Характерні ознаки розвитку США в 70-ті роки

Урок 9

США в 60–90-х роках ХХ ст.

Мета:охарактеризувати особливості внутрішньої і зовнішньої політики американських адміністрацій 60–90 років ХХ ст., описувати роль провідних політичних діячів цього періоду, пояснити причини загострення внутрішньополітичної боротьби у 70-ті рр., визначити суть «рейганоміки»; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, критично мислити, робити висновки, працювати з різноманітними історичними джерелами інформації; висловлювати особисту точку зору; виховувати в учнів зацікавлення історією.

Тип уроку:урок засвоєння нових знань.

Хід уроку

І. Організаційний момент уроку

ІІ . Актуалізація опорних знань

Бесіда

1. Які наслідки мали президентство Трумена та Ейзенхауера для країни?

2. Як би ви діяли задля подолання проблем країни в післявоєнний час?

ІІІ . Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь.

Для США 60-ті роки були періодом масштабного впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, значної структурної перебудови в економіці, а також подальших змін у галузі найманої праці. Економічна демократія, конкуренція, стимул персонального матеріального інтересу відкривали широкі можливості для наукових пошуків і їх негайної реалізації у виробництво.

Для сучасних Сполучених Штатів Америки характерним стало потужне поширення неексплуататорської (у традиційному розумінні цього поняття) власності на знаряддя та засоби виробництва, коли власник і працівник нерідко виступають як одна особа.

ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

У ч и т е л ь.

У 1960 р. президентом США було обрано представника Демократичної партії 43-річного Джона Кеннеді. Син мільйонера, дипломата, католик за віросповіданням, Дж. Кеннеді під час Другої світової війни був офіцером флоту США, а в повоєнний час — членом палати представників. Він переконував американців в тому, що лише він зможе подолати кризу в країні.

Заручившись підтримкою своєї сім’ї і, зокрема, братів (один — міністр юстиції, другий — сенатор), президент оголосив програму «Нові рубежі» як продовження лінії Рузвельта. У цей час Америка переживала не найкращі часи: за темпами зростання виробництва США відстали від Західної Європи та Японії, безробіття сягало 7 %, падала конкурентоспроможність американських товарів. «Ми прийшли до керівництва країною після 7 місяців кризи, 3,5 років стагнації, 7 років в’ялого економічного зростання, 9 років падіння фермерських доходів», — говорив новий президент.

Перемога Дж. Кеннеді на виборах пожвавила реформаторську діяльність. Було вжито заходів для стимулювання економічного зростання.

Суть нової програми полягала у відродженні Америки як світового лідера за рахунок розширення функцій держави в економіці та зменшенні інфляції. В її основу було покладено ідеї неолібералізму (неокейнсіанства) економістів Дж. Гелбрейта і Геллера.

Багатообіцяюча кар’єра Дж. Кеннеді була несподівано перервана: 22 листопада 1963 р. у Далласі його було вбито. До сьогодні так остаточно і не з’ясовано, хто вбив президента і хто стояв за спиною вбивць.

Новим президентом США став Ліндон Джонсон.

Робота з таблицею

Учні заповнюють таблицю, опрацьовуючи відповідний текст підручника.

Висновок.Друга половина 60-х років стала для США роками перелому. Завершився цикл підйому в економіці, який у ринковому господарстві, як правило, чергується зі спадом виробництва. Подальше зростання державних витрат загрожувало диспропорціями в економіці. Почалося зниження виробництва, і президент Джонсон вимушений був збільшити податки та скоротити на 6 млрд доларів федеральні витрати. Ширилося невдоволення серед населення.

У ч и т е л ь. У 70-ті роки ХХ ст. президентами США були Р. Ніксон (1968–1974), Дж. Форд (1974–1976), Джеймс Картер (1976– 1980).

Робота з таблицею

Характерні ознаки розвитку США в 70-ті роки

Матеріали до уроку

У ч и т е л ь.

