Тема: Антигіпертензивні та сечогінні засоби

Антигіпертензивні (гіпотензивні)— засоби, що знижують артеріальний тиск.

Гіпертензія — стан, при якому AT перевищує 140/90 мм рт. ст. Рівень артеріального тиску залежить від роботи серця, тонусу су­дин, об'єму та електролітного складу крові. Тонус судин залежить від нервової регуляції (центральної і периферійної), впливу пев­них гуморальних факторів (зокрема ренін-ангіотензинової, симпато-адреналової систем тощо). Сучасні антигіпертензивні препа­рати мають різні точки впливу на регуляцію артеріального тиску.

Класифікація антигіпертетивних (гіпотензивних) препаратів

І Нейротропні антигіпертензивні засоби

1. Нейротропні антигіпертензивні засоби центральної дії:

1.1.Стимулятори центральних адренорецепторів: клофелін (гемітон, катапресан, клонідин), метилдопа (допегід, альдомет).

1.2. Засоби, що пригнічують ЦНС: седативні (заспокійливі), снодійні, транквілізатори, нейролептики.

1.3. Стимулятори імідазолінових рецепторів: моксонідин (фізіотенс), рилмепідин;

1.4. Гангліоблокатори: бензогексоній, гігроній, пентамін.

1.5.Симпатолітики: резерпін, раунатин, октадин.

2. Нейротропні антигіпертензивні препарати периферійної дії:
2.1.β-Адреноблокатори: анаприлін (пропранолол), метопролол, ацебутолол.

2.2. α-Адреноблокатори: празозин (мініпрес), доксазозин, фентоламіну гідрохлорид, урапідил.

ІІ Антигіпертензивні засоби, що впливають на ренін-ангіотензинову систему:

1. Інгібітори ангіотензинперетворювального (ангіотензинконвертувального) ферменту (АПФ, АКФ):каптоприл, еналаприл (едніт, ренітек), раміприл, лізиноприл.

2. Блокатори рецепторів ангіотензину:лозартан, ібезартан, епросартан, кандесартан.

ІІІАнтигіпертензивні засоби міотропнгої дії:

1. Периферійні судинорозширювальні засоби (міотропні вазодилататори):апресин (гідралазин), нат­рію нітропрусид (наніпрус), молсидомін (корватон), маг­нію сульфат, но-шпа, папаверину гідрохлорид, дибазол, папазол.

2. Антагоністи кальцію:верапаміл, ніфедипін, амлодипін.

ІV Діуретики (сечогінні; засоби, що впливають на водно-сольо­вий баланс):фуросемід (лазикс), дихлотіазид (гіпотіазид), спіронолактон (верошпірон), тріамтерен, етакринова кис­лота.

Класифікація антигіпертензивних препаратів (згідно з національними програмами профілактики гіпертензії і лікування хворих та рекомендаціями ВООЗ)

1. Антигіпертензивні засоби основної групи:

1.1. Сечогінні.

1.2. β-Адреноблокатори.

1.3. Інгібітори АПФ.

1.4. Антагоністи кальцію (блокатори кальцієвих каналів).

1.5. α-Адреноблокатори.

1.6. Блокатори рецепторів ангіотензину.

2. Препарати додаткової групи:

2.1. Антигіпертензивні засоби центральної нейротропної дії.

2.2. Симпатолітики.

2.3. Міотропні судинорозширювальні засоби.

Клофелін (гемітон, клонідин, катапресан)-- антигіпертензивний препарат центральної нейротропної дії. Пригнічує функцію судинорухового (вазомоторного) центру довгастого мозку і знижує AT; чинить седативну дію, знижує секрецію травних залоз та внутрішньоочний тиск.

Дія препарату розвивається через 1-2 год після внутрішнього застосування, 15-20 хв — внутрішньом'язового та 3-5 хв внутріш­ньовенного та сублінгвального. Тривалість дії — до 12 год. Засто­совують для лікування різних форм гіпертонічної хвороби, гіпертензивного кризу, глаукоми. Побічна дія — сонливість, відчуття сухості в роті, запаморочення, закрепи, брадикардія, ортостатичний колапс, синдром відміни.

