Історичні традиції державної символіки незалежної України

ВСТУП
Символіка кожного народу є втіленням його боротьби за самовизначення. Ця боротьба реалізується в тих або інших формах національної державності, зовнішньою атрибутикою якої є символіка. Вона видозмінювалася, проходила певні етапи розвитку залежно від суспільно-державного устрою країни, яку населяє народ. Символіка – історичне надбання народу, частка його етнокультури.
Українська державна символіка бере початок в історії родоплемінного ладу на території України. Українська національна традиція символічного відображення світу формувалася протягом кількох тисячоліть і належить до найбагатших та найзмістовніших символічних систем людства.
Історія національно-визвольних рухів свідчить, що в моменти їхнього піднесення суспільна увага зосереджується на проблемі джерел, історії та семантики національної символіки. Це цілком природно, бо національні символи — не випадкові значки і барви. Вони постають внаслідок історичного та культурного розвитку народу і тісно пов'язані з його духовністю, з його прагненням до єднання, готовністю до здійснення своїх національних завдань та забезпечення національних інтересів. Єдиним надійним засобом захисту національних інтересів є створення національної держави. Природно, що в разі поневолення нації насамперед ліквідуються традиційні національні символи, а замість них нашвидкоруч фабрикується і нав'язується нації інша, імперська символіка. У тих представників поневоленої нації, які піддаються імперській пропаганді, відразу обривається зв'язок з національною культурною традицією, слабне і зникає інтерес до історії та культури свого народу, а завершується все це втратою мови і повною денаціоналізацією. Українська державна символіка,— як у скитських царів, у старокняжій Київській державі та в УНР, — відображує традиційну українську національну символіку, що формувалася протягом тисячоліть і належить до найбагатших та найзмістовніших символічних систем людства.

1.Значення державних символів

Ключем до розуміння як народного, так і релігійного та державного аспектів є її чільні символи – жовта і блакитна барви та знак, нині відомий під назвою тризуб. Цей найзагадковіший з державних знаків, навіть будучи позбавленим державного статусу, забороненим та переслідуваним на батьківщині, продовжував повсюдно виступати як символ, що легітимує українців у всьому світі.Національну українську символіку становить:
• Герб – Тризуб:
Герб (від німецького Erbe – спадщина) – це художньо-географічний символ держави, міста, роду, окремої особи.
Геральдика – мистецтво горботворення й водночас наука, що регулює закони складання й уживання гербів – виникла у 11-12століттях.
Кожний елемент герба – об’єкт, символ, фігура – має бути чітко визначеним і сталим.
В горботворенні використовувалась гамма кольорів : червоний, синій, зелений та чорний; і два метали ( золото та срібло). Кожна барва несе своє змістове навантаження. Золото символізує щедрість Божу, шану, багатство; срібло – мудрість, тиху радість; червоний – право, силу, мужність, хоробрість, любов; синій – славу, честь,вірність, щиристь, мир, безпеку; зелений – свободу, надію, сподівання, милість Божу, здоров’я; чорний – постійність, скромність, спокій, смерть. Герби як лаконічні графічні малюнки, створені за відповідними законами.
• Синьо – жовтий стяг:
Прапор як символ чи засіб сигналізації виник ще за античних часів. В символіці взагалі і , зокрема, у прапорах у матеріалізованій формі передається історична пам’ять народу і виражається його етнічна своєрідність. Саме через кольорову гамму прапора і геральдичні зображення на ньому передаються як ідеологічні. Так і світоглядні уявлення свого часу, які водночас є своєрідними індикаторами зрілості етнічних процесів. Перед тим, як розпочати розмову про історію розвитку прапорництва в Україні необхідно зупинитися на змісті поняття «прапор». Український термін «прапор» - генетичний і охоплює всі прапорні відміни і піввідміни. Тлумачний словник української мови дає таке визначення:
Прапор.
1. Полотнище певного кольору чи поєднання кольорів, часто з певним зображенням, прикріплене до держака чи шнурка; є офіційною емблемою держави, символом її суверенітету; стяг, знамено, стандарт, вимпел, корогва.
2. Крівна ідея, гасло, програма. • Гімн – «Ще не вмерла Україна»
Гімн- це урочистий музичний твір на вірші програмного характеру. Існують гімни державні, революційні, військові, релігійні, на честь видатних подій, героїв, тощо.
Їм належить значна роль у суспільно - політичному житті як засобові масової агітації, згуртування. Оскільки гімни розраховані на загальне сприймання і виконання, їм притаманна образність тексту,широка урочиста мелодія, розмірений ритм.
Тож давайте прослідкуємо зародження кожного з цих державних символів на протязі формування нашої держави.

