Самостійна робота за завданнями.

ХІД УРОКУ

Ӏ. Організаційний момент

Привітання, виявлення відсутніх, створення робочої обстановки.

ІІ. Актуалізація опорних знань

Самостійна робота за завданнями.

Перед початком вивчення теми організовується експрес-контроль результатів вивчення попередніх 2-х тем. Учні виконують самостійну роботу за 2 –ма варіантами.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

1. ПОНЯТТЯ Й ВИДИ ПРАВОВІДНОСИН. СКЛАД ПРАВОВІДНОСИН.

Серед усього різноманіття суспільних відносин — економічних, політичних, моральних, культурних — правовідносини вирізняє те, що вони регулюються правом. Право регулює не всі, а тільки найважливіші для держави, суспільства та окремої людини відносини, без яких неможливою є їхня нормальна життєдіяльність. Це відносини власності, управління, економічні, сімейні, суспільна праця і розподіл тощо. Інші відносини або не регулюються взагалі (сфера дії моралі, дружби, симпатії, кохання тощо), або регулюються лите частково. Наприклад, у сім'ї, крім тих питань, які регулюються за допомогою права, існують також суто особистісні відносини між подружжям, батьками й дітьми, що регулюються нормами моралі, релігії, звичаями. Учасники правових відносин наділяються державою взаємними, пов'язаними між собою правами та обов'язками. Ці відносини стають підконтрольними державі й керованими нею.

Правовідносини — це врегульовані нормами права суспільні відносини, у ході яких їхні учасники реалізують свої суб'єктивні права і виконують юридичні обов'язки.

Правовідносини мають свої характерні ознаки:

• є різновидом суспільних відносин, тобто створюються людьми в процесі їхніх взаємовідносин;

• є ідеологічними відносинами, результатом свідомої діяльності люди­ни;

• виникають на основі норм права, тобто виступають як засіб реалізації правових норм;

• є вольовими відносинами, оскільки в них втілюється воля (інтерес) держави, з одного боку, і воля (інтерес) їх учасників — з іншого;

• мають зазвичай двосторонній характер, причому в однієї сторони є суб'єктивні права, а на іншу покладені юридичні обов'язки.

Існують різні види правовідносин, в основу класифікації яких покладено відповідні критерії.

За кількістю суб'єктів правовідносини поділяються на прості, у яких два суб'єкти пов'язані з реалізацією приписів однієї норми (наприклад, відносини з приводу укладення дріб­ної побутової угоди), та складні, які виникають у процесі ре­алізації комплексу юридичних норм, об'єднаних єдиним ці­льовим призначенням (наприклад, правовідносини у сфері правосуддя).

За предметом правового регулювання правовідносини по­діляються на конституційно-правові, адміністративно-пра­вові, цивільно-правові, кримінально-правові, фінансово-правові, сімейно-правові та інші.

За дією в часі правовідносини поділяються на коротко­тривалі, які припиняються після виконання обов'язку (на­приклад, сплати неустойки у вигляді штрафу чи пені), та дов­готривалі, які існують певний час (наприклад, правовідноси­ни між адміністрацією навчального закладу та учнем чи сту­дентом до завершення навчання).

За методом правового регулювання правовідносини поді­ляються на диспозитивні (договірні), які виникають у процесі укладення та здійснення цивільного договору (наприклад, підряду, майна, перевезення тощо), та імперативні (керівні), які виникають, коли один суб'єкт правовідносин має держав­ні та інші законні повноваження (наприклад, призов до армії, сплата податків тощо).

За змістом поведінки зобов'язаної сторони правовідноси­ни поділяються на активні, які мають місце в разі активної діяльності суб'єктів у зв'язку з виконанням робіт, передачею майна тощо, та пасивні, які утворюються, коли суб'єкти пови­нні утримуватися від дії, наприклад від порушення права власності, авторського права тощо.

За функціональним призначенням правовідносини поді­ляються на регулятивні та охоронні. Регулятивні виникають із правомірних дій суб'єктів. Наприклад, правові відносини між замовником та перевізником виникли на підставі право­мірних дій - укладення договору перевезення - і тому є регулятивними. Правові ж відносини між особою, яка підозрю­ється в здійсненні злочину, та слідчим, який веде розсліду­вання, є охоронними у зв'язку з тим, що поштовхом до їх виникнення послужили неправомірні дії підозрюваного.

2. СУБ̕ ЄКТИ ПРАВА ТА ПРАВОВІДНОСИН. ПРАВОСУБ̕ ЄКТНІСТЬ ОСІБ. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОСУБ̕ ЄКТНОСТІ ФІЗИЧНИХ І ЮРИДИЧНИХ ОСІБ.

Суб'єкти правовідносин — це учасники правовідносин, які мають суб'єктивні права та виконують юридичні обов'язки на основі юридичних норм.

Суб'єктами правовідносин можуть бути фізичні і юридичні особи.