Подібно до клофеліну діє метилдопа (допегід, альдомет).

Антигіпертензивні препарати периферійної нейротропної діїде­тально розглянуто у відповідних розділах (див. теми 7, 8 «Засоби, що діють у ділянці холінорецепторів та адренорецепторів»; повто­рити інформацію про препарати бензогексоній, анаприлін, празо-зин, резерпін, октадин).

Каптоприл— блокатор (інгібітор) ангіотензинперетворювального ферменту. Одним із факторів гуморальної регуляції тиску є так звана ренін-ангіотензивна система (ниркова регуляція AT); каптоприл та інші препарати даної групи впливають на цю регуля­цію, блокуючи фермент, який бере участь в утворенні речовин, що підвищують AT, і таким чином суттєво знижують його. Сьогодні інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту є найбільш ефективними антигіпертензивними препаратами. Після прий­мання каптоприлу тиск знижується через 30—60 хв, дія триває до 12 год. Застосовують для лікування гіпертензивної хвороби, вазо-ренальної гіпертензії, при застійній серцевій недостатності. По­бічна дія — спотворення смаку, відсутність апетиту, головний біль, тахікардія, алергія, порушення формули крові, сухий кашель.

Міотропні судинорозширювальні засоби (вазодшіататори) вибір­ково розслаблюють непосмуговані м'язи судин, розширюють су­дини та знижують AT.

Дибазол— міотропний судинорозширювальний препарат ко­роткої дії. Тривалість дії до 2-4 год. Застосовують для купірування гіпертензивних кризів внутрішньовенне чи внутрішньом'язово.

Дибазол добре переноситься хворими, але до нього розвива­ється толерантність.

Магнію сульфат— справляє гіпотензивну дію при парентераль­ному введенні за рахунок:

- міотропної судинорозширювальної дії;

- пригнічення тонусу судинорухового центру;

- гангліоблокувальної дії.

Застосовують при гіпертензивних кризах.

Натрію нітропрусид— міотропний спазмолітик короткочасної дії. Ефективно знижує тиск через 2-5 хв після внутрішньовенного введення, але через 5-15 хв після завершення введення тиск по­вертається до початкового рівня. Тому натрію нітропрусид вводять внутрішньовенне крапельне при гіпертензивних кризах. Передо­зування може зумовити симптоми, подібні до отруєння ціанідами, тому що в результаті його біотрансформації утворюється похідне синильної кислоти. Ці випадки потребують специфічного анти-дотного лікування. Ефективними міотропними спазмолітиками є папаверину гідрохлорид, но-шпа (дротаверин).

Антагоністи кальцію (блокатори кальцієвих каналів) — ніфедипін, верапаміл, амлодипін, дилтіазем — знижують AT за рахунок га­льмування надходження кальцію всередину міофібрил і розслаб­лення м'язів судин. Гіпотензивна дія проявляється тим сильніше, чим вище був початковий тиск.

Амлодипін — препарат пролонгованої дії, приймають 1 раз на добу.

Верапаміл та дилтіаземчинять також протиаритмічну дію. За­стосовують для лікування різних форм гіпертензії: гіпертонічної хвороби, гіпертензії в поєднанні зі стенокардією, нирковою недо­статністю, гіпертензивних кризів, ішемічного інсульту; для ліку­вання тахіаритмій.

Діуретики (сечогінні) препаратививодять з організму воду та іони, зменшують кількість рідини і знижують AT. Вони є синергістами — посилюють дію антигіпертензивних препаратів інших груп. Тому сечогінні препарати використовують для комбінованої терапії гіпертензії.

Класифікація діуретиків

1. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики:циклометіазид, дихлотіазид (гіпотіазид, гідрохлортіазид), гігротон (оксодолін).

2. Петльові діуретики:фуросемід (лазикс), клопамід (бринальдикс), етакринова кислота (урегіт).

3. Антагоністи альдостерону:спіронолактон (верошпірон).

