Проектно-композиційна частина.
Дизайн-проектування художньо виразних аксесуарів та ювелірних виробів традиційно означає підхід заснований на застосуванні основних прийомів та засобів гармонізації, поєднання форми та стилю, новизни та естетики.
Отож, я приступила до розробки форм аксесуарів різного стильового вирішення. Після тривалого пошуку, метою стала розробка моделей аксесуарів які за задумом мали відображати сучасну естетику та підхід до ювелірних традицій з урахуванням тенденцій моди, матеріалів, стилю.
Дотримуючись історичних традицій українських жіночих аксесуарів, композиційним центром комплектів я вирішила вибрати шийну прикрасу та надати їй найбільшої ваги, в одному з образів поєднавши з акцентом яким мала стати прикраса на голову. Адже безперечно, образ традиційного українського аксесуару насамперед асоціюються з коралями та вінком. Таким чином, не зважаючи на те, що по стилю прикраси було задумано як сучасні, що, на нинішній день, означає високий рівень естетичного космополітизму, в основі композиційного ладу мало бути покладено традиційний уклад кристалізований нашою культурою. Отже, вибір з поміж існуючих стилів, частково було продиктовано обраною технікою, а частково моїм внутрішнім задумом, баченням бажаного твору.
Пошук проектного образу був тісно пов'язаний з дослідженням образу жіночності, який склався в сучасній культурі. В результаті, на ескізах з’явились пастельні гами кольорів покликані передати і підкреслити риси які найбільш у ньому поціновують: ніжність, м’якість, багатогранність цілісності. На практиці, теоретичні моменти супроводжували пошуки загального ритму елементів набору на тілі людини. Для цього слід було використати додаткові ескізи повних фігур та картонні шаблони. Різноманітні площинні, перспективні та об’ємно-просторові ескізи теж допомагали створити для себе чіткіше уявлення бажаних виробів.
Особливістю стало те, що композиції мали бути побудовані згідно вибраної на попередньому етапі техніки – кольорових фаянсових мас, що здатні передати бажану гаму і бути пластично організовані в площинні та просторові композиції й, насамперед, втілити сучасні тенденції ювелірних матеріалів в кераміці.
Ефект та фактура мармурування мали б стати першочерговим засобом художньої виразності заданої композиції. Головним завданням етапу став пошук форми – лаконічного абрису центрального елементу набору. Тут теж доцільно було користуватися шаблонами, проте вже не умовними, зменшеними, а в натуральну величину, які при потребі можна було ділити на дрібніші частинки. Результатом стала пристосована до технології керамічного виробництва форма півмісяця з поділом, що найоптимальніше втілювала обрану тему, не виходила за межі тенденцій сучасності. Поділ на частини та спрощення забезпечувало міцність крайніх елементів прикраси та площин кріплення. Додавши найдрібніші підвісні деталі до нашийної та інших прикрас, вдалося наділити образ своєрідним шармом, дещо пом’якшити його, урізноманітнити ритм рисунку.
Браслети, броші та інші дрібніші частинки було скомпоновано засобом повтору орнаменту та гами основних елементів та розглядалися як додаткові елементи колекції.
Отож основним композиційним й технічним прийомом стала кольорова фактура фаянсової маси що природою, великою мірою непередбачуваних, ефектів дала можливість переконливо втілити задану тему, органічно передаючи в матеріалі образи загадковості. Техніка мармурування, своєю природною логікою, кольоровими розливами та мимовільних поєднаннями, немов запрошує глядача у таємничий світ нерозгаданих законів і небачених ландшафтів, що так тісно перегукуються з рисами, що за традицією наповнюють поетичний образ жінки. Доповненням до загальної енергетики та ускладнюючим елементом ритму стали дрібні підвіски.
Технологічна частина.
Підготовчий етап. Першим кроком на початковому етапі втілення запроектованих прикрас було складання приблизного паспорту кольорів. Визначивши кількість необхідних відтінків та відібравши найбільш відповідні для них пігменти, приступаємо до приготування кольорових фаянсових мас. Для цього визначену пропорцію сухого пігменту за допомогою ступки і товкачика з’єднуємо з заздалегідь приготованим розчином фаянсової маси. Приготовану (доведену до однорідності) суміш виливаємо на чисту суху гіпсову плиту для підв’ялювання (усунення зайвої вологи). Тобто наступним етапом є перетворення розчину на пластичну масу, придатну для ліплення, пластичного формування та декорування. Кожен відтінок готової маси одразу поміщаємо у індивідуальний пластиковий посуд, що надійно закривається. Цей крок дозволяє підтримувати на необхідному рівні вологість маси і дозволить працювати з ними на протязі тривалого часу.
Основним етапом є безпосереднє формування елементів набору. Технікою що забезпечувала виготовлення витворів задуманої форми було вирізування з тонких пластів за допомогою картонних шаблонів. В свою чергу, пласти було виготовлено використовуючи своєрідну джґутову техніку. Таким чином поєднуючи джґутики різних кольорів, за допомогою рейок відповідної товщини і качалки, перетворюючи їх на плоске фаянсове полотно, можна досягти передбаченої кольорової структури - своєрідного ефекту мармурування.
Деякі елементи прикрас, наприклад круглі намистини, виконано більш простими, традиційними пластичними техніками що не потребують додаткового опису. Це стосується також технік які були застосовані на наступному етапі нанесення декору: вирізування, проколювання, ритування.
Готові підсушені елементи з дірками для кріплень, зачищаємо та шліфуємо нерівності за допомогою ножа і наждачного паперу. Особливу увагу приділяємо кольоровій поверхні виробів, очищаючи маси різних відтінків від взаємного забруднення якого важко уникнути на стадії формування.
Наступними етапами є сушіння та випал усіх окремих складових комплекту.
Слід зазначити що елементи прикрас потребують особливо ретельного підготування до випалу, адже такі дрібні, відносно іншої кераміки, елементи вимагають особливого розташування в печі, яке ми забезпечуємо за допомогою спеціальних вогнетривких дротиків та шамотних підставок.
Після першого, утильного, випалу елементів користуємось найтоншим наждачним папером для остаточного опрацювання поверхні.
Глазурування. Приготувавши за рецептом прозору поливу, користуючись методами занурювання та напилення, за допомогою гачка та пульверизатора, покриваємо вироби необхідним її шаром. Политі вироби закріплюємо на спеціальних підставках які дозволять уникнути злипанню після розплавлювання.
До завершальних операцій слід віднести монтаж кріплень та збір складних елементів набору.
Економічна частина.