Державний Герб України

Вважається, що київські князі за ознаку влади мали кий, увінчаний тризубом. ІX – X ст.. на Русі були періодом становлення ранньофеодального суспільства, внаслідок чого еволюція форм панування і підлеглості визначалися тоді розвитком і зміцнення феодальних відносин. Претензії новонародженого класу феодалів щодо общинної землі персоніфікувалися в головній особі держави – в особі князя. За цих умов мала виникнути особлива знакова система. В основу цієї системи було покладено князівські знаки.
Яким же є той знак, що його російський історик М. Карамзін назвав тризубом, а Центральна Рада в березі 1918 р. затвердила гербом Української Народної Республіки знак Київської держави часів святого Володимира Святого? У вітчизняній історії родовими знаками Рюриковичів були тризуби. Нині відомо понад 200 відмін цього геральдичного знака з різними варіантами. У деяких спадкоємців Ярослава Мудрого тризуб видозмінюється у двозуб, а на початку XIV ст., навіть набирає форми літери «М». Тризуб не був офіційним гербом Київської Русі. Герби державні, фамільні виникали в Європі з попередніх родоплемінних знаків ще на початку II тис. н. е.. Справжні герби прийшли до нас із західних країн і вперше трапляються на західноукраїнських землях у XIV ст. Тоді гербові відзнаки стали загальнодержавними. За всі роки радянської влади панівним було твердження, що Російська держава, почала свій родовід від Київської Русі. Ні! – рішуче сказав М. Грушевський, - українську державу – Київську Русь закладали українсько-руські племена. І ми, український народ, маємо право на спадщину, і вона була передана не московському князівству, а Галицько-Волинському. Це був один із визначальних моментів в історичній концепції М. Грушевського. Через те й було до кореня винищено його історичну школу. Ніхто до М. Грушевського не розглядав українську історію під кутом зору формування національної держави. Перше вживання назви «Україна» вміщене у Київському літописі під 1187р. і пов’язане з Переяславським князівством. Тризуб поширюється на всіх землях України протягом багатьох століть. І лише у період феодальної роздробленості і в часи панування на землях Південно-Західних Русі Литви й Польщі відбувається зміна символіки. Тризуб витісняється зображенням святого архістратига Михаїла на Київщині та лева, що дереться на скелю,- на західноукраїнських землях.

Державний прапор України

Як і герби, прапори України мають свою історію, і її початок сягає в часи язичництва, а пізніше – Київської Русі. А взагалі перші знамена з’явилися ще у Стародавньому Китаї у XII ст. до н.е. перші руські стяги були князівськими знаменами. Процес остаточної стабілізації державних символів почався в Україні з середини XIX ст. Поняття національного прапора остаточно сформувалося в Україні на початку XX ст. пов’язуючись з історичними традиціями. На прапорах за часів Русі зображували небесні світила, хрести, княжі знаки – тризуби, двозуби. Тоді ж починають поширюватися й колірні поєднання. За часів Русі державного прапора, як такого, ще не було. Існували князівські стяги. Військо князя не вирушало без стяга у похід і не розпочинало без нього битви. Стягом України – Русі «був переважно червоний із золотим тризубом того чи іншого великого князя, а пізніше корогва Руського Королівства – блакитна із золотим левом». На рубежі XIII –XIV ст.. з’явилися клиноподібні полотнища, на яких «здебільшого вживаним кольором був червоний, далі білий і блакитний, рідко жовтий». Які ж кольори найчастіше були на князівських прапорах? Відповідь на нього дає «Особое совещание, височайше учрежденное при Министерстве юстиции, для выяснения вопроса о русских государственных национальных цветах». Підсумковий документ визначав, що « …в числе древних русский государственных цветов синий, голубой, лазоревый, оранжевый, желтый». До цього слід додати, що домінування жовтого та блакитного кольорів на прапорах України – Русі простежується з періоду прийняття християнства. З часом ці два кольори набувають значення державних. Жовто-блакитний прапор – відгомін старовинної територіальної символіки – з’явився як етнічний символ українського населення в Австрійській імперії під час революції 1848-1849рр. свідчать, що граф Стадіон, австрійський намісник у Львові, запросив до себе у резиденцію представників Галицької Русі і передав їм синьо-жовтий прапор як подарунок від матері імператора Австро-Угорщини Франца-Йосифа. Першу спробу створити жовто-блакитний прапор із двох горизонтальних смуг приблизно такої форми, як тепер, здійснила Головна Руська рада, яка почала боротьбу за відродження української нації ще навесні 1848р. А восени цього ж року було проголошено у Львові українською емблемою герб Романовичів – золотого лева на блакитному тлі.

