткості; соціальною та правовою культурою суспільства; рівнем організації професійних об'єднань учасників фондового ринку, здатних взяти на себе значну частину роботи з регулювання діяльності на ньому тощо[6, с.389].

Відповідно до вказаних факторів розрізняються і форми, прийоми та методи діяльності з регулювання і контролю за виконанням законодавства та правил цивілізованої поведінки на фінансовому ринку, а також відповідальності за їх порушення.

Структура органів державного регулювання фінансового ринку України в цілому та нагляду за ринками фінансових послуг має наступні рівні:

1. Законодавчий рівень – Верховна Рада України;

2. Виконавчий рівень:

- Президент України, Кабінет Міністрів України;

- центральні органи виконавчої влади загального регулювання та нагляду – Антимонопольний комітет України, Державна податкова адміністрація України, Державний комітет статистики;

- спеціалізовані центральні органи виконавчої влади – Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національний банк України, Державна комісія регулювання ринків фінансових послуг;

- органи місцевого самоврядування – органи державної реєстрації суб'єктів господарської діяльності.

Певні регулятивні функції здійснюють також Міністерство юстиції, Міністерство економіки та Державна митна служба.

Незважаючи на те, що діяльність професійних учасників фінансового ринку регулюється специфічними законодавчими й нормативними актами, які мають вузьку спеціалізацію, учасники підпадають під дію й інших законів, які найчастіше мають несистемний характер.

Саморегульовані організації на ринку цінних паперів.Як свідчить світовий досвід, фінансовий ринок ефективно розвивається у тому разі, якщо враховується принцип оптимальності державного регулювання: держава регулює діяльність учасників ринку лише тоді, коли це вкрай необхідно. В інших випадках вона делегує частину своїх повноважень професійним учасникам ринку, які об'єднуються в саморегульовані організації (СРО)[6, с.395].

В Україні діяльність СРО ринку цінних паперів здійснюється відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».

Згідно зі ст.1 цього закону СРО — це добровільне об'єднання професійних учасників РЦП, яке не має на меті одержати прибуток і створюється для захисту інтересів своїх членів та власників цінних паперів. Професійні учасники РЦП об'єднуються у СРО за видами професійної діяльності. Кожний учасник ринку може входити до складу кількох СРО згідно з виконуваними ним функціями, дозволами або бути учасником однієї СРО.

Нині в Україні зареєстровано НКЦПФР і діють 10 СРО. Найбільші з них за кількістю членів:

Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (264 члени);

Асоціація «Перша Фондова Торговельна Система» (174 члени);

Київська міжнародна фондова біржа (175 членів);

Асоціація «Південноукраїнська торговельно-інформаційна система» (149 членів).

12
• 3
• Далее ⇒