4. Інгібітори карбоангідрази:діакарб (фонурит).

5. Діуретики, що знижують проникність ниркових канальців для
іонів натрію:тріамтерен.

6. Осмотичні діуретики:маніт, сечовина для ін'єкцій, гіпертонічні розчини глюкози, натрію хлориду.

Тіазидні діуретики пригнічують реабсорбцію натрію, калію, хлору і води в проксимальному та дистальному відділах канальців нефрона.

Дихлотіазид (гіпотіазвд)— сечогінний препарат середньої сили дії.

Діуретичний ефект розвивається через 1-2 год і продовжується до 12 год. Застосовують для комбінованої терапії гіпертонічної хвороби, набряків різного походження. Побічна дія — гіпогліке­мія, гіпохлоремічний алкалоз, що проявляються нудотою, блю­ванням, слабістю, діареєю. Цим явищам можна запобігти шляхом призначення збагаченої калієм дієти (картопля, квасоля, родзин­ки, пшоно, курага) та препаратами калію.

Петльові діуретики пригнічують реабсорбцію натрію, хлору, води в петлі Генле.

Фуросемід— сечогінний засіб швидкої та сильної дії. Дія після внутрішньовенного введення починається через 2-3 хв, тривалість — до 2-3 год; при внутрішньому застосуванні — через 20-30 хв три­валістю до 6-8 год. Застосовують в екстрених випадках — при гіпертензивних кризах, набряках легенів, мозку, для форсованого (прискореного) діурезу при отруєннях тощо. Побічна дія — гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз (див. дихлотіазид), загострення подагри, гіперглікемія, ортостатичний ефект, розвиток глухоти (ототоксична дія).

Антагоністи альдостерону перешкоджають взаємодії альдосте­рону зі специфічними рецепторами і є конкурентними анта­гоністами гормону кори надниркових залоз альдостерону відносно його впливу на нефрон.

Спіронолактон (верошпірон) —сечогінний засіб повільної і слабкої дії. Початок дії розвивається на 3-4-й день. Застосовують при набряках різного походження, для комплексного лікування гіпертензії. Побічна дія — сонливість, слабість, атаксія, гінекомастія. Спіронолактон не впливає на виведення з організму калію, то­му він належить до так званих калійзберігаючих діуретиків.

До калійзберігаючих діуретиків належить також тріамтерен.

Особливості роботи з препаратами:

- після приймання клофеліну, бензогексонію, октадину, натрію нітропрусиду хворий повинен лежати протягом 1,5—2 год для запо­бігання ортостатичному колапсу. Під час лікування клофеліном за­боронено вживати етиловий спирт. Внутрішньовенно клофелін вво­дять обережно: вміст ампули розчиняють в 10—20 мл ізотонічного розчину, вводять протягом 3—5 хв.

У результаті швидкого введення можливе підвищення тиску;

- клофелін і метилдопу відміняють, поступово зменшуючи дозу;

- резерпін приймають після їди;

- внутрішньом 'язові ін 'єкції магнію сульфату болючі, на місці введення можуть утворитися болючі інфільтрати;

- внутрішньовенно магнію сульфат вводять повільно, обережно. Для цього застосовують 3% розчин, який вводять протягом години крапельна. Швидке введення призводить до зупинки дихання;

- інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (каптоприл, еналаприл) протипоказані вагітним через ризик появи вад розви­тку плода (природжених вад);

- діуретики несумісні з сульфаніламідними препаратами;

- сечогінні препарати приймають у першій половині дня;

- тіазидні діуретики протипоказані при важкій нирковій не­ достатності; вони зумовлюють загострення подагри, збільшують вміст цукру в крові (увага до діабетиків);

- дихлотіазид призначають за схемою індивідуально після їди;

- фуросемід несумісний в одному шприці з іншими препаратами.
Фуросемід у таблетках приймають перед їдою. Фуросемід не можна призначати разом з препаратами, що виявляють ототоксичну та нефротоксичну дії.

Антигіпертензивні засоби

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 34