Частина друга – звернення «Invocatio».

Починається зі слова Recipe, що означає «візьми» (скорочено – «Rр.:»).

Після йде перелік лікарських речовин латинською мовою з великої літери, в родовому відмінку із зазначенням їх кількості (дози): для рідких ліків - в мілілітрах або краплях, а для твердих і в’язких рідин (лініментів, суспензій) – в грамах або в частках грама.

Якщо в рецепті виписана одна речовина, то це простий рецепт, а якщо кілька – складний. Під час виписування складного рецепта назви препаратів пишуть одну під одною і в певному порядку: спочатку основна лікарська речовина, на дію якої розраховує лікар, потім – допоміжна, яка посилює дію основної, потім, якщо потрібно, речовина, яка зменшує неприємний смак і запах ліків, і формівна речовина.

Приписка (Subscriptio) - медичний працівник дає фармацевту вказівку, яку форму з перелічених речовин і в якій кількості він повинен виготовити (заповнюється латинською мовою). Можливі приписки:

̶ Da tales dosеs numero 10 –видай таких доз кількістю; скорочено– D. t. d. № 10;

̶ Misce fiat ... –змішай, щоб утворився певна лікарська форма; скорочено – M. f. ...

Скорочення позначень у рецепті дозволяється тільки відповідно до правил, прийнятих у медичній і фармацевтичній практиці.

Сигнатура (Signatura). Починається зі слова Signa (познач). Цю частину пишуть державною чи іншими мовами згідно із Законом України «Про мови в Україні», без будь-яких скорочень, тому що вона адресована пацієнту містить інформацію стосовно вживання або застосування данного лікарського засобу.

Рецепт закінчується підписом лікаря та його особистою печаткою

Позначення доз у рецептах

.

До твердих лікарських форм відносять порошки, таблетки, драже, гранули, збори тощо.

Порошок – Рulvis, Pulveris, Pulv. - це тверда лікарська форма для внутрішнього або зовнішнього застосування, до складу якої входять сухі, сипучі, рівномірно подрібнені речовини.

Для виготовлення порошків використовують лікарські речовини різного походження: синтетичного, рослинного, тваринного та мікробного, а також неорганічні сполуки.

Класифікація порошків:

1) за способом використання:

а) порошки для внутрішнього використання;

б) порошки для зовнішнього використання.

2) за ступенем подрібнення:

а) великі - застосовують всередину після попереднього розчинення;

б) дрібні - застосовують усередину і запивають водою;

в) найдрібніші - використовують для зовнішнього застосування.

3) за кількістю інгредієнтів:

а) простий порошок, який містить лише одну лікарську речовину;

б) складний порошок, який складається з двох і більше речовин.

4) за масою:

а) дозований порошок має масу від 0,1 до 1,0 г, призначають всередину, відпускаються у папері, що має гігроскопічні властивості - вощений, парафіновий;

б) недозований порошок має масу від 5,0 до 100,0 г і більше, призначають зовнішньо, рідше всередину, відпускаються у баночках, тубах.

5) за місцем виготовлення:

а) офіцинальний, тобто виготовлений на фабрично-заводським шляхом;

б) магістральний, тобто виготовлений в аптеці.

Правила виписування порошків в рецептах:

1.Слово порошок – pulvis – в рецепті не пишеться, є тільки два виключення:

а) коли порошок складний та його потрібно змішати – M.f.pulvis;

б) коли порошок рослинного походження.

2.Якщо до складу порошку входять лікарські речовини з однаковою масою, то цю дозу вказують лише один раз, після назви останньої речовини з часточкою ana, що значить порівну.

3.Якщо доза лікарської речовини менше 0,1 г – то необхідно додати формоутворюючі речовини в кількості 0,2 – 0,3 г:

цукор Saccharum; крохмаль Amylum; глюкозу Glucosum.

Алгоритм пропису:

• ⇐ Назад
• 123
• 4
• 5
• 6
• Далее ⇒