Класи формалізованих методик
Отже, до методик високого рівня формалізації належать чотири головних класи методик: тести (які теж поділені на кілька підкласів), опиту пальники, проективні техніки і психофізіологічні методики (маються на увазі лише ті, то розроблені вітчизняними дослідниками).
Тести за формою можуть бути індивідуальними і груповими, усними і письмовими; бланковими, предметними, апаратурними і комп'ютерними; вербальними і невербальними.
Індивідуальні тести - не такий вид методик, коли взаємодія експериментатора і піддослідного відбувається сам на сам. З таких тестів починалась історія психодіагностики. Індивідуальне тестування має свої переваги: можливість спостерігати за піддослідним (його мімікою, іншими мимовільними реакціям й), слухати і фіксувати непередбачені інструкцією висловлювання, то дає змогу оцінити ставлення до тестування, функціональний стан піддослідного тощо. Крім того, експериментатор, спираючись на рівень підготовленості піддослідного, може в ході експерименту замінити один тест на інший. Індивідуальна діагностика необхідна у роботі з дітьми раннього і дошкільного віку, для тестування осіб з соматичними або нервово-психічними порушеннями, людей з фізичними вадами. Необхідна вона і в тих випадках, коли потрібний тісний контакт експериментатора і піддослідного з метою оптимізації його діяльності. Для індивідуального тестування потрібно, як правило, багато часу, воно пред'являє високі вимоги до рівня кваліфікації експериментатора, менш економічне порівняно з груповим.
Групові тести - це такий тип методик, який дає можливість одночасно проводити випробування з великою групою людей (до кількох сот осіб).
Одна з головних переваг групових тестів - масовість випробувань. Інша перевага - інструкції і процедура проведення досить прості й під експериментатора не вимагається високої кваліфікації. Під час групового тестування великою мірою дотримується єдність вимог проведення експерименту. Обробка результатів носить більш об'єктивний характер. Результати багатьох групових тестів можуть оброблятися на ЕОМ. Це одна перевага групового тестування - відносна легкість і швидкість збирання даних і, як наслідок, більш сприятливі, порівняно з індивідуальним тестуванням, умови для зіставлення з критерієм.
Усні та письмові тести - це тести, що розрізняються за формою відповіді. Усними найчастіше бувають індивідуальні тести, письмовими - групові. Усні відповіді в одних випадках можуть формулюватися піддослідним самостійно («відкриті» відповіді), в інших - він повинен з кількох запропонованих відповідей обрати і назвати ту, яку вважає правильною («закриті» відповіді). У письмових тестах відповіді даються піддослідним або в тестовому зошиті, або па спеціально розробленому бланку для відповідей. Письмові відповіді також можуть носити «відкритий» або «закритий» характер.
Бланкові, предметні, апаратурні, комп'ютерні тести - це тести, що розрізняються за структурою матеріалу, яким оперує піддослідний. Бланкові тести (іншою їх назвою є «тести олівець І папір») представлені у вигляді зошитів, брошур, у яких написана інструкція щодо використання, приклади рішення, самі завдання і рядки для відповідей (якщо тестуються діти молодшого віку).
У предметних тестах матеріал тестових завдань представлений у вигляді реальних предметів: кубиків, карток, деталей геометричних фігур, конструкцій і вузлів технічних пристроїв тощо.
Висновки Майже всі дослідження щодо праці спеціалістів з психологічної допомоги та психодіагностичної діяльності психологів відзначають роль особистості самого спеціаліста, що здійснює діагностико-корекційну, діагностико-виховну діяльність. Глибина і правильність психологічного висновку є не лише функцією вдало підібраних і валідних психодіагностичних методів, а й певною мірою результатом успішної особистої взаємодії психолога з дитиною, що потребує терпіння, уміння контролювати свою поведінку, здатності викликати позитивне ставлення до себе, почуття симпатії і довіри. Спеціаліст з психологічної допомоги розвиває в собі особливий етап емпатичного співпереживання з настановами, почуттями, досвідом і поведінкою іншої людини.
Сьогодні спеціалісти з психологічної допомоги знаходяться у важкому становищі головним чином через відсутність методичного інструментарію роботи. Спеціально розроблених методик для психодіагностичної роботи психолога дуже мало. Спеціально створених корекційних або розвивальних програм ще менше. Тому центральним завданням, від вирішення якого залежить існування психологічної служби, стає її науково-методичне забезпечення.