Державний гімн України

Ще в недалекому минулому за виконання пісні – гімну «Ще не вмерла Україна», за поширення її тексту можна було тяжко поплатитися : в Україні згаданий вірш був заборонений. І от наприкінці 1989р. над відновленою могилою автора слів, поета Павла Чубинського, на Книшевому кладовищі у Борисполі пісня, мов фенікс, воскресла з мертвих – зазвучала у виконанні народного хору під диригуванням Леопольда Ященка. Її підхопила числена громада тих, хто прийшов уклонитися пам’яті вірного сина українського народу. За радянської доби на П. Чубинського начепили ярлик «націоналіста» і оголосили його творчості анафему.Виникнення гімну «Ще не вмерла Україна» пов’язане із суспільно – політичними умовами, в яких жив український народ у другій половині ХІХ ст., точніше у 60-ті рр.. Це був період зростання національно – визвольного руху на східних і західних українських землях. На хвилі національного піднесення особливої уваги набувала творчість Т. Шевченка. Як свідчить Л. Білецький, поетичнй текст пісні – гімну був написаний експромтом. Поезія, вперше видрукована 1863р., швидко розійшлася у народі, серед інтелігенції, студентів, гімназистів. Певний час її приписували Т. Шевченкові. Особливо широкого розголосу вірш, ставши піснею, набув на західноукраїнських землях. Згодом композитори Михайло Вербицький, К. Стеценко та інші створили свої мелодії до слів «Ще не вмерла Україна».
А поет Микола Вербицький, узявши першу строфу та половину приспіву, зробив власний варіант тексту, що також поширився в усій Україні. Обидва тексти – П.Чубинського і Миколи Вербицького подала газета «Літературна Україна» 2 серпня 1990р. Ось вона, ця пісня – гімн:
Ще не вмерла Україна, ні слава , ні воля,
Ще нам браття – українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженькі, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!
Станем, браття, всі за волю від Сяну до Дону,
В рідним краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще на нашій Україні доленька доспіє.
А завзяття, праця щира, свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб’ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Висновок
Кожний народ, маючи свою історію, має і свої історичні святині: герб, прапор, гімн. Їх повинні робити не на замовлення, вони мають прийти до серця людини тернистими шляхами буття рідного народу. Віки прошуміли над Україною та українцями: закидали аркани на шию її дітям ординці і нащадки хана Батия; мечем і вогнем вирубували й випалювали наш національний корінь польські та литовські пани; четвертували на площах і насаджувати на палі славетних лицарів; затоптували в багні українську пісню і мову; катували наймудріших, наймужніших синів і дочок, били шомполами на толоках і біля церков, мордували «височайшими указами» і засилали на сибірську каторгу російські царі, кидали в тюрми айстро – угорські монархи.
Та корінь українського народу живучий і дух сильний – національна гідність України не вмерла.
Підсумовуючи викладене, можна зробити висновки. Національний герб – тризуб, національні кольори – синій та жовтий, що перейшли як символ на національний прапор, мають глибокі історичні традиції. Тризуб був символом єдності всіх українських земель. Очевидно, що нині українському народові не слід відмовлятися від традицій, зафіксованих в історії його культури, що перейшли у пам’ятки мистецтва і побуту, підкреслюють ідею соборності, досягнуту нині державою.

Використана література

Гречило А. Питання про порядок кольорів на українському прапорі в 1917-1920 рр. // "Знак". – 2006. – Ч. 40. – С. 10-11.
Гречило А. Становлення українських національно-державних символів у 1917–1920 роках // "Записки наукового товариства ім. Шевченка". – Львів, 2006. – Т. CCLII. – С. 114-142.
Указ Президента України № 987/2004 «Про День Державного Прапора України»
Мандрика М. З пам’яті народної. Державна символіка України // Урядовий кур’єр...
Погребенник Ф. Павло Чубинський „Ще не вмерла Україна” // Шкільна бібліотека...
Стецюк П. Державні символи України: Конституційно-правова характеристика // Вісник Конституційного Суду України...