Фізичні особи — це люди, які, залежно від свого правового статусу, у пра­вовідносинах виступають як:

• громадяни;

• іноземці;

• особи без громадянства;

• особи з подвійним громадянством.

Юридичні особи — це організації, що створені та зареєстровані у визначеному законом порядку і можуть бути самостійними учасниками правовід­носин.

Розрізняють також індивідуальних і колективних суб'єктів правовідносин. Індивідуальними суб'єктами правовідносин є окремі фізичні особи.

Серед колективних суб'єктів виокремлюють такі категорії:

• держава;

• державні органи та установи;

• громадські об'єднання;

• адміністративне-територіальні одиниці та їх населення;

• виборчі округи;

• релігійні організації;

• промислові підприємства;

• іноземні підприємства тощо.

Бути учасником правовідносин окрема особа чи організація може лише за наявності Правосуб'єктності. Правосуб'єктність складається з правоздатності, дієздатності та деліктоздатності.

Правоздатність — це визнана державою загальна (абстрактна) можливість мати передбачені законом права та обов'язки, здатність бути їхнім носієм. Тобто правоздатність не є фактичною здатністю реалізовувати пра­ва й обов'язки на практиці, а лише принциповою потенційною здатністю суб'єкта мати їх у певний момент або в майбутньому. Усі громадяни наділені правоздатністю незалежно від віку та стану здоров'я. Вона виникає від моменту народження та припиняється зі смертю. Правоздатність е однаковою для всіх і гарантована державою. Правоздатність випливає з міжнародних пактів про права людини, із принципів гуманізму, формальної рівності, спра­ведливості.

Але замало просто володіти правами та обов'язками. Важливо бути здат­ним свідомо здійснювати ці права, виконувати обов'язки, проводити необ­хідні для їх набуття дії, брати на себе відповідальності за їхні наслідки, тобто бути дієздатними

Дієздатність — це здатність особи своїми діями реалізовувати свої права та обов'язки,

Повністю дієздатна особа — це повнолітня особа яка є психічно здоро­вою та розумове повноцінною, тобто такою, що усвідомлює значення своїх дій та несе за них відповідальність. Ніхто не може бути обмежений в дієздат­ності інакше як за рішенням суду і відповідно до закону. Відсутність у дітей і психічно хворих осіб власної дієздатності заміняється дієздатністю інших, спеціально визначених, осіб — батьків, опікунів або піклувальників. Отже, дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віку, фізичного ста­ну особи, а також інших особистих рис людини, що з'являються в неї в міру розумового, фізичного, соціального розвитку.

Третім елементом правосуб'єктності є деліктоздатність.

Деліктоздатність — здатність нести юридичну відповідальність за ско­єні правопорушення. ,

У деяких випадках деліктоздатність передує настанню повної дієздатності. Наприклад, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а за деякі види злочинів така відповідальність настає з 14 років. Обов'язковою умовою деліктоздатності є осудність, тобто здатність у момент вчинення суспільне небезпечного ді­яння усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Правосуб'єктність юридичних осіб знаходить свій вияв у сукупності прав і обов'язків, які надані їм для виконання відповідних функцій згідно з метою і завданнями, зафіксованими в їхніх документах. Правоздатність і дієздат­ність юридичної особи настає одночасно — від моменту її державної реєстра­ції. Обсяг дієздатності юридичної особи має спеціальний характер і залежить від мети і завдань, для яких ця особа створена (вони закріплені в статутних документах). Припиняється дієздатність і правоздатність юридичної особи також одночасно — з моменту припинення існування такої особи.

Поняття «суб'єкт права», «суб'єкт правовідносин»- не є тотожними. Поняття «суб'єкт права» є ширшим. Суб'єкт права — це носій прав і обов'язків, які можуть ними і не скористатися. Суб'єктами правовідносин вони стануть лише тоді, коли такі правовідносини виникнуть у результаті настання кон­кретного юридичного факту. Наприклад, право укладати договори цивільно-правового характеру, ще не означає, що особа обов'язково укладе такий до­говір. До того ж, учасниками правовідносин можуть бути особи, наділені не тільки правоздатністю, але й дієздатністю.

ІУ. Закріплення нових знань

1. Що таке правовідносини?

2. Яка структура правовідносин?

3. Що таке правосуб’єктність осіб?

У. Підсумки уроку

Отже, суб'єктами правовідносин є фізичні особи (громадяни України, іно­земці, особи без громадянства); юридичні особи (державні органи, організа­ції, установи, підприємства, об'єднання громадян), держава, державні утво­рення (республіки, штати, землі), адміністративно-територіальні утворення (міста, села); соціальні спільноти (народ, нація, етнічна група). Суб'єкт пра­вовідносин повинен мати Правосуб'єктність, тобто правоздатність, дієздат­ність та деліктоздатність.

УІ. Домашнє завдання

1. Опрацювати параграф 9, пункт 1-3, с.112-117, підручника.

2. Записати в зошит визначення понять: правовідносини, правосуб’єктність, склад правовідносин.

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 34