На чергових президентських виборах 1972 р. Р. Ніксона було обрано президентом на новий термін. Зрештою, демократи, як і в 1968 р., здобули перемогу на виборах до конгресу, зберігши стійку більшість в обох його палатах. «Поділене правління» — виконавча влада належала республіканцям, а законодавчу контролювали демократи — породжувало чимраз більшу напруженість між цими владними структурами. Як і його попередники, Р. Ніксон прагнув розширення президентських повноважень. Не раз він діяв в обхід законодавчого органу. Роздратовані цим палати конгресу нерідко «провалювали» внесені президентом законопроекти (зокрема, стосовно урядових асигнувань) та пропоновані ним кандидатури на урядові посади, а президент, у свою чергу, часто-густо накладав вето на ухвалені палатами законопроекти.

Найбільш рельєфно протистояння виконавчої та законодавчої гілок влади проявилось у так званій «уотергейтській справі». Під час виборчої кампанії 1972 р. у штаб-квартирі Демократичної партії, що розміщувалася у вашингтонському кварталі Уотергейт, поліція затримала групу зловмисників, які намагалися встановити підслуховуючу апаратуру. Спочатку на цей, здавалося б, дріб’язковий епізод не звернули особливої уваги, і він анітрохи не перешкодив Р. Ніксону здобути перемогу. Однак після виборів було оприлюднені факти про те, що президент і його найближче оточення не тільки були поінформовані щодо згаданої акції, але й всіляко намагалися затушувати цей неприємний інцидент. Вибухнув гучний скандал, ця справа стала предметом розслідування у Конгресі та вищих судових інстанціях.

Що ж до самого Р. Ніксона, то слідство у його справі зайшло так далеко, що конгрес розпочав процедуру імпічменту — усунення президента з обійманої ним посади. За такої ситуації Р. Ніксону не залишалося нічого іншого, як піти у відставку (серпень 1974 р.),

наступним президентом став Дж. Форд.

Попри те, що «уотергейтська справа» була не просто роздута засобами масової інформації, а й спрямовувалася політичними колами, зацікавленими у «поваленні» Р. Ніксона, тим не менше, ця кампанія сколихнула всю американську громадськість. У ширшій перспективі вона пішла на користь суспільству: розслідування «уотергейтської справи» засвідчило непохитність засад американської демократії й те, що у правовій державі ніхто не може безкарно зловживати владою, у тому числі й президент.

Дж. Форд «амністував» Р. Ніксона, якому загрожував судовий процес. Громадська думка піддала за це нового президента гострій критиці. Не дуже вдалою виявилася й економічна політика Дж. Форда. Не найкращим чином складались його відносини з конгресом.

На президентських виборах 1976 р. переміг кандидат від Демократичної партії Джеймс Картер — колишній губернатор штату Джорджія. Він наголошував на своїй непричетності до корумпованої вашингтонської верхівки, афішував близькість до простолюду, побожність (за віросповіданням — баптист), підкреслював важливість дотримування у політиці високих моральних норм і правил. Після виборів до конгресу демократи зберегли більшість в обох палатах.

Запитання

1. В одній зі своїх промов Кеннеді говорив: «Не питайте мене, що для вас зробила Америка, а спитайте себе, що ви особисто зробили для Америки». Як ви розумієте це висловлювання?

2. У чому виявилося загострення внутрішньополітичної боротьби у США в 70-ті роки?

У ч и т е л ь. На роки президентства Дж. Картера припало особливе нарощування Радянським Союзом своєї військової могутності, розширення ним військово-політичного впливу в деяких державах Африки і навіть Латинської Америки. Дж. Картера американці звинувачували в тому, що його адміністрація дозволила СРСР випередити Сполучені Штати в гонці озброєнь, тим самим розширивши свою експансію у світі. Президентові дорікали, що його реакція на радянське вторгнення в Афганістан була недостатньо рішучою.

Відтак за Дж. Картером закріпилася репутація слабкого і невдалого президента.

На виборах 1980 р. перемогу здобув представник Республіканської партії Рональд Рейган, людина, яка відновила міць США і залишила помітний слід в її історії.

• ⇐ Назад
• 123
• Далее ⇒