Вимоги до розміщення потенційно-небезпечних виробництв
Сьогодні виробництво й умови життя населення настільки зблизилися, що треба постійно враховувати потенціал навколишнього середовища і окремих регіонів з точки зору можливостей його використання. Антропогенний вплив набув небувалих масштабів інтенсивності. Серед видів людської діяльності, яка викликає зміни в навколишньому середовищі, за інтенсивністю на перше місце слід поставити розвиток та розширення міст, потім – видобувну промисловість, будівництво шляхів, розвиток водного господарства.
Проблема збалансування економіки та екології, особливо щодо техногенно небезпечних виробництв, зводиться до необхідності екологічного поліпшення всіх видів природокористування за умови самозабезпечення їхнього відтворення. Важливою складовою такої оптимізації є забезпечення екологічної безпеки проживання населення в регіоні.
Науковий підхід до створення методології територіальної організації небезпечних виробництв передбачає всебічний аналіз фактичного стану всіх видів ресурсів, перспектив розвитку техніки і технології виробництва. Для вивчення особливостей взаємодії потенційно - небезпечних виробництв з навколишнім природним середовищем необхідна їх типізація:
· радіаційно небезпечні об’єкти;
· хімічно небезпечні об’єкти;
· пожежо- і вибухонебезпечні об’єкти;
· гідродинамічно небезпечні об’єкти.
При цьому важливими питаннями є розробка функціонально - просторового зонування і комплексного природно-господарського районування, а також взаємодії соціально-економічної, виробничо-галузевої, природно-ресурсної структур для різного типу територій.
До чинників, які істотно впливають на рівень територіальної організації потенційно -небезпечного виробництва слід віднести:
· технологію, одиничну потужність підприємства, рівень небезпеки;
· район розміщення підприємства;
· чисельність населення і потужність промислового потенціалу міста;
· розташування підприємства щодо міста;
· цінність територій різних типів, які потрапляють до зони забруднення.
Особливої уваги потребує обґрунтування розміщення потенційно-небезпечних виробництв, що спирається на такі принципи:
· підприємства використовують тільки поверхневі води, за винятком харчових та фармацевтичних, які можуть забезпечуватись і підземними водами;
· потенційно-небезпечні об’єкти не можуть розміщуватися на територіях, які входять до охоронних природних зон (народні парки, природні заповідники, курорти, охоронні ліси і місцевості, які виділяються для туризму);
· питання розміщення потенційно-небезпечного об’єкта має вирішуватися за участю багатьох спеціалістів після комплексного вивчення ареалів, які підпадають під забруднення, проведення екологічної техногенної експертизи;
· до вартості споруд та експлуатаційних витрат об’єкта мають включатися витрати на охорону і відновлення зруйнованого природного середовища;
· при вирішенні питання про розміщення потенційно-небезпечного об’єкта має проводитися експертиза про вплив його технології на здоров’я населення, що мешкатиме навколо нього.
Вибір регіону будівництва розглядається з двох позицій:
1. мінімізації наслідків у разі аварійної ситуації;
2. збитків для природного середовища при нормальній експлуатації об’єкта.
При оцінюванні можливих альтернатив будівництву нового потенційно-небезпечного об’єкта мають застосовуватися такі критерії:
· демографічні та соціально-екологічні умови;
· показники фізичної, хімічної та біологічної якості навколишнього природного середовища;
· особливості психологічного впливу та естетичні властивості довкілля;
· наявність об’єктів, що мають культурну і виховну цінність;
· екологічні властивості середовища;
· вимоги до інвестицій, експлуатації та безпеки технічних споруд.
Територіальне поєднання виробничих об’єктів різних галузей та його вплив на природне середовище потребують комплексного економіко - екологічного управління виробництвом. При цьому реалізуються принципи наукової обґрунтованості комплексного підходу, досягнення узгодженості розвитку економіки й охорони навколишнього природного середовища, забезпечення ефективності рішень не тільки в межах конкретного підприємства, а й галузі або окремого економічного та екологічного цілісного регіону.
Поєднання вимог техногенно-екологічної безпеки з досягненням достатнього обсягу виробництва можливе за двох умов: нове виробництво має використовувати найкращі з існуючих технологій і дотримуватися стандартів якості навколишнього природного середовища.
Причини загострення екологічних проблем внаслідок розміщення потенційно – небезпечного виробництва такі:
· при розширенні виробництва і розміщенні продуктивних сил раніше не бралися до уваги уразливість природних екосистем;
· галузі господарства розвивалися на основі екстенсивних методів;
· вимоги екологічної безпеки щодо технологій розглядалися спрощено;
· не враховувалися необхідність забезпечення безпеки населення й обмеження екологічного ризику.
Проблема збереження природного середовища і раціонального використання всіх видів ресурсів є взаємопов’язані з удосконаленням розміщення виробництва, особливо потенційно -небезпечного. Основою модернізації його територіальної організації має стати постійна просторова динамічна інформація про характер і стан навколишнього природного середовища, процеси, які в ньому відбуваються, рівень господарської діяльності. Метою модернізації територіальної організації потенційно - небезпечного виробництва є встановлення відповідності розміщення нових виробничих об’єктів або освоєння конкретних територій вимогам охорони навколишнього природного середовища і регіонального природокористування. Необхідність такої модернізації зумовлена невідповідністю темпів і обсягів розвитку деяких виробничих галузей природним можливостям окремих регіонів, невідповідністю техніки і технології місцевим природним умовам, збільшенням випадків техногенних аварій.
Шлях підвищення екологічної безпеки полягає в єдності оцінок ступеня вразливості навколишнього природного середовища і можливих наслідків надзвичайних подій. Складність вирішення цих проблем в умовах інтенсивної урбанізації посилюється тим, що багато чинників впливу середовища на людину поєднується з багатоваріантністю і взаємозалежністю самих чинників. Виходячи зі складної екологічної обстановки, потрібно по-новому підходити до вирішення питань розміщення нових підприємств і розширення діючих. Новий підхід визначає пріоритет екологічної безпеки населення і враховує просторову диференційованість природного середовища регіонів.