Отже, діагностико-корекційний (розвивальний) напрямок в роботі психодіагностичної діяльності психолога посідає одне із чільних місць. Психодіагностична діяльність психолога практично постійно знаходиться в ситуації, яка вимагає від нього пошуків спонукань, визначення психологічних причин, мотивів тієї чи іншої поведінки клієнта, його ставлення до середовища, здійснення корекції виявлених недоліків, складання перспективної програми розвитку кожного клієнта.
Семінар№7
В директивній (спрямованій) ігротерапії дорослий – центральна особа в грі – бере на себе функції організатора гри, інтерпретації її символічного значення. Для такого підходу характерні заздалегідь розроблені плани гри, чіткий розподіл ролей, з'ясування усіх конфліктних ситуацій. Дитині пропонується в готовому вигляді декілька можливих варіантів вирішення проблеми. У результаті гри відбувається усвідомлення дитиною себе і своїх конфліктів.
Недирективна (ненаправленная) ігротерапія спрямована на вільну гру дитини. Психотерапевт не втручається в спонтанну гру дітей, нінтерпретує її, а створює самою грою атмосферу безпеки, безумовного прийняття думок і почуттів клієнта.
Мета гри в недирективної підході – допомогти дитині усвідомити саму себе, свої переваги й недоліки, труднощі та успіхи.
Ігротерапія використовується як в індивідуальній, так і в груповій формі. Головним критерієм переваги групової ігротерапії є наявність у дитини соціальної потреби у спілкуванні, що формується на ранній стадії дитячого розвитку. Висновок про наявність у дитини соціальної потреби, вирішальним чином визначає успіх проведення групової терапії, виноситься на підставі аналізу історії кожного випадку.
У випадку, коли така соціальна потреба у дитини відсутня, постає особливе завдання формування потреби в соціальному спілкуванні, яка може бути вирішена у формі індивідуальної ігротерапії.
Якщо для індивідуальної ігротерапії протипоказанням може виступати надглибока ступінь розумової відсталості дитини, то для групової ігротерапії коло протипоказань розширюється. Такими можуть бути:
• яскраво виражені дитячі ревнощі, яка виступає у формі конкуренції із сиблінгами (рідними братами і сестрами);
• явно виражене асоціальна поведінка, що складає загрозу для безпеки партнерів по групі;
• прискорений сексуальний розвиток
• крайня агресивність;
• актуальний стресовий стан.
У всіх цих випадках проведенню групової ігротерапії має передувати її індивідуальна форма, що забезпечує зняття гострої симптоматики та підготовку дитини до роботи в групі.
Групова ігротерапія – це психологічний і соціальний процес, в якому діти природним чином взаємодіють одні з одними, набувають нові знання не тільки про інших дітей, але і про себе. Цей метод має на увазі гру як терапевтичний процес і є ефективним засобом корекції функціональних нервово-психічних розладів, психосоматичних захворювань і психопрофілактики.
Велике значення для успіху роботи корекційної групи має також її склад, який може володіти як інтегративним, так і дезінтегративним ефектом. Підбір кандидатів в групу має здійснюватися за принципом доповнення та включати дітей з різноманітними порушеннями, що забезпечувало б можливість ідентифікації з альтернативними зразками поведінки.
Кожна дитина в групі повинна отримати можливість вільного самовираження, без погроз і глузувань. В одній групі небажана присутністдітей, що контактують поза ігротерапевтичним процесом.
Група не повинна включати більше однієї дитини делінквентної поведінки, врівноваженої, принаймні, одним нейтралізатором. Різниця у віці дітей (мається на увазі психологічний вік) в групі не повинна перевищувати 12 міс. Група дошкільного та молодшого шкільного віку повинна включати дітей різних статей (і хлопчиків, і дівчаток).
Діяльність ігротерапевт спрямована не на групу в цілому, а на кожного її члена окремо. У завдання ігротерапії не входить корекція групи як соціальної одиниці. При наборі групи керуються наступним: група повинна складатися з дітей з різними порушеннями; слід поміщати дітей у таку групу, де вони не отримають додаткову психічну травму; члени групи не повинні бути знайомі до початку ігротерапії; різниця у віці не повинна перевищувати 1 року. У таких групах можуть брати участь діти віком від 5 до 12 років.
Чисельність дітей у групі:
• у віці 4-5 років - 4 особи;
• у віці 5-11 років - 6 осіб;
• у віці 11-14 років - 8 осіб.
Всі цифри досить умовні і залежать від особливостей учасників групи і об'єктивних умов роботи. Слід зазначити, що в психопрофілактичних групах чисельність не повинна бути збільшена більш ніж в 1,5 рази. Крім того, якщо групу ведуть два ігротерапевт (що представляється найбільш кращим, особливо коли в парі працюють чоловік і жінка), число дітей також може бути збільшено у 1,